4.2. Аналіз основних фондів підприємства

4.2.1 Завдання, напрямки і джерела аналізу

При сучасному високому  технічному  рівні промислового вироб- ництва  величина  і прогресивність основних  виробничих фондів,  їх технічний стан значною мірою визначають потенційні можливості промислового виробництва, його потужність.

З цього твердження випливає потреба в аналізі забезпеченості ви- робництва  основними  фондами,  їх технічного стану і використання, а також оцінку їх впливу на зростання  обсягу продукції і виконання плану виробництва.

Основними завданнями аналізу є:

—  забезпеченість основними фондами підприємства і його струк- турних підрозділів  — відповідність  величини,  складу і техніч- ного рівня фондів потребам в них;


 

—  виконання завдання  зі зростання  і оновлення основних  фон- дів;

—  технічний стан основних фондів;

—  ступінь використання основних фондів і факторів, що вплива- ють на її рівень;

—  оцінка ступеня використання виробничої  потужності, площ та устаткування;

—  стан невиробничих основних фондів  — зміни в забезпеченос- ті працівників житлом,  дитячими  установами,  поліклініками, спортивними спорудами тощо.

У відповідності  з цими завданнями аналіз основних фондів про- водиться в таких напрямках:

—  структура основних фондів;

—  наявність  стан і рух основних фондів;

—  використання  основних   фондів,   виробничих  потужностей, площ і обладнання;

—  резерви  збільшення випуску  продукції  та підвищення рівня інших  показників за рахунок  кращого  використання засобів праці.

Інформаційною  базою  аналізу   є  статистична  звітність   форма

№ 11-03 «Звіт про наявність та рух основних засобів, амортизацію (знос)» — річна; форма № 1 «Баланс»;  форма № 5 «Примітка до річ- ної фінансової  звітності»  — річна; статистичні звітності  з виробни- цтва і праці; паспорт окремих видів устаткування та інші внутрішньо- виробничі документи.

4.2.2.  Поняття, структура, стан і рух  основних фондів

Згідно   з  Положенням  (стандартом)  бухгалтерського обліку  7

«Основні  засоби — це матеріальні  активи, які підприємство отримує з метою використання в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання  в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний  строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одно- го року (або операційного  циклу, якщо він триваліший за рік)».

Економічна статистика  визначає  основні  фонди  як  сукупність створених  суспільною  працею  матеріально-речових цінностей,  які


 

цілком і в незмінній формі діють протягом тривалого  часу і поступо- во втрачають свою вартість.

Основні  фонди  діляться  на виробничі  і невиробничі.  Виробничі основні  фонди  — це матеріальні  блага тривалого  використання, які беруть участь у виробничому процесі.

Невиробничі основні фонди — це матеріальні блага тривалого вико- ристання, які не беруть участі у процесі виробництва, і є об’єктами сус- пільного і особистого використання (фонди  комунального  і житлового господарства, установи освіти, медицини, науки, культури, мистецтва).

Основні виробничі  фонди в свою чергу діляться  на основні вироб- ничі фонди основного виду діяльності і виробничі основні фонди інших галузей. Так, для промисловості до інших галузей відноситься: будівни- цтво, сільське господарство, торгівля і суспільне харчування, транспорт, заготівельні організації, інформаційно-обчислювальне обслуговування.

Виробничі   основні  фонди  діляться   на  окремі  групи,  зокрема: а) земельні  ділянки;  б)  капітальні  витрати  на  поліпшення  земель; в) будинки,  споруди  та передавальні  пристрої; г) машини  та вироб- ниче обладнання;  д) транспортні засоби; е) інструменти,  прилади, інвентар  (меблі);  ж) робоча і продуктивна худоба; и) багаторічні на- садження; к) інші основні засоби.

За ступенем участі різних елементів основних фондів у виробни- чому процесі їх ділять на активну і пасивну частини.

До активної  частини  (знаряддя праці)  відносять  виробничі  і си- лові машини  і устаткування, а також вимірювальні та регулювальні прилади, виробничі інструменти,  транспортні засоби.

До пасивної частини (умови праці) належать основні фонди, які за- безпечують нормальні  умови процесу виробництва (будівлі,  споруди, виробничий та господарський інвентар, інші види основних фондів).

