2.3 Аналіз основних коштів підприємства

2.3.1 Поняття, завдання й джерела інформації аналізу основних коштів підприємства

Довгострокові активи підприємства або необоротні акти= ви (основний капітал) — це частина активів підприємства, до яких належать:

— основні кошти (основні фонди);

— нематеріальні активи;

— довгострокові фінансові вкладення (інвестиції);

— незавершене  будівництво.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні кошти» визначає основні кошти як матеріальні активи, які підприємство використовує у процесі виробництва товарів, надання послуг, з метою здачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних або соціально=культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуа= тації) яких становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він більше року).

Основні виробничі фонди (ОВФ) підприємства — це засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва  трива= лий час, зберігаючи при цьому свою натуральну  форму, а їхня вартість переноситься на вартість виготовленої продукції по= ступово, вроздріб, у міру їхнього використання,  шляхом амор= тизаційних відрахувань.


 

Основні  кошти  діляться на промислово=виробничі  ос=

новні кошти й невиробничі основні кошти.

Промислово=виробничі основні кошти (основні виробничі фонди) — це всі засоби праці, які беруть участь у виробничому процесі або створюють умови для його здійснення.

Невиробничі основні кошти (основні невиробничі фонди)

— це об’єкти невиробничого призначення, що перебувають на балансі підприємства. Вони не приймають особистої участі в процесі виробництва й функціонують для задоволення соціально=культурних і побутових потреб учасників  вироб= ництва. Це  об’єкти  житлово=комунального господарства підприємства, установи охорони здоров’я, культури, освіти, спорту, що перебувають на балансі підприємства.

У цей час відповідно до типової класифікації основні ви= робничі фонди (основний капітал) промислового підприємства підрозділяється залежно від однорідності виробничого призна= чення й натурально=речовинних ознак на наступні групи:

1. Будинки — це архітектурно=будівельні об’єкти, призна= чені для створення необхідних умов праці. До будинків нале= жать виробничі корпуси  цехів, депо, гаражі, складські приміщення, виробничі лабораторії.

2. Спорудження — інженерно=будівельні  об’єкти, призна= чені для здійснення процесу виробництва й не пов’язані зі зміною  предметів праці. До  споруджень належать насосні станції, тунелі, мости, естакади, автомобільні й  залізничні шляхопроводи внутрівиробничого транспорту.

3. Передатні  пристрої – це пристрої, за допомогою яких про= водиться передача електричної,  теплової або механічної  енергії, а також передача рідких або газоподібних речовин від одного об'єк= та до іншого. До цих пристроїв належать: нафтопроводи, газопро= води, водопроводи, електромережі, тепломережі, лінії зв’язку.

4. Машини й устаткування, у тому числі:

а) силові машини й устаткування, призначені для вироб= лення й перетворення енергії (трансформатори, генера= тори, двигуни);


 

б) робочі машини й устаткування, що використовуються безпосередньо для впливу на предмет праці або на його переміщення в процесі створення продуктів або послуг, тобто для особистої участі в технологічних процесах (верстати, преси, молоти, конвеєри, транспортери, допоміжне устаткування);

в) вимірювальні й регулюючі прилади й пристрої, лабора=

торне устаткування;

г) обчислювальна техніка — сукупність засобів, призначе= них для прискорення автоматизації процесів, пов’яза= них з вирішенням математичних завдань;

д) інші машини й устаткування.

5. Транспортні засоби, призначені для транспортування вантажів і людей у межах підприємства й поза нього. До них належать: заводський залізничний  транспорт, автомобілі, трактори, тягачі, виробничий транспорт (електрокари).

6. Інструмент всіх видів і пристосування, що прикріплю=

ють до машин, для обробки виробу (затиски, лещата й т.п.).

7. Виробничий інвентар для полегшення виробничих опе= рацій (робочи столи, верстати), зберігання рідких і сипучих тіл, охорони праці й т.п..

8. Господарський  інвентар.

У складі основного капіталу не враховуються засоби праці, не уведені в дію, малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП), вартістю менше ніж установлена законодавством величина, неза= лежно від терміну служби й при терміну служби до 1 року.

Ця класифікація основних засобів здійснюються у відповідності зі Стандартом 7 Національних стандартів бух= галтерського обліку  й  прийнята в бухгалтерському обліку підприємств.

У податковому обліку основні кошти прийнято розділяти на чотири групи:

Група 1 — будинки, спорудження, їхні структурні компо= ненти й передатні пристрої, у тому числі житлові будинки і їхні частини (квартири й місця загального користування).


 

Група 2 — автомобільний  транспорт і вузли (запасні час= тини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електро= механічні прилади й інструменти; інше конторське (офісне) оснащення, устаткування й приналежність до нього.

Група 3 — будь=які  інші основні засоби, що не ввійшли в групи 1,2 й 4.

Група 4 — електронно=обчислювальні машини, інші маши= ни для автоматичної обробки інформації, їхнє програмне за= безпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші  інформаційні  системи, телефони (у  тому числі стільникові), мікрофони й рації, вартість яких переви= щує вартість малоцінних товарів (предметів).

Основні засоби залежно від участі у виробничому процесі підрозділяються на активні й пасивні. До активної частини  ос= новних виробничих фондів належать комплекс машин і ме= ханізмів, які беруть безпосередню участь у виробничому про= цесі (транспортні  засоби, устаткування, пристосування, інструмент). Активна частина основного капіталу є провідною й служить базою в оцінці технічного рівня й виробничих по= тужностей.

Пасивна частина основних виробничих фондів є  до= поміжною  й забезпечує  процес роботи активних  елементів (будинки, спорудження й т.п.)

Важливою умовою правильної організації обліку основ=

них коштів є також єдиний принцип їхньої оцінки.

Облік основних коштів підприємства ведеться в натураль=

ному й вартісному вираженні.

