§ 1. Тваринний  світ як об’єкт правової охорони та використання

Тваринний світ – це важлива  частина  біосфери  нашої планети. На території України  нині відомо близько 45 тис. видів тварин, серед яких понад 700 видів хребетні, решта – безхребетні.

Об’єкти  тваринного   світу  відіграють  важливу   роль  у житті людини. Багато з них є джерелом харчування  і техніч- ної сировини  для промислового виробництва. Проте, деякі тварини є шкідниками та збудниками захворювань сільсько- господарських, а також диких корисних для людини тварин. Певні види беруть участь у підтримуванні природновогни- щевих захворювань людини, є живителями кровосисних па- разитів. Водночас багато інших тварин винищують шкідни- ків і приносять тим самим велику користь людині.

Загальновідоме естетичне значення тварин (птахи, мете- лики, акваріумні  риби, багато видів ссавців),  без яких при- рода була б наполовину мертва. Нарешті, тварини є об’єктом наукових досліджень, в тому числі медичних і біонічних1.

1   Гладков  Н.А., Михеев  А.В, Галушин  В.М.  Охрана  природы: Учеб.  пособие  для  студентов  биолог.  специал.  пед.  ин-тов.  – К.: Вища школа, 1980. – С. 142.


Поняття тваринного  світу та його об’єкту законодавчо  ви- значені  у Модельному законі  про тваринний світ, який  був прийнятий на дев’ятому пленарному засіданні Міжпарламент- ської Асамблеї держав-учасниць СНД (постанова № 9-14 від 8 червня 1997 року). Так, ст. 1 зазначеного Закону  визначає, що тваринний світ – це дикі тварини (ссавці, плахи, плазуни, зем- новодні, риби, а також молюски, комахи та інші), що живуть у стані природної волі на суші, у воді, атмосфері та ґрунті, по- стійно або тимчасово населяють територію держави; об’єкт тваринного світу – це організм тваринного походження (дика тварина) чи популяція організмів тваринного походження.

Об’єктами  тваринного   світу  на  підставі  ст.  3  Закону

України  «Про тваринний світ» є:

-           дикі тварини  – хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі  та інші) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях  розвитку  (ембріони,  яйця,  лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у на- піввільних  умовах чи в неволі;

-           частини диких тварин (роги, шкіра тощо);

-           продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо).

Об’єкти  тваринного  світу,  а також  нори,  хатки,  лігва,

мурашники, боброві  загати  та інше житло  і споруди  тва- рин, місця  токування,  линяння, гніздових  колоній  птахів, постійних   чи  тимчасових   скупчень  тварин,  нерестовищ, інші території, що є середовищем їх існування  та шляхами міграції, підлягають охороні.

Згідно  зі ст. 1 Закону  України  «Про захист тварин  від жорстокого поводження» дикі тварини – це тварини, при- родним середовищем існування  яких є дика природа, у тому числі ті, які перебувають у неволі чи напіввільних умовах.

Ознаки  об’єктів дикої фауни можна поділити на три гру- пи: біологічні, середовищні та територіальні (суверенитивні).


До біологічних відносяться ознаки, які вказують на певний внутрішній стан тварин, а саме, їх існування як живих істот та стан дикості. Середовищні ознаки вказують на стан існування диких тварин  по відношенню  до навколишнього природно- го середовища. Остання група ознак, за якими  дикі тварини можуть бути віднесені до об’єктів екологічних правовідносин пов’язана з дією фауністичного законодавства у просторі. Ці ознаки П.В. Тихий визначив як територіальні (суверенитив- ні). Вони передбачають необхідність перебування об’єктів ди- кої фауни під юрисдикцією нашої держави, тобто, в межах те- риторії України,  її континентального шельфу, чи у акваторії виключної (морської) економічної зони України1.

Відповідно  до ст. 2 Закону  України  «Про  тваринний світ» завданнями законодавства України  про охорону, ви- користання і відтворення тваринного  світу є:

-           регулювання відносин у галузі охорони, використання

і відтворення об’єктів тваринного  світу;

-           збереження  та поліпшення середовища  існування  ди- ких тварин;

-           забезпечення умов збереження  всього видового і попу-

ляційного  різноманіття тварин.