5. АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТА ВИТРАТИ НА ВИРОБНИЦТВО 5.1. Зміст, завдання, напрямки, інформаційне забезпечення аналізу собівартості продукції

В системі показників,  які характеризують ефективність виробни- цтва і посилення його інтенсифікації, одне із провідних  місць нале- жить собівартості продукції.

Собівартість є вартісна категорія, яка в грошовій формі відобра- жає витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

Зниження  собівартості   продукції,   при  інших   рівних   умовах, сприяє  збільшенню  прибутку,  а отже, підвищенню  ефективності ви- робництва. Це досягається  шляхом економії затрат праці, матеріалів, сировини,  енергетичних  ресурсів,  кращого  використання обладнан- ня і потужності,  зростання  обсягу  виробництва, скорочення  різних втрат, ліквідації непродуктивних витрат.

В ринковій  економіці,  де ціни формуються під впливом  гострої конкурентної боротьби, із сукупності  факторів,  що визначають  кон- курентоспроможність підприємства,  чільне місце належить  витратам на виробництво.  Зниження витрат в таких умовах стає ледь не голо- вним джерелом збільшенням прибутку.

Розрізняють індивідуальну собівартість — затрати  на виробни- цтво тільки  одного виробу; загальну (повну) собівартість всієї ви- готовленої продукції — загальну суму затрат, що приходиться на ви- готовлення  продукції певного обсягу і складу; середня собівартість, яка  визначається діленням  загальної  суми затрат  на кількість  оди- ниць однорідної продукції.

За обсягом затрат, що входять  в собівартість  продукції,  остання ділиться на виробничу, яка включає витрати, що пов’язані тільки з виробництвом продукції, і повну, що складається із витрат на вироб- ництво і позавиробничі витрати, які пов’язані з реалізацією продукції (витрати на збут).

Визначення величини  затрат  на одиницю  продукції  (робіт,  по- слуг) називається калькуляцією собівартості.

В залежності  від призначення розрізняють планову, нормативну та фактичну(звітну)собівартість продукції.


 

Планова собівартість — це завдання  для досягнення  певного рів- ня собівартості продукції, що визначається на основі передових норм і нормативів  використання засобів виробництва і витрат праці.

Нормативна собівартість — відображає  рівень  витрат  на виріб, що визначається діючими на певну дату технічними  нормами  і нор- мативами використання засобів виробництва і робочого часу.

Фактична (звітна) собівартість — це рівень собівартості продук- ції, обчисленої на основі фактичних витрат на виробництво за певний період, з урахуванням фактичних умов виробництва, що склалися.

Основними завданнями аналізу витрат і собівартості продукції є:

—  обґрунтованість планових завдань із собівартості продукції;

—  загальна  оцінка  виконання завдань  зі зниження собівартості продукції;

—  виявлення і дослідження причин  відхилень  від планового  за- вдання;

—  вивчення структури і динаміки витрат за елементами і кальку- ляційними статтями;

—  оцінка  впливу  окремих  факторів  на рівень  собівартості  про- дукції;

—  виявлення і мобілізація  резервів  зниження собівартості  про- дукції.

—   Залежно від поставлених завдань випливають різні напрямки аналізу собівартості продукції і витрат на виробництво:

—  узагальнюючий аналіз собівартості продукції;

—  аналіз собівартості окремих видів продукції (калькуляцій);

—  аналіз витрат на одну гривню продукції;

—  аналіз прямих матеріальних і трудових витрат;

—  аналіз комплексних витрат;

—  аналіз накладних  витрат.

Для проведення  аналізу собівартості  продукції і витрат на ви- робництво  формується інформаційна база на основі  планової  собі- вартості продукції; нормативів  споживання матеріальних і трудових ресурсів;  цін на ресурси  і продукцію;  первинні  документи;  рахунки бухгалтерського обліку; статистична звітність ф. № 5-с «Звіт про ви- трати на виробництво продукції (робіт, послуг)»; фінансова звітність ф. № 2 «Звіт  про фінансові  результати»;  матеріали  ревізій, спеціаль- них обстежень та ін.