На основі складу основних фондів слід оцінити їх структуру — пи- тому вагу окремих груп у загальній  вартості. Аналіз структури  осно- вних фондів в динаміці дозволяє оцінити зміни, що відбуваються про- тягом певного періоду та визначити доцільність цих змін (табл. 4.9)

Наведені дані в таблиці 4.9 дані дозволяють зробити такі висновки: левову частку вартості основних фондів становлять промислово-вироб- ничі, які безпосередньо зайняті виробництвом профільної продукції; до того ж частка їх протягом  року зросла на 1,0% за рахунок скорочення виробничих фондів інших галузей і невиробничих основних фондів.


 

Структура основних фондів


 

Таблиця 4.9


 

 

Показник

На початок року

На кінець року

Відхилення (+,  –)

 

сума, тис. грн

 

питома вага, %

 

сума, тис. грн

 

питома вага, %

суми, тис. грн (гр.3–гр.1)

питомої ваги, % (гр.4–гр.2)

А

1

2

3

4

5

6

Промислово- виробничі основні фонди

 

7479

 

91,1

 

7678

 

92,1

 

+ 199

 

+ 1,0

Виробничі основні фонди інших галузей

 

140

 

1,7

 

100

 

1,2

 

–40

 

–0,5

Невиробничі основні фонди

 

591

 

7,2

 

559

 

6,7

 

–32

 

–0,5

Разом основ- них фондів

 

8210

 

100,0

 

8337

 

100,0

 

+ 127

 

 

Про співвідношення питомої ваги активної та пасивної частин основних фондів можна зробити висновки на підставі даних табл. 4.10.

Як свідчать  дані табл. 4.10, питома  вага активної  частини  осно- вних фондів протягом звітного періоду збільшилася на 2,2% і, відпо- відно, на цю ж величину  скоротилася питома вага пасивної  частини основних фондів. В цілому вважається,  що збільшення питомої ваги активних  основних  фондів  характеризує позитивну тенденцію.  Од- нак водночас слід звернути  увагу на те, щоб не були порушені опти- мальні співвідношення між цими частинами  основних фондів.

У подальшому  поглибленому аналізі  необхідно  звернути  увагу, власне, які види активної частини основних фондів упроваджені на підприємстві,  їх технічний рівень, відповідність  кращим світовим зразкам,  як  виконаний план  технічного  переоснащення підприєм- ства, наскільки  впровадження нової техніки сприяє підвищенню  рів- ня механізації,  автоматизації і комп’ютеризації  виробництва і праці, чи сприяє нова техніка використанню прогресивних технологій.

Для оцінки технічного стану основних фондів визначаються кое- фіцієнти  зношеності та придатності.


 

Таблиця 4.10

Аналіз питомої ваги активної  і пасивної  частин основних виробничих фондів

 

 

Основні  фонди

 

На початок періоду

 

На кінець періоду

Відхилення (+,  –) (гр.2–гр.1)

А

1

2

3

Промислово-виробничі             основні фонди, тис. грн

 

7479

 

7678

 

+199

у тому числі активна частина:

 

 

 

сума

5078

5382

+304

питома вага, %

67,9

70,1

+2,2

пасивна частина:

 

 

 

сума

2401

2296

–105

питома вага, %

32,1

29,9

–2,2

 


зн

 
Коефіцієнт зношеності  (К


) визначається як  відношення суми


п

 
зносу за весь період функціонування основних фондів (Зн) до їх пер- вісної вартості (ОФ ).


 

Кзн


=   Зн

ОФп


 

.           (4.27)


Коефіцієнт зношеності характеризує зношеність функціонуючих основних фондів, тобто ту частину вартості основних фондів, яка пе- ренесена на вартість новоствореного продукту.


Коефіцієнт придатності (К


) розраховується як відношення залиш-


пр

кової вартості основних фондів (ОФ ) до їх первісної вартості (ОФ ).


з

пр

 
К         = ОФз  = ОФп Зн = ОФп     Зн


п

= 1 Кзн .    (4.28)


ОФп    ОФп    ОФп    ОФп

Зазначені коефіцієнти визначаються на підставі  моментних  по- казників,  тобто на певний період. Тому вони обчислюються на поча- ток і кінець досліджуваного періоду.

