5. АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТА ВИТРАТИ НА ВИРОБНИЦТВО 5.1. Зміст, завдання, напрямки, інформаційне забезпечення аналізу собівартості продукції
В системі показників, які характеризують ефективність виробни- цтва і посилення його інтенсифікації, одне із провідних місць нале- жить собівартості продукції.
Собівартість є вартісна категорія, яка в грошовій формі відобра- жає витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.
Зниження собівартості продукції, при інших рівних умовах, сприяє збільшенню прибутку, а отже, підвищенню ефективності ви- робництва. Це досягається шляхом економії затрат праці, матеріалів, сировини, енергетичних ресурсів, кращого використання обладнан- ня і потужності, зростання обсягу виробництва, скорочення різних втрат, ліквідації непродуктивних витрат.
В ринковій економіці, де ціни формуються під впливом гострої конкурентної боротьби, із сукупності факторів, що визначають кон- курентоспроможність підприємства, чільне місце належить витратам на виробництво. Зниження витрат в таких умовах стає ледь не голо- вним джерелом збільшенням прибутку.
Розрізняють індивідуальну собівартість — затрати на виробни- цтво тільки одного виробу; загальну (повну) собівартість всієї ви- готовленої продукції — загальну суму затрат, що приходиться на ви- готовлення продукції певного обсягу і складу; середня собівартість, яка визначається діленням загальної суми затрат на кількість оди- ниць однорідної продукції.
За обсягом затрат, що входять в собівартість продукції, остання ділиться на виробничу, яка включає витрати, що пов’язані тільки з виробництвом продукції, і повну, що складається із витрат на вироб- ництво і позавиробничі витрати, які пов’язані з реалізацією продукції (витрати на збут).
Визначення величини затрат на одиницю продукції (робіт, по- слуг) називається калькуляцією собівартості.
В залежності від призначення розрізняють планову, нормативну та фактичну(звітну)собівартість продукції.
Планова собівартість — це завдання для досягнення певного рів- ня собівартості продукції, що визначається на основі передових норм і нормативів використання засобів виробництва і витрат праці.
Нормативна собівартість — відображає рівень витрат на виріб, що визначається діючими на певну дату технічними нормами і нор- мативами використання засобів виробництва і робочого часу.
Фактична (звітна) собівартість — це рівень собівартості продук- ції, обчисленої на основі фактичних витрат на виробництво за певний період, з урахуванням фактичних умов виробництва, що склалися.
Основними завданнями аналізу витрат і собівартості продукції є:
— обґрунтованість планових завдань із собівартості продукції;
— загальна оцінка виконання завдань зі зниження собівартості продукції;
— виявлення і дослідження причин відхилень від планового за- вдання;
— вивчення структури і динаміки витрат за елементами і кальку- ляційними статтями;
— оцінка впливу окремих факторів на рівень собівартості про- дукції;
— виявлення і мобілізація резервів зниження собівартості про- дукції.
— Залежно від поставлених завдань випливають різні напрямки аналізу собівартості продукції і витрат на виробництво:
— узагальнюючий аналіз собівартості продукції;
— аналіз собівартості окремих видів продукції (калькуляцій);
— аналіз витрат на одну гривню продукції;
— аналіз прямих матеріальних і трудових витрат;
— аналіз комплексних витрат;
— аналіз накладних витрат.
Для проведення аналізу собівартості продукції і витрат на ви- робництво формується інформаційна база на основі планової собі- вартості продукції; нормативів споживання матеріальних і трудових ресурсів; цін на ресурси і продукцію; первинні документи; рахунки бухгалтерського обліку; статистична звітність ф. № 5-с «Звіт про ви- трати на виробництво продукції (робіт, послуг)»; фінансова звітність ф. № 2 «Звіт про фінансові результати»; матеріали ревізій, спеціаль- них обстежень та ін.