3. ПОХІДНІ  ЦІННОСТІ

У цілому консерватори виходять із повного пріоритету суспільства над людиною. З цього приводу зазначав Е. Берк, що «люди проходять як тіні, але вічним є спільне бла- го». Вони вважають, що свобода людини визначається її обов’язками перед суспільст- вом, можливістю пристосуватися до його вимог. Натомість політичні проблеми вони розглядають як релігійні і моральні. А головним і визначальним у питанні змін і пере- творень вони вбачали в духовному удосконаленні людини, яка нерозривно пов’язана з її здатністю підтримувати цінності сім’ї, церкви і моральності. Збереження минулого в сучасному, як вони вважають, сприятиме подоланню суспільного напруження, а тому воно повинно розглядатися як моральний борг перед майбутнім поколінням.

167


 

Отже, система поглядів консерваторів ґрунтується на пріоритеті спадковості над інноваціями, на визнанні непорушності стану, який склався природним шляхом і який встановлений всевишніми чинниками, що перебуває над ієрархі- чністю людської спільноти і, таким чином, є привілеєм певних станів населення, і відповідних моральних принципів, що лежать в основі сім’ї, традиції, ієрархії влади, власності.

На основі фундаментальних підходів сформувалися і зміцніли характерні для консервативної ідеології політичні орієнтири, зокрема: відношення до конституції як прояву вищих принципів, які втілюють неписане божественне право і можуть довільно змінюватися людиною; переконаність у необхідності пріоритету закону і обов’язковості моральних засад у діяльності суду: розуміння громадянської законо- слушності як форми індивідуальної свободи і т. д.

Разом з вищесказаним, поряд з основними засадничими принципами консерва- тизму як ідеології, існують соціальні і політичні інституції: церква і релігія, нація, право, конституція, рівність і демократія, які історично так чи інакше пов’язані з консерватизмом і впливають на формування різних форм консерватизму як полі- тичної течії.

Свобода,  рівність  і демократія. Для консерваторів жоден політичний ідеал і цінність не є головним по відношенню до інших. Хоча безпеці приписується пев- ний пріоритет, а його досягнення стає головним завданням влади.

Консерватизм  не цікавиться  свободою взагалі, тобто абстрактним поняттям свободи. Значно більшою цінністю для нього є традиційна, усталена свобода. Кон- серватор вільний від авторитаризму, абсолютної влади.

Консерватори не ототожнюють рівність  із справедливістю. Вони тверезо враховують існуючі відмінності і нерівність людей. Тому консерватизм надає пере- вагу процедурній справедливості, яка полягає в безпристрасному та суровому до- триманні і застосуванні законів.

Поняття свободи (права людини) належать до ключових при розгляді будь- якої політичної ідеології. Лібералізм трактував свободу як явище економічної сфери, що полягає у звільненні індивіда від середньовічної залежності від дер- жави та цехів. Політично свобода розумілася як право особистості чинити згід- но з власною волею і насамперед користуватися невідчужуваними правами лю- дини.   Ця   концепція   накладала   обмеження   лише   в   тому   випадку,   коли відбувалося втручання у сферу свободи іншого індивіда. Логічним доповненням цієї концепції свободи була рівність.

Консервативна традиція протиставила ліберальній ідеї свободи своє власне її трактування — «якісну ідею свободи» (К. Мангейм). При цьому вона зосередила свою увагу на більш глибинних її основах, а саме — на проблемі рівності.