В табл. 4.11 наведені розрахунки  технічного стану промислово- виробничих основних фондів.


 

Аналіз технічного стану основних фондів


 

Таблиця 4.11


 

 

Показник

 

На початок періоду

 

На кінець періоду

Відхилення (+,  –) (гр.2–гр.1)

А

1

2

3

1.   Первісна    вартість    основних фондів, тис. грн

 

8210

 

8337

 

+127

2.  Зношеність  основних   фондів, тис. грн

 

3334

 

3741

 

+407

3.  Залишкова  вартість   основних фондів, тис. грн

 

4876

 

4596

 

–280

4. Коефіцієнт зношеності (р2:р1)

0,406

0,449

+0,043

5. Коефіцієнт придатності (р3:р1)

0,594

0,551

–0,043

 

Незважаючи на збільшення первісної  вартості  основних  фондів за досліджуваний період на 127 тис. грн, внаслідок значного зношен- ня їх коефіцієнт зношеності виріс і відповідно на стільки ж знизився коефіцієнт придатності.

Однак  на  підставі  даних  про  коефіцієнти зносу  і придатності не можна зробити точних висновків щодо стану основних фондів, оскільки:

—  на суму зносу основних  фондів  великий  вплив  має метод на- рахування амортизації, що застосовується на підприємстві;

—  вартісна  оцінка  основних  фондів  залежить  від кон’юнктури ринку, а відтак вона може відрізнятися від оцінки, отриманої за допомогою коефіцієнта придатності;

—  на законсервоване обладнання  нараховується амортизація на повне відновлення, однак, фізично ці основні фонди, з певним застереженням, не зношуються,  а загальна сума зносу зростає. Технічний  стан основних фондів і насамперед  устаткування оці- нюються  також  їх віковою  структурою.  Для  цього попередньо  про- водиться  групування устаткування за видами, а в середині  кожного виду (групи) — за тривалістю  їх експлуатації.  Зіставленням фактич- ного і нормативного  терміну експлуатації окремих  елементів  актив- ної частини основних фондів можна дати певну уяву про придатність


 

робочих  машин, інструментів,  обладнання, пристроїв  тощо. На під- ставі даних групувань окремих видів основних фондів за тривалістю експлуатації можна визначити середній термін експлуатації за такою формулою:

Т = n ,           (4.29)

n

де   Т — середній термін експлуатації певного виду основних фондів;

Т — середнє арифметичне значення  відповідного  інтервалу  в ро-

ках;

п — кількість  однорідних  видів основних  фондів  відповідної  ві- кової групи.

Зіставленням середнього терміну експлуатації певних видів осно- вних фондів за декілька  років можна нарівні з іншими показниками зробити висновки  про їх технічний стан.

Для  оцінки  тенденції  зміни обсягу і руху основних  фондів  та їх відтворення використовуються їх баланси.

Так, баланс основних  фондів  за повною первісною вартістю  має вигляд:

ОФ  + П = В + ОФ ,  (4.30)

п          к


де  ОФ , ОФ


— вартість основних фондів відповідно на початок і кі-


п          к

нець звітного періоду;

П — вартість придбаних  основних фондів за звітний період;

В — вартість виведених з експлуатації основних фондів за звітний період.

На підставі балансу визначається система показників,  які харак- теризують рух основних фондів, зокрема:

—  коефіцієнт надходження основних фондів

н

 
К  = ОФн  ,     (4.31)

ОФк


н

 
де  К


— коефіцієнт надходження основних фондів;


н

 
ОФ  — вартість основних фондів, що надійшли за звітний період;

к

 
ОФ  — вартість основних фондів на кінець періоду;

—  коефіцієнт оновлення


 


 

Кон


= ОФв  ,          (4.32)

ОФк


он

 
де   К


— коефіцієнт оновлення основних фондів;


в

 
ОФ  — вартість введених в експлуатацію  основних фондів;

—  коефіцієнт вибуття основних фондів

в

 
К  = ОФвив ,  (4.33)

ОФп

в

 

ОФ

 
де  К  — коефіцієнт вибуття основних фондів;


 

вив


—  вартість  виведених  з  експлуатації основних  фондів  у


звітному періоді;

п

 
ОФ  — вартість основних фондів на початок періоду.

