5. АНАРХІЗМ У XXI СТОЛІТТІ

Було б просто відхилити загалом ідею анархізму в XXI ст. як суцільну фантазію. Врешті-решт, анархізм не може вважатися таким, що існував як впливовий полі- тичний рух від самого початку XX ст., та й навіть тоді він не досяг успіху в забез- печенні базису для політичної надбудови в будь-якому більш-менш великому сус- пільстві.  Тим  не  менше,  постійний  вплив  анархізму  простежується,  мабуть, меншою мірою у тому, що він забезпечив ідеологічне підґрунтя для оволодіння та утримання політичної сили, і більшою мірою в тому, що він піддав сумніву і, як на- слідок, зародив інші політичні переконання. Анархісти висунули на перший план насильницьку і руйнівну природу політичної сили і тим самим висловили проти- ставлення статистичним тенденціям усередині інших ідеологій, особливо в лібера- лізмі, соціалізмі і консерватизмі. Насправді, в цьому сенсі, лібералізм набрав зрос- таючого значення під впливом сучасної політичної думки. Як і нові ліві, так і нові праві, наприклад, представляли ліберальні тенденції, які мають відбиток анархіст-

328


 

ських ідей. Нові ліві започаткували значний ланцюг рухів, які були популярними в

1960-х та ранніх 1970-х, включаючи студентський активізм, антиколоніалізм, фемі- нізм та енвайронменталізм. Об’єднуючим фактором усередині нових лівих була ціль «лібералізації», яка призначалась для отримання особистого задоволення від її досягнення, і вона підтверджувала стиль активістів у політиці, який ґрунтувався на популярному протесті і прямій дії, що явно підпадало під вплив анархізму. Нові праві також наголошували на значенні індивідуальної свободи, але вважали, що це може бути гарантовано лише ринковою конкуренцією. Анархо-капіталісти прагну- ли підкреслити те, що вони вважали недоліками державного втручання, і стали по- пулярними через повторне відкриття вільно ринкової економіки.

Чи означає те, що анархізм у XXI ст. не призначений стати чимось більшим за загальний фонд поглядів, з якого сторонні політичні мислителі і традиціоналісти можуть черпати ідеї? Чи має анархізм зараз тільки філософське значення? Може бути створена і більш оптимістична картина майбутнього анархізму. У деякому відношенні тривале практичне значення анархізму просто приховується за його зростаюче різноманітним характером. На додачу, а в деяких випадках — замість усталених політичних і класових протиріч, анархісти виступили за вирішення таких питань, як забруднення і знищення навколишнього середовища, стимулювання споживчого інтересу, розвиток урбанізації, статеві відносини і глобальну нерів- ність. Багато з цих занепокоєнь насправді висловлюються сучасними антикапіталі- стичними або антиглобалістичними рухами, які, незважаючи на широку коаліцію ідеологічних сил, запозичили риси анархізму. Наприклад, Ноам Чомскі ідеї найва- жливішого теоретичного впливу антиглобалістичного руху розвиває на основі ана- рхістських передбачень.

Íîàì ×îìñê³ (íàð. 1928 ð.)

американський лінгвістичний теоретик і радикальний кабінетний вче- ний. Його праця «Синтаксичні структури» (1957) здійснила революцію в галузі лінгвістичних вчень завдяки теорії трансформаційної граматики, за якою припускалося, що люди мають вроджену здатність сприймати мову. Політичний радикалізм Чомскі ґрунтується на анархістських пе- реконаннях, особливо на вірі в моральну чутливість звичайних грома- дян і недовірі до всіх людських установ. Його засудження деспотичної влади найчіткіше простежується через його критику американської зов- нішньої  політики  як  неоколоніальної  і  мілітаристської,  розвинуте  в більш ніж 30-ти книгах, включаючи «Американську силу і нові іграшки» (1969), «Новий військовий гуманізм» (1999) і «9/11» (2003). Його атака американської демократії ставить значний акцент на здатність ЗМІ ма- ніпулювати звичайними громадянами, що й оскаржувалось у «Промис- ловій згоді» з Едвардом Херманом у 1988 р.

Заперечити, що анархізм є недоречним через те, що вже давно перестав бути ма- совим рухом свого особливого права, означатиме, мабуть, пропустити головне. У ході того, що світ стає дедалі все більш загальним і фрагментарним, може виявити- ся, що це, власне, масова політика і є віджиток. З цією перспективою анархізм зі своїми перевагами від асоціації його з такими якостями, як індивідуалізм, партнер- ство, децентралізація і рівність, може бути оснащений краще за інші політичні пе- реконання для реагування на виклик постмодернізму.