Облік  основних коштів  у  натуральному вираженні не= обхідний для визначення технічного складу основних коштів. Він проводиться за даними технічних паспортів, які має кож= на одиниця основних коштів. У цих паспортах приводиться розгорнута технічна характеристика кожного об’єкта: дата ви= готовлення, кількість ремонтів і модернізацій,  проведення ре= конструкцій,  встановлення ступеню зношування, технічна продуктивність, крім того встановлюється кількість одиниць


 

устаткування, його площа, потужність, проводиться паспорти=

зація й інвентаризація.

Облік основних коштів у вартісному вираженні нази= вається їхньою оцінкою.  Оцінка  основних коштів підприємства — це грошове вираження їхньої вартості.

Залежно від характеру стану основних коштів, часу їхньої оцінки розрізняють наступні види оцінки основних коштів (у більшості груп ця класифікація оцінок відповідає П(С)БО 7

«Основні кошти»):

l первісна вартість;

l відбудовна вартість;

l переоцінена вартість;

l залишкова вартість;

l справедлива вартість;

l вартість, що амортизується;

l ліквідаційна вартість;

l балансова вартість.

Первісна вартість — це фактична вартість основних коштів  у момент уведення їх в експлуатацію. Первісна вартість об’єкта основних коштів складається з таких витрат:

l суми, що сплачують постачальникам активів;

l реєстраційні збори, державний збір й аналогічні платежі, здійснювані у зв’язку із придбанням (одержанням) прав на об’єкт основних коштів;

l суми ввізного мита;

l суми непрямих податків у зв’язку із придбанням (ство= ренням) основних коштів (якщо вони не відшкодовують= ся підприємством);

l витрати на страхування ризиків  доставки основних коштів;

l витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів;

l інші  витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням  ос= новних коштів до стану, у якому їх можна використати із запланованою метою.


 

Відбудовна вартість — це вартість відтворення в сучасних умо= вах точної копії основних коштів з використанням аналогічних ма= теріалів і збереженням всіх експлуатаційних параметрів.

Переоцінена  вартість — вартість основних коштів й інших необоротних активів після їхньої переоцінки.

Залишкова вартість  — різниця між первісною (переоціне=

ної) вартістю й сумою зношування основних коштів.

Справедлива вартість —  ринкова вартість, установлена шляхом експертної оцінки, що, як правило, визначають про= фесійні оцінювачі.

Амортизаційна вартість —  первісна або переоцінена вартість необоротних активів, за винятком  їхньої ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість — сума коштів (або вартість інших активів),  що підприємство очікує  одержати від  реалізації (ліквідації)  об’єктів основних коштів після закінчення строку їхнього корисного використання (експлуатації), за винятком витрат, пов’язаних з їхньою реалізацією (ліквідацією).

Балансова вартість (відповідно до П(С)БО 7 «Основні ко= шти») — це сума, по якій актив включається в Баланс після відрахування будь=якої суми нарахованого зношування.

Придбані (створені) основні кошти зараховуються на Ба= ланс підприємства по первісній вартості. Одиницею обліку ос= новних коштів є об’єкт основних коштів.

Балансова вартість групи  основних коштів  на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Б(а) = Б(а,1) + П(а,1) — В(а,1) — А(а,1),    (2.30)

де        Б(а) — балансова   вартість групи  на початок  звітного періоду, грн.;

Б(а=1) — балансова вартість  групи на початок періоду, що передував звітному, грн.;

П(а=1) — сума витрат на придбання основних коштів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій,


 

модернізацій й  інших  удосконалень основних коштів протягом періоду, що передував звітному;

В(а=1) — сума виведених з експлуатації основних коштів протягом періоду, що передував звітному;

А(а=1) — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

У процесі експлуатації основних коштів відбувається їхнє зношування, у результаті чого вони втрачають свою споживчу вартість.

Амортизація — це процес перенесення вартості основних коштів на вартість готової продукції з метою нагромадження коштів для їхнього повного відновлення.

Амортизована вартість —  первісна або переоцінена вартість основних коштів (необоротних активів) за винятком їхньої ліквідаційної вартості. Об’єктом амортизації є основні кошти, крім землі.

Нарахування амортизації здійснюється під час корисно= го використання (експлуатації) об’єкта, установлюваного підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при за= рахуванні на баланс), і припиняється на період його рекон= струкції, модернізації, добудування, дообладнування й кон= сервації.

Відповідно до П(С)БО 7 розрізняють наступні основні  ме=

тоди нарахування амортизації:

l прямолінійний (метод прямолінійного списання);

l зменшення залишкової вартості;

l прискореного зменшення залишкової вартості;

l кумулятивний (метод суми чисел років);

l виробничий.

При  використанні  прямолінійного  методу річна  сума амортизації визначається розподілом вартості, що аморти= зується, на очікуваний  строк корисного використання (ек= сплуатації) об’єкта основних коштів.


 

Під строком корисного використання (експлуатації) ро= зуміють період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством.

У методі зменшення залишкової вартості річна сума амор= тизації визначається множенням залишкової вартості об’єкта на початок звітного року (або первісної вартості на дату почат= ку  нарахування амортизації) на річну  норму  амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) визначається як різни= ця між  одиницею й  результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від роз= поділу ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість.

У  методі прискореного зменшення залишкової вартості річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року (або первісної вар= тості на дату початку нарахування амортизації) і річної суми амортизації, що розраховується виходячи зі строку корисного використання об’єкта, і подвоюється.

У  кумулятивному методі річна сума амортизації визна= чається як добуток амортизаційної вартості і кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний  коефіцієнт розраховується   роз= поділом кількості років, які залишилися до кінця очікуваного строку використання об’єкта основних коштів, на суму числа років його корисного використання.

У  виробничому методі місячна сума амортизації визна= чається як добуток фактичного місячного обсягу продукції й виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації розраховується як  ділення амортизаційної вартості на загальний обсяг продукції, що підприємство очікує виготовити із застосуванням об'єкта основних коштів.