До  показників,   що  характеризують рух  основних  фондів,  крім вище-зазначених відносяться:

—  коефіцієнт ліквідності  основних фондів

л

 
К  = ОФл  ,     (4.34)

ОФп


л

 
де  К


— коефіцієнт ліквідності  основних фондів;


л

 
ОФ  — ліквідаційна вартість (залишкова вартість основних фон-

дів, що вибули в результаті зношування);

—  коефіцієнт (темп)  приросту вартості основних фондів


 

Кпр


= ОФв ОФвив  ,   (4.35)

OФп


пр

 
де  К


— коефіцієнт приросту основних фондів;


—  коефіцієнт компенсації вибуття основних фондів


 

Ккмп


 

= ОФвив  ,     (4.36)

ОФв


де  К


 

кмп


— коефіцієнт компенсації вибуття основних фондів;


—  інтенсивність заміни основних фондів

з

 
І  = ОФл .       (4.37)

ОФв


 

дів.


 

В табл. 4.12 наведені розрахунки  показників руху основних фон-

Таким чином, за досліджуваний період оновлення основних фон-


дів було незначне, про що свідчить значення  коефіцієнтів оновлення і вибуття (відповідно 3,0% і 1,5%); незначним є також коефіцієнт при- росту основних  фондів  — 1,5%. Враховуючи  досить високий  рівень зношеності основних фондів — 44,9% в кінці періоду (табл. 4.11), слід акцентувати увагу на необхідності інтенсивного  оновлення засобів праці як чинника підвищення ефективності виробництва.

Таблиця 4.12

Аналіз руху основних фондів

 

Показник

Величина

1

2

1. Вартість  основних  фондів  на початок  періоду  (ОФп), тис. грн

 

8210

2.  Вартість   введених   в  експлуатацію   основних   фондів

(ОФв), тис. грн

 

250

3.  Вартість  виведених   із  експлуатації  основних   фондів

(ОФвив), тис. грн

 

123

4. Вартість основних фондів на кінець періоду (ОФк), тис. грн

 

8337

Коефіцієнти:

 

5. Оновлення основних фондів (р2:р4)

0,03(3,0%)

6. Вибуття основних фондів (р3:р1)

0,015(1,5%)

7. Приросту  основних фондів [(р2–р3):р1]

0,015(1,5%)

8. Компенсації вибуття основних фондів (р3:р2)

0,492(49,2%)

 

4.2.3.  Аналіз використання основних фондів

Для  оцінки  ефективності використання основних  фондів  вико- ристовується система показників — загальні і часткові.

Найбільш узагальнюючим показником використання основних фондів є фондовіддача, яка визначається за формулою:


 

f  =    Q ОФ


 

,           (4.38)


 

де   f — фондовіддача;

Q — обсяг продукції;

ОФ — середньорічна вартість основних виробничих фондів.

В чисельнику  формули  (4.38)  найчастіше  використовується об- сяг виготовленої  продукції у вартісному вимірі.

В монопродуктових галузях, а також галузях, де виготовлюється різнойменна, але близька за споживчою вартістю продукція, в чисель- нику формули  можуть бути використані відповідно  обсяг продукції в натуральному і умовно-натуральному вимірах. В деяких  випадках в чисельнику  формули  використовуються чиста продукція або при- буток. В останньому  випадку  по суті розраховується рентабельність основних виробничих фондів.

У випадку використання в чисельнику формули (4.38) обсягу про- дукції фондовіддача  показує, скільки продукції відповідно у вартісно- му, натуральному і умовно-натуральному вимірах отримало підприєм- ство на 1 гривню основних виробничих фондів. Якщо ж в чисельнику формули використовується прибуток, то фондовіддача показує, скіль- ки прибутку отримано на 1 гр. основних виробничих фондів.

На підставі формули  (4.38) визначається обсяг продукції

Q = ОФ f .  (4.39)

Вплив  факторів  на зміну обсягу продукції  за факторною  систе- мою (4.39) можна оцінити в такій послідовності:

Загальна зміна продукції

ΔQ = Qф  Qпл , в тому числі під впливом змін:

—  величини  вартості основних виробничих фондів

пл

 
Δ        = (ОФф ОФпл ) f   ;

ОФ


—  фондовіддачі


Q

ΔQf   = ( fф  fпл ) ОФф .


