§ 1. Рекреаційні, курортні  і лікувально-оздоровчі зони як об’єкти правової охорони

Територія  України   наділена   великими   рекреаційни- ми ресурсами. У Закарпатській області, особливо біля Сваляви, є значні запаси вуглекислих вод, на базі яких працює  декілька  курортів.  Трускавець, Східниця  та Мор- шин також славляться цінними  мінеральними водами (гідрокарбонатно-сульфатними, кальцієво-магнієвими, сульфатними, натрієво-кальцієвими та ін.).

Особливими кліматичними умовами  в Україні  наділе- ні території  Південного  берега Криму, східного підрайону, який простягається вздовж Азовського моря, Карпатського району тощо.

Відповідно  до ст. 60 Закону  України  «Про охорону на- вколишнього природного  середовища»  особливій  охороні підлягають природні території та об’єкти, що мають велику екологічну  цінність як унікальні  та типові природні  комп- лекси, для збереження  сприятливої екологічної  обстанов- ки, попередження та стабілізації  негативних  природних процесів і явищ.

Природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють  єдину  територіальну систему  і вклю- чають  території  та  об’єкти  природно-заповідного фонду,


курортні й лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні і інші типи територій  та об’єктів, що визнача- ються законодавством України.

Нині   рекреаційні,   курортні   та  лікувально-оздоровчі зони становлять порівняно незначну  частину території України. Наявна площа та територіальна структура земель України,   що  підлягають   особливій   охороні,  дають  пев- ні підстави  для їх віднесення  до територіальної системи  з певними ознаками екологічної мережі. Саме тому рекреа- ційні, курортні  та лікувально-оздоровчі зони включені  до складу  структурних елементів  екологічної  мережі  (ч. 6 п.

4 Загальнодержавної програми  формування національної екологічної  мережі України  на 2000-2015 роки, затвердже- ної Законом України  від 21 вересня 2000 року).

З метою забезпечення виконання природоохоронних функцій національної екологічної мережі Загальнодержав- ною програмою  формування національної екологічної  ме- режі України  на 2000-2015  роки (ч. 2 п. 6) передбачається здійснення відповідних заходів, серед яких відзначимо:

-           здійснення заходів   щодо   запобігання  негативному

впливу на природні комплекси елементів національної екологічної мережі;

-           впровадження системи здійснення природоохоронних

заходів для збереження природних комплексів елемен- тів національної екологічної мережі.

Оцінка потенціалу природно-лікувальних ресурсів свід-

чить, що Україна має перспективу пожвавлення санаторно- курортного лікування та оздоровлення. Це могутній потен- ціал розвитку  міжнародного і вітчизняного оздоровлення і туризму, які є прибутковими галузями в економіці багатьох країн (ч. 1 п. 2 Концепції розвитку санаторно-курортної га- лузі, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів Украї- ни від 23 квітня 2003 року № 231-р1).

1 Офіційний вісник України. – 2003. – № 17. – Ст. 785.


Рекреаційні зони згідно із законодавством України  є об’єктами правової  охорони. На підставі ч. 1 ст. 63 Закону України  «Про охорону навколишнього природного  серед- овища»  рекреаційні зони  – це ділянки  суші і водного про- стору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.

Природні рекреаційні ресурси – це природні курортні, лікувальні, оздоровчі ресурси і фактори, окремі об’єкти при- роди, придатні для використання в рекреаційній діяльності з метою відновлення і зміцнення  здоров’я людей та визнані такими в установленому законодавством порядку1.

До земель  рекреаційного призначення належать  землі, які використовуються для організації відпочинку  населен- ня, туризму та проведення спортивних заходів (ст. 50 Зе- мельного кодексу України).

Дотримання принципу  цільового  використання земель рекреаційного призначення гарантується можливістю  роз- ташування на них лише зелених  зон і зелених  насаджень міст та інших  населених  пунктів,  навчально-туристських та екологічних  стежок, маркованих трас, територій  будин- ків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів,  стаціонар- них і наметових  туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок  і  мисливців,   дитячих  туристичних станцій,  ди- тячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, об’єктів дачного будівництва та стаціонарної  рекреації, що використовуються для рекреаційних цілей2.

Земельні ділянки  рекреаційного призначення мають змішаний  (подвійний) правовий  режим,  що характеризу-

1  Бобкова  А. Про  поняття  природних  рекреаційних ресурсів  // Право України. – 2000. – № 5. – С. 51.

