§ 1. Рослинний світ як об’єкт правової охорони та використання

Велике   значення   рослинності  полягає   насамперед   у тому, що вона є необхідним середовищем життя людей, а також  тварин  та інших  організмів.  Рослини є вичерпним джерелом різноманітних харчових продуктів, технічної і лікарської сировини, будівельним матеріалом тощо. Багато видів рослин  використовуються як корм для сільськогос- подарських тварин, в різних технологічних процесах.

Згідно  з п. 12 Основних  напрямів  державної  політики України  у галузі охорони довкілля,  використання природ- них ресурсів  та забезпечення екологічної  безпеки,  затвер- джених  постановою  Верховної  Ради  України  від 5 берез- ня 1998 року № 188/98-ВР, флора  нижчих  і вищих  видів рослин України нараховує понад 25000 видів. За спектром основних життєвих форм всі види судинних рослин поді- ляються на дерева, кущі, напівкущі, багаторічні трав’янисті рослини,  дворічні та однорічні. Флора судинних  рослин України налічує понад 5 тис. видів, з них близько 250 видів


офіційно  визнані  лікарськими в Україні,  хоча майже 1100 видів  флори  України  мають біологічно  активні  речовини з лікувальними властивостями, а їх сировина  в світовій практиці  використовується при  виготовленні лікарських препаратів.

Але тривале безконтрольне використання природних ресурсів  багатьох цінних  лікарських рослин, інтенсифіка- ція господарського використання територій з наявністю лі- карських  рослин, несприятлива екологічна  ситуація  в зоні з високим ресурсним потенціалом після аварії на Чорно- бильській  АЕС спричинили кризовий стан ресурсів  біль- шості дикорослих  лікарських рослин.

На сьогодні лікарські рослини ростуть на площі, що ста- новить менше 10 відсотків  території  України.  В Україні  у цілому близько 85 відсотків лікарської рослинної сировини збирається в природних  місцезростаннях видів лікарських рослин. З кожним  роком збільшуються площі та різнома- ніття культивованих лікарських рослин, однак їх кількість, як правило, не перевищує  15 видів. Багато лікарських рос- лин неможливо  вирощувати в культурі  у зв’язку зі склад- ністю агротехніки та рядом інших причин1.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про рослинний світ»:

-           рослинний світ – сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території;

-           об’єкти рослинного світу – дикорослі та інші несільсько-

господарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях роз- витку та утворені ними природні угруповання.

До рослинного світу відносяться тільки дикі рослини, тобто

екологічно пов’язані з природою. Відповідно, культурні росли- ни, які вирощуються людиною для споживання, не є частиною рослинного світу. Відносини з приводу цих рослин регулюють- ся нормами аграрного, а також цивільного законодавства.

1 Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 38-39. – Ст. 248.


Як об’єкт охорони та використання розрізняють рос- линність водяну, ґрунтову та надземну.

Водяна  рослинність  використовується людиною  поки ще слабо, але вона відіграє велику роль у житті мешканців водних об’єктів. Дуже поширеним  нині є явище забруднен- ня вод (особливо внутрішніх) стічними водами, нафтою та іншими шкідливими речовинами, що згубно впливає на во- дяну рослинність.

Ґрунтова рослинність, яка приймає участь у процесі утворення ґрунту та формуванні його родючості, зазнає негативних  впливів  у зв’язку із забрудненням середовища відходами промислового виробництва.

Наземна рослинність, що представлена великою кількістю видів, найбільшою мірою використовується людиною і відпо- відно найчастіше потерпає від несприятливих дій з її боку.

Природні  рослинні  ресурси за своєю екологічною,  гос- подарською,  науковою,  оздоровчою,  рекреаційною  цінніс- тю та іншими ознаками згідно зі ст. 4 Закону  України «Про рослинний світ» поділяються на природні рослинні ресур- си загальнодержавного та місцевого значення.

До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать:

а)         об’єкти рослинного  світу у межах:

-           внутрішніх морських  вод і територіального моря, кон- тинентального шельфу  та виключної  (морської) еко- номічної зони України;

-           поверхневих  вод  (озер,  водосховищ,  річок,  каналів),

що розташовані і використовуються на території більш ніж однієї області, а також їх приток усіх порядків;

-           природних  та біосферних  заповідників, національних

природних  парків,  а також  заказників, пам’яток  при- роди, ботанічних  садів, дендрологічних парків, зооло- гічних парків, парків-пам’яток садово-паркового мис- тецтва загальнодержавного значення;


б)    лісові ресурси державного значення;

в)         рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, судинні рослини,  мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, види яких  занесені до Червоної  книги України;

г)         рідкісні і такі, що перебувають  під загрозою  зникнен- ня, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої  книги України.

До природних  рослинних  ресурсів загальнодержавного значення законодавством України можуть бути віднесені й інші об’єкти рослинного  світу.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення від- носяться  дикорослі  та інші несільськогосподарського при- значення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишай- ники, а також гриби, не віднесені до природних  рослинних ресурсів загальнодержавного значення.

§ 2. Форми права користування рослинним світом Використання природних  рослинних  ресурсів  в житті людини ґрунтується на законодавчо визначеному колі цілей.

Так, відповідно  до ст. 14 Закону  України  «Про рослинний

світ» природні рослинні ресурси використовуються за умо- ви додержання встановлених вимог з метою: природоохо- ронною; рекреаційною; оздоровчою; культурно-освітньою; виховною; науково-дослідною; господарською.

У свою чергу, господарська  діяльність в галузі викорис- тання природних рослинних ресурсів здійснюється: а) для забезпечення потреб населення та виробництва у технічній, лікарській,  пряно-ароматичній, харчовій  сировині  з дико- рослих рослин; б) для випасання худоби, для забезпечення інших потреб тваринництва; в) для потреб бджільництва; г) для потреб мисливського та рибного господарства.

В Україні використання природних рослинних ресурсів здійснюється у двох формах: в порядку загального або спе-


ціального  використання (ст. 8 Закону  України  «Про  рос- линний світ»).

У порядку загального використання природних рос- линних ресурсів громадяни  можуть  збирати  лікарську   і технічну сировину,  квіти, ягоди, плоди, гриби та інші хар- чові продукти  для задоволення власних потреб, а також використовувати ці ресурси в рекреаційних,  оздоровчих, культурно-освітніх та виховних цілях.

Загальне   використання природних   рослинних   ресур- сів здійснюється громадянами з додержанням правил,  що затверджуються центральним органом  виконавчої   влади у галузі охорони  навколишнього природного  середовища, без надання їм відповідних дозволів.

Збирання у порядку  загального  використання дико- рослих рослин, віднесених до переліку наркотиковмісних рослин, їх плодів, насіння,  післяжнивних залишків,  відхо- дів сировини  тощо, забороняється. Також забороняється торгівля  лікарськими і декоративними видами  рослин  та їх частинами  (корені, стебла, плоди тощо), зібраними  в по- рядку  загального  використання природних  рослинних  ре- сурсів.

Загальне  використання природних  рослинних  ресурсів у разі їх виснаження, різкого  зменшення  популяційної та ценотичної  різноманітності тощо може бути обмежене Ра- дою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими ор- ганами виконавчої влади та органами місцевого самовря- дування, а також спеціально  уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, іншими спеціально уповноваже- ними центральними органами  виконавчої  влади  відповід- но до їх компетенції (ст. 9 Закону України «Про рослинний світ»).

