5.2. Класифікація витрат на виробництво продукції

Оскільки собівартість  продукції  як синтетичний показник  фор- мулюється  із різних витрат, процесу планування, обліку, аналізу передує дослідження змісту цих витрат. Для цього передусім прово- диться упорядкування, класифікація витрат на виробництво.

Залежно від призначення існують різні ознаки,  за якими  прово- диться класифікація витрат на виробництво продукції.

Насамперед здійснюється групування витрат за економічними елементами і статтями калькуляцій.

В основу групування витрат за економічними елементами покла- дений економічний зміст тих чи інших витрат, незалежно  від місця їх виникнення і призначення. Елементи  витрат повинні бути еконо- мічно однорідними.  Класифікація витрат  за елементами  є єдиною  і обов’язковою для всіх промислових підприємств і об’єднань.

В Україні встановлений такий склад елементів витрат:

—  матеріальні  витрати;

—  витрати на оплату праці;

—  відрахування на соціальні заходи;

—  амортизація;

—  інші витрати.

Таким чином, склад елементів витрат дозволяє виділити дві осно- вні групи:

—  витрати  минулої  праці, що уречевлені  у вартості споживаних предметів  праці (матеріальні витрати) і засобів  праці (амор- тизація);

—  витрати  минулої праці, що уречевлені  у вартості праці (амор- тизація) ;

—  затрати живої праці (витрати на оплату праці з відрахування- ми на соціальні заходи).

З інших витрат приблизно 2/3  становлять матеріальні  витрати, а решта — витрати живої праці.

Класифікація витрат за економічними елементами  відображає витрати підприємства , що пов’язані з виробництвом продукції, тому її ще називають  кошторисом  затрат на виробництво.

Класифікація витрат за економічно однорідними  елементами  до- зволяє:


 

— оцінити характер виробництва (матеріалоємне, трудомістке, фондомістке);

—  визначити величини  витрат живої і минулої  праці та співвід- ношення між ними;

—  обчислити  чисту продукцію підприємства (галузі);

—  зв’язати план собівартості  з іншими розділами  плану підпри- ємства (праця,  матеріально-технічне забезпечення,  технічний розвиток  тощо);

—  визначити структуру  витрат на виробництво за рік і в динамі- ці, що дозволить оцінити структурні  зміни затрат;

—  виявити резерви  подальшого  зниження витрат  на виробни- цтво продукції.

Незважаючи на важливе  значення  в плануванні, обліку і аналізі елементів витрат на виробництво,  класифікація за економічно  од- норідними  елементами  не дозволяє визначити собівартість  одиниці продукції, тим більше, якщо виготовляється два і більше її види.

Тому нарівні з формуванням витрат за елементами  здійснюється формування витрат  за статтями,  які відображають  величину  витрат залежно  від місця їх виникнення і призначення. Статті затрат пока- зують, що витрачено, куди витрачено, і на які цілі спрямовані  кошти.

Єдина для всіх галузей номенклатура калькуляційних статей ви- трат відсутня, що зумовлено  особливостями різних галузей.

З урахуванням П(С)БО16  рекомендуються такі  калькуляційні статті

1. Сировина  і матеріали;

2. Купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і по- слуги виробничого  характеру сторонніх підприємств і організацій;

3. Зворотні відходи (вираховуються);

4. Паливо і енергія на технологічні  цілі;

5. Основна заробітна плата виробничих робітників;

6. Додаткова  заробітна плата виробничих робітників;

7. Відрахування на соціальне страхування;

8. Витрати, пов’язані з підготовкою і освоєнням виробництва про- дукції;

9. Витрати на утримання і експлуатацію  устаткування;

10. Загальновиробничі витрати;

11. Супутня  продукції (вираховується);


 

12. Інші виробничі витрати;

13. Позавиробничі витрати (витрати на збут).

сума статей 1–12 — це виробнича  собівартість;

сума статей 1–13 — це повна собівартість.

Статті  калькуляцій можуть  містити  різні економічні  елементи  з урахуванням їх ролі у виробництві, тому багато з них є комплексними.

Отже, на відміну від однорідних  елементів  витрат, статті витрат можуть бути і «змішаними»,  тобто включати  якісно різнорідні  види витрат.

До комплексних (змішаних) статей відносяться статті 8–13; стат- ті 1–7 однорідні.

Залежно від способу віднесення  витрат  на собівартість  окремих виробів їх поділяють  на прямі і непрямі.

Прямими вважаються витрати, які можна безпосередньо віднести на собівартість  одиниці продукції. До таких витрат переважно відно- сяться однорідні витрати.

До непрямих відносяться витрати,  які переносяться на собівар- тість одиниці продукції опосередкованим шляхом, наприклад, пропо- рційно будь-якому  виду прямих витрат.

На практиці  непрямі витрати переносять  на собівартість  продук- ції пропорційно основній заробітній платі виробничих працівників.

Водночас  варто зауважити,  що висловлене  вище твердження не є абсолютним  положенням. Так, у монопродуктових галузях,  тобто підприємствах, які виробляють один вид продукції, всі витрати  пря- мі, а в комплексних галузях,  тобто таких, де із одного і того ж виду сировини одержують декілька видів продукції, всі витрати є комп- лексними.

Залежно від змін обсягу продукції всі витрати  поділяються на змінні (умовно-змінні) і постійні (умовно-постійні).

Змінні витрати зростають або знижуються залежно від зростання або зниження обсягу продукції (витрати на сировину і матеріали, па- ливо і енергію на технологічні  цілі, заробітна  плата виробничих пра- цівників). Такі витрати змінюються  майже пропорційно зміні обсягу виробництва.

Постійні  витрати  не залежать  або мало залежать  від обсягу про- дукції, наприклад, орендна плата, заробітна плата адміністративного персоналу тощо.


 

За характером участі у виробничому процесі розрізняють основні і накладні  витрати.  Критерії  розподілу  витрат  на основні і накладні полягає в тому, що основні витрати випливають із самого процесу ви- готовлення  продукції і неминучі у будь-яких  умовах виробництва — невеликих і значних масштабах.

До основних  витрат  відносяться витрати  на сировину  і матеріа- ли, паливо і енергію на технологічні  цілі, заробітну  плату робітників і інженерно-технічних працівників, ремонт  і відновлення основних фондів.

Накладні витрати не випливають із самої технології виробництва і не є обов’язкові за всіх умов виробництва. Вони є результатом усус- пільнення  праці і зв’язані з управлінням, точніше з процесами  орга- нізації, управління та обслуговування виробництва (орендна  плата, освітлення та обігрівання  приміщення, заробітна  плата управлін- ського персоналу тощо).

За  видами  діяльності  розрізняють витрати  від звичайної діяль- ності (операційні, фінансові,  інвестиційні) і витрати  від надзвичай- ної діяльності — невідшкодовані втрати від надзвичайних подій (по- жежі, землетруси, повені, техногенні аварії тощо).

За  доцільністю  розрізняють продуктивні витрати  (доцільні,  ви- правдані  для даного виробництва витрати) і непродуктивні витрати (виникають внаслідок недоліків у технології, організації виробництва і праці).