При використанні податкового методу нарахування амор= тизації річні  амортизаційні відрахування встановлюються у відсотках від балансової вартості кожної  із  груп  основних коштів на початок звітного періоду в розмірах:

1 група — 8%;


 

2 група — 40%;

3 група — 24%;

4 група — 60%.

У  процесі аналізу основних коштів  підприємству не=

обхідно вирішувати наступні завдання.

l Виявити забезпеченість підприємства і його структурних підрозділів основними коштами, тобто встановити відповідність величини, складу й технічного рівня основ= них коштів виробничій програмі підприємства.

l Визначити рівень використання основних коштів по уза= гальнюючих і приватних показниках, установити причи= ни їхньої зміни й фактори впливу.

l Встановити ефективність використання устаткування за часом і по потужності.

l Розрахувати вплив використання основних коштів на об=

сяг виробництва продукції.

l Виявити резерви підвищення ефективності використан=

ня основних коштів.

Для аналізу основних коштів використовуються наступні джерела інформації: паспорт підприємства, план технічного розвитку підприємства, Форма №1 «Баланс підприємства», Форма №4 «Звіт про власний капітал», Форма № 1=П «Звіт промислового підприємства про продукцію», Форма № 11= ОФ  «Звіт про наявність і рух основних коштів, амортизації (зношування)».

2.3.2 Аналіз складу й структури основних коштів підприємства

Аналіз використання основних коштів підприємства зви= чайно починається з вивчення їхнього складу в цілому по підприємству й по окремих підрозділах. У  процесі аналізу встановлюється обсяг, структура  основних коштів  й  їхня відповідність виробничій програмі підприємства, аналізується


 

динаміка, технічний  стан, рівень виробництва і його  ор=

ганізація.

Велике значення мають показники  структури  основних коштів:

l розподіл фондів на виробничі й невиробничі;

l основні виробничі фонди основного виду діяльності й до=

поміжних виробництв;

l співвідношення активної й пасивної частини основних коштів. При цьому необхідно домагатися росту активної частини основних коштів у вигляді робочих і силових  ма= шин.

Аналіз динаміки основних коштів здійснюється за два суміжних роки. Дані про аналіз динаміки основних коштів на= ведені в таблиці 2.26.

Таблиця 2.26 — Аналіз динаміки основних коштів

 

 

Категорії ОК

 

Базисний рік, тис.грн.

 

Звітний рік, тис.грн.

Зміна в порівнянні з базисним роком

Абсолютне, тис. грн.

 

Відносне, %

1. Промислово= виробничі основні кошти

13200

14800

+1600

12,12

2. Невиробничі основні кошти

1300

1000

=300

=23,1

Усього основних коштів

14500

15800

1300

8,96

 

Аналіз, наведений у  таблиці, показав, що цього року вартість основних коштів  зросла на 1300 тис. грн. або на

8,96%. Причому зростання відбулося у зв’язку з ростом про= мислово=виробничих основних фондів на 1600 тис.грн. або на 12,12%.

Аналіз складу й структури основних коштів здійснюється за два суміжних роки й представлений у таблицях 2.27, 2.28.


 

Таблиця 2.27 — Аналіз складу основних коштів підрозділу підприємства

 

 

Категорії основних коштів

Базисний рік, тис.грн

Звітний рік, тис.грн.

Відхилення

Абсолютне, тис. грн.

Відносне,

%

1. Будинки й споруди

3202,2

3202

=0,2

=0,006

2. Машини й устаткування

2833,4

2631

=202,4

=7,1

3. Транспортні засоби

13,9

13,9

=

=

4. Інструмент і пристрої

55,4

85,6

30,2

54,5

5. Виробничий і госпо=

дарський інвентар

4,5

4

=0,5

=11,1

Усього ОК

6109,4

5936,5

=172,9

=2,8

 

Таблиця 2.28 — Аналіз структури основних коштів підрозділу підприємства

 

 

Категорії основних коштів

Структура, %

 

Абсолютне відхилення, ±

Базисний рік

Звітний рік

1. Будинки й споруди

52,4

54

1,6

2. Машини й устаткування

46,4

44,3

=2,1

3. Транспортні засоби

0,2

0,2

=

4. Інструмент і пристрої

0,9

1,4

0,5

5. Виробничий і господарський інвентар

0,1

0,1

=

Усього ОК

100

100

 

 

З таблиць видно, що величина основних коштів підрозділу підприємства трохи  знизилися —  на 172,9 тис.грн за два суміжних роки аналізу. Це відбулося, в основному, у зв'язку з виведенням з експлуатації деяких видів машин й устаткування. При цьому склад і структура основних коштів практично не змінилися. Найбільша питома вага в структурі


 

основних коштів займають будинки — 54% вартості  основних коштів для звітного року, машини й устаткування — 44,3%.

У таблиці 2.29 виділені активні й пасивні основні кошти.

Таблиця 2.29 — Основні кошти підрозділу підприємства

 

 

Категорії основних ко’штів

Базисний рік

Звітний рік

сума, тис. грн

% до підсумку

сума, тис.грн

% до підсумку

1. Активні ОК:

2888,8

47,3

2716,6

45,8

1.1. Машини й устаткування

2833,4

 

2631

 

1.2. Інструмент і пристрої

55,4

 

85,6

 

2. Пасивні ОК:

3220,6

52,7

3219,9

54,2

2.1. Будинки й споруди

3202,2

 

3202

 

2.2. Транспортні засоби

13,9

 

13,9

 

2.3. Виробничий і госпо=

дарський інвентар

4,5

 

4,0

 

Усього ОК

6109,4

100

5936,5

100

Більшу частину основних коштів становлять пасивні ОК (будинки, споруди, транспортні засоби, виробничий і госпо= дарський інвентар). Причому у звітному році спостерігається зростання пасивної частини основних коштів за рахунок зни= ження активної частини, що можна охарактеризувати як нега= тивну тенденцію.