На підставі ст. 10 Закону України «Про рослинний світ»

спеціальне використання природних рослинних ресурсів


здійснюється за дозволом юридичними або фізичними осо- бами для задоволення їх виробничих та наукових потреб, а також з метою отримання прибутку  від реалізації  цих ре- сурсів або продуктів їх переробки.

За умови додержання вимог законодавства можуть здій- снюватися  такі види спеціального використання  природних рослинних ресурсів: збирання лікарських рослин; заготівля деревини  під час рубок  головного  користування; заготів- ля живиці; заготівля кори, лубу, деревної зелені, деревних соків тощо; збирання квітів, ягід, плодів, горіхів, насіння, грибів, лісової підстилки,  очерету тощо; заготівля  сіна; ви- пасання худоби.

Законодавством України  можуть передбачатися й інші види спеціального використання природних рослинних ре- сурсів.

Спеціальне  використання природних  рослинних ресур- сів здійснюється за дозволом. У випадку використання при- родних рослинних  ресурсів  загальнодержавного значення дозвіл видається  в порядку,  який  визначається Кабінетом Міністрів  України. Використання природних  рослинних ресурсів місцевого значення  здійснюється за дозволом, що видається  в порядку, який визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого само- врядування. Форма  дозволу на спеціальне використання природних  рослинних  ресурсів встановлюється Кабінетом Міністрів  України.  Його видача здійснюється у межах лі- мітів використання природних  рослинних  ресурсів.

Не потребують дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів:

-           власники   земельних   ділянок,   на  яких   знаходяться

об’єкти рослинного світу, крім тих, що занесені до Чер- воної книги України  та Зеленої  книги України;

-           користувачі (в  тому числі  орендарі)  земельних  діля-

нок, які їм надано для цільового призначення (ведення


фермерського господарства, особистого селянського господарства, колективного садівництва,  городництва, сінокосіння,  випасання худоби), за винятком вико- ристання ними дикорослих судинних рослин, мохопо- дібних, водоростей,  лишайників, а також грибів, види яких  занесені  до Червоної  книги  України,  та природ- них рослинних  угруповань,  занесених до Зеленої  кни- ги України.

Ліміти спеціального використання природних рос- линних ресурсів загальнодержавного значення встанов- люються на підставі науково обґрунтованих нормативів спеціально уповноваженим центральним органом вико- навчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Порядок  встановлення лімітів спеціального  викорис- тання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення  затверджується Кабінетом Міністрів України.

Порядок встановлення лімітів спеціального викорис- тання природних рослинних ресурсів місцевого значен- ня визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування за поданням спеціально уповноважених місцевих органів виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного  серед- овища (ст. 11 Закону  України  «Про рослинний світ»).

Особливістю загального  використання природних  рос- линних ресурсів в Україні є його безоплатність. У свою чергу, спеціальне  використання природних  рослинних  ре- сурсів є платним. Розмір збору за спеціальне використання природних  рослинних  ресурсів  визначається з урахуван- ням природних  запасів,  поширення, цінності,  можливості відтворення, продуктивності цих ресурсів.

Законодавцем від сплати зазначеного  збору звільня- ються  наступні  суб’єкти спеціального  використання при- родних рослинних  ресурсів:


-           науково-дослідні установи, навчальні  та освітні закла- ди, що проводять  наукові дослідження об’єктів рос- линного світу з метою їх охорони, невиснажливого ви- користання та відтворення, за винятком використання ними дикорослих судинних рослин, мохоподібних, во- доростей, лишайників, а також грибів, види яких зане- сені до Червоної книги України, та природних рослин- них угруповань, занесених до Зеленої  книги України;

-           власники  земельних ділянок;

-           користувачі (в  тому  числі  орендарі)   земельних   ді- лянок, за винятком використання ними дикорослих судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишай- ників, а також грибів, види яких занесені до Червоної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої  книги України, для задоволення природними рослинними ресурсами  власних  потреб без права їх реалізації.

Порядок  визначення збору та нормативи  плати за спе-

ціальне використання природних рослинних ресурсів вста- новлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 12 Закону України  «Про рослинний світ»).

§ 3. Правове регулювання охорони рослинного світу

До  Червоної   книги  України   занесено  511  видів  рос- лин. За  багатством  біорізноманіття Україна  поступається в Європі тільки Франції,  і це покладає на неї високу відпо- відальність  за його збереження. Біорізноманіття є природ- ним капіталом, а отже, рівень його збереження визначатиме вже в найближчому майбутньому  долю держави. Збере- ження біорізноманіття є сьогодні також однією з вирішаль- них  умов  збереження  самобутності  нації.  Це  пов’язано  з тим, що різноманіття, і насамперед  рослинного  світу, який є автотрофним блоком біосфери і початковою  ланкою всіх


процесів, які відбуваються в екосистемах, забезпечує функ- ціонування, стабільність та екорівновагу  біосфери.

Під час здійснення діяльності, яка впливає  на стан охо- рони, використання та відтворення рослинного  світу, необ- хідно дотримуватися таких основних вимог:

-           збереження  природної  просторової,  видової,  популя-

ційної та ценотичної  різноманітності об’єктів рослин- ного світу;

-           збереження  умов місцезростання дикорослих  рослин і

природних  рослинних  угруповань;

-           науково обґрунтованого, невиснажливого використан- ня природних  рослинних  ресурсів;

-           здійснення заходів   щодо   запобігання  негативному

впливу господарської діяльності на рослинний світ;

-           охорони  об’єктів рослинного  світу від пожеж,  захист від шкідників і хвороб;

-           здійснення заходів щодо відтворення об’єктів рослин-

ного світу;

-           регулювання поширення та  чисельності  дикорослих рослин і використання їх запасів з врахуванням інтер- есів охорони здоров’я населення.

Вказані  вимоги  враховуються  під час розробки  проек-

тів законодавчих актів, загальнодержавних, міждержавних, регіональних  програм та здійснення заходів з охорони, ви- користання та відтворення рослинного  світу (ст. 5 Закону України  «Про рослинний світ»).

Правова  охорона, використання та відтворення рідкіс- них і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослинного  світу здійснюється відповідно до законів Украї- ни: «Про охорону навколишнього природного середовища»,

«Про рослинний світ», «Про Червону книгу України», «Про природно-заповідний фонд України»,  постанови  Кабінету Міністрів  України  «Про затвердження Положення про Зе- лену книгу України» та інших нормативно-правових актів.


Згідно зі ст. 3 Закону України «Про Червону книгу Украї- ни» Червона книга України є офіційним державним докумен- том, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення,  видів тваринного і рослинного світу у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені ві- домості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення.

Червона  книга України  є основою для розроблення та реалізації програм (планів дій), спрямованих на охорону та відтворення рідкісних  і таких, що перебувають  під загро- зою зникнення, видів тваринного  і рослинного  світу, зане- сених до неї.

На підставі ст. 11 Закону  України  «Про Червону  книгу України»  охорона та відтворення об’єктів Червоної  книги України  забезпечуються органами  державної  влади, орга- нами місцевого самоврядування, підприємствами, устано- вами і організаціями, які є суб’єктами  використання тва- ринного  і рослинного  світу, та громадянами відповідно  до закону.

