Екологічне  право як і будь-яка інша галузь права ґрун- тується на відповідних правових принципах. Термін «прин- цип» походить від латинського слова «principium» та озна- чає основу, початок. Він має декілька значень: 1) основне, вихідне положення якої-небудь теорії, вчення тощо; 2) вну- трішнє  переконання, погляд  на дії, що визначають  норму поведінки; 3) основа пристрою, робота якого-небудь меха- нізму, прибору, устаткування1.

Призначення правових  принципів полягає  в тому, що вони здійснюють  універсальне й узагальнене закріплення основ суспільного ладу, а також забезпечують  одноманітне формулювання норм права та їхній вплив на суспільні від- носини у формі правового регулювання та інших видів пра- вового впливу (інформаційного, ціннісно-орієнтаційного, психологічного,  системоутворюючого тощо)2.

Принципами екологічного права  необхідно  вважати основні ідеї, засади закріплені у екологічному законодавстві, які визначають  зміст норм екологічного права та напрями регулювання відносин з приводу охорони навколишнього при- родного середовища, раціонального використання  і відтво- рення  природних  ресурсів та забезпечення  екологічної без- пеки.

До принципів взагалі й зокрема до принципів екологіч- ного права відношення різне. У науці існує думка, що наяв- ність принципів у законі є його недоліком, багатослівністю, розпливчастістю, а самі принципи  деякі вчені називають простими словами, деклараціями, які не мають навіть зміс- товного навантаження.

1 Словарь иностранных слов. – М.: Рус. яз., 1989. – С. 409.

2  Теорія  держави  і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Ко- пєйчиков, С.Л. Лисенков  та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова,  В.В. Ко- пєйчикова.  – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 134-135.


На нашу думку, принципи відіграють величезну роль. Саме  на основі  принципів мова йде про принципові під- ходи до вирішення будь-яких  проблем. Еколого-правові принципи  можуть  офіційно  закріплюватися у законодав- стві або виводяться з його змісту. Принципи екологічного права спираються  на загальноправові принципи, які врахо- вуються при формуванні принципів галузі права1.

Основні принципи охорони навколишнього природного середовища  законодавчо  закріплені у ст. 3 Закону  України

«Про охорону навколишнього природного середовища». Їх можна поділити на загальноюридичні та спеціальноюри- дичні (рис. 1.7).

Види принципів екологічного права


 

-           законність;

-           гуманність;

-           демократизм;


Загальноюридичні:


-           міждержавне  співробітництво;

-           тощо

Спеціальноюридичні:

-           пріоритетність вимог екологічної безпеки;

-           обов’язковість  додержання екологічних  стандартів,  нор- мативів та лімітів використання природних  ресурсів;

-           обов’язковість екологічної експертизи;

-           безоплатність  загального  та платність  спеціального  ви- користання природних  ресурсів для господарської  ді- яльності;

-           тощо

            Рис. 1.. Види принципів екологічного права

1   Екологічне   право  України:  Підручник для  студентів  юрид. навч. закладів  / А.П. Гетьман, М.В. Шульга,  В.К. Попов  та ін.; За ред. А.П. Гетьмана та М.В. Шульги. – Х.: Право, 2006. – С. 21.


Принцип законності має реалізацію у додержанні норм законодавства та правових приписів  у галузі екології усіма суб’єктами – фізичними і юридичними особами.

Відповідно до принципу  гуманності законодавство пе- редбачає запобіжні  заходи щодо нанесення  шкоди рослин- ному та тваринному світу, а також усім формам біологічних організмів.  Так, у ст. 7 Модельного  закону  про тваринний світ, прийнятому на дев’ятому пленарному засіданні Між- парламентської Асамблеї держав-учасниць СНД (постано- ва № 9-14 від 8 червня  1997 року),  серед основних  прин- ципів державного  управління в галузі охорони природи та використання тваринного  світу, збереження  та відновлен- ня середовища  їх існування  зазначено,  що здійснення ви- користання тваринного  світу дозволено  способами,  які не допускають  жорстокого  поводження з тваринами згідно з принципами гуманності.

Принцип демократизму полягає в тому, що екологічне право та законодавство повинні адекватно  виражати  волю народу. Підґрунтям цього є ч. 1 ст. 5 Конституції України, яка визначає  носієм суверенітету  і єдиним  джерелом  вла- ди в Україні  народ. Народ  здійснює  владу  безпосередньо і через органи  державної  влади  та органи  місцевого само- врядування. Крім того, відповідно  до ч. 1 ст. 13 Конститу- ції України  земля,  її надра, атмосферне повітря,  водні  та інші природні  ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної  (морської) економічної  зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського на- роду права власника  здійснюють  органи  державної  влади та органи  місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

До числа найважливіших наукових  проблем, рішення яких  можливе  лише  в рамках  міжнародного співробітни- цтва  вчених,  ставиться  визначення характеристик еколо-


гічної стійкості планети  у цілому і в основних підсистемах біосфери.  Завдяки своєму  науковому  потенціалу  Україна в цьому питанні може зіграти одну із провідних  ролей, що обумовлює необхідність з’ясування значення міждержав- ного екологічного співробітництва як основного принци- пу охорони навколишнього природного середовища.

