§ 1. Правова охорона навколишнього природного середовища в населених пунктах
Проблеми пов’язані з розвитком населених пунктів, ма- ють глобальних характер. Україна у цьому питанні не є ви- ключенням. Загальна оцінка розвитку населених пунктів України підтверджує, що вони з кожним роком все більше і більше потерпають через деградацію навколишнього при- родного середовища. Одним із шляхів виходу з зазначеної ситуації є посилення контролю за виконанням правових норм екологічного законодавства всіма фізичними та юри- дичними особами при здійсненні ними будь-якої господар- ської діяльності.
Законодавство, що регулює правову охорону навколиш- нього природного середовища в населених пунктах, харак- теризується своєю багаточисельністю.
Так, згідно зі ст. 54 Закону України «Про охорону на- вколишнього природного середовища» місцеві Ради, під-
приємства,
установи, організації повинні вживати необхід- ні заходи щодо запобігання та
недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного, електромагнітного,
іоні- зуючого та іншого шкідливого фізичного впливу на навко- лишнє природне
середовище і здоров’я людини в населених пунктах, рекреаційних і заповідних
зонах, а також в місцях масового скупчення і розмноження диких тварин.
У свою чергу, у ст. 59 Закону України «Про охорону на- вколишнього природного середовища» визначено, що пла- нування, розміщення, забудова і розвиток населених пунк- тів здійснюються за рішенням місцевих Рад з урахуванням екологічної ємкості територій, додержанням вимог охоро- ни навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.
При розробці генеральних планів розвитку і розміщення населених пунктів сільські, селищні, міські Ради встанов- люють режим використання природних ресурсів, охоро- ни навколишнього природного середовища та екологічної безпеки у приміських та зелених зонах за погодженням з Радами, на території яких вони знаходяться, відповідно до законодавства України.
Конкретизація конституційного права громадян на охо- рону здоров’я здійснена у статті 6 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року
№ 2801-XII1. У ній поряд з різноманітними чинниками, які визначають умови забезпечення права на охорону здоров’я, визначено санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де проживає громадянин.
Обов’язок
щодо забезпечення пріоритетності охоро- ни здоров’я у власній діяльності
покладається на держав- ні, громадські або інші органи, підприємства,
установи, організації, посадових осіб та громадян. Окрім того, вони зобов’язані
не завдавати шкоди здоров’ю населення і окре-
1 Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст. 19.
мих
осіб, у межах своєї компетенції подавати допомогу хворим, інвалідам та
потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів
охорони здоров’я в їх діяльності, а також виконувати інші обов’язки, перед-
бачені законодавством про охорону здоров’я (ст. 5 Основ законодавства України
про охорону здоров’я).
Санітарно-епідемічне благополуччя територій і на- селених пунктів забезпечується відповідно до ст. 27
Основ законодавства України про охорону здоров’я сис- темою державних стимулів та регуляторів, спрямованих на суворе дотримання санітарно-гігієнічних і санітарно- протиепідемічних правил та норм, комплексом спеціаль- них санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних за- ходів та організацією державного санітарного нагляду.
В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування і забудови населених пунктів; будів- ництва і експлуатації промислових та інших об’єктів; очист- ки і знешкодження промислових та комунально-побутових викидів, відходів і покидьків; утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані; організації харчування і водопос- тачання населення; виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин; утримання і забою свійських та диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загро- жувати санітарно-епідемічному благополуччю територій і населених пунктів.
Значна увага при здійсненні правової охорони навко- лишнього природного середовища в населених пунктах приділяється атмосферному повітрю. Так, на підставі ст. 11
Закону України «Про охорону атмосферного повітря» для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливо- го середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров’я людей та навко-
лишнє
природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і
небезпечних забруднюю- чих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом
Мі- ністрів України.
Перелік забруднюючих речовин переглядається Кабіне- том Міністрів України не менше одного разу на п’ять років за пропозицією спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишньо- го природного середовища і спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров’я.
За поданням територіальних органів спеціально упо- вноваженого центрального органу виконавчої влади з охо- рони навколишнього природного середовища і спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров’я органи місцевого самоврядування з урахуванням особливостей екологічної ситуації регіону, населеного пункту можуть додатково встановлювати пере- лік забруднюючих речовин, за якими здійснюється регулю- вання їх викидів на відповідній території.
Охорона земель і ґрунтів від забруднення відходами згідно зі ст. 46 Закону України «Про охорону земель» пе- редбачає заборону несанкціонованого скидання і розміщен- ня відходів у підземних горизонтах, на території міст та ін- ших населених пунктів, на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, у межах водоохорон- них зон та зон санітарної охорони водних об’єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров’я людини.
У Законі України «Про охорону земель», зокрема у ст.
48, при здійсненні містобудівної діяльності визначені захо- ди щодо:
-
максимального збереження площі земельних ділянок з ґрунтовим і
рослинним покривом;
- зняття та складування у визначених місцях родючого
шару ґрунту з наступним використанням його для по- ліпшення малопродуктивних угідь, рекультивації зе- мель та благоустрою населених пунктів і промислових зон;
- недопущення порушення гідрологічного режиму зе-
мельних ділянок;
- дотримання екологічних вимог, установлених зако- нодавством України, при проектуванні, розміщенні та будівництві об’єктів.