Охорона об’єктів Червоної книги України забезпечується шляхом:

-           установлення особливого  правового статусу рідкісних

і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного  і рослинного  світу, заборони або обмежен- ня їх використання;

-           урахування вимог щодо їх охорони під час розроблен-

ня нормативно-правових актів;

-           систематичної роботи з виявлення місць їх перебуван- ня (зростання), проведення  постійного спостереження (моніторингу) за станом їх популяцій;

-           пріоритетного створення заповідників, інших  тери-

торій  та  об’єктів  природно-заповідного фонду,  а та- кож екологічної  мережі на територіях,  де перебувають


(зростають) об’єкти Червоної  книги України, та на шляхах міграції рідкісних  і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного  світу;

-           створення центрів  та «банків»  для  збереження  гено-

фонду зазначених  об’єктів;

-           розведення  їх у спеціально  створених  умовах (зооло- гічних парках, розплідниках, ботанічних  садах, ден- дрологічних парках тощо);

-           урахування спеціальних вимог щодо охорони об’єктів

Червоної книги України під час розміщення продуктив- них сил, вирішення питань відведення земельних діля- нок, розроблення проектної  та проектно-планувальної документації, проведення  екологічної експертизи. Відтворення об’єктів Червоної книги України забезпечу-

ється шляхом:

-           сприяння природному відновленню  популяцій рідкіс- них і таких, що перебувають  під загрозою  зникнення, видів тваринного  і рослинного  світу, інтродукції  та ре- інтродукції  таких видів у природні  умови, де вони пе- ребували (зростали);

-           утримання і розведення  у штучно створених умовах.

Відповідно до п. 1 Положення про Зелену  книгу Украї-

ни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 12861, Зелена книга  України є офіційним державним документом, в якому зведено відомос- ті про сучасний стан рідкісних, таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угру- повань, які підлягають охороні.

Зелена  книга є основою для розроблення охоронних захо- дів щодо збереження, відтворення та використання занесених до неї природних рослинних угруповань. Охорона цих угрупо- вань спрямовується на збереження  їх ценотичної  структури, популяцій рідкісних видів рослин та умов місцезростання.

1 ЗП України. – 2002. – № 33. – Ст. 512.


Охорона природних  рослинних  угруповань,  занесених до

Зеленої книги, забезпечується шляхом:

-           установлення їх особливого  правового  статусу, враху- вання вимог щодо охорони цих угруповань під час роз- роблення  нормативно-правових актів;

-           створення на  місцевостях,   де  існують  угруповання,

біосферних  заповідників, інших територій  та об’єктів природно-заповідного фонду,  в тому числі  транскор- донних;

-           врахування спеціальних вимог щодо їх збереження  під

час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення  земельних  ділянок, розроблення проектної та проектно-планувальної документації, проведення екологічної експертизи тощо;

-           проведення  постійного  спостереження (моніторингу)

за їх станом та необхідних наукових досліджень;

-           запровадження особливих  видів режиму збереження;

-           проведення  відповідної  еколого-просвітницької робо- ти та інформування громадськості про їх стан;

-           установлення адміністративної, цивільної   та  кримі-

нальної відповідальності за знищення  чи пошкоджен- ня угруповань та їх місць зростання;

-           приєднання України  до відповідних  природоохорон-

них конвенцій, укладення міжнародних угод у цій сфе- рі (п. 4 Положення про Зелену  книгу України). Відтворення рослинних угруповань, занесених до Зеленої

книги, здійснюється на основі науково обґрунтованих захо- дів шляхом:

-           сприяння їх природному відновленню;

-           запобігання небажаним  змінам та негативному  антро- погенному впливу;

-           їх формування на штучно створених об’єктах природно-

заповідного  фонду (п. 5 Положення про Зелену  книгу

України).


 

§ 4. Управління та контроль у галузі охорони, використання і відтворення рослинного світу

Державне  управління  у  сфері  охорони,  використання та відтворення рослинного світу здійснюють Кабінет Мі- ністрів  України,   Рада  міністрів  Автономної   Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, спеціально  уповноважений центральний орган  виконавчої   влади  у  галузі  охорони  навколишньо- го природного середовища та інші центральні  органи ви- конавчої  влади відповідно  до їх компетенції  (ст. 6 Закону України  «Про рослинний світ»).

Спеціальним органом  державної  влади  у галузі охоро- ни, використання та відтворення рослинних  ресурсів є Мі- ністерство  охорони  навколишнього природного  середови- ща України.

Згідно  з п. 30 Основних  напрямів  державної  політики України  у галузі охорони довкілля,  використання природ- них ресурсів  та забезпечення екологічної  безпеки,  затвер- джених постановою Верховної Ради України  від 5 березня

1998 року № 188/98-ВР, державна  політика  у зазначеній галузі передбачає:

-           удосконалення законодавчої та нормативної бази щодо

охорони, використання та відтворення рослинного сві- ту;

-           здійснення заходів щодо запобігання техногенним про-

цесам, які негативно впливають на об’єкти рослинного світу;

-           проведення  моніторингу  популяцій;

-           інвентаризація місцезростань рідкісних  та зникаючих видів рослин, занесених до Червоної  книги України;

-           урегулювання питань ввезення  на територію  України

та вивезення за її межі об’єктів рослинного  світу, осо- бливо тих, які включені до Конвенції  про міжнародну


торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою знищення  тощо.

Для  галузі охорони, використання та відтворення рос- линного світу характерні такі основі спеціальні функції дер- жавного управління,  як:

1)         ведення державного обліку  і  кадастру рослинно- го світу  з метою обліку кількісних,  якісних  та інших характеристик природних  рослинних  ресурсів,  обся- гу, характеру  та режиму їх використання, а також для здійснення систематичного контролю  за якісними і кількісними змінами  в рослинному світі і для  забез- печення органів виконавчої  влади та органів місцевого самоврядування, а також власників  та користувачів (в тому числі орендарів) земельних  ділянок, на яких зна- ходяться  об’єкти  рослинного  світу,  відомостями про стан рослинного  світу.

Державний облік і кадастр рослинного  світу містять систему відомостей і документів про розподіл об’єктів рос- линного  світу  між  власниками і користувачами (в  тому числі  орендарями) земельних  ділянок,  кількісні  та якісні характеристики народногосподарської і наукової  цінності рослинних  ресурсів,  поділ  природних  рослинних  угрупо- вань на категорії, економічну  оцінку технічних, кормових, лікарських,  харчових та інших властивостей природних рослинних ресурсів, інші дані про рослинні природні ре- сурси, необхідні  для забезпечення їх невиснажливого ви- користання, відтворення й ефективної охорони.

Порядок  ведення державного обліку і кадастру рослин- ного світу визначається Кабінетом  Міністрів  України  (ст.

38 Закону  України  «Про рослинний світ»).

2)         ведення моніторингу рослинного світу, який є скла- довою частиною моніторингу  навколишнього природ- ного середовища  і здійснюється в порядку,  що визна-


чається  Кабінетом  Міністрів  України  (ст.  39 Закону

України  «Про рослинний світ»).

На підставі ст. 7 Закону  України  «Про рослинний світ» громадяни та їх об’єднання відповідно до законодавства ма- ють право брати участь у розгляді центральними органами виконавчої  влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питань, пов’язаних з охороною, використанням та відтворенням рослинного  світу, сприяти цим органам у здійсненні заходів щодо охорони, невиснаж- ливого  використання та відтворення об’єктів рослинного світу, а також ініціювати відповідні заходи.

Законом України  «Про рослинний світ» визначено  два види контролю  у галузі охорони, використання та відтво- рення рослинного  світу: державний  і громадській.

Державний контроль у зазначеній галузі здійснюється Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженим центральним органом  виконавчої  влади  у галузі  охорони навколишнього природного  середовища  і його  органами на місцях, місцевими  державними адміністраціями, інши- ми спеціально уповноваженими на це органами виконавчої влади відповідно  до законодавства України  (ст. 36 Закону України  «Про рослинний світ»).

