§ 1. Природно-заповідний фонд

як об’єкт правової охорони та використання

Сьогодні до складу природно-заповідного фонду України входять понад 7300 територій  та об’єктів загальною площею

2,8 млн. га, що становить 4 % території держави. Це, зокрема,

17 природних  та 4 біосферних  заповідника,  19 національних природних парків, 45 регіональних ландшафтних парків, 3078 пам’яток природи, 2729 заказників, 616 ботанічних, зоологіч- них садів, дендропарків  та парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, 793 заповідних  урочища. Незважаючи на це, пло- ща природно-заповідного фонду в Україні  є недостатньою  і залишаться значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де середній відсоток заповідності становить 15 % території.

Природно-заповідний фонд – це ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають осо- бливу  природоохоронну,  наукову,  естетичну,  рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рос- линного світу, підтримання  загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього при- родного середовища (ч. 2 преамбули  Закону  України  «Про природно-заповідний фонд України»).


Розвиток заповідної  справи є одним із найважливіших пріоритетів  довгострокової державної політики України.

Правова  охорона та раціональне використання терито- рій і об’єктів природно-заповідного фонду України  здій- снюється на підставі норм законів України «Про охорону навколишнього природного  середовища», «Про природно- заповідний  фонд України»  та інших нормативно-правових актів.

Законодавством України  природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання,  щодо якого  вста- новлюється  особливий  режим  охорони,  відтворення і ви- користання. Режим  територій та об’єктів  природно- заповідного фонду – це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають  правовий статус, призначення цих територій та об’єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використан- ня і відтворення їх природних комплексів (ч. 1 ст. 14 Закону України  «Про природно-заповідний фонд України»).

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону  України  «Про природно- заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України  належать: природні  території  та об’єкти і штучно створені об’єкти.

До природних територій та об’єктів  природно- заповідного фонду України відносяться:


-           природні        заповідники


–          природоохоронні,     науково-


дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані ти- пових або унікальних для даної ландшафтної зони при- родних комплексів  з усією сукупністю їх компонентів, вивчення  природних  процесів  і явищ, що відбуваються в них, розробки  наукових  засад охорони  навколишньо- го природного  середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки (ст. 15 Закону


-           біосферні  заповідники


–  природоохоронні, науково-


дослідні установи міжнародного значення,  що ство- рюються з метою збереження  в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового  екологічного моніторингу,  ви- вчення  навколишнього природного  середовища,  його змін під дією антропогенних факторів  (ст. 17 Закону України  «Про природно-заповідний фонд України»);

-           національні природні парки – природоохоронні, рекреа-

ційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи за- гальнодержавного значення,  що створюються  з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних  комплексів  та об’єктів, які мають особли- ву природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну  цінність (ст. 20 Закону України  «Про природно-заповідний фонд України»);

-           регіональні ландшафтні парки – природоохоронні, ре-

креаційні установи місцевого чи регіонального  значен- ня, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організовано- го відпочинку  населення (ст. 23 Закону  України  «Про природно-заповідний фонд України»);

-           заказники, якими оголошуються природні території (ак-

ваторії)  з метою збереження  і відтворення природних комплексів  чи їх окремих  компонентів (ст. 25 Закону України  «Про природно-заповідний фонд України»). Вони поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, за- гальнозоологічні, орнітологічні,  ентомологічні,  іхтіоло- гічні, гідрологічні,  загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні (ч.  3 ст. 3 Закону  України

«Про природно-заповідний фонд України»);

-           пам’ятки  природи,  якими  оголошуються окремі  уні- кальні природні утворення, що мають особливе приро-


доохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження  їх у природному стані (ст. 27 За- кону України  «Про природно-заповідний фонд Укра- їни»). Вони поділяються на комплексні,  ботанічні, зо- ологічні, гідрологічні та геологічні (ч. 3 ст. 3 Закону України  «Про природно-заповідний фонд України»);

-           заповідні урочища, якими  оголошуються лісові, степо-

ві, болотні та інші відокремлені  цілісні ландшафти, що мають важливе  наукове, природоохоронне і естетичне значення,  з метою збереження  їх у природному стані (ст.  29  Закону   України   «Про  природно-заповідний фонд України»).

