1.2. Предмет і категорії економічного аналізу

Кожна  самостійна  наука має свій предмет дослідження,  свій ме- тод пізнання,  свою систему понять, категорій, термінологію тощо.

Основу  науки  становить  предмет,  а метод має вторинне,  підпо- рядковане відносно предмета значення.


 

Між предметом науки і методом існує зв’язок: «що», «як». Предмет  науки,  всебічно  відображаючи реально  існуючий  світ,

об’єктивний  за своєю природою. Метод науки нарівні з об’єктивною стороною характеризується і суб’єктивним  моментом, оскільки  мис- лення  — з ним безпосередньо  зв’язане пізнання,  а отже, і метод — є елементом суб’єктивної діалектики.

Предметом  економічного  аналізу  є  діяльність   підприємства, його підрозділів,  а також інших господарських формувань,  спрямо- вана на досягнення максимальних результатів за мінімальних витрат.

Із означення предмета економічного аналізу випливає,  що аналіз має справу з процесами і кінцевими виробничо-фінансовими резуль- татами господарської діяльності підприємств.

Під господарською діяльністю розуміють  весь комплекс  діяль- ності в області виробництва і реалізації  продукції, використання ма- теріальних, трудових і фінансових  ресурсів, технічного прогресу і со- ціального розвитку  виробництва.

При означенні предмета економічного аналізу відзначалось, що процеси господарської діяльності  та її кінцеві результати складають- ся під впливом  об’єктивних  зовнішніх  чинників.  Постійно  вплива- ючи на господарську діяльність, вони відображають, зазвичай, дію об’єктивних економічних  законів. В ринковій  економіці — це, насам- перед, закони товарного виробництва(головним чином, закон вартос- ті), закони попиту і пропозиції  тощо .

Категорії економічного  аналізу  — це найбільш  загальні, ключові поняття  даної науки. До таких належать, наприклад:  фактор, резерв, модель, результативний показник,  відсоток, фінансовий результат, капітал, активи, зобов’язання,  леверидж та ін.

Розглянемо зміст деяких категорій економічного аналізу.

Слово «резерв»  походить або від французького «reserve», що в перекладі  означає  «запас», або від латинського «reservere» — «збері- гати».

В спеціальній  літературі  і в практичній діяльності  «резерви»  ви- користовуються у подвійному значенні:

Резерви — наявні  запаси  або можливості,  призначені  для вико- ристання, або такі, що можуть бути використані.

Резерви — не використані (в сфері матеріального виробництва)

трудові,  матеріальні,  технічні  і фінансові  ресурси,  які  можуть  бути


 

використані додатково  або більш ефективним способом в результа- ті удосконалення техніки,  технології,  покращення організації  пра- ці, механізації  і автоматизації виробництва, зниження норм витрат матеріальних ресурсів, скорочення  простоїв та здійснення інших організаційно-технічних заходів.

Класифікація виробничих резервів:

—  за  виробничими  ознаками   виділяють   внутрішньогосподар- ські, галузеві, регіональні, загальнодержавні резерви;

—  за ознакою часу резерви поділяються на поточні і перспективні;

—  за стадіями життєвого циклу виробу виділяють резерви на ста- діях передвиробничої, виробничої,  експлуатації і здавання  на брухт (останні дві стадії стосуються переважно виробництва продукції, що відноситься до основних фондів);

—  за стадіями  процесу відтворення резерви бувають у сфері ви- робництва  і у сфері обігу;

— за характером  впливу на результати виробництва резерви поділяються на екстенсивні (додаткові ресурси)  і інтенсивні (більш повне використання ресурсів);

—  за способом виявлення резерви  поділяються на явні і прихо- вані;

—  за способом  реалізації  резерви  поділяються на використані і невикористані;

—  за елементами  виробничого  процесу виділяють  резерви вико- ристання  робочої сили, засобів праці і предметів праці.