Віковий  склад устаткування підрозділу підприємства можна проаналізувати у вигляді таблиці 2.30.

Таблиця 2.30 — Оцінка вікового складу встаткування

 

 

Вид верстатів

 

Кіль' кість

Строк експлуатації

До 20 років

Від 20 до

30 років

Понад 30 років

Кіль' кість

 

%

Кіль' кість

 

%

Кіль' кість

 

%

1

2

3

4

5

6

7

8

Токарно=гвинторізні

43

7

5,3

23

17,6

13

10


 

1

2

3

4

5

6

7

8

Токарські напівавтомати

8

4

3,0

4

3,0

=

=

Розточувальні

8

2

1,5

4

3,0

2

1,5

Зуборізні

3

=

=

1

0,8

2

1,5

Довбальні

2

1

0,8

1

0,8

=

=

Фрезерні

11

1

0,8

7

5,3

3

2,3

Свердлильні

10

=

=

6

4,6

4

3,0

Шліфувальні

10

1

0,8

4

3,0

5

3,8

Інші металорізальні

36

10

7,6

13

10

13

10

Усього

131

26

19,8

63

48,1

42

32,1

 

2.3.3 Аналіз руху основних коштів

Рух основних коштів  характеризується наступними по=

казниками:

1. Коефіцієнт введення основних коштів:


Ê          =  Ôââ


 

,           (2.31)


Ô

 
ââ

ê.ã.

де        Фвв — вартість введених в експлуатацію (знову надійшли)

основних коштів, грн.;

Фк.г. — вартість  основних коштів на кінець року, грн.

2. Коефіцієнт відновлення основних коштів:


Ô

 

Ê        =

 
Ôíîâ â³ä

ê.ã.


 

,           (2.32)


 

де        Фнов — вартість нових основних засобів, введених в ек=

сплуатацію, грн.

3 Коефіцієнт виводу (вибуття) основних коштів:


 


Ô

 

Ê         =

 
Ôâèâ âèâ

ï.ã.


 

,           (2.33)


 

де        Фвив — вартість основних коштів  виведених з експлуа=

тації, грн.;

Фп.г. — вартість  основних коштів на початок року, грн.

4. Коефіцієнт ліквідації основних коштів:


Ê  =  Ôë


 

,           (2.34)


Ô

 
ë

ï.ã.

де        Фл — ліквідаційна вартість (залишкова вартість основних коштів, що вибули в результаті зношування), грн.

5 Темп (коефіцієнт) приросту вартості основних коштів:

Ô

 

ïðèð

 
Ê          = Ôââ  - Ôâèâ   .          (2.35)

ï.ã.

6. Коефіцієнт компенсації вибуття основних коштів:

Ô

 

êîìï

 
Ê          = Ôâèâ   .         (2.36)

ââ.

7. Інтенсивність заміни основних коштів:


I  =  Ôë


 

.           (2.37)


Ô

 
ç

íîâ

На підставі вихідних дані таблиці 2.31 виконаємо аналіз руху основних коштів.


 

Таблиця 2.31 — Вихідні дані аналізу рухи основних коштів

 

Показники

План

Звіт

1. Вартість основних коштів на початок року (Фп. г), тис. грн.

202

212

2. Вартість основних коштів, введених в експлуатацію

(Фвв), тис. грн.

12

10

3. Вартість основних коштів, виведених з експлуатації

(Фвив), тис. грн.

6

7

4. Вартість основних коштів на кінець року (Фк. г), тис. грн.

208

215

 

Розрахуємо коефіцієнт введення основних коштів:


 

Ê

 

=

 
ïë         12

ââ         208


 

= 0,058 = 5,8% ,


 


Ê        =

 
çâ         10

ââ         215


 

= 0,046 = 4,6% .


 

Розрахуємо коефіцієнт виводу основних коштів:


 

Ê

 
ïë âèâ


 

=          6

202


 

= 0,03 = 3% ,


 


 

Ê

 
çâ âèâ


=   7

212


 

= 0,033 = 3,3% .


 

З розрахунків видно, що план з введення основних засобів не виконаний, а план по виводу перевиконаний.

Розрахуємо коефіцієнт приросту основних коштів:


 

Ê

 
ïë ïðèð

çâ


= 12 - 6 = 0,029 = 2,9% ,

202

10 - 7


Ê ïðèð    =


 

212


= 0,014 = 1,4% .


 

Фактично приріст основних коштів менше планового. Розрахуємо коефіцієнт  компенсації вибуття  основних


коштів.


 

Ê

 
ïë êîìï

Ê

 
çâ êîìï


 

=  6  = 0,5 = 50% ,

12

=  7 = 0,7 = 70% .

10


Таким чином, за планом 50% основних коштів, що вво= дять, покривають вибуття, а фактично 70% основних коштів, що вводяться, повинні покрити вибуття, тобто планованого відновлення основних коштів не досягнуто.

2.3.4 Аналіз технічного стану основних коштів

Технічний стан основних коштів характеризується двома показниками.

1. Коефіцієнт зношування —  характеризує частину вар= тості основних коштів, що списана на виробництво про= дукції в попередніх періодах:


 

Ê çí


=   Çê

Ôê .ã . 


 

,           (2.38)


де        Ик  — сума зношування основних коштів у плині розгля=

нутого періоду (року), грн.

È ê  = Ôê.ã  - Ôç.ã ,    (2.39)

де        Фз.г. — залишкова вартість основних коштів на кінець роз=

глянутого періоду (року), грн.

Ôç.ã  = Ôê.ã  - È ê .    (2.40)

2. Коефіцієнт придатності —  характеризує частину вар= тості основних коштів, що не перенесена на виготовлену продукцію.


 


 

Ê ïð


= Ôç.ã

Ôê.ã


 

= 1 -


 

Ê çí   .  (2.41)


При аналізі ці коефіцієнти дозволяють судити про ступінь зношеності основних коштів. Як недолік проведення аналізу технічного стану основних коштів тільки за цими двома показ= никами слід зазначити те, що вони не враховують морального зношування основних коштів, а відображають тільки фізичне зношування.