Проголошений у Законі  України  «Про охорону навко- лишнього  природного  середовища»  принцип  міждержав- ного співробітництва в галузі охорони довкілля  передбачає наступне:

-           кожен має право на безпечне для життя  і здоров’я до-

вкілля  (дане положення має своє відображення у Кон- ституції України  та забезпечується рядом гарантій);

-           кожна держава має право на використання навколиш-

нього природного  середовища  й природних  ресурсів з метою розвитку, а також для забезпечення потреб сво- їх громадян  (у цьому виявляється суверенітет  держа- ви, її можливість  визначати свою екологічну політику, встановлювати співвідношення між своєю економікою та екологією);

-           екологічне благополуччя однієї держави не може забез-

печуватися  за рахунок інших держав або без урахуван- ня їхніх інтересів  (природні ресурси  малорозвинених країн не повинні нестримно  експлуатуватися індустрі- альними державами);

-           господарська  діяльність, здійснювана на території дер-

жави, не повинна завдавати шкоди навколишньому природному середовищу  як у межах, так і за межами її юрисдикції (боротьба із транскордонним забруднен- ням  та попередження шкідливих  наслідків  господар- ської діяльності  є одними із пріоритетних завдань су- часного світу);

-           неприпустимість будь-яких   видів   господарської   та

іншої діяльності,  екологічні  наслідки  якої непередба-


чувані (розвиток науково-технічного прогресу  і мож- ливостей людини досяг такого рівня, коли стало необ- хідним порівнювати  та зважувати переваги і негативні наслідки атомної енергетики, прориву в космос, обвод- нення й осушення земель);

-           встановлення контролю   на  глобальному,   регіональ-

ному та національному рівнях за станом і змінами на- вколишнього природного  середовища  й природних ресурсів на основі міжнародно-визнаних критеріїв і па- раметрів  (Україна бере участь у здійсненні  міжнарод- ного екологічного моніторингу, виконує взяті відпо- відно до підписаних  міжнародних  угод зобов’язання);

-           забезпечення вільного і безперешкодного міжнародно-

го обміну науково-технічною інформацією із проблем навколишнього природного  середовища  та передових ресурсозберігаючих  технологій   (відкриття  кордонів для обміну інформацією,  що не є державною  таємни- цею – одне із незаперечних досягнень корінних реформ в Україні, яке має взаємовигідний характер).

Принцип пріоритетності вимог  екологічної безпеки,

як один із спеціальноюридичних принципів,  передбачає першочерговість   додержання  норм  екологічної   безпеки при здійсненні  господарської діяльності, що може негатив- но вплинути  на стан довкілля  та здоров’я людей.

Принцип обов’язковості додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання при- родних ресурсів забезпечує  екологічне  благополуччя на- селення, належну якість довкілля  та раціональне викорис- тання природних  ресурсів.

Під стандартизацією в галузі екології необхідно розу- міти  встановлення в державному  масштабі  єдиних  норм та вимог щодо забезпечення екологічної  безпеки, охорони навколишнього природного  середовища  та раціонального природокористування.


Екологічні нормативи – це сукупність  встановлених державними органами гранично допустимих  показників можливого  впливу на здоров’я населення,  стан навколиш- нього природного  середовища  і окремих природних  ресур- сів. Існуюча  система  гранично  допустимих  концентрацій не надає прямої  стимулюючою  дії на жорстке  додержання підприємствами технологічного  режиму. Питання додер- жання норм екологічної  безпеки, якості довкілля  та раціо- нальності природокористування потребує негайної розроб- ки дієвого технологічного режиму для підприємств.

Ліміт використання  природних  ресурсів – це граничні обсяги, в межах яких дозволяється спеціальне  викорис- тання  лісових  ресурсів,  корисних  копалин,  рибних  запа- сів та інших об’єктів водного промислу, поверхневих та підземних  вод, мисливських та немисливських видів тва- рин, тварин  і рослин  занесених  до Червоної  книги  Укра- їни, природних  ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Ліміти використання при- родних ресурсів встановлюють з метою забезпечення раці- онального, економного  використання природних  ресурсів, збереження  просторової  та видової різноманітності, ціліс- ності природних  об’єктів і комплексів1.

Екологічна експертиза нині відіграє роль найбільш ефективного засобу запобігання шкоди, яка завдається до- вкіллю, природним  ресурсам та здоров’ю людини.