З поняттям «резерв»  тісно пов’язано  поняття  «фактор».  Власне за допомогою  дослідження впливу  факторів  на результативний по- казник виявляються і оцінюються резерви виробництва.

Під фактором в аналізі розуміють умови досягнення певного гос- подарського  результату,  який  характеризується відповідним  показ- ником, або ж причини, які впливають  на цей результат.

Класифікація факторів:

—  за можливістю  вимірювання фактори  поділяються на такі, які можна виміряти (кількісні), і такі, які неможливо  виміряти методом економічного аналізу (якісні);

—  за ступенем спільності  для різних підприємств фактори  поді- ляються на загальні (характерні для всіх підприємств) і специ- фічні (характерні для галузі і навіть окремого підприємства);


 

—  за терміном дії фактори  поділяються на постійні (діють впро- довж всього досліджуваного періоду),  тимчасові  (діють  про- тягом частини періоду), а також випадкові для нормальної роботи підприємства;

—  за характером  причин, що відображаються факторами,  вони поділяються на об’єктивні (не залежать від підприємства) і суб’єктивні (залежать від підприємства).

Крім зазначених  вище ознак фактори  поділяються на зовнішні  і внутрішні, екстенсивні та інтенсивні, основні і другорядні, прямі і не- прямі, складні(комплексні) і прості.

Поняття «фактор»  розглядається у нерозривному зв’язку  з по- няттям  «результативний показник».

Зазначені поняття відображають  відповідно такі категорії діалек- тики, як «причина»  і «наслідок».

Виявлення ланцюжка  причинно-наслідкових зв’язків дуже важ- ливе в економічному аналізі і особливо у пошуку резервів вироб- ництва.

Фактор (причина) завжди дієвий; він є свого роду джерелом роз- витку, руху і тому незмінно породжує наслідки.

В економічному аналізі  слід  завжди  виходити  із передумови: одне і теж явище  у одному  випадку  може  бути  фактором,  а в ін- шому — результативним показником (наслідком). Так, прибуток за інших рівних умов є фактором  (причиною) зміни рівня рентабель- ності, а відносно величини  собівартості  прибуток  є наслідком, тоб- то рівень прибутку  від реалізації  продукції  залежить  від величини затрат.

Фактори можуть бути кількісними і якісними,  основними  і нео- сновними,  внутрішніми і зовнішніми.  Основними факторами (еле- ментами)  виробничого  процесу є робоча сила, засоби праці і предме- ти праці.

Модель  — це відображення, аналог  явища  або процесу  в осно- вних, суттєвих  для  цілей  дослідження рисах. Модель  повинна  вра- хувати всі можливі  взаємозв’язки, закономірності і умови розвитку, щоб на її основі можна було виконати  дослідження.

Будь-яка модель повинна в першу чергу виконувати аналітичну  і прогностичну функції, без яких побудова її була б недоцільною ні для теорії і тим більш для практичного використання.


 

В економічних  дослідженнях модель замінює неіснуючий процес (явище,  об’єкт) і тому стає єдиним  інструментом  перевірки  гіпотези про розвиток  процесу (об’єкта, явища).

За характером  взаємозв’язків показника,  що аналізується, з чин- никами, що визначають його рівень, всі економічні моделі можна по- ділити на дві групи: детерміновані  і стохастичні (імовірні).

До детермінованих відносять  ті моделі, результат  реалізації  яких повністю і однозначно  визначений набором заданих  параметрів  (ба- лансові моделі, моделі оптимального  планування).

Стохастичні моделі описуються ймовірними (стохастичними) за- лежностями (кореляційні моделі, виробничі  функції). Вони ґрунту- ються на теорії ймовірності.

Активи — ресурси, контрольовані підприємством в результаті ми- нулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отриман- ня економічних  вигод.

Зобов’язання — заборгованість підприємства,  яка виникла  вна- слідок минулих подій і погашення якої в майбутньому,  як очікується, призведе до зменшення  ресурсів підприємства,  які втілюють у собі економічні вигоди.