329


 

В И К О Р И С Т А Н А   І   Р Е К О М Е Н Д О В А Н А   Л І Т Е Р А Т У Р А

Бакунин М.А. Избранные философские сочинения и письма. — М., 1987.

Burnhejm J. Is Democracy possible? Cambridge, 1995.

Bookchin, M. (1975) Our Synthetic Environment. London: Harper & Row.

Bookchin, M. (1977) ‘Anarchism and Ecology’, in G. Woodcock (ed.), The Anar- chist Reader. London: Fontana.

Wollf R. In Defence of Anarchism. New York, 1970.

Woodcock G. Anarchism. Harmondsworth, 1992.

Геллер М. История России. 1917-1995. Россия на распутье. 1990-1995. — Т.

4. — М., 1996.

Годвин Вильям. О собственности. — М., 1958.

Goldman, E. (1969) Anarchism. Harmondsworth, 1992.

Dahl R. Democracy and its Critics. New Haven, 1989.

Dickinson, G. (1916) The European Anarchy, London: Allen & Unwin.

Carter A. The Philosophical Foundations of Property Rights. Drighton. 1989.

Clark J. The Anarchism Movement. Montreal, 1994.

Конфедерация анархо-синдикалистов. Анархо-коммунистический революци-

онный союз // Россия сегодня. Политический портрет в документах. 1985—1991.

— М., 1991.

Кропоткин П. Записки революционера. — М., 1988.

Lehning A. Anarchism // Dictionary of the History of Ideas. New York, 1998.

Маркс К. Нищета философии // Маркс К., Енгельс Ф. Соч. — Т. 4.

Miller D. Anarchism. London, 1994.

Окусов А.П. Анархизм. — Ростов-на-Дону, 1996.

Оуе К. Cooperation Under Anarchy. New York, 1996.

Nozick, R. (1974) Anarchy, State and Utopia. Oxford: Blackwell .

Пирумова Н.М. Социальная доктрина М.А. Бакунина. — М.: наука, 1990.

Прудон П. Ж. Что такое собственность? — М., 1998.

Себастьян  Флер. Енциклопедія анархіста.

Roussopoulos, D. (ed.) (2002) The Anarchist Papers. New York and London6

Black Rose Books.

Routley R., Routley V. The irrefutability of Anarchism // Social Alternatives. 1992.

№ 2-3.

Sorel, G. (1950) Reflections on Violence, trans. T.E. Hulme and Roth York: Mac- millan.

Taylor M. Anarchy and Cooperation. Cambridge, 1997.

Taylor M. Community, Eguality and Liberty. Cambridge, 1997.

Федотова В.Г. Анархия и порядок в контексте российского посткоммунисти-

ческого развития // Вопросы философии. — 1998. — № 5.

Штинер Макс. Единственный и его собственность.

Шубин А. Махновское движение 1917-1921 годов // Дружба народов. — 1993.

— № 3—4.

Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. — М.: Экономика,

2003.

330


1iacmu1-ta      111

HeKna c 1111.1 Hi

•           •           •           • ••

nOI11TI!1LIHI          1900110r11


Ф. М. КИРИЛЮК

 

 

 

332

 


Âñòóï

Â

 

иділення в окрему групу некласичних політичних іде- ологій викликано цілим рядом обставин. Одна із них – зумовлена  історичними  факторами,  зокрема  форму-

ванням націй і національних держав, а відповідно налаго- дження етно-національних відносин.   Друга — пов’язана з розвитком церковно-релігійних відносин: відокремлення цер- кви від держави. Ідеологізація і політизація релігійних відно- син, теологізація політичних відносин і т.д. Третя виникла на хвилях загострення соціально-економічних, а відтак соціаль- но-політичних і духовних відносин. Всі вони є зовнішніми де- термінантами розвитку політичних ідеологій.

Сьогодні стало очевидним фактом, що окрім зовнішніх де- термінант, які все більше стають суперечливими, є і внутрі- шні, а саме власне логіка розвитку політичної ідеології. Про це досить чітко зазначив академік Михальченко М.І. у своїй праці «Україна як нова історична реальність: запасний гра- вець Європи». Він зокрема підкреслює, що нині «стало вста- новленим фактом» наявність внутрішніх детермінант розвит- ку політичних ідеологій, суть яких є «їх саморозвиток за рахунок некерованих ініціатив  соціальних груп і особистос- тей, а звідси є внутрішні особливості, закономірності функці- онування політичних ідеологій як специфічних явищ політи- ко-ідеологічного розвитку». Вчений наголошує, що «вони не довільні, а випливають із потреб та інтересів класів, станів, прошарків, партій, еліт й інших суб’єктів політики, що беруть на озброєння політичні ідеології».