Розглянемо приклад виконання аналізу технічного стану й аналізу руху основних коштів.

Таблиця 2.32 — Вихідні дані аналізу технічного стану й аналізу руху основних коштів (у тис.грн.)

 

 

На' явність основ' них коштів на поча' ток року Фп.г

Надійшло у звітному році

Вибуло у звітному році

 

На' явність основ' них коштів на кі' нець ро' ку Фк. г

Наявність основних коштів на початок на' ступні за звітним ро' ком (за ви' нятком зно' шування) Фз.г

 

Усьо' го Фвв

У тому числі нових основ' них коштів Фнов

 

Усьо' го Фвив

У тому числі ліквідо' вано ос' новних коштів Фл

1

2

3

4

5

6=1+2=4

7

9870

2310

800

555

333

11625

9183

 

Розрахуємо основні коефіцієнти руху й технічного стану основних коштів.

l коефіцієнт введення:


 

Ê ââ


 

=  2310

11625


 

= 0,199 = 19,9% ;


 

l коефіцієнт відновлення:


 


 

Êâ³ä


=   800

11625


 

= 0,068 = 6,8% ;


l коефіцієнт виводу:


 

Êâèâ


 

=  555

9870


 

= 0,056 = 5,6% ;


l коефіцієнт ліквідації:


 

Ê ë   =


 

333

9870


 

= 0,034 = 3,4% ;


Позитивною тенденцією є перевищення коефіцієнта вве=

дення й відновлення над коефіцієнтами виводу й ліквідації.

l коефіцієнт зношування:


 

Ê çí


= 11625 - 9183 =

11625


 

2442

11625


 

= 0,21 = 21% ;


l коефіцієнт придатності:


 

Ê ïð


= 1 - 0,21 = 0,79 = 79% ;


 

Основні кошти амортизовані на 21%, але степінь придат=

ності їх ще досить велика.

l темп (коефіцієнт) приросту вартості основних коштів:


 

Ê ïðèð


= 2310 - 555 = 0,178 ;

9870


l коефіцієнт компенсації вибуття основних коштів:


 

Ê êîìï


 

=  555  = 0,24 ;

2310


l інтенсивність заміни основних коштів:

I  = 333 = 0,416

ç          800      .


 

2.3.5 Аналіз використання основних коштів, устаткування й площі

Для узагальнюючої характеристики ефективності викори= стання основних коштів у першу чергу використовується по= казник фондовіддачі.

Фондовіддача показує величину вартості виготовленої про= дукції, що доводиться на 1 гривню вартості основних коштів (може визначатися за товарною, валовою або реалізованою про= дукцією). Фондовіддача визначається як відношення обсягу ви= робленої продукції до середньорічної вартості основних коштів.

Î


Ôâ  =

Ôñð.ã


,           (2.42)


де        О — обсяг виробництва продукції  у  вартісному вира=

женні, грн/рік;

Фср.г — середньорічна  вартість основних коштів, грн.

Зростання фондовіддачі вказує на підвищення ефективності використання основних коштів й є позитивною тенденцією в діяль= ності підприємства. Для підвищення фондовіддачі необхідно наро= щувати обсяги виробництва продукції за рахунок більш інтенсив= ного використання основних коштів і знижувати середньорічну вартість цих коштів за рахунок ліквідації зношених, мало продук= тивних і не використовуваних у виробництві основних коштів.

Розглянемо приклад аналізу фондовіддачі за вихідними даними таблиці 2.33.

Таблиця 2.33 — Вихідні дані для аналізу фондовіддачі

 

 

Показник

 

Базисний рік

 

Звітний рік

Відхилення

Абсолютне, грн

Відносне,

%

1

2

3

4

5

Обсяг виробництва продукції, тис. грн.

1244

1340,2

96,2

7,7


 

1

2

3

4

5

Середньорічна вартість основних коштів, тис. грн.

340

350

10

2,9

Фондовіддача, грн.

3,66

3,83

0,17

4,6

Виявимо  вплив  окремих  факторів на показник  фон=

довіддачі методом повних ланцюгових підстановок.


 

Ô

 
Á   = 1244 = 3,66

î           340


грн.


 


Ô óñë1 = 1340,2 = 3,94

î           340

Î = 1340,2 = 3,83


 

грн.

грн.


Ôî

350

Зміна фондовіддачі під дією факторів:

Ôî Î = 3,94 - 3,66 = 0,28  грн. — позитивний вплив. У зв’язку зі зростанням обсягу виробництва продукції на 96,2 тис.грн. фондовіддача зросла на 0,28 грн.


Ôî Ô


= 3,83 - 3,94 = -0,11


грн.  —  негативний  вплив.  У


зв’язку  зі  зростанням середньорічної вартості основних

коштів на 10 тис.грн. фондовіддача знизилася на 0,11 грн.

Балансова перевірка: Ôî   = 3,83 - 3,66 = 0,28 - 0,11 = 0,17 грн. —

розрахунок виконаний вірно.

З метою більш глибокого аналізу ефективності викорис= тання основних коштів показник фондовіддачі можна розра= хувати за активною частиною основних коштів, до якої нале= жить в значній мірі технологічне устаткування.


 

Î Ôî àêò    =

Ô


,           (2.43)


ñð. ð àêò

де        Фср.р. акт. — середньорічна вартість активної частини основ=

них коштів.

У формулі (2.43) чисельник — обсяг виробництва — мож= на виразити через число одиниць устаткування, бюджет часу роботи одиниці устаткування й годинну продуктивність оди= ниці  устаткування. Тоді  формула перетвориться у  такий спосіб:


 

Ôî àêò


× óñò

=


Á óñò

Ôñð.ã àêò


Ï óñò


 

,           (2.44)


 

де        Чуст — число одиниць устаткування, шт.;

Буст — бюджет (річний фонд) часу роботи одиниці устат=

кування, година.;

Пуст — годинна  продуктивність (виробіток) одиниці устат=

кування, грн/година.