Консерватори не вбачають нічого справедливого і похвального в позірній вимозі егалітарного суспільства. Захищаючи суспільну ієрархію, вони спираються на такі підстави:

а) людські істоти природно відрізняються своїми здібностями та енергією, ін- дивідуальна нерівність породжена самою природою. Для них існує лише один вид рівності — це рівність перед судом Божим та перед судом, що ґрунтується на за- коні:

168


 

б) нерівність корисна не лише для панівного класу, адже її суспільна роль визначається насамперед здатністю стимулювати зусилля і конкуренцію. Оскі- льки людські істоти вельми різні за своїми здібностями, характерами та амбіці- ями, говорив Гарольд Макміллан, вони мають схильність утверджувати свої відмінності в усі часи і будь-де. Отож заперечувати нерівність, на його думку, не просто помилково, а й помилково навіть у моральному відношенні, бо запе- речувати винагороду і привілеї сміливих, дужих та розумних означає сприяти пануванню в суспільстві гірших і нижчих людських якостей — заздрощів, підо- зрілості і злоби. Це помилково і в практичному відношенні, бо тільки утвер- джуючи зверхність сильних і здібних, ми зможемо здобути засоби, за допомо- гою яких будемо захищати слабких і літніх.

Отже, соціальна рівність — це, щонайбільше, ілюзія, яка за надмірного захоп- лення нею здебільшого призводить до опанування суспільства посередністю. Після Берка це явище передбачали такі мислителі, як Алексіс де Токвіль та Фрідріх Ніц- ше: перевагу нижчого, пересічного та грубого над винятковим, рідкісним і витон- ченим. Горе країні, писав Берк, яка нерозсудливо і неблагочестиво відмовляється від послуг талановитих і чеснотливих, що могли б стати її окрасою і принести їй користь, і яка прирікає на невідомість усе, що може оточити ореолом слави. І горе тій країні, яка, впадаючи в протилежну крайність, вважає, що керівні посади мають посідати переважно люди малоосвічені, обмежені, корисливі. Все має бути відкри- тим, але не в однаковій мірі кожному. Консерватори прагнуть відновити і запрова- дити авторитет ієрархії, шануючи рівність перед законом, реабілітувати непересіч- ну особистість і стан, повернути їм належну повагу;

в) егалітарна політика містить у собі зародки тоталітаризму. «Рівність — це не рабство», — один із найвідоміших афоризмів Берка. Ілюзія рівності, перетворюю- чись на керманича державних діячів, суттєво послаблює і паралізує суспільні ін- ститути, веде до регламентованого суспільства, до тиранічного чи до диктаторсько- го режиму. «Людина доби демократії, підкреслював А. Токвіль, з надзвичайною нехіттю підкорюється своєму сусідові бо бачить у ньому рівного собі, вона відмов- ляється визначати його більш обізнаним ніж вона сама, вона не вірить у його спра- ведливість і заздрить його владі, вона його боїться і зневажає, вона залюбки раз у раз нагадує сусідові про їхню підлеглість спільному господарю». Кожна центральна влада керуючись цими природними інстинктами, прихильно ставиться до рівності і заохочує її, оскільки рівність дивним чином полегшує дії цієї влади, поширює її і зміцнює.

Відчуваючи прихильність до зростаючої складності суспільних установ та спо- собів життя, що утверджується довго, на відміну від обмеженої однотипності жит- тєвбивчої рівності радикальних систем, консерватори прагнуть віднайти надійні га- рантії міцності суспільних інститутів. На їхню думку, вони приховані в особистій зацікавленості людини в матеріальному та духовному зростанні, завдяки чому пе- реслідування особистих, близьких і зрозумілих інтересів сприятиме зміцненню су- спільних інститутів та підвищенню загального добробуту. Отож, беручи за основу беркіанську традицію, Маргарет Тетчер проголосила свої наміри перебудувати де- мократію власників великим зламом, який кожному, незалежно від його походжен- ня, дає можливість досягти межі, визначеної власними здібностями.

169


 

Свою концепцію свободи консерватори розвинули в руслі відновлення автори- тету інститутів державної влади як гаранта свободи. Влада, на їхню думку, є перед- умовою всіх свобод; суспільство не може існувати без контролю влади над бажан- нями та апетитами (Берк). Подібну думку висловлював і В.Липинський — один з перших найгрунтовніших та послідовних критиків вітчизняного лібералізму й соці- ал-демократизму: «… свобода без гарантій авторитету — це пустий звук без ніякої вартості».

