Промисловість є одним із основних джерел забруднен- ня довкілля.  Негативний вплив на нього різних видів про- мислової  діяльності  розкритий у п. 1 Основних  напрямів державної політики України  у галузі охорони довкілля, використання природних  ресурсів  та забезпечення еколо- гічної безпеки,  затверджених постановою  Верховної  Ради України  від 5 березня 1998 року № 188/98-ВР.

Так, металургійна промисловість, що включає чорну та кольорову металургію, коксове та прокатне виробництво,  а також суміжні допоміжні об’єкти і процеси, є однією з най- більш забруднюючих  галузей  промисловості, викиди  якої від стаціонарних джерел  забруднення досягають 38 відсо- тків загальної кількості забруднюючих речовин.

Вплив  підприємств нафтохімічного комплексу  на стан навколишнього природного  середовища  характеризується викидами  в атмосферу  вуглеводнів,  сірчаної  кислоти,  сір- ковуглецю, ртуті, фтористих та інших шкідливих  сполук.

У ряді  регіонів  України  висока  концентрація хімічних та нафтохімічних виробництв призвела до занадто високого рівня забруднення джерел водопостачання. У відкриті водо- йми хімічні підприємства скидають щорічно 70 млн. куб. ме- трів неочищених  або недостатньо  очищених стоків. Хімічна промисловість – одна з основних галузей, де утворюються  у великих обсягах відходи, значна кількість яких – токсичні.

Підприємства нафтогазового комплексу за рівнем шкід- ливого впливу на довкілля  вважаються об’єктами підвище- ного екологічного ризику. Вони є потенційними джерелами забруднення довкілля,  що може статися  у разі порушення технологічних режимів  роботи устаткування чи аварійної ситуації. Деякі об’єкти забруднюють довкілля  і за нормаль- них умов роботи, що зумовлено  існуючими  технологічни- ми процесами.


Ст. 10 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV1 проголошує, що держава здійснює еколо- гічну політику,  яка забезпечує  раціональне використання та повноцінне  відтворення природних  ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.

Згідно зі ст. 51 Закону України «Про охорону навколиш- нього природного середовища» при проектуванні, розмі- щенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції ді- ючих підприємств, споруд та інших об’єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також в процесі експлуатації цих об’єктів забезпечується екологічна  безпека людей, раціональне ви- користання природних  ресурсів, додержання нормативів шкідливих  впливів  на навколишнє природне  середовище. При  цьому повинні  передбачатися вловлювання, утиліза- ція, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навко- лишнього природного середовища і здоров’я людей.

Підприємства, установи  й організації,  діяльність  яких пов’язана з шкідливим впливом  на навколишнє природне середовище,  незалежно  від часу введення  їх у дію повинні бути  обладнані  спорудами,  устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, змен- шення впливу шкідливих  факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих  факторів.

Проекти господарської та іншої діяльності повинні мати матеріали оцінки її впливу на навколишнє природне серед- овище і здоров’я людей.

Оцінка  здійснюється з урахуванням вимог  законодав- ства про охорону навколишнього природного  середовища, екологічної ємкості даної території, стану навколишнього природного  середовища  в місці, де планується розміщен-

1 Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.


ня об’єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально- економічного розвитку регіону, потужності та видів сукуп- ного впливу шкідливих факторів та об’єктів на навколишнє природне середовище.

Підприємства, установи  та організації, які розміщують, проектують, будують, реконструюють,  технічно переозбро- юють, вводять в дію підприємства,  споруди та інші об’єкти, а також  проводять  дослідну  діяльність,  що за їх оцінкою може негативно  вплинути  на стан навколишнього при- родного середовища, подають спеціально уповноваженому центральному органу  виконавчої  влади  з питань  охорони навколишнього природного середовища та його органам на місцях спеціальну  заяву про це.

Забороняється введення  в дію підприємств,  споруд  та інших об’єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних  вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво  та реконструкцію (розширення та технічне переоснащення).

На підставі ст. 153 Господарського кодексу України суб’єкти   господарювання,  які   використовують  природ- ні ресурси, мають відповідні обов’язки щодо них. Вони зобов’язані:  використовувати природні  ресурси  відповід- но до цільового призначення, визначеного  при їх надані (придбані) для  використання у господарській діяльності; ефективно і економно  використовувати природні  ресурси на основі застосування новітніх технології у виробничій діяльності; здійснювати заходи щодо своєчасного відтво- рення  і запобігання псуванню,  забрудненню,  засміченню та виснаженню  природних  ресурсів, не допускати  знижен- ня  їх якості  у процесі  господарювання;  своєчасно  вноси- ти відповідну  плату за використання природних  ресурсів; здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників  та користувачів природних  ресурсів; від-


шкодовувати збитки,  завдані  ним  власникам або первин- ним користувачам природних  ресурсів.

Обов’язки підприємств, установ, організацій та гро- мадян – суб’єктів підприємницької діяльності  щодо при- родних ресурсів встановлені також і іншими нормативно- правовими  актами. Наприклад, згідно зі ст. 10 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» підпри- ємства, установи,  організації  та громадяни  – суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди за- бруднюючих  речовин  в атмосферне повітря  та діяльність яких пов’язана з впливом  фізичних  та біологічних  факто- рів на його стан, зобов’язані: здійснювати організаційно- господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених  стандартами  та нормати- вами  екологічної  безпеки  у галузі  охорони  атмосферно- го повітря,  дозволами  на викиди  забруднюючих  речовин тощо; вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення  впливу фізичних факторів;  забезпечувати безперебійну  ефективну роботу і  підтримання  у  справному  стані  споруд,  устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення  рівнів впливу фізичних та біологічних факторів; здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями  фізичного впливу та вести їх постійний  облік; заздалегідь  розробля- ти спеціальні  заходи щодо охорони атмосферного  повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техноген- ного та природного характеру і вживати заходів для лікві- дації причин,  наслідків  забруднення атмосферного  пові- тря тощо. Виконання заходів щодо охорони атмосферного повітря  не повинно  призводити до забруднення ґрунтів, вод та інших природних  об’єктів.

Відповідно до Концепції  національної екологічної  по- літики  України  на період до 2020 року, схваленої  розпоря-


дженням  Кабінету  Міністрів  України  від 17 жовтня  2007 року № 880-р, екологізація промисловості передбачає: роз- роблення  методології визначення ступеня екологічного ризику для навколишнього природного  середовища, обу- мовленого виробничою діяльністю екологічно небезпечних об’єктів; упровадження новітніх  наукових  досягнень,  енер- гоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідход- них, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів; удосконалення еколого-економічного механізму з метою стимулювання впровадження екологічно  безпечних технологій та природоохоронних систем, широке застосу- вання екологічного аудиту та сертифікації виробництва;  на- лагодження ефективного екологічного контролю  з метою управління техногенним  навантаженням, раціональним ви- користанням природних ресурсів і розміщенням продуктив- них сил; упровадження екологічно  ефективних методів ор- ганізації виробництва, принципів корпоративної соціальної відповідальності, більш чистого виробництва з метою змен- шення обсягів викидів і скидів, мінімізації утворення відхо- дів та комплексного  використання матеріально-сировинних ресурсів,  у тому числі  вторинних;  удосконалення системи обліку  відходів  та статистичної звітності  щодо утворення, накопичення і утилізації  відходів; розвиток  державної  сис- теми моніторингу навколишнього природного середовища.