Стандартизація і нормування в галузі  охорони  атмос- ферного  повітря  відповідно  до ст. 4 Закону  України  «Про охорону атмосферного  повітря» проводяться з метою вста- новлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог до охорони атмосферного  повітря від забруднення та забезпе- чення екологічної безпеки.

Стандартизація і нормування в галузі  охорони  атмос- ферного повітря спрямовані  на:

-           забезпечення безпечного  навколишнього природного

середовища та запобігання екологічним катастрофам;

-           реалізацію єдиної науково-технічної політики  в галузі охорони атмосферного  повітря;

-           встановлення єдиних  вимог  до обладнання   і споруд

щодо охорони атмосферного  повітря від забруднення;

-           забезпечення безпеки господарських об’єктів і запобі- гання виникненню аварій та техногенних  катастроф;

-           впровадження і  використання  сучасних   екологічно

безпечних технологій.

Змістом  стандартизації є діяльність,  що полягає у вста-

новленні  положень  для загального  і багаторазового засто- сування  щодо наявних  чи можливих завдань  з метою до- сягнення  оптимального  ступеня  впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призна- ченню, усуненню  бар’єрів у торгівлі  і сприянню  науково- технічному  співробітництву (ст. 1 Закону  України  «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 року № 2408-31).

Стандарти в галузі охорони атмосферного  повітря  роз- робляються, приймаються,  схвалюються,  переглядаються, змінюються, їх дія припиняється в порядку, встановленому

1 Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 31. – Ст. 145.


законом (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про охорону атмосфер- ного повітря»).

Згідно зі ст. 5 Закону  України  «Про охорону атмосфер- ного повітря» у галузі охорони атмосферного  повітря вста- новлюються такі нормативи:

-           нормативи  екологічної безпеки атмосферного  повітря;

-           нормативи  граничнодопустимих викидів  забруднюю- чих речовин стаціонарних джерел;

-           нормативи  граничнодопустимого впливу  фізичних  та

біологічних факторів стаціонарних джерел;

-           нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьо- ваних газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел;

-           технологічні  нормативи  допустимого  викиду  забруд-

нюючих речовин.

Законодавством можуть  встановлюватися й інші нор-

мативи в галузі охорони атмосферного  повітря.

Порядок  розроблення та затвердження нормативів  у га- лузі охорони  атмосферного  повітря  встановлюється Кабі- нетом Міністрів України  відповідно до закону.

Визначення понять  зазначених  нормативів  закріплене у ст. 1 Закону  України  «Про охорону  атмосферного  пові- тря».

Нормативи екологічної безпеки атмосферного по- вітря – це група нормативів, дотримання  яких  запобігає виникненню небезпеки для здоров’я людини та стану навко- лишнього природного середовища від впливу шкідливих чин- ників атмосферного повітря.

У п. 3 Порядку  розроблення та затвердження нормати- вів екологічної безпеки атмосферного повітря, регламен- тованого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 2991, для оцінки стану забруднення атмосферного  повітря  у місцях  постійного  чи тимчасово-


го перебування людей встановлено нормативи  екологічної безпеки атмосферного  повітря, до яких належать: нормати- ви якості  атмосферного  повітря;  граничнодопустимі рівні акустичного,  електромагнітного, іонізуючого,  інших видів впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмос- ферного повітря населених пунктів.

Міністерство охорони навколишнього природного  се- редовища  України  визначає  перелік  забруднюючих  речо- вин, фізичних  та біологічних факторів, для яких розробля- ються нормативи.

Під час розроблення нормативів  враховуються:  ступінь впливу  фізичних  та біологічних  факторів  на населення,  їх граничнодопустимі рівні, концентрації забруднюючих  ре- човин, встановлені Міністерством охорони здоров’я Укра- їни; кліматичні  умови; вразливість представників флори  і фауни та місць їх поширення; вплив забруднення атмос- ферного повітря на історичні пам’ятки; техніко-економічне обґрунтування граничнодопустимого рівня  впливу  фізич- них та біологічних факторів  і забруднення;  можливість транскордонного перенесення забруднюючих речовин (п. 5

Порядку  розроблення та затвердження нормативів  еколо- гічної безпеки атмосферного  повітря).

Норматив граничнодопустимого викиду забруднюю- чої речовини стаціонарного джерела – це граничнодопус- тимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від стаціонарного джерела викиду.

На підставі ст. 7 Закону  України  «Про охорону атмос- ферного  повітря»  нормативи  граничнодопустимих вики- дів забруднюючих  речовин  та їх сукупності,  які містяться у складі  пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих  типів  обладнання, споруд  і надходять  в  атмос- ферне  повітря  від стаціонарних джерел,  встановлюються з метою забезпечення дотримання нормативів  екологічної безпеки атмосферного  повітря  з урахуванням економічної


доцільності, рівня технологічних процесів, технічного ста- ну обладнання, газоочисних установок.

