§ 1. Правова охорона навколишнього природного середовища в населених пунктах

приємства,  установи, організації повинні вживати необхід- ні заходи щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного,  електромагнітного, іоні- зуючого та іншого шкідливого фізичного  впливу на навко- лишнє природне середовище і здоров’я людини в населених пунктах, рекреаційних і заповідних  зонах, а також в місцях масового скупчення і розмноження диких тварин.

У свою чергу, у ст. 59 Закону  України «Про охорону на- вколишнього природного  середовища»  визначено, що пла- нування, розміщення, забудова і розвиток  населених пунк- тів здійснюються  за рішенням місцевих Рад з урахуванням екологічної  ємкості  територій,  додержанням вимог охоро- ни навколишнього природного  середовища, раціонального використання природних  ресурсів та екологічної безпеки.

При розробці генеральних планів розвитку і розміщення населених пунктів сільські, селищні, міські Ради встанов- люють  режим  використання природних  ресурсів,  охоро- ни навколишнього природного  середовища  та екологічної безпеки  у приміських  та зелених  зонах за погодженням з Радами, на території яких вони знаходяться, відповідно до законодавства України.

Конкретизація конституційного права громадян на охо- рону здоров’я здійснена у статті 6 Основ законодавства України  про охорону здоров’я від 19 листопада  1992 року

№ 2801-XII1.  У ній поряд з різноманітними чинниками,  які визначають умови забезпечення права на охорону здоров’я, визначено  санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де проживає  громадянин.

Обов’язок   щодо  забезпечення  пріоритетності  охоро- ни здоров’я у власній  діяльності  покладається на держав- ні, громадські або інші органи, підприємства,  установи, організації, посадових осіб та громадян. Окрім того, вони зобов’язані не завдавати  шкоди здоров’ю населення і окре-

1 Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст. 19.

мих осіб, у межах своєї компетенції подавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти  працівникам органів  і закладів  охорони  здоров’я в їх діяльності,  а також виконувати інші обов’язки, перед- бачені законодавством про охорону  здоров’я (ст. 5 Основ законодавства України  про охорону здоров’я).

Санітарно-епідемічне благополуччя територій  і на- селених   пунктів    забезпечується  відповідно    до   ст.   27

Основ законодавства України  про охорону здоров’я сис- темою  державних  стимулів  та  регуляторів, спрямованих на  суворе  дотримання  санітарно-гігієнічних і санітарно- протиепідемічних правил та норм, комплексом спеціаль- них санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних за- ходів та організацією  державного санітарного нагляду.

В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування і забудови населених пунктів; будів- ництва і експлуатації промислових та інших об’єктів; очист- ки і знешкодження промислових та комунально-побутових викидів,  відходів і покидьків;  утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких  вони розташовані;  організації  харчування  і водопос- тачання населення; виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і  сильнодіючих речовин;  утримання і забою свійських  та диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загро- жувати  санітарно-епідемічному благополуччю  територій  і населених пунктів.

Значна увага при здійсненні правової охорони навко- лишнього природного середовища в населених пунктах приділяється атмосферному повітрю. Так, на підставі ст. 11

Закону України «Про охорону атмосферного повітря» для забезпечення екологічної  безпеки,  створення сприятливо- го середовища  життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного  повітря  на здоров’я людей та навко-

лишнє природне  середовище здійснюється регулювання викидів  найбільш  поширених  і небезпечних  забруднюю- чих речовин,  перелік  яких  встановлюється Кабінетом  Мі- ністрів України.

Перелік забруднюючих речовин переглядається Кабіне- том Міністрів України  не менше одного разу на п’ять років за пропозицією спеціально  уповноваженого центрального органу виконавчої  влади  з питань  охорони  навколишньо- го природного середовища і спеціально уповноваженого центрального  органу виконавчої влади з питань охорони здоров’я.

За поданням  територіальних органів спеціально упо- вноваженого  центрального  органу виконавчої  влади з охо- рони навколишнього природного  середовища  і спеціально уповноваженого центрального  органу  виконавчої  влади  з питань охорони здоров’я органи місцевого самоврядування з урахуванням особливостей  екологічної  ситуації  регіону, населеного пункту можуть додатково встановлювати пере- лік забруднюючих речовин, за якими здійснюється регулю- вання їх викидів на відповідній території.

Охорона земель і ґрунтів від забруднення відходами згідно зі ст. 46 Закону  України  «Про охорону земель»  пе- редбачає заборону несанкціонованого скидання і розміщен- ня відходів у підземних горизонтах, на території міст та ін- ших населених пунктів, на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, у межах водоохорон- них зон та зон санітарної охорони водних об’єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров’я людини.

У Законі  України  «Про охорону земель», зокрема у ст.

48, при здійсненні містобудівної діяльності визначені захо- ди щодо:

-           максимального збереження площі земельних ділянок з ґрунтовим  і рослинним покривом;

-           зняття  та складування у визначених  місцях родючого

шару ґрунту з наступним  використанням його для по- ліпшення  малопродуктивних угідь, рекультивації зе- мель та благоустрою населених пунктів і промислових зон;

-           недопущення порушення   гідрологічного   режиму  зе-

мельних ділянок;

-           дотримання екологічних   вимог,  установлених зако- нодавством України, при проектуванні, розміщенні та будівництві об’єктів.