§ 1. Природно-заповідний фонд
як об’єкт правової охорони та використання
Сьогодні до складу природно-заповідного фонду України входять понад 7300 територій та об’єктів загальною площею
2,8 млн. га, що становить 4 % території держави. Це, зокрема,
17 природних та 4 біосферних заповідника, 19 національних природних парків, 45 регіональних ландшафтних парків, 3078 пам’яток природи, 2729 заказників, 616 ботанічних, зоологіч- них садів, дендропарків та парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, 793 заповідних урочища. Незважаючи на це, пло- ща природно-заповідного фонду в Україні є недостатньою і залишаться значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де середній відсоток заповідності становить 15 % території.
Природно-заповідний фонд – це ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають осо- бливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рос- линного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього при- родного середовища (ч. 2 преамбули Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).
Розвиток
заповідної справи є одним із найважливіших пріоритетів довгострокової
державної політики України.
Правова охорона та раціональне використання терито- рій і об’єктів природно-заповідного фонду України здій- снюється на підставі норм законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно- заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів.
Законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого вста- новлюється особливий режим охорони, відтворення і ви- користання. Режим територій та об’єктів природно- заповідного фонду – це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об’єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використан- ня і відтворення їх природних комплексів (ч. 1 ст. 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про природно- заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать: природні території та об’єкти і штучно створені об’єкти.
До природних територій та об’єктів природно- заповідного фонду України відносяться:
- природні заповідники
– природоохоронні, науково-
дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані ти- пових або унікальних для даної ландшафтної зони при- родних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишньо- го природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки (ст. 15 Закону
- біосферні
заповідники
– природоохоронні, науково-
дослідні установи міжнародного значення, що ство- рюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, ви- вчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів (ст. 17 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»);
- національні природні парки – природоохоронні, рекреа-
ційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи за- гальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особли- ву природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність (ст. 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»);
- регіональні ландшафтні парки – природоохоронні, ре-
креаційні установи місцевого чи регіонального значен- ня, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організовано- го відпочинку населення (ст. 23 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»);
- заказники, якими оголошуються природні території (ак-
ваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів (ст. 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»). Вони поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, за- гальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіоло- гічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні (ч. 3 ст. 3 Закону України
«Про природно-заповідний фонд України»);
- пам’ятки природи, якими оголошуються окремі уні- кальні природні утворення, що мають особливе приро-
доохоронне,
наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному
стані (ст. 27 За- кону України «Про природно-заповідний фонд Укра- їни»). Вони
поділяються на комплексні, ботанічні, зо- ологічні, гідрологічні та геологічні
(ч. 3 ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»);
- заповідні урочища, якими оголошуються лісові, степо-
ві, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані (ст. 29 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).
До штучно створених об’єктів природно-заповідного
фонду України відносяться:
- ботанічні сади,
які створюються з метою збережен-
ня, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціаль- но створених умовах та ефективного господарсько- го використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи (ст. 31 Закону України
«Про природно-заповідний фонд України»);
- дендрологічні парки, які створюються з метою збере- ження і вивчення у спеціально створених умовах різ- номанітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання (ст. 33 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»);
- зоологічні парки, метою утворення яких є організація еко-
логічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збере- ження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі (ст. 35 Закону
-
парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва,
якими
оголошуються найбільш визначні та цінні зразки пар- кового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохорон- них та оздоровчих цілях (ст. 37 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про природно- заповідний фонд України» заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності мо- жуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Класифікація об’єктів природно-заповідного фонду України, його заповідні категорії, загалом, відповідають міжнародним концепціям заповідної справи.
Правові засади функціонування територій та об’єктів природно-заповідного фонду закріплені у ст. 5 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». У да- ній статті зазначено, що завдання, науковий профіль, осо- бливості природоохоронного режиму та характеру функціо- нування природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних пар- ків та зоологічних парків визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» і затверджуються:
- центральним органом виконавчої влади в галузі охо-
рони навколишнього природного середовища – щодо територій та об’єктів природно-заповідного фонду за- гальнодержавного значення;
- органами центрального органу виконавчої влади в
галузі охорони навколишнього природного середови- ща на місцях – щодо територій та об’єктів природно- заповідного фонду місцевого значення.
Завдання,
особливості природоохоронного режиму пам’яток природи та заповідних урочищ
визначаються на основі Закону України «Про природно-заповідний фонд України»
безпосередньо в їх первинних облікових доку- ментах.
Природні заповідники, біосферні заповідники, націо- нальні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а та- кож ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення є юридичними особами.
Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва відповідно до законодавства України можуть бути визнані юридичними особами.
Згідно зі ст. 39 Закону України «Про природно- заповідний фонд України» для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об’єктів природ- них заповідників, запобігання негативному впливу госпо- дарської діяльності на прилеглих до них територіях уста- новлюються охоронні зони.
У разі необхідності охоронні зони можуть установлю- ватися на територіях, прилеглих до окремих ділянок на- ціональних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також навколо заказників, пам’яток природи, за- повідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.
Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на основі спеціальних обстежень ландшафтів та господарської діяльності на прилеглих те- риторіях.
Важливим механізмом, спрямованим на вирішення за- вдань заповідної справи, за достатньо скрутних економіч- них умов в державі, як засвідчила практика, є передбачене Законом України «Про природно-заповідний фонд Украї-
ни»
(ст. 55) резервування цінних для заповідання терито- рій. Таке резервування
проводиться з метою недопущення знищення або руйнування в результаті
господарської ді- яльності цінних природних територій та об’єктів до при-
йняття у встановленому порядку рішень про оголошення цих територій та
об’єктів складовими частинами природно- заповідного фонду держави і
виділення необхідних для цього коштів.