До штучно створених об’єктів природно-заповідного

фонду України відносяться:


-           ботанічні  сади,


які  створюються   з  метою  збережен-


ня, вивчення,  акліматизації, розмноження в спеціаль- но  створених  умовах  та  ефективного  господарсько- го використання рідкісних  і типових  видів  місцевої і світової флори  шляхом створення,  поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної  і освітньої  роботи (ст. 31 Закону  України

«Про природно-заповідний фонд України»);

-           дендрологічні парки,  які  створюються  з метою  збере- ження  і вивчення  у спеціально  створених  умовах різ- номанітних  видів дерев і чагарників  та їх композицій для найбільш  ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання (ст. 33 Закону України  «Про природно-заповідний фонд України»);

-           зоологічні парки, метою утворення яких є організація еко-

логічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збере- ження  їх генофонду,  вивчення  дикої фауни  і розробки наукових  основ  її розведення  у неволі  (ст.  35 Закону


-           парки-пам’ятки садово-паркового  мистецтва,


якими


оголошуються найбільш  визначні  та цінні зразки  пар- кового будівництва з метою охорони їх і використання в  естетичних,   виховних,   наукових,   природоохорон- них та оздоровчих  цілях (ст. 37 Закону  України  «Про природно-заповідний фонд України»).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону  України «Про природно- заповідний  фонд  України»  заказники, пам’ятки  природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки  садово-паркового мистецтва  залежно  від їх екологічної  і наукової, історико-культурної цінності мо- жуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Класифікація об’єктів природно-заповідного фонду України, його заповідні категорії, загалом, відповідають міжнародним концепціям заповідної справи.

Правові засади функціонування територій  та об’єктів природно-заповідного фонду закріплені у ст. 5 Закону України  «Про  природно-заповідний фонд України».  У да- ній статті зазначено, що завдання, науковий профіль, осо- бливості природоохоронного режиму та характеру функціо- нування  природних  заповідників, біосферних  заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків,  заказників, ботанічних  садів,  дендрологічних пар- ків та зоологічних  парків  визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до Закону  України  «Про природно-заповідний фонд України» і затверджуються:

-           центральним органом  виконавчої  влади  в галузі  охо-

рони навколишнього природного  середовища  – щодо територій  та об’єктів природно-заповідного фонду за- гальнодержавного значення;

-           органами   центрального   органу   виконавчої   влади   в

галузі  охорони  навколишнього природного  середови- ща на місцях – щодо територій  та об’єктів природно- заповідного фонду місцевого значення.


Завдання, особливості  природоохоронного режиму пам’яток природи  та заповідних  урочищ  визначаються на основі  Закону  України  «Про  природно-заповідний фонд України»  безпосередньо в їх первинних  облікових доку- ментах.

Природні  заповідники, біосферні  заповідники, націо- нальні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а та- кож ботанічні сади, дендрологічні  парки, зоологічні  парки загальнодержавного значення  є юридичними особами.

Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва   відповідно  до  законодавства України   можуть бути визнані юридичними особами.

Згідно зі ст. 39 Закону  України  «Про природно- заповідний фонд України» для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об’єктів природ- них заповідників, запобігання негативному  впливу  госпо- дарської  діяльності  на прилеглих до них територіях  уста- новлюються охоронні зони.

У разі необхідності охоронні зони можуть установлю- ватися на територіях,  прилеглих до окремих ділянок  на- ціональних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також навколо  заказників, пам’яток природи,  за- повідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних  парків та парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.

Розміри охоронних  зон визначаються відповідно  до їх цільового призначення на основі спеціальних обстежень ландшафтів та господарської  діяльності  на прилеглих те- риторіях.

Важливим механізмом,  спрямованим на вирішення за- вдань заповідної  справи, за достатньо  скрутних  економіч- них умов в державі, як засвідчила  практика,  є передбачене Законом України  «Про природно-заповідний фонд Украї-


ни» (ст. 55) резервування цінних для заповідання терито- рій. Таке резервування проводиться з метою недопущення знищення  або руйнування в результаті  господарської  ді- яльності цінних природних територій та об’єктів до при- йняття  у встановленому порядку  рішень  про оголошення цих територій та об’єктів складовими частинами природно- заповідного   фонду  держави  і  виділення   необхідних  для цього коштів.