Громадський контроль у галузі  охорони, використання та відтворення рослинного світу здійснюється громадськи- ми інспекторами з охорони навколишнього природного се- редовища.

Повноваження громадських  інспекторів,  що  здійсню- ють контроль  за охороною,  використанням та відтворен- ням рослинного  світу, визначаються відповідно  до Закону України  «Про охорону навколишнього природного  серед- овища» (ст. 37 Закону  України  «Про рослинний світ»).


 

§ 5. Юридична відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ

На підставі ст. 40 Закону України «Про рослинний світ» порушення  законодавства про рослинний світ тягне за со- бою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законами  України.

Законодавець визначив,  що відповідальність за пору- шення законодавства про рослинний світ несуть особи, ви- нні у:

1)         самовільному  спеціальному  використанні природних рослинних  ресурсів;

2)         порушенні  правил  загального  використання природ- них рослинних  ресурсів;

3)         протиправному  знищенні   або  пошкодженні   об’єктів рослинного  світу;

4)         порушенні вимог охорони умов місцезростання об’єктів рослинного  світу;

5)         порушенні  вимог щодо охорони, використання та від- творення  рослинного  світу під час проектування, роз- міщення,  будівництва,  реконструкції, введення  в дію, експлуатації споруд та об’єктів, застосування техноло- гій, які негативно  впливають  на стан об’єктів рослин- ного світу;

6)         перевищенні лімітів використання природних  рослин- них ресурсів;

7)         самовільному  проведенні  інтродукції  та акліматизації дикорослих  видів рослин;

8)         реалізації  лікарської  та технічної  сировини  дикорос- лих рослин, зібраної без дозволу на спеціальне вико- ристання  природних  рослинних  ресурсів;

9)         закупівлі лікарської та технічної сировини дикорослих рослин  у юридичних  або фізичних  осіб, які не мають дозволу на їх спеціальне використання;


10)  порушенні правил вивезення за межі України і ввезен- ня на її територію об’єктів рослинного  світу;

11)  невнесенні  збору за використання природних  рослин- них ресурсів у встановлені строки.

Зазначений перелік правопорушень є невичерпним. Тому, законами України може бути встановлено відпові- дальність  і за інші види порушень  у сфері охорони, вико- ристання  та відтворення рослинного  світу.

До дисциплінарної  відповідальності притягаються на підставі норм трудового законодавства посадові особи, які мають професійну  правосуб’єктність у галузі охорони, ви- користання та відтворення рослинного  світу і при цьому порушують вимоги законодавства про рослинний світ.

Кодексом  України  про адміністративні правопорушен- ня визначена  адміністративна відповідальність за на- ступні  порушення  законодавства про рослинний світ: са- мовільне випалювання рослинності або її залишків  (ст. 771

КУпАП);  порушення  законодавства про захист рослин (ст.

831  КУпАП);  виготовлення та збут заборонених  знарядь добування  об’єктів тваринного  або рослинного  світу  (ст.

851  КУпАП);  незаконне  вивезення з України  і ввезення  на її територію  об’єктів тваринного  і рослинного  світу (ст. 88

КУпАП);  порушення  порядку придбання чи збуту об’єктів тваринного  або рослинного  світу, правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах (ст. 881 КУпАП); порушення  правил створення,  поповнення, зберігання,  ви- користання або  державного  обліку  зоологічних,  ботаніч- них колекцій та торгівлі ними (ст. 882 КУпАП); порушення вимог щодо охорони  видів тварин  і рослин,  занесених  до Червоної  книги України  (ст. 90 КУпАП);  перевищення лі- мітів та нормативів  використання природних  ресурсів (ст.

912  КУпАП).


Цивільно-правова відповідальність за порушення норм законодавства про рослинний світ полягає  у відшко- дуванні спричинених збитків.

Кримінальна відповідальність у сфері охорони, вико- ристання  та відтворення рослинного  світу передбачена  за порушення  законодавства про захист  рослин  (ст. 245 КК України).

Контрольні питання

1.         Охарактеризуйте рослинний світ  як  об’єкт правової охорони та використання.

2.         Назвіть  форми права користування рослинним світом та відмінності між ними.

3.         Відповідно до яких нормативно-правових актів в Укра- їні здійснюється правова охорона рослинного  світу?

4.         Викладіть органи державного управління у галузі охо- рони, використання та відтворення рослинного  світу.

5.         Дайте характеристику спеціальним функціям держав- ного управління у галузі охорони, використання та відтворення рослинного  світу.

6.         Які повноваження мають громадяни та їх об’єднання у галузі охорони, використання та відтворення рослин- ного світу?

7.         Назвіть  види юридичної відповідальності за порушен- ня законодавства про рослинний світ.


2. Правове регулювання права лісокористування

§ 1. Ліс як об’єкт правової охорони і використання.

§ 2. Право власності на ліси і право лісокористування.

§ 3. Правове забезпечення охорони та захисту лісів.

§ 4. Управління в галузі охорони, захисту, використан- ня та відтворення лісів.

§ 5. Юридична  відповідальність за порушення  лісового законодавства.

§ 1. Ліс як об’єкт правової охорони і використання З усіх рослинних  ресурсів  планети  найважливіше зна- чення у житті природи  та людини  мають ліси1. Вони най-

більше потерпіли  від господарської  діяльності  і стали най-

першим об’єктом охорони.

У світі існує понад 200 визначень поняття «ліс», які міс- тяться у нормативно-правових актах різних країн. Таке різ- номаніття  підходів до визначення лісу свідчить, що єдиних критеріїв  у цьому питанні  немає. Очевидно,  що в тому чи іншому випадку  визначення лісу формувалися відповідно до поглядів на проблему використання й охорони лісів, що склалися у певній  місцевості  (країні) і пристосовувалися для потреб практики у даній сфері2.

Відповідно  до ст. 1 Лісового  кодексу  України  ліс  – це тип  природних   комплексів,  у  якому   поєднуються   пере- важно деревна та чагарникова  рослинність з відповідними ґрунтами,  трав’яною рослинністю, тваринним  світом, мі- кроорганізмами та іншими природними  компонентами, що

1   Гладков  Н.А., Михеев  А.В., Галушин  В.М. Охрана  природы: Учеб.  пособие  для  студентов  биолог.  специал.  пед.  ин-тов.  – К.: Вища школа, 1980. – С. 117.

2  Шершун  С.М. Еколого-правове регулювання лісокористуван- ня в Україні: Автореф. дис…к.ю.н.: 12.00.06. – К., 2005. – С. 6.


взаємопов’язані у своєму розвитку, впливають один на одно- го і на навколишнє природне середовище.

Ліси України  є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переваж- но водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях  яких  категорій  за основним  цільовим  призначен- ням вони  зростають,  та незалежно  від права  власності  на них, становлять лісовий  фонд  України  і перебувають  під охороною держави.

Лісова ділянка – це ділянка лісового фонду України з ви- значеними межами, виділена відповідно до Лісового кодексу України для ведення лісового господарства та використан- ня лісових ресурсів без вилучення  її у землекористувача  або власника землі.

На підставі ст. 4 Лісового кодексу України  до лісового фонду  України  належать  лісові  ділянки,  в тому числі  за- хисні насадження лінійного  типу, площею не менше 0,1 гектара.

До лісового фонду України  не належать:

-           зелені насадження в межах населених пунктів  (парки, сади, сквери, бульвари  тощо), які не віднесені в уста- новленому  порядку до лісів;

-           окремі дерева і групи дерев, чагарники  на сільськогос-

подарських угіддях, присадибних,  дачних і садових ді- лянках.