Бюджет (річний фонд) час роботи одиниці устаткування у свою чергу можна представити у вигляді добутку кількості відпрацьованих днів у році (Д), коефіцієнта змінності (Кзм)  і середньої тривалості робочої зміни (Т).

Середньорічну вартість активної частини основних коштів (технологічного устаткування) можна також предста= вити як добуток числа одиниць устаткування (Чуст)  і серед= ньої вартості одиниці устаткування в порівнянних цінах (Цуст),  після чого кінцева формула факторної моделі фон= довіддачі активної частини основних коштів буде мати вигляд:


× óñò     Ä Ê


Ò   Ï óñò


Ä  Ê     Ò


Ï óñò


            çì        


            çì        


Ôî àêò    =


 

× óñò


=

Ö óñò


 

Ö óñò


,  (2.45)


 

Для розрахунку впливу факторів на приріст фондовіддачі активної частини основних коштів використано спосіб повних ланцюгових підстановок. Схема підстановок виглядає в такий спосіб:


Á

 
Ä Á     Ê çì Á     Ò Á


óñò

Ï

 
Á


Ôî àêò    =


 

Ö

 
óñò

Á


,           (2.46)


Для визначення першого умовного показника фон= довіддачі необхідно замість базової взяти  звітну  середнь= орічну вартість (ціну)  одиниці устаткування, що при однако= вих цінах може змінитися тільки за рахунок його структури:


 

óì 1


Ä Á     Ê çì Á     Ò Á


óñò

Ï

 
Á


Ôî àêò    =


 

Ö

 
óñò

Î


,           (2.47)


Далі необхідно встановити, яка була б фондовіддача при структурі устаткування звітного періоду, що характеризує ціна одиниці устаткування, і кількість відпрацьованих днів у звітному періоді, але при базовій величині інших факторів:


 

óì 2


Ä Î  Ê çì Á     Ò Á


óñò

Ï

 
Á


Ôî àêò    =


 

Ö

 
óñò

Î


,           (2.48)


Третій  умовний показник  фондовіддачі розраховується при структурі звітного періоду, кількості робочих днів звітно= го періоду днів, величині коефіцієнта змінності у звітному періоді й при базовому рівні інших факторів:


 

óì 3


Ä Î  Ê


 

Ò

 
çì Π      Á


óñò

Ï

 
Á


Ôî àêò    =


 

Ö

 
óñò

Î


,           (2.49)


При  розрахунку  четвертого умовного показника  фон= довіддачі залишається на базовому рівні величина среднього= динної продуктивності:


 


 

óì 4


ÄΠ    Ê


 

Ò

 
çì Π      Î


óñò

Ï

 
Á


Ôî àêò    =


 

Ö

 
óñò

Î


,           (2.50)


 


ÄÎ

ÔΠ       =


Ê          Ò

Î

 
çì Î


óñò

Ï

 
Î


,           (2.51)


î àêò


óñò

Ö

 
Î


Виконаємо аналіз фондовіддачі активної частини основ=

них коштів за наведеною методикою.

Таблиця 2.34 — Вихідні дані для аналізу фондовіддачі активної частини основних коштів

 

 

Показник

Умовна позначка

Базовий період

Звітний період

Відхилення

±

%

1

2

3

4

5

6

1. Обсяг товарної продукції, тис. грн.

О

6270

6890

+620

+9,9

2. Середньорічна вартість основних коштів, тис. грн.

Фср.г

3280

3341

+61

+1,9

3. Середньорічна вартість активної частини основних коштів, тис. грн.

Фср.г. акт

1100

1130

+30

+2,7

4. Число одиниць устаткування, шт.

Чуст

20

21

+1

+5

5. Кількість робочих днів у році, дні

Д

226

225

=1

=0,4

6. Кількість відпрацьованих машино=годин всім устаткуванням, тис.

Тгод

67,69

65,72

=1,97

=2,9

7. Коефіцієнт змінності

Кзм

1,92

1,83

=0,09

=4,7

8. Тривалість робочої зміни, година

Т

7,8

7,6

=0,2

=2,5


 

1

2

3

4

5

6

9. Годинна продуктив= ності одиниці встаткування, грн.

/година (п. 1:п. 6)

Вуст

92,63

104,84

+12,21

+13,2

10. Середня вартість одиниці устатку= вання, грн.

(п. 3:п. 4)

Цуст

55000

53800

=1200

=2,2

11. Фондовіддача активної частини основних коштів, грн. (п. 1:п. 3)

Фо акт

5,7

6,1

+0,4

+7

 

Використовуючи метод повних ланцюгових підстановок виконаємо поступову заміну даних базового періоду фактич= ними даними звітного періоду:


 

Á         = 226


 

1,92


 

7,8


 

92,63 = 5,7


грн.


Ôî àêò


55000


 


 

óì 1


= 226 1,92


7,8


92,63 = 5,83


 

грн.


Ôî àêò


53800


 


 

óì 2


= 225 1,92


7,8


92,63 = 5,8


 

грн.


Ôî àêò


53800


 


 

óì 3


= 225 1,83


7,8


92,63 = 5,53


 

грн.


Ôî àêò


53800


 


 

óì 4


= 225 1,83


7,6


92,63 = 5,39


 

грн.


Ôî àêò


53800


 


Π          = 225


1,83


7,6


104,84 = 6,1 грн.


Ôî àêò


 

53800


 

Розрахуємо вплив зміни факторних показників.


 

1)  зміна фондовіддачі у зв’язку зі зміною вартості одиниці устаткування (структурний показник):


Ôî àêò   Ö   = 5,83 - 5,7 = 0,13


грн. —  позитивний вплив. Зни=


ження середньої вартості одиниці устаткування на 1200 грн.