Балансова перевірка:


Δ        = ΔQ


+ ΔQ  .


Q         ОФ      f


 

Величина, обернена фондовіддачі, являє  собою фондомісткість


 

fєм


 

= ОФ ,

Q


 

(4.40)


де  fєм  — фондомісткість продукції.

Фондомісткість показує,  скільки  потрібно  витратити основних


фондів на виготовлення одиниці продукції.

Із формули  (4.40) випливає:

ОФ = Q fєм .


(4.41)


На підставі формули (4.41) можна провести аналіз зміни вартості основних фондів під впливом змін відповідних факторів.

Загальна зміна вартості основних фондів за звітом у порівнянні з планом або рівнем попереднього періоду становить:

ΔОФ = ОФф ОФпл ,

в тому числі під впливом змін:

—  обсягу продукції

пл

 
ΔОФQ   = (Qф Qпл ) fєм     ;

—  фондомісткості

ΔОФf єм  = ( fємф fємпл ) Qф . Балансова перевірка:

ΔОФ = ΔОФQ  + ΔОФєм .

Важливим показником, який  певною мірою характеризує забез- печеність підприємства основними  фондами, є фондоозброєність.

Фондоозброєність визначається як відношення вартості осно- вних виробничих фондів до середньооблікової чисельності працівни- ків основної діяльності (робітників), тобто:


 

ФО = OФ ,

N

де  ФО — фондоозброєність працівників;


 

(4.42)


OФ — середньорічна вартість основних виробничих фондів;


 

N  — середньооблікова чисельність  працівників основної  діяль- ності (робітників).

Таким чином, фондоозброєність показує, яка частина вартості основних  виробничих фондів  припадає  на одного працівника осно- вної діяльності або одного робітника.

Нарівні  з фондоозброєністю в економічному аналізі  для оцінки забезпеченості працівників основними  фондами  використовується технічна  озброєність, що розраховується як відношення активної частини основних виробничих фондів до чисельності  працівників основної діяльності (робітників).

Між продуктивністю праці, фондовіддачею і фондоозброєністю є певний взаємозв’язок:


 

W = Q ;


 

f  =  Q  ;


 

ФО = O  Ф .


 

Звідси:


N         OФ      N


 

Q  =  Q


 

OФ ,


 

W = f ФО,


 

(4.43)


N         OФ      N

тобто дорівнює добутку фондовіддачі  на фондоозброєність.

В табл. 4.13 наведена методика розрахунків показників,  які засто- совуються для факторного аналізу змін обсягу продукції, основних виробничих фондів, продуктивності праці.

На підставі даних табл. 4.13 можна зробити  висновок  про те, що фондовіддача  по всій сукупності  основних  фондів  зросла на 8,9%, а по активній  частині  — на 9,3%; відповідно  зменшилася фондоміст- кість на 8,2% і 11,1%. У звітному  періоді збільшилася також озброє- ність праці: фондоозброєність — на 10,0%, технічна озброєність  — на

9,5%.

На підставі  наведених  вище факторних систем (4.39; 4.41; 4.43) проведемо факторний аналіз змін відповідно обсягу продукції, серед- ньорічної вартості основних фондів, продуктивності праці.

Обсяг  продукції

У порівнянні з попереднім роком обсяг продукції виріс на:


ΔQ = Qф  Qo  = 65500 57140 = 8360


 

тис. грн;


 

Таблиця 4.13

Аналіз показників використання робочої сили і основних виробничих фондів

 

 

Показник

 

Попере- дній рік

 

Звітний рік

Відхилення (+,  –) (гр.2–гр.1)

В % до попе- реднього року (гр.2:гр.1)·100

А

1

2

3

4

Початкові дані:

 

 

 

 

1. Обсяг продукції, тис. грн

57140

65500

+8360

114,6

2. Середньорічна вартість  ос- новних виробничих фондів, тис. грн

 

7698

 

8102

 

+404

 

105,2

в тому числі:

2.1. активної частини

 

5230

 

5483

 

+253

 

104,8

3. Середньооблікова чисель- ність працівників основної ді- яльності, осіб

 