Загальний обсяг  лісокористування в Україні  становить

14,4 млн. куб. метрів, у тому числі основного користування –

6,7 млн. куб. метрів, що задовольняє потреби народного гос- подарства лише на 25-27 відсотків. У зв’язку з дефіцитом  де- ревини щорічна потреба в її завезенні становить  30 млн. куб. метрів.


Сучасний  екологічний стан лісів зумовлюється як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і зростаючим тех- ногенним навантаженням, що порушує природну стійкість і середовищно-формуючі функції лісових екосистем. Лише за останнє десятиріччя в Україні загинуло від промислових вики- дів 2,5 тис. гектарів лісових насаджень, радіаційного забруднення через аварію на Чорнобильській АЕС зазнали 3,5 млн. гектарів лісів, що потребує обмеження лісокористування, удосконалення системи протипожежної безпеки лісів. В середньому щороку ви- никає 3500 лісових пожеж на площі 4000 гектарів.

§ 2. Право  власності на ліси і право лісокористування

Новелою   нової  редакції  Лісового  кодексу  України   є форми  власності  на ліси, а саме: державна,  комунальна та приватна  (ст. 7 Лісового кодексу України).

Упродовж двох століть у наукових працях ведуться дис- кусії щодо форм власності  на ліси. Деякі економісти  і фа- хівці з лісового господарства України схильні до думки, що лісами повинна опікуватись не інакше як держава, оскільки на їх думку, причиною масового зведення лісів у минулому була приватна  власність  на ліси1. В той же час у багатьох країнах Європи,  під впливом  ефективної національної по- літики, приватні  ліси стали високопродуктивними. Саме тому їхнє сьогоднішнє лісове господарство істотно відріз- няється  від його стану на початку двадцятого сторіччя.

Право  власності  на ліси врегульовано  розділом  ІІ гла- вою 1 Лісового кодексу України.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

1 Синякевич І. Національна лісова політика щодо форм власнос- ті лісів. Якою вона повинна бути? // Деревообробник. – 2001. – №

6 (24). – С. 7-8.


Право державної власності  на ліси набувається і реа- лізується державою  в особі  Кабінету  Міністрів  України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних  адміністрацій  відповідно  до закону (ст. 8 Лісо- вого кодексу України).

У  комунальній власності перебувають  ліси  в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній  власності.

У  комунальній  власності   можуть  перебувати   й  інші ліси, набуті або віднесені до об’єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується тери- торіальними громадами  безпосередньо  або через утворені ними органи місцевого самоврядування (ст. 9 Лісового ко- дексу України). Воно набувається при розмежуванні в уста- новленому  законом порядку  земель державної і комуналь- ної власності, а також шляхом передачі земельних  ділянок з державної  власності  в комунальну та з інших підстав, не заборонених  законом (ст. 11 Лісового кодексу України).

Ліси  в Україні  можуть  перебувати  у приватній влас- ності.

Суб’єктами  права приватної  власності  на ліси є грома- дяни та юридичні  особи України  (ст. 10 Лісового  кодексу України). На підставі ст. 12 Лісового кодексу України  гро- мадяни та юридичні особи України  можуть безоплатно  або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісо- ві ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.

Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних  ділянках деградованих  і малопродук- тивних  угідь, без обмеження  їх площі. Ліси, створені  гро- мадянами  та юридичними особами на земельних  ділянках,


що належать  їм на праві власності,  перебувають  у приват- ній власності цих громадян і юридичних осіб.

Право приватної власності на ліси громадян та юридич- них осіб України виникає з моменту одержання ними до- кументів,  що посвідчують  право власності  на земельну  ді- лянку, та їх державної реєстрації.

Ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними осо- бами, підлягають відчуженню протягом одного року.

Документом,  що посвідчує  право  приватної  власності на ліси, є державний акт  на право  власності на землю, виданий на відповідну земельну ділянку (ст. 13 Лісового кодексу України).

Згідно зі ст. 15 Лісового кодексу України  право при- ватної власності на ліси припиняється  в разі припинення права власності  на земельну  лісову ділянку  у випадках  і в порядку, встановлених законом.

Припинення права  власності  на ліси в разі добровіль- ної відмови власника  від права власності на земельну лісо- ву ділянку на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу в уста- новленому  законом порядку.

Законодавством закріплено дві  форми права лісоко- ристування: постійне та тимчасове (ст. 16 Лісового кодек- су України).

Відповідно до ст. 17 Лісового кодексу України у постій- не користування  ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються  спеціалізованим державним  лісогосподарським підприємствам, іншим державним  підприємствам, устано- вам та організаціям,  у яких  створено  спеціалізовані лісо- господарські  підрозділи.

У постійне користування  ліси на землях комунальної власності для ведення  лісового  господарства  без встанов-


лення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям,  у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рі- шення  органів виконавчої  влади або органів місцевого са- моврядування, прийнятого в межах їх повноважень за по- годженням  з органами виконавчої  влади з питань лісового господарства  та з питань охорони навколишнього природ- ного середовища  Автономної  Республіки Крим,  територі- альними  органами  центральних органів виконавчої  влади з питань лісового господарства та з питань охорони навко- лишнього природного середовища.

Право постійного користування  лісами посвідчується державним актом на  право  постійного користування земельною ділянкою.

Об’єктом  тимчасового  користування на підставі  ст. 18

Лісового кодексу України можуть бути всі ліси, що перебу- вають у державній, комунальній або приватній  власності.

Тимчасове користування лісами може  бути:  довго- строковим – терміном від одного до п’ятдесяти років і ко- роткостроковим – терміном до одного року.

Довгострокове тимчасове користування  лісами – засно- ване на договорі строкове платне використання лісових ділянок,  які виділяються для потреб мисливського госпо- дарства,   культурно-оздоровчих,  рекреаційних,    спортив- них, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Довгострокове тимчасове користування  лісами держав- ної та  комунальної  власності здійснюється без  вилучен- ня земельних  ділянок  у постійних  користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними  користувачами


лісами та органом виконавчої  влади з питань лісового гос- подарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами  центрального  органу виконавчої  влади  з питань лісового господарства.

Довгострокове тимчасове користування  лісами приват- ної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом укладення між власником лісів та тимчасовим лісо- користувачем договору, який підлягає  реєстрації  в органі виконавчої  влади з питань лісового господарства  Автоном- ної Республіки Крим, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі  другорядних лісових  матеріалів,  побічних  лісо- вих користувань та інших  потреб,  передбачених  Лісовим кодексом  України,   здійснюється  без  вилучення  земель- них ділянок  у власника  лісів, постійного  лісокористувача на підставі спеціального  дозволу, що видається  власником лісів, постійним  лісокористувачем підприємствам, устано- вам, організаціям,  громадянам України,  іноземцям  та осо- бам без громадянства, іноземним  юридичним особам.

Підстави припинення права постійного користування лі- сами закріплені у ст. 22 Лісового кодексу України, а саме:

-           припинення права користування земельною лісовою ді-

лянкою у випадках і порядку, встановлених законом;

-           використання лісових  ресурсів  способами,  які  завда- ють шкоду  навколишньому природному середовищу, не забезпечують збереження оздоровчих, захисних та інших корисних властивостей лісів, негативно вплива- ють на їх стан і відтворення;

-           використання лісової ділянки  не за цільовим  призна-

ченням.