викликає зростання фондовіддачі активної частини основних коштів на 0,13 грн.

2) зміна фондовіддачі у зв’язку зі зміною числа робочих днів у році:


Ôî àêò   Ä  = 5,8 - 5,83 = -0,03


грн. —  негативний вплив. Зни=


ження числа робочих днів у році на 1 день викликає зниження

фондовіддачі активної частини основних коштів на 0,03 грн.

3)  зміна фондовіддачі у  зв’язку  зі  зміною коефіцієнта змінності роботи устаткування:


ñì

 
Ôî àêò   Ê


= 5,53 - 5,8 = -0,27


грн. — негативний вплив. Зни=


ження коефіцієнта змінності роботи устаткування  на 0,09 вик= ликає зниження  фондовіддачі активної  частини основних коштів на 0,27 грн.

4) зміна фондовіддачі у зв’язку зі зміною тривалості робо=

чої зміни:


Ôî àêò  Ò   = 5,39 - 5,53 = -0,14


грн. — негативний вплив. Зни=


ження тривалості робочої зміни на 0,2 години викликає зни=

ження фондовіддачі активної частини основних коштів на 0,14 грн.

5) зміна фондовіддачі у зв’язку зі зміною годинної продук=

тивності одиниці устаткування:


Ô           îá

 

î àêò   Ï


= 6,1 - 5,39 = 0,71  грн. —  позитивний вплив. Ріст


годинної продуктивності одиниці устаткування на 12,21 грн.

викликає зростання фондовіддачі активної частини основних коштів на 0,71 грн.


Баланс результатів: Ôî àêò


= 6,1 - 5,7 = 0,13 - 0,03 - 0,27 - 0,14 +


+ 0,71 = 0,4 грн. — розрахунок виконаний вірно.

Таким чином, у цілому фондовіддача активної частини  ос=

новних коштів збільшилися на 0,4 грн. — це позитивна тен=

денція. Позитивно на величину фондовіддачі вплинули зни=


 

ження середньої вартості одиниці устаткування й зростання годинної продуктивності одиниці устаткування. Резерви  рос= ту фондовіддачі активної частини основних коштів закладені в негативних факторах.

Ще одним показником, що характеризує ефективність ви= користання основних коштів, у тому випадку, якщо від підприємства залежить технологія виготовлення продукції, є фондоємність продукції.

Фондоємність вказує на величину вартості основних коштів, що треба для виробництва одиниці вартості виготов= леної продукції. Фондоємність — це величина, зворотна фон= довіддачі й визначається як відношення середньорічної  вар= тості основних коштів до обсягу виробленої продукції.


Ôñð. ã

Ôå   =

Î


=   1  ,  (2.52)

Ôî


Економічний  зміст фондоємності відображає наступний приклад. Якщо  технологія виготовлення продукції  вимагає використання простого устаткування, що у  процесі вироб= ництва виявилося задіяним іншими видами робіт, і тому про= дукцію виготовили на унікальному дорогому встаткуванні, то фондоємність даного виду продукції підвищується.

Зростання фондоємності продукції  вказує на зниження ефективності використання основних коштів й є негативною тенденцією в діяльності підприємства.

Методика  аналізу фондоємності аналогічна методиці аналізу фондовіддачі.

У процесі аналізу використання основних коштів окремо розглядають ефективність використання устаткування, як найбільш активної частини основних коштів. У деяких випад= ках активною частиною основних коштів може виступати ви= робнича площа, наприклад, при складанні виробів вручну, при формуванні ливарних форм у землю.

Ефективність  використання  устаткування  характери=

зується рядом показників.


 

1. Коефіцієнт використання парку устаткування:

Ê         =

 

Ï

 
Ä

Ï

 
âèê

Ó


(2.53)


 

де        Пд — число (або потужність) діючого устаткування;

Пу — число (або потужність) установленого устаткування.

2. Коефіцієнт екстенсивного використання  устаткування  — характеризує ефективність використання устаткування за часом:


F

 

Ê           =

 
Fô åêñò

ïë


 

,           (2.54)


де        Fф — фактичний фонд часу роботи одиниці устаткування за рік, годин;

Fпл — плановий фонд часу роботи одиниці устаткування за рік, годин.

Фактичний фонд часу роботи менше планового у зв’язку з виникаючими  втратами часу: надплановий ремонт устатку= вання, простої у зв’язку з поломками, відсутністю матеріалів, енергії, у зв’язку з очікуванням транспортних засобів.

3. Коефіцієнт інтенсивного використання устаткування — характеризує ефективність використання устаткування за продуктивністю:


Âô

ʳíò  =

Âïë


 

,           (2.55)


 

де                    Вф — фактична  продуктивність устаткування, шт/година; Впл — максимальна  (або планова) продуктивність устатку=

вання, шт/година.


 

Коефіцієнт інтенсивного використання устаткування мо= же також бути представлений як відношення фактично вироб= леної продукції до максимально можливого випуску.

4. Коефіцієнт інтегрального використання устаткування:


 

ʳíòåã


= Êåêñò


 

ʳíò


 

,           (2.56)


тобто добуток коефіцієнтів екстенсивного й інтенсивного ви=

користання устаткування:

Розглянемо приклад аналізу використання устаткування.

Таблиця 2.35 — Аналізу використання устаткування

 

 

Показники

Базисний рік

Звітний рік

Абсолютне відхилення, ±

1. Средньогодинна продуктив=

ність устаткування (Вф), шт

10

9

=1

2. Средньогодинна виробнича потужність устаткування (Впл), шт

12

12

=

3. Фактичний фонд часу роботи одиниці встаткування  за рік (Fф), година

1400

1385

=15

4. Плановий фонд часу роботи одиниці встаткування  за рік (Fпл), година.