2 Скляр М. Про особливості використання земель рекреаційного призначення // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – №

10. – С. 56.


ється порядком  закріплення їх за визначеними законом суб’єктами (власниками, землекористувачами) та мож- ливим використанням на праві загального землекорис- тування. Останнє  здійснюється з урахуванням цільового призначення земель  і можливих обмежень  (заборон), що встановлюються на законодавчому рівні1.

На території рекреаційних зон забороняються:

а)         господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне  середовище  або може пере- шкодити використанню їх за цільовим призначенням;

б)         зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать  використанню цих зон за прямим  при- значенням (ч. 2 ст. 63 Закону  України  «Про  охорону навколишнього природного середовища»).

Режим  використання цих зон згідно з ч. 3 ст. 63 Закону України  «Про охорону навколишнього природного  серед- овища»  визначається Верховною  Радою  Автономної  Рес- публіки Крим, місцевими Радами відповідно до законодав- ства України  та Автономної Республіки Крим.

Природні рекреаційні ресурси формують компоненти ландшафтних комплексів.  Їхні властивості  повинні мати сприятливі для рекреаційної діяльності  якісні та кількісні параметрами,  що відповідають  потребам відпочинку,  ліку- вання та оздоровлення суб’єкта рекреації.

Курортні і лікувально-оздоровчі зони також є об’єктами правової  охорони. У Законі  України  «Про охорону навко- лишнього  природного  середовища»,  зокрема  в ч. 1 ст. 62, курортними і лікувально-оздоровчими зонами визна- ються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування  і оздоровлення людей.

1   Костяшкін І.О.  Право  загального  землекористування грома- дян: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.06. – К., 2005. – С. 4.


Зміст понять «курорт» та «лікувально-оздоровча міс- цевість»  закріплений на законодавчому рівні  у ст. 1 За- кону України  «Про  курорти»  від 5 жовтня  2000 року №

2026-III1:


-           курорт


– це освоєна природна  територія  на землях


оздоровчого призначення,  що має природні лікувальні ресурси,  необхідні для їх експлуатації  будівлі та спо- руди з об’єктами інфраструктури, використовується з метою лікування,  медичної реабілітації, профілактики захворювань  та для рекреації і підлягає особливій охо- роні;

-           лікувально-оздоровча місцевість – це природна  те-

риторія, що має мінеральні та термальні води, ліку- вальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі  для лікування,  ме- дичної реабілітації та профілактики захворювань.

На  підставі  ст. 47 Земельного кодексу  України  до зе-

мель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики  захворю- вань і лікування  людей.

За характером природних лікувальних ресурсів курорти України  поділяються на курорти  державного  та місцевого значення (ст. 4 Закону України «Про курорти»). Так, до ку- рортів державного  значення  належать  природні  території, що мають особливо цінні та унікальні  природні лікувальні ресурси  і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. У свою чергу, до курортів  місцевого значення  належать  природні  території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної  реабіліта- ції та профілактики захворювань.


В Україні  здійснюється санітарна  охорона  курортів.  Її метою є збереження природних властивостей наявних ліку- вальних ресурсів, запобігання забрудненню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів. В межах курор- ту встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони (ст. 27 Закону  України  «Про курорти»).

Відповідно  до ст. 28  Закону   України  «Про  курорти» округ  санітарної охорони – це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. В межах цієї території  забороняються будь-які  роботи, що призво- дять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням,  сприяють розвитку еро- зійних  процесів  і негативно  впливають  на природні  ліку- вальні ресурси, санітарний  та екологічний стан природних територій курортів.

Оголошення природних  територій  курортними і лікувально-оздоровчими зонами здійснюється Верховною Радою  України  та Верховною  Радою  Автономної  Респу- бліки Крим, а їх природоохоронний режим визначається відповідно  Кабінетом  Міністрів  України  та Урядом  Авто- номної Республіки Крим згідно із законодавством України (ч. 4 ст. 62 Закону  України  «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Законом України  «Про відходи»  (ч. 7 ст. 33) в Украї- ні забороняється несанкціоноване скидання  і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях  природоохоронного, оздоровчого, ре- креаційного та історико-культурного призначення, в меж- ах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об’єктів, в інших місцях, що може створювати  небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров’я людини.