Право тимчасового користування  лісами припиняється  у

випадках, передбачених статтею 78 Лісового кодексу Украї- ни для припинення права використання лісових ресурсів.


Право використання лісових ресурсів припиняється в разі:

-           добровільної  відмови від використання лісових ресур- сів;

-           закінчення строку,  на який  було надано  право  вико-

ристання  лісових ресурсів;

-           припинення діяльності   лісокористувачів, яким  було надано право використання лісових ресурсів;

-           порушення  правил  і норм, умов спеціальних дозволів

на використання лісових ресурсів;

-           використання лісових ресурсів способами, які негатив- но впливають на стан і відтворення лісів, призводять до погіршення  навколишнього природного середовища;

-           порушення  встановлених строків справляння збору за

використання лісових ресурсів;

-           використання лісової ділянки  не за цільовим  призна- ченням;

-           невідшкодування в  установленому порядку   збитків,

заподіяних лісовому господарству внаслідок порушень лісового законодавства, та невиконання вимог щодо усунення виявлених недоліків.

§ 3. Правове забезпечення охорони та захисту лісів

Ліси  на  території  України  розташовані нерівномірно.

Найбільш залісненим  регіоном нашої держави  є Карпати. І саме тут ліси мають надзвичайно важливе  значення,  бо вони повинні  вбирати  величезну  частку води і тим самим рятувати довкілля  від повеней,  а також  захищати  гірські ґрунти від ерозії1.

Масове  вирубування лісів стало причиною  повеней на

Закарпатті, а в районах Криму призвело  до суцільних  еро-

1    Рябець   К.А.  Повені  на  Закарпатті –  результат   недосконалого адміністративно-правового регулювання лісокористування // Юридич- ний журнал. – 2008. – № 11. – С. 87.


зійних процесів. Серед підстав, які визначають повені на За- карпатті стихійним лихом, найчастіше називають надмірну кількість  води у ґрунтовій  товщі, коли випадає  найбільша кількість опадів. Крім того, деяка увага приділяється під- вищенню температури повітря, яке спостерігається насам- перед у зимові місяці. За останні 100 років температура по- вітря у січні на півночі України підвищилася приблизно на

2 °С, на півдні – на 1,5 °С1.

З метою збереження  корисних  властивостей лісів та забезпечення запобігання проявам  згубних наслідків  при- родних  явищ  у Карпатському регіоні, відповідно  до ст. 2

Закону  України  «Про мораторій  на проведення  суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпат- ського регіону» від 10 лютого 2000 року № 1436-III2, було введено мораторій на проведення рубок головного корис- тування:

-           у високогірних лісах, що розташовані вище 1100 метрів

над рівнем моря;

-           у лісах в лавинонебезпечних басейнах  (смуги  лісу по верхній його межі залежно від довжини безлісного схилу);

-           у лісах в селенебезпечних басейнах  (усі  ліси  в зонах

формування селей, що встановлюються національною гідрометеорологічною службою);

-           у берегозахисних ділянках лісу.

На підставі ст. 86 Лісового кодексу України організація

охорони і захисту лісів  передбачає здійснення  комплексу заходів, спрямованих  на збереження лісів від пожеж, неза-

1 Рябець Т.А. Деякі питання адміністративно-правового регулю- вання діяльності органів державної влади у галузі лісового госпо- дарства // Актуальні проблеми  юридичної  науки: Збірник тез між- народної  наукової  конференції «Шості  осінні юридичні  читання».

– Хмельницький: Вид-во  Хмельницького університету  управління та права, 2007. – С. 77.

2 Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 13. – Ст. 99.


конних рубок, пошкодження, ослаблення  та іншого шкідли- вого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов’язані розробляти та проводити  в установлений строк комп- лекс  протипожежних  та  інших  заходів,  спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік про- типожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів  цих заходів визначаються центральним органом виконавчої  влади з питань лісового господарства,  орга- нами місцевого самоврядування відповідно до їх повно- важень.

Захист лісів від шкідників і хвороб забезпечується шляхом систематичного спостереження за станом лісів, своєчасного  виявлення осередків  шкідників  і хвороб лісу, здійснення профілактики виникнення таких  осередків,  їх локалізації і ліквідації.

Охорона  і захист  лісів може здійснюватись із застосу- ванням  авіації. Зона  авіаційної  охорони і захисту лісів ви- значається центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства  з урахуванням замовлень  власників лісів і постійних лісокористувачів.

Забезпечення охорони  і захисту  лісів покладається на органи виконавчої  влади з питань лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників  лісів і постій- них лісокористувачів відповідно до норм Лісового кодексу України.

Згідно  із Концепцією національної екологічної  політи- ки України на період до 2020 року, схваленої розпоряджен- ням Кабінету  Міністрів  України  від 17 жовтня  2007 року

№ 880-р, екологізація лісового господарства України перед- бачає:

-           запровадження класифікації функцій  та напрямів  ви-

користання екосистем, забезпечення проведення  їх по- вної еколого-економічної оцінки як основи для визна-


чення можливості та екологічно допустимих обсягів використання сировинної  складової екосистеми;

-           запровадження механізму  заборони  використання ре-

сурсу до визначення його кількісних та якісних показ- ників (заповідання, консервація ресурсу тощо);

-           запровадження принципу  гнучкого  управління вико-

ристанням природних  ресурсів, у тому числі постійно- го моніторингу кількісних та якісних показників таких ресурсів під час їх використання;

-           передбачення  можливості  коригування процесу вико-

ристання природних ресурсів з урахуванням результа- тів моніторингу,  включаючи їх видову зміну та припи- нення виснажливого використання;

-           проведення  оцінки впливу природних і антропогенних

факторів на динаміку ресурсних видів рослин та роз- роблення  прогнозу змін фіторесурсів;

-           установлення обґрунтованої ціни  біоресурсів   з  ура-

хуванням  їх несировинної цінності,  розміру  плати  за спеціальне використання та вдосконалення дозвільно- ліцензійної  діяльності у цій сфері;

-           відновлення чисельності  рідкісних  та таких, що пере-

бувають  під загрозою  зникнення, видів  тварин  і рос- лин тощо.

Раціональне використання та відтворення лісових  ре-

сурсів потребує створення повноцінної системи моніто- рингу лісів як комплексу безперервного спостереження, оцінки  і прогнозу  їх стану. В рамках  системи  державно- го моніторингу навколишнього природного середовища України моніторинг лісів має стати засобом управління лісовим господарством шляхом оптимізації системи лісо- користування і запобігання критичним екологічним  яви- щам і процесам.


 

§ 4. Управління в галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів

На сучасному етапі розбудови української державності одним із головних  завдань  країни  є формування ефектив- ної системи державної виконавчої  влади1.

Основним  завданням  державного регулювання  та управління у сфері  лісових відносин згідно зі ст. 25 Лісо- вого кодексу України  є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтво- рення лісів.

Державне  регулювання та управління у сфері  лісових відносин  здійснюється шляхом:  формування та визначен- ня основних напрямів  державної політики  у сфері лісових відносин; визначення законом  повноважень органів вико- навчої влади та органів місцевого самоврядування; уста- новлення  відповідно до закону порядку і правил у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; здій- снення державного контролю за охороною, захистом, вико- ристанням та відтворенням лісів.

Державне  управління у галузі  охорони,  захисту,  вико- ристання  та відтворення лісів здійснюють загальні і спеці- альні органи державної влади.