2002

2002

=

5. Коефіцієнт екстенсивного використання встаткування (Кекс)

0,7

0,69

=0,01

6. Коефіцієнт інтенсивного використання встаткування (Кітн)

0,83

0,75

=0,08

7. Коефіцієнт інтегрального використання встаткування (Кінтег)

0,58

0,52

=0,06

 

Аналіз  використання  устаткування  показав, що  ко=

ефіцієнт екстенсивного використання устаткування знизився


 

на 1% і склав 69%, тобто втрати робочого часу склали 100 —

69=31%.

Коефіцієнт інтенсивного використання устаткування зни= зився на 0,08. Це відбулося за рахунок зниження середнього= динної продуктивності одиниці устаткування.

Тому що у звітному році спостерігається зниження як ек= стенсивного, так й інтенсивного використання устаткування, то коефіцієнт інтегрального використання устаткування так само знизився, і склав 52%. Таким  чином, загальні втрати склали у звітному році — 48%.

Коефіцієнт змінності роботи устаткування показує, скільки  в  середньому змін  відпрацьовує одиниця устаткування при даному режимі роботи. Коефіцієнт змінності може бути розрахований двома способами:


=

 

Ê

 
Ç1  + Ç2  + Ç3

Ç

 
çì

î


 

,           (2.57)


де        З1, З2, З3 — число  одиниць  устаткування,  що  працює відповідно в 1, 2 й 3 зміни.

З0 — загальне число одиниць устаткування.


 

Ê çì


= Ìàøèíî

Çî


- ãîäèíè

Fçì


,           (2.58)


де Машино=години — загальне  число машино=годин (станко=годи= ни),  відпрацьованих всім устаткуванням за добу;

Fзм — фонд часу роботи одиниці  устаткування за одну зміну;

З0 — загальне число одиниць устаткування.

Підприємства повинні прагнути до збільшення ко= ефіцієнта змінності роботи устаткування, що веде до зростан= ня випуску продукції при тих же наявних фондах.

Коефіцієнт завантаження устаткування також характери=

зує використання устаткування в часі. Установлюється він


 

для всього парку машин, що перебувають в основному вироб= ництві. Розраховується як відношення трудомісткості виго= товлення всіх виробів на даному виді устаткування до фонду часу його  роботи. Таким  чином, коефіцієнт  завантаження устаткування на відміну від коефіцієнта змінності враховує дані про трудомісткість виробів. На практиці коефіцієнт за= вантаження звичайно приймають рівним величині ко= ефіцієнта змінності, зменшеної у два рази (при двозмінному режимі роботи) або в три рази (при трьохзмінному режимі).

Серед показників екстенсивного використання основних коштів велике значення мають і показник внутрізмінних про= стоїв устаткування.

Ефективність використання площі характеризується зніманням продукції з одиниці площі:


Ñ     2

 
= Î ,

1 ì        Ï


(2.59)


 

де        О — обсяг виробництва продукції у вартісному (натураль=

ному) вираженні, грн. (шт); П — виробнича площа, м2.

2.3.6 Аналіз озброєності праці

Основними показниками озброєності праці є:

1. Показник   технічної  оснащеності праці  (фондоозб=

роєність):


 

Ôâ  =


Ôñð.ã

× ÏÂÏ   (×


ðîá


 

) ,         (2.60)


де        ЧПВП — чисельність промислово=виробничого  персоналу

(або робітників), чол.

Цей показник застосовується для характеристики ступеня оснащеності праці  робітників.  Фондоозброєність  і фон=


 

довіддача пов’язані між собою через показник продуктивності праці.


Ôñð.ã

â

 
Ô  =


Ôñð.ã

=


Π           ãîä

Ô

 
=


× ðîá


× ðîá     Î


.           (2.61)

î


2. Енергооснащеність (електроозброєність)  праці:


 

Êåí  =

Êåë   =


× ÏÂÏ

× ÏÂÏ


Å

(× ðîá )

Ååë

(× ðîá )


(2.62) (2.63)


 

де  Е — вартість  всіх видів споживаних енергоносіїв (паливо —

вугілля, мазут, деревина й електроенергія), грн.; Еел — вартість споживаної електроенергії, грн.


3. Площеозброєність:

Êïë  =


× ÏÂÏ


Ï

(× ðîá  )


(2.64)


 

де        П — всі площі виробництва (якщо використовується Чроб, то беруть виробничу площу), м2.

Ці  показники  розраховуються й  порівняються за два суміжних періоди між собою й з ростом продуктивності праці, наприклад, у вигляді розрахунків таблиці 2.36.


 

Таблиця 2.36 — Порівняльний аналіз темпів росту фондоозброєності праці й темпів зростання продуктивності праці

 

 

Показник

 

Базисний рік

 

Звітний рік

1. Обсяг випуску продукції, тис. грн.

 

18980

 

18850

 

2. Число робітників, чол.

 

209

 

204

3. Вартість основних коштів, тис. грн.

 

10540

 

10570

4. Середньорічна продуктивність одного робітника, грн. /чол. (п.1:п.2)

 

90813

 

92400

5. Фондоозброєність

праці, грн. /чол. (п.3:п.2)

 

50431

 

51814

 

Індекс зростання продуктивності праці:


 

I ïð

1,7%.


= 92400 = 1,017 , тобто продуктивність праці зросла на

90813


Індекс зростання фондоозброєності праці:


 

I ô

27%.


 

= 51814 = 1,27 , тобто фондоозброєність праці зросла на

50431


 

Перевищення темпів зростання фондоозброєності праці над темпами зростання продуктивності праці є негативною тенденцією. Ідеальним варіантом вважається варіант, коли продуктивність праці зростає більш швидкими темпами, чим


 

фондоозброєність праці, тому що в цьому випадку досягається максимальна ефективність виробництва.

Контрольні питання

1. Як  виконується аналіз складу й  руху  основних коштів підприємства (ОК)?

2. Показники відновлення й вибуття ОК.

3. Показники технічного стану основних коштів.

4. Схема аналізу фондовіддачі й визначальних її факторів.

5. Оцінка  використання основних коштів,  устаткування й площі.