700

 

670

 

–30

 

95,7

Розрахункові показники

 

 

 

 

4. Фондовіддача, грн:

 

 

 

 

4.1.      основних             виробничих фондів (р1:р2)

 

7,423

 

8,084

 

+0,601

 

108,9

4.2. активної частини

(р1.:р.2.1)

 

10,930

 

11,950

 

+1,020

 

109,3

Фондоємність, грн:

 

 

 

 

5.1.      основних             виробничих фондів (р2:р1)

 

0,134

 

0,123

 

–0,011

 

91,8

5.2. активної частини

(р.2.1:р.1)

 

0,090

 

0,080

 

–0,010

 

88,9

6. Фондоозброєність, грн

(р.2:р.3)

 

10997

 

12093

 

+1096,0

 

110,0

7. Технічна озброєність, грн

(р.2.1:р.3)

 

7471

 

8184

 

+713,0

 

109,5

8.  Виробіток   на  одного  пра- цівника, грн (р.1:р.3)·1000

 

81629

 

97761

 

+16132,0

 

119,8

 

в тому числі під впливом змін:


 

—  середньорічної вартості основних виробничих фондів


Φ            o        0

 
Δ        = (OФ  OФ ) f  = (8102 7698) 7, 423 = 3000

oΦ


 

тис. грн;


Q

—  фондовіддачі

ΔQf   = ( fΦ fo ) Φ  = (8, 084 7, 423) 8102 = 5360

Балансова перевірка:


тис. грн.


ΔQ = Δ


+ ΔQ

f

 
OΦ


= 3000 + 5360 = 8360


 

тис. грн,


Q

тобто результати збігаються із загальною зміною.

Середньорічна вартість  основних виробничих фондів

Середньорічна вартість основних виробничих фондів збільшила- ся у звітному році в порівнянні з попереднім на:


ΔOФ = OФΦ OФo  = 8102 7698 = 404

в тому числі під впливом змін:

—  обсягу продукції


 

тис. грн,


O

 
ΔOФQ   = (QΦ Qo ) fЄМ


= (65500 57140) 0,134 = 1124


 

тис. грн;


—  фондоємності


f

 
Δ

єм


= ( fЄМ


fЄМ


) QΦ


= (0,123 0,134) 65500 = 720


 

тис. грн.


Φ

 

o

 
Балансова перевірка:

ΔOФ = ΔOФQ  + ΔОФfєм   =1124 + (720) = 404


тис. грн,


тобто сукупний  вплив всіх факторів збігається з загальною зміною.

Продуктивність праці

Продуктивність праці у звітному  році в порівнянні з попереднім збільшилася на:


ΔW = WΦ Wo = 97761 81629 = 16132

в тому числі під впливом змін:

—  фондовіддачі


 

грн,


ΔWf   = ( fΦ fo ) ФOo  = (8,084 7, 423) 10997 = 7270

—  фондоозброєності


 

грн;


 

ΔWфо  = (ФОф ФОо ) f1  = (12093 10997) 8, 084 = 8862  грн.

Балансова перевірка:

ΔW = ΔWf   + ΔWфо  = 7270 + 8862 = 16132 грн.

Розрахунки правильні,  оскільки  загальні  зміни  збігаються  з су- купними змінами під впливом окремих факторів.

Із загального обсягу приросту продукції на 8360 тис. грн зростання середньорічної вартості основних виробничих фондів забезпечило 35,9% приросту продукції, а зростання  фондовіддачі  — 64,1%, тобто збільшен- ня обсягу продукції у звітному році у порівнянні з попереднім роком від- булося переважно за рахунок інтенсивних факторів. Аналогічно можна зробити таку ж оцінку і для інших показників, що аналізуються.

Для визначення відносної економії (перевитрат) обсягу основних виробничих фондів можна скористатись залежністю.


ΔОФв  = ОФф ОФо iQ ,


(4.44)


 


Q

 
де i


— індекс обсягу виробництва.


Згідно з даними табл. 4.13

ΔОФ = 8102 7698 1,146 = 720  тис. грн.