На  підставі  ст. 26 Лісового  кодексу  України  Верховна

Рада України у сфері лісових відносин:

-           визначає  засади  державної  політики  у сфері  лісових відносин;

-           приймає закони щодо регулювання відносин у цій сфері;

-           затверджує  загальнодержавні програми  з охорони, за- хисту, використання та відтворення лісів;

1  Рябець  Т.А. Деякі  питання  здійснення державного  контролю у галузі лісового господарства  // Новітні  тенденції розвитку  демо- кратичного  врядування: світовий  та український досвід: матеріали наук.-практ.  конф. за міжнар. участю. – К.: НАДУ, 2008. – Т. 2. – С.

60-62.


-           вирішує  інші питання  у сфері лісових відносин відпо- відно до Конституції України.

Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин згід-

но зі ст. 27 Лісового кодексу України:

-           забезпечує  реалізацію  державної  політики  у сфері лі- сових відносин;

-           спрямовує та координує діяльність органів виконавчої

влади щодо організації  охорони, захисту, використан- ня та відтворення лісів;

-           забезпечує   розроблення  та  виконання  загальнодер-

жавних  програм  з охорони,  захисту,  використання та відтворення лісів;

-           затверджує  державні програми з охорони, захисту, ви-

користання та відтворення лісів та ін.

Відповідно  до ст. 29 Лісового  кодексу  України  Мініс-

терство охорони  навколишнього природного середовища у сфері лісових відносин:

-           вносить пропозиції щодо формування та реалізації дер-

жавної політики у сфері охорони, захисту, використан- ня та відтворення лісів як складової частини державної політики  у сфері охорони навколишнього природного середовища;

-           здійснює  державне  управління, регулювання у сфері

охорони,  захисту,  використання та відтворення лісів як складової частини заходів з охорони навколишньо- го природного середовища, раціонального використан- ня, відтворення та охорони природних  ресурсів;

-           здійснює  державний  контроль  за додержанням вимог

природоохоронного законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

-           координує  здійснення органами  виконавчої  влади  за-

ходів з охорони, захисту, використання та відтворення лісів;


-                       бере участь у розробленні загальнодержавних, держав- них і регіональних  (місцевих) програм  з охорони, за- хисту, використання та відтворення лісів тощо. Спеціальним центральним органом виконавчої  влади з

питань лісового, мисливського господарства та полювання є Державний комітет лісового господарства України. Його діяльність  здійснюється насамперед  на підставі Положен- ня про Державний комітет лісового господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від

27 червня 2007 року № 883. Згідно з п. 1 цього Положення діяльність  Комітету  спрямовується і координується Кабі- нетом Міністрів України через Міністра охорони навко- лишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 28 Лісового кодексу України  Держав- ний комітет лісового господарства України у сфері лісових відносин:

-           здійснює державне управління, координацію  виконан-

ня заходів у галузі ведення лісового господарства;

-           вносить пропозиції  щодо формування і реалізації  дер- жавної політики у сфері лісових відносин;

-           розробляє та організовує  виконання загальнодержав-

них, державних  і регіональних  (місцевих) програм  з охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

-           розробляє та  затверджує   в  установленому порядку

нормативно-правові акти з ведення лісового господар- ства;

-           здійснює  державний  контроль  за додержанням норм,

правил та інших нормативно-правових актів з ведення лісового господарства та ін.

Верховна  Рада  Автономної  Республіки  Крим,  обласні,

Київська та Севастопольська  міські, районні  ради у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на відповідній території:


-           забезпечують  реалізацію  державної  політики  у сфері лісових відносин;

-           забезпечують  виконання загальнодержавних і держав-

них програм з охорони, захисту, використання та від- творення  лісів і затверджують регіональні  (місцеві) програми з цих питань;

-           передають у власність, надають у постійне користуван-

ня земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних  територіальних громад, власності  терито- ріальних громад міст Києва і Севастополя та припиня- ють права користування ними;

-           приймають  рішення  про  виділення  в установленому

порядку для довгострокового тимчасового користу- вання лісами лісових ділянок  на землях спільної влас- ності відповідних  територіальних громад, власності територіальних громад міст Києва і Севастополя та припиняють права користування ними;

-           погоджують  ліміт використання лісових  ресурсів  при

заготівлі  другорядних лісових  матеріалів  та здійснен- ні побічних лісових користувань тощо (ст. 30 Лісового кодексу України).

Рада  міністрів  Автономної  Республіки  Крим,  обласні,

Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх те- риторії відповідно до ст. 31 Лісового кодексу України:

-           забезпечують  реалізацію  державної  політики  у сфері

лісових відносин;

-           беруть участь у розробленні та забезпеченні  виконан- ня регіональних  (місцевих) програм з охорони, захис- ту, використання та відтворення лісів;

-           здійснюють контроль за додержанням законодавства у

сфері лісових відносин;

-           передають у власність, надають у постійне користуван- ня  для  ведення  лісового  господарства  земельні  лісо-


ві ділянки,  що перебувають  у державній  власності,  на відповідній території;

-           передають  у власність,  надають  у постійне  користу-

вання для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки  площею до 1 гектара, що перебувають  у дер- жавній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республі- ки Крим)  та обласного значення  та припиняють права користування ними та ін.

Згідно  зі ст. 32 Лісового  кодексу України  районні дер-

жавні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території:

-           забезпечують  реалізацію  державної  політики  у сфері лісових відносин;

-           беруть участь у розробленні та забезпеченні  виконан-

ня регіональних  (місцевих) програм з охорони, захис- ту, використання та відтворення лісів;

-           передають  у власність,  надають  у постійне  користу-

вання для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки  площею до 1 гектара, що перебувають  у дер- жавній  власності,  у межах сіл, селищ, міст районного значення  та припиняють права користування ними;

-           приймають  рішення  про  виділення  в установленому

порядку для довгострокового тимчасового користу- вання  лісами лісових  ділянок,  що перебувають  у дер- жавній  власності,  у межах сіл, селищ, міст районного значення;

-           беруть участь у здійсненні  заходів щодо охорони і за-

хисту лісів, ліквідації  наслідків  стихійних  явищ, лісо- вих пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення,  транспортні й інші технічні засоби та обладнання  тощо.

Сільські, селищні, міські ради у сфері лісових відносин на

відповідній території:


-           передають у власність, надають у постійне користуван- ня земельні лісові ділянки, що перебувають у кому- нальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиня- ють права користування ними;

-           приймають  рішення  про  виділення  в установленому

порядку для довгострокового тимчасового користу- вання лісами лісових ділянок, що перебувають у кому- нальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиня- ють права користування ними;

-           беруть участь у здійсненні  заходів щодо охорони і за-

хисту лісів, ліквідації  наслідків  стихійних  явищ, лісо- вих пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення,  транспортні й інші технічні засоби та обладнання;

-           організовують благоустрій лісових ділянок і культурно-

побутове обслуговування відпочиваючих у лісах, що використовуються для цих цілей;

-           встановлюють порядок використання коштів, що виді-

ляються  з місцевого бюджету на ведення лісового гос- подарства;

-           вирішують інші питання  у сфері лісових відносин від-

повідно до закону (ст. 33 Лісового кодексу України). На підставі ст. 89 Лісового  кодексу України  охорону і

захист лісів  на території України здійснюють:

-           державна лісова охорона, що діє у складі централь- ного органу виконавчої влади з питань лісового гос- подарства, органу виконавчої  влади з питань лісового господарства  Автономної  Республіки Крим, територі- альних органів центрального  органу виконавчої  влади з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій,  які належать  до сфери його управління. Вона має статус правоохоронного органу;

-           лісова охорона інших  постійних лісокористувачів і

власників лісів.