Для  діючих і тих, що проектуються, окремих  типів об- ладнання  і споруд залежно від часу розроблення та введен- ня у дію, наявності  наукових  і технічних  розробок,  еконо- мічної доцільності встановлюються:

-           норматив граничнодопустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела;

-           технологічні  нормативи  допустимих  викидів  забруд- нюючих речовин або їх суміші, які визначаються у міс- ці їх виходу з устаткування.

Вищезазначені нормативи  розробляються та затвер- джують відповідно до постанови  Кабінету Міністрів Укра- їни від 28 грудня 2001 року № 17801.

Нормативи граничнодопустимих викидів забрудню- ючих речовин із  стаціонарних  джерел  визначаються за методикою,  яка затверджується Міністерством охорони  на- вколишнього природного  середовища  України,  з метою за- безпечення  дотримання нормативів  екологічної  безпеки  ат- мосферного  повітря  з урахуванням економічної  доцільності, рівня технологічних процесів, технічного стану обладнання та газоочисних  установок, вимог національного законодавства і законодавства Європейського Союзу та розробляються:

-           на одиницю маси за одиницю часу;

-           на одиницю продукції чи сировини.

Стосовно  допустимих  викидів  забруднюючих  речовин або їх сумішей  (включаючи ступінь  розведення) встанов- люються технологічні нормативи (п. 2 Порядку  розроблен- ня та затвердження нормативів граничнодопустимих вики- дів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел).

1  Про Порядок  розроблення та затвердження нормативів  гранич- нодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1780

// Офіційний вісник України. – 2002. – № 1. – Ст. 9.


Технологічний норматив допустимого викиду за- бруднюючої речовини – це граничнодопустимий  викид за- бруднюючої речовини або суміші цих речовин, який визнача- ється у місці його виходу з устаткування.

До технологічних нормативів  допустимих  викидів за- бруднюючих речовин належать:

-           поточні технологічні нормативи – для діючих окремих

типів обладнання, споруд на рівні підприємств з най- кращою існуючою технологією виробництва аналогіч- них за потужністю технологічних процесів;

-           перспективні технологічні нормативи – для нових і та-

ких, що проектуються, будуються або модернізуються, окремих  типів обладнання, споруд з урахуванням до- сягнень на рівні передових вітчизняних і світових тех- нологій та обладнання  (ч. 3 ст. 7 Закону  України  «Про охорону атмосферного  повітря»).

Норматив граничнодопустимого впливу  фізичних

та  біологічних факторів стаціонарних джерел –  це норматив,  який  встановлюється  для  кожного стаціонар- ного джерела акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних і біологічних факторів на рівні, за якого фізичний та біологічний вплив усіх джерел у цьому районі з урахуванням перспектив його розвитку в період терміну дії встановленого нормативу не призведе до перевищення  нор- мативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за най- більш суворим нормативом).

Згідно з п. 2 Порядку  розроблення і затвердження нор- мативів граничнодопустимого рівня впливу фізичних  та біологічних факторів  стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря, який врегульований постано- вою Кабінету  Міністрів  України  від 13 березня  2002 року

№ 3001, нормативи  встановлюються для кожного стаціо- нарного джерела забруднення з урахуванням рівня, за умо-

1 Офіційний вісник України. – 2002. – № 12. – Ст. 572.


ви додержання якого  фізичний та біологічний  вплив  усіх стаціонарних джерел забруднення у тому чи іншому райо- ні, враховуючи  перспективи його розвитку,  у визначений термін не перевищуватиме нормативи  екологічної  безпеки атмосферного  повітря.

Розроблення нормативів  відповідно до п. 4 зазначеного Порядку  здійснюється підприємствами, установами,  орга- нізаціями  та громадянами – суб’єктами  підприємницької діяльності за власні кошти.

Норматив вмісту забруднюючої речовини у відпра- цьованих газах та впливу фізичних факторів пересув- ного джерела – це граничнодопустима кількість забрудню- ючої речовини у відпрацьованих  газах пересувного джерела, що відводиться в атмосферне повітря.

Для кожного типу пересувних джерел, що експлуату- ються  на  території  України,  встановлюються нормативи вмісту  забруднюючих  речовин  у відпрацьованих газах  та впливу  фізичних  факторів  цих джерел,  які  розробляють- ся з урахуванням сучасних  технічних  рішень  щодо змен- шення утворення забруднюючих речовин, зниження рівнів впливу фізичних факторів, очищення відпрацьованих газів та економічної доцільності (ст. 9 Закону України «Про охо- рону атмосферного  повітря»). Правовим  підґрунтям вста- новлення  таких нормативів  є не лише відповідні положен- ня Закону  України  «Про охорону атмосферного  повітря», а й положення Порядку  розроблення та затвердження нормативів  вмісту  забруднюючих  речовин  у відпрацьова- них газах та впливу фізичних  факторів  пересувних джерел забруднення атмосферного  повітря,  який  регламентуєть- ся постановою  Кабінету  Міністрів  України  від 13 березня

2002 року № 3031.