Таким чином, за рахунок інтенсивного використання основних виробничих фондів, про що свідчить рівень зростання  фондовіддач, досягнута  економія  їх в обсязі 720 тис. грн. Дійсно, темп зростання обсягу  продукції  становить  114,6%, а середньорічної вартості  осно- вних виробничих фондів — 105,2%. Співвідношення темпів росту дорівнює: 114,6:105,2 = 1,089. Це означає, що обсяг продукції в 1,089 рази зростав  швидше  у порівнянні зі зростанням вартості  основних виробничих фондів.

Рівень фондовіддачі змінюється під впливом різних факторів, які певним  чином пов’язані як зі зміною обсягу продукції,  так і з ефек- тивністю використання основних виробничих фондів.

З метою поглибленого  аналізу фондовіддачі рекомендується така мультиплікативна факторна  система:


Q         Q

f  = =    =


УЧП  Тмз      ву


ОФ

⋅       му

 
             ,          (4.45)


К

 
ОФ      УЧП    Тмз


Кву


ОФму             ОФ


 

де   f — фондовіддача;

Q — обсяг продукції;

ОФ — середньорічна вартість основних виробничих фондів;

УЧП — умовно-чиста  продукція (обсяг  продукції  за відрахуван- ням матеріальних затрат);

Т

 

мз

 
— кількість  машинозмін роботи устаткування;

К

 

ву

 
— кількість  установленого устаткування;

ОФму  — вартість машин і устаткування.

Наведена  формула  (4.45)  після  надання  кожному  відношенню економічного змісту остаточно набуває такого вигляду:

р

 

м           y           зм                      y

 
f  = К  К     1  d  ,        (4.46)

у

де   Км   — коефіцієнт матеріальних затрат;

Wy  — продуктивність устаткування;

Кзм  — коефіцієнт змінності;

py  — вартість одиниці устаткування;

dy   —  питома  вага  машин  і устаткування у загальній  вартості

основних фондів.

Факторну модель (4.46) можна реалізувати будь-яким із наведених в теоретичній частині методів, зокрема методом абсолютних різниць.

Крім фондовіддачі для оцінки ступеня використання основних фондів використовуються інші показники, зокрема, знімання  про- дукції з 1м2 виробничої  площі. До виробничої  площі включається площа, на якій розміщене технологічне  устаткування, і площі, відве- дені під проходи  і проміжні  склади.  Не відносяться до виробничих площ приміщення заводоуправління, загальновиробничих складів та інших невиробничих підрозділів  підприємства.

4.2.4.  Аналіз використання устаткування

Устаткування — це найактивніша частина основних виробничих фондів, за допомогою якої працівник,  діючи на предмети праці, ство- рює суспільно необхідні продукти.


 

Розрізняють наявне, встановлене,  невстановлене устаткування.

Наявне — це устаткування, яке знаходиться на балансі основної діяльності підприємства і внесене в його інвентарні  книги.

Встановлене — це устаткування, що закріплене  на фундаменті.

В складі встановленого устаткування розрізняють фактично  пра- цююче; простійне — що не працює з різних причин, включаючи поза- планові ремонти і очікування ремонтів, резервне.

Невстановлене — це устаткування, яке не змонтоване  на фунда- менті (робочому  місці).

Для характеристики участі устаткування у виробничому процесі розраховують  такі показники:

—  коефіцієнт використання наявного устаткування


 

Кн   =


Кількість діючого устаткування

Кількість наявного устаткування


 

;           (4.47)


—  коефіцієнт використання встановленого устаткування


 

Квст


 

=          Кількість діючого устаткування

Кількість встановленого устаткування


 

.           (4.48)


Підвищення ефективності використання устаткування досяга- ється екстенсивним шляхом (за використаним часом) і інтенсивним шляхом (за потужністю).