Порядок  діяльності  державної  лісової охорони та лісо- вої охорони визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями державної лісової охорони є:

-           здійснення державного  контролю  за додержанням лі- сового законодавства;

-           забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних  ру-

бок, захист від шкідників  і хвороб, пошкодження вна- слідок антропогенного та іншого шкідливого впливу. Необхідно  відзначити  значну  роль  у реформуванні та

розвитку лісового господарства розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції реформуван- ня та розвитку  лісового  господарства» від 18 квітня  2006 року № 208-р. Схвалення Концепції  обумовлене  значними проблемами у галузі лісокористування, а саме: недоскона- лістю фінансово-економічного механізму розвитку  лісово- го господарства та податкової  бази, яка не враховує  довго- строковості  у вирощуванні лісу; багатовідомчою  системою управління лісами; недоцільним поєднанням лісогосподар- ськими підприємствами функцій  з ведення лісового госпо- дарства та переробки деревини; відсутністю економічного механізму  стимулювання запровадження природозберіга- ючих технологій або їх елементів; значним обсягом неза- конних  рубок, недосконалим перерозподілом земель лісо- вого фонду; зростанням техногенного навантаження на лісові екосистеми1.

§ 5. Юридична відповідальність

за порушення лісового  законодавства

На підставі ч. 1 ст. 105 Лісового кодексу України  пору- шення лісового законодавства тягне за собою дисциплінар- ну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

1 Офіційний вісник України. – 2006. – № 16. – Ст. 1207.


Ч. 2 ст. 105 Лісового  кодексу України  регламентує на- ступні протиправні діяння  у сфері лісових відносин, за які передбачається юридична відповідальність:

1)         незаконне вирубування та пошкодження дерев і чагар- ників;

2)         знищення   або  пошкодження лісу  внаслідок  підпалу або недбалого поводження з вогнем, порушення  інших вимог пожежної безпеки в лісах;

3)         знищення  або  пошкодження лісу  внаслідок  його  за- бруднення  хімічними  та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними во- дами, іншими  шкідливими речовинами,  підтоплення, осушення та інших видів шкідливого впливу;

4)         засмічення  лісів побутовими і промисловими відхода- ми;

5)         порушення   строків  лісовідновлення та  інших  вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених за- конодавством  у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

6)         знищення  або пошкодження лісових  культур,  сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях,  а також природного підросту та самосіву на землях, при- значених для відновлення лісу;

7)         порушення  правил зберігання, транспортування та за- стосування засобів захисту лісу, стимуляторів росту, мінеральних добрив та інших препаратів;

8)         розкорчовування лісових ділянок і використання їх не за призначенням, у тому числі  для спорудження жи- лих будинків,  виробничих та інших будівель  і споруд без належного дозволу;

9)         самовільна  заготівля  сіна та випасання худоби на лісо- вих ділянках;


10) порушення правил заготівлі лісової підстилки, лікар- ських рослин, дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід тощо;

11) заготівля лісових ресурсів способами, що негативно впливають  на стан і відтворення лісів;

12) порушення  порядку заготівлі та вивезення деревини, заготівлі  живиці і використання інших лісових ресур- сів;

13)  невнесення  плати за використання лісових  ресурсів у встановлені строки;

14) знищення  та пошкодження відмежувальних знаків у лісах;

15)  введення в дію нових і реконструйованих підприємств, споруд  та інших  об’єктів, не забезпечених  обладнан- ням, що запобігає негативному впливу на стан і відтво- рення лісів;

16) порушення строків повернення лісових ділянок, що перебувають у тимчасовому  користуванні,  або невико- нання  обов’язків  щодо приведення їх у стан, придат- ний для використання за призначенням;

17)  пошкодження сіножатей, пасовищ і ріллі на землях лі- согосподарського призначення;

18)  знищення  або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних  систем і доріг на лісових ділянках;

19)  невиконання приписів  державної  лісової  охорони  та органів  виконавчої  влади, які здійснюють  державний контроль  за додержанням законодавства у сфері  охо- рони, захисту, використання та відтворення лісів. Законом може  бути  встановлено відповідальність і за

інші порушення  лісового законодавства.

До дисциплінарної відповідальності згідно з нормами трудового законодавства притягаються посадові особи, які порушують  вимоги  лісового  законодавства та при  цьому


мають професійну  правосуб’єктність в галузі охорони, за- хисту, використання та відтворення лісів.

Адміністративна відповідальність за порушення  лі- сового законодавства передбачена  за: незаконне  викорис- тання земель державного  лісового фонду (ст. 63 КУпАП); порушення  встановленого порядку  використання лісосіч- ного фонду,  заготівлі  і вивезення деревини,  заготівлі  жи- виці (ст. 64 КУпАП);  незаконну  порубку, пошкодження та знищення  лісових культур  і молодняку (ст. 65 КУпАП); знищення  або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних  лісових  насаджень  (ст.  651   КУпАП);  знищення або пошкодження підросту  в лісах (ст. 66 КУпАП);  здій- снення лісових користувань не у відповідності  з метою або вимогами,  передбаченими в лісорубному  квитку  (ордері) або лісовому квитку (ст. 67 КУпАП); порушення правил відновлення і поліпшення лісів, використання ресурсів спілої  деревини  (ст. 68 КУпАП);  пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях  державного  лісового  фонду (ст. 69 КУпАП);  самовільне  сінокосіння  і пасіння  худоби, самовільне  збирання дикорослих   плодів,  горіхів,  грибів, ягід (ст. 70 КУпАП);  введення в експлуатацію  виробничих об’єктів без обладнання, що запобігає  шкідливому впливу на ліси  (ст. 71 КУпАП);  пошкодження лісу стічними  во- дами, хімічними  речовинами,  нафтою  і нафтопродуктами, шкідливими викидами, відходами і покидьками (ст. 72 КУ- пАП); засмічення лісів відходами (ст. 73 КУпАП); знищен- ня або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного  лісового фонду (ст.

74 КУпАП);  знищення  або пошкодження відмежувальних знаків у лісах (ст. 75 КУпАП);  знищення  корисної для лісу фауни (ст. 76 КУпАП);  порушення  вимог пожежної безпе- ки в лісах (ст. 77 КУпАП).

Цивільно-правова відповідальність за порушення лісового  законодавства має вияв  у відшкодуванні шкоди.


Згідно зі ст. 107 Лісового кодексу України  підприємства, установи, організації і громадяни зобов’язані відшкодувати шкоду, заподіяну  ними лісу внаслідок порушення  лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених  законо- давством України.

Незаконно добута деревина  та інші лісові ресурси під- лягають вилученню  в установленому порядку. В разі не- можливості  вилучення незаконно  добутої деревини  та інших лісових ресурсів стягується їх вартість (ст. 108 Лісо- вого кодексу України).

Кримінальна відповідальність у галузі охорони, захис- ту, використання та відтворення лісів визначена Криміналь- ним кодексом України  за знищення  або пошкодження лісо- вих масивів (ст. 245) та незаконну порубку лісу (ст. 246).

Контрольні питання

1.         Дайте характеристику лісу як об’єкта правової  охоро- ни та використання.

2.    Назвіть  форми права власності на ліси.

3.    Які є форми права лісокористування?

4.         На підставі яких нормативно-правових актів здійсню- ється охорона та захист лісів?

5.         Викладіть повноваження державних органів управлін- ня у сфері лісових відносин.

6.         Які види юридичної  відповідальності застосовуються за порушення  лісового законодавства?