Екологічна експертиза в Україні – це вид науково- практичної  діяльності  спеціально  уповноважених держав- них органів, еколого-експертних формувань  та об’єднань громадян,  що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні,  аналізі  та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів  чи об’єктів, реалізація  і дія яких може негативно  впливати  або впливає  на стан  навколишнього

1 Юридична  енциклопедія. – Т. 3. – К.: Вид-во «Українська ен- циклопедія», 2001. – С. 497.


природного середовища, і спрямована  на підготовку ви- сновків про відповідність  запланованої чи здійснюваної діяльності  нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного  середовища,  раціональне ви- користання і відтворення природних  ресурсів, забезпечен- ня екологічної  безпеки (ст. 1 Закону  України  «Про еколо- гічну експертизу»).

Принцип безоплатності загального використання природних ресурсів закріплений у законодавстві України. Так, відповідно  до ч. 2 ст. 38 Закону  України  «Про охоро- ну навколишнього природного  середовища»  громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів  для задоволення життєво  необхідних  потреб (ес- тетичних,  оздоровчих,  рекреаційних,  матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими осо- бами  і надання  відповідних  дозволів,  за винятком обме- жень, передбачених законодавством України.

В ринкових  умовах в Україні роль принципу платнос- ті спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності стрімко зростає. Плату за вико- ристання природних ресурсів сплачують як фізичні, так і юридичні  особи, які використовують природні  ресурси на праві власності та на праві природокористування.

Переходячи до розгляду  питання  системи екологічного права, необхідно  відзначити,  що вона визначається систе- мою об’єктів природи,  розвитком суспільства  і рівнем на- вантаження на системи  природи.  Її основоположним еле- ментом необхідно вважати природний зміст1.

Система екологічного права –  це логічно послідовне розміщення еколого-правових інститутів, що регулюють охорону навколишнього природного середовища, раціональне

1  Плотнікова О. Співвідношення екологічного  права і екологіч- ного законодавства // Право України. – 1997. – № 11. – С. 48.


використання  та відтворення природних ресурсів, забезпе- чення екологічної безпеки.

Система  екологічного права  як  галузі  права  склада- ється  із Загальної та Особливої частин.  Норми  Загальної частини стосуються правового регулювання відносин влас- ності на природні  ресурси, природокористування, системи та статусу  органів  управління та контролю  в екологічній сфері, відповідальності за порушення  екологічного зако- нодавства  та ін. Норми  Спеціальної  частини  врегульову- ють використання, охорону та по можливості  відновлення окремих природних ресурсів, режим територій природно- заповідного фонду, рекреаційних, курортних та лікувально- оздоровчих зон тощо.

Система  науки екологічного  права та система навчаль- ної дисципліни «Екологічне право України»  будуються,  в основному, по системі галузі екологічного права.

У системі науки екологічного права також виділяється Загальна та Особлива частини.  В Загальній частині дослі- джуються та аналізуються поняття, предмет, методи, прин- ципи, система екологічного права та інші питання. Особли- ва частина науки екологічного права містить дослідження інститутів,  проблем окремих  підгалузей  екологічного  пра- ва (природоохоронного, природоресурсового, антропоохо- ронного).

Навчальна дисципліна  «Екологічне право України» поділяється на три частини:  Загальну, Особливу та Спе- ціальну. До Загальної частини навчальної  дисципліни входить вивчення поняття, предмета, методів, принципів, системи екологічного права; джерел екологічного права; управління  природокористуванням та  охороною  довкіл- ля; екологічних  прав та обов’язків; права власності на при- родні ресурси та права природокористування; правового забезпечення екологічної  безпеки; економіко-правового механізму  природокористування і охорони  навколишньо-


го природного  середовища; відповідальності за порушення екологічного  законодавства. Особлива частина навчальної дисципліни «Екологічне право України»  передбачає  ви- вчення правових норм та правовідносин, що утворюють зе- мельне, водне, гірниче, лісове, фауністичне, атмосферне, а також антропоохоронне право; правовий  режим територій природно-заповідного фонду, рекреаційних,  курортних  та лікувально-оздоровчих зон. Спеціальна частина охоплює вивчення  положень міжнародного екологічного права.

Контрольні питання

1.         У чому полягають  особливості  історичного  розвитку екологічного законодавства?

2.         Дайте  визначення поняттю  екологічного  права як га- лузі права.

3.         Розкрийте зміст поняття  екологічного  права як галузі юридичної науки.

4.         У чому полягає  сутність  поняття  екологічного  права як навчальної  дисципліни?

5.    Що є предметом екологічного права?

6.    Назвіть  види екологічних правовідносин.

7.         Охарактеризуйте поняття  методу  правового  регулю- вання екологічних відносин.

8.         Які  види  правових  методів  регулювання екологічних відносин застосовуються в екологічному  праві?

9.    Що таке об’єкт екологічного права?

10.  Сформулюйте поняття  принципів екологічного права.

11.  Які є види принципів екологічного права?

12.  Розкрийте сутність системи екологічного права.