Для  визначення показників екстенсивного використання устат- кування  складається баланс робочого часу. Розрізняють такі фонди робочого часу роботи устаткування:

к

 
—  календарний фонд (Т ) — максимально можливий час роботи устаткування, який  розраховується як  добуток  кількості  ка- лендарних  днів у звітному періоді, кількості  годин в добі (24) і кількості  одиниць  встановленого устаткування. Наприклад, для 70 одиниць встановленого устаткування річний календар-

ний фонд становитиме:  70 365 24 = 613200 машино-годин;

р

 
—  режимний фонд  (Т ) —  визначається як  добуток  кількості

встановлених  одиниць   устаткування  на  кількість   робочих днів в періоді, на кількість змін і на тривалість  зміни. Наприк- лад, якщо  у вересні  підприємство працює  22 робочих  дні, в дві  зміни  з  тривалістю   кожної  зміни  8,0 год, то  режимний час для 70 встановлених одиниць  устаткування становитиме:

70 22 2 8,0 = 24640 машино-годин;


 

п

 
—  плановий фонд (Т ) — визначається як різниця між режимним фондом часу і кількістю  верстато-годин, передбачених плано- вих зупинок (ремонт, модернізація);

ф

 
—  фактичний фонд (Т ) — визначається як різниця  між плано- вим фондом і часом внутрішньозмінних, цілозмінних і цілодо- бових зупинок.

Для оцінки використання робочого часу устаткування застосову- ються такі коефіцієнти:

—  календарного  фонду часу

Кк.ф = Тф   : Тк  ;       (4.49)

—  режимного фонду часу

К р.ф   = Тф : Т р ;      (4.50)


—  планового фонду


Кп.ф   = Тф   : Тп  .    (4.51)


Крім  наведених  вище  коефіцієнтів доцільно  визначити питому вагу простоїв у календарному фонді


 

dпр


= (ПР : ТК  ) 100 ,  (4.52)


пр

 
де  d


— питома вага простоїв у календарному фонді;


ПР — кількість  машино-годин простоїв;

Т

 

к

 
— календарний фонд роботи устаткування.

Для  оцінки  екстенсивного використання устаткування застосо- вується  також коефіцієнт змінності, який показує, скільки змін у се- редньому працювала  кожна одиниця устаткування:


 

Кзм   =


 

Сума машино_змін

Кількість  встановленого устаткування


 

.           (4.53)


За  провідною  частиною  устаткування на підприємстві розрахо- вується  виробнича потужність як  максимально можливий випуск продукції за умови високого рівня використання техніки , технології, робочої сили, організації виробництва і праці.

Ступінь  використання виробничої  потужності  характеризується такими коефіцієнтами:

—  загальний  коефіцієнт


 


 

Кз

з

 
де  К — загальний  коефіцієнт;


=   Qз

M p


 

,           (4.54)


з

 
Q  — річний обсяг виготовленої  продукції;

M p   — середньорічна виробнича  потужність;

—  коефіцієнт інтенсивного  завантаження


 

Кіз


 

=   Qд

М д


 

,           (4.55)


із

 
де  К


— коефіцієнт інтенсивного  завантаження;


Qд   — середньодобовий випуск продукції;

М д  — середньодобова  виробнича  потужність.

Середньорічна виробнича потужність розраховується за формулою:


Мвв ч1


Мв ч2


М р  = Мп +           ,           (4.56)

12        12

де   М р   — середньорічна виробнича  потужність;

Мп  — виробнича  потужність на початок року;

Мвв , Мв  — відповідно потужності, які введені і вибули протягом


року;

ч , ч


 

— кількість  місяців до кінця року відповідно з моменту вве-


1       2

дення і вибуття виробничих потужностей.

Аналогічно  розраховується середньорічна вартість  основних  ви- робничих фондів.

Фактори зміни величини  виробничої  потужності можна виявити на основі балансу виробничої  потужності,  який  складається у нату- ральному  і вартісному  вимірах  у порівнянних цінах по видах виго- товленої продукції і в цілому по підприємству:

Мк = Мп + Мб   + М р  + Мотз + Мас Мв ,       (4.57)

де М , М  — виробнича потужність відповідно на початок і кінець року;

к          п


М , М , М


— зміна виробничої  потужності за рахунок, відповід-


б          р          отз

но, будівництва нових і розширення діючих підприємств, реконструк-

ції підприємств,  впровадження організаційно-технічних заходів;


 

М

 

ас

 
— зміна потужності  за рахунок  змін асортименту  продукції  з

різним рівнем трудомісткості;

в

 
М — величина  виведеної виробничої  потужності.

В процесі аналізу порівнюється плановий і фактичний коефіцієн- ти використання виробничої  потужності,  виявляються резерви  під- вищення рівня використання виробничої потужності, розробляються заходи щодо їх впровадження у виробництво.