Отже, розуміння рівності тісно пов’язано в консерватизмі з такими цінностями, як свобода і порядок (стабільність). Не абсолютизуючи свободи, на відміну від лі- бералів, консерватори завжди запитують, як людина орієнтується в розширеному просторі свободи. Свобода тільки тоді може стати джерелом добробуту і порядку, коли людина здатна до внутрішнього самоконтролю. Чим нижчий ступінь цього самоконтролю, тим більшою стає важливість зовнішніх обмежень, зокрема право- вих. Це розуміння свободи скоріше «позитивної, ніж «негативної», зазнавало та за- знає критики з боку лібералів (у певних моментах цілком виправданої). Отже, спів- відношення між свободою і порядком у консерватизмі утворює динамічну рівновагу.

Звідси стає очевидним, що консерватизм належить до течії політичної думки, на якій ґрунтується ідеологія «правих». Він справді містить у собі тенденцію за пев- них умов забезпечувати ідеологічну підтримку авторитарним режимам. За умов, коли розгнузданий індивідуалізм (зокрема «хибний індивідуалізм» у розумінні Ха- єка) та груповий егоїзм загрожують хаосом, поцінування порядку (як найважливі- шої передумови свободи, цивілізованості і громадської безпеки) є причиною цієї тенденції в консерватизмі. Оцінка ролі консерватизму в таких зсувах до авторита- ризму має ґрунтуватися, по-перше, на врахуванні стану суспільства в конкретній історичній ситуації і, по-друге, на аналізі тих політичних дій, до яких вдаються консерватори, зорієнтовані уряди. Оцінку історичній ситуації в Україні 1918 року, яку дав у своїх «Спогадах» гетьман Павло Скоропадський, вважаючи, що тоді по- няття демократизації урівнялося із вседозволеністю й анархією, можна вважати пе- ребільшенням; і все ж з цього прикладу можна зрозуміти, які саме історичні викли- ки консерватизм здатний зустрічати з більшою готовністю. У відповідних історичних ситуаціях він здатний випередити і блокувати прихід тоталітарних ре- жимів. То ж хоча ліберала можуть шокувати вислови на зразок «цінність індивідуа- льної свободи не є абсолютною, вона підпорядкована іншій, вищій цінності — уря- довій владі», та в контексті щойно сказаного це висловлювання не приховує в собі міри небезпеки, як це може виявитися на перший погляд. Та, зрештою, кожен на- прям політичної думки разом з відповідною ідеологією має свої власні вади, а, от- же, приховує також свої специфічні загрози: у цьому полягає потреба зберігати в суспільстві діалог політичної ідеології.

Релігія і церква.  В переважній більшості мислителів консервативної думки релігія займає один із «стовпів держави» у своєму прагненні до соціального порядку і стабіль- ності. Не менш консервативні мислителі підтримують і офіційну церкву, розглядаючи її як необхідний аспект держави і навіть тотожній «політичному організму».

Бажання законності і свободи безперечно пов’язані з питаннями моралі. З цього приводу Є. Берк зауважував, що «освячення держави через державне релігійне

170


 

установлення необхідне також для того, щоб вселити здоровий трепет шанобливос- ті її вільним громадянам, адже їм для забезпечення своєї власної свободи треба ма- ти над собою визначену частку влади».

Право  і конституція. Згідно з консервативними канонами, право — це та час-

тина звичаїв, яка набула політичного авторитету.

Комплекс існуючих прав і законів є результатом тривалого і повільного удоско- налення. А тому цей комплекс має безумовний пріоритет над будь-якими рішення- ми одноосібного правителя або невеликої групи людей. Крім того, постійність прав і  законів гарантується тим, що вони стають природними для тієї чи іншої групи людей. Загалом право стоїть вище від будь-якого свавілля. Закон повинен завжди стояти вище від влади.

Конституція — це закон, який визначає спосіб встановлення інших законів. А тому темпи змін конституції повинні бути найповільніші. Але це також залежить від традицій країни.