§ 1. Надра як об’єкт правової охорони та використання

Основні  мінеральні  ресурси Землі  містяться  в її товщі і об’єднуються  під  загальною  назвою  «надра».  Деякі  ре- сурси знаходяться у верхніх шарах земної кулі, деякі – на її поверхні. Мінеральні ресурси відносяться до категорії невідновних  ресурсів.  Загальні запаси  їх у міру викорис- тання зменшуються. Невідновність мінеральних ресурсів має відносний характер, оскільки геохімічні процеси, що відбуваються  у земній корі, приводять і тепер до утворен- ня нових сполук, які можуть бути використані людиною, особливо після переміщення їх ближче до поверхні Землі. Однак створення нових мінеральних ресурсів відбувається звичайно  настільки  повільно,  що практично  не може бути взято до уваги. Тому їх і слід вважати невідновними1.

Корисність   надр  для  суспільства  полягає  в  тому,  що вони  є джерелом  матеріальної  сировини,  викопних  речо- вин,  палива,  матеріалів.  Використання надр  значною  мі- рою пов’язане з видобуванням корисних копалин, але це не єдиний  вид використання надр. З другої половини  ХХ ст. почалося  активне  використання підземного  простору  для зберігання відходів, обладнання сховищ нафти, газу тощо. Так, за останні 40 років всі нові сховища нафти  у Швеції,

1   Гладков  Н.А., Михеев  А.В, Галушин  В.М.  Охрана  природы: Учеб.  пособие  для  студентов  биолог.  специал.  пед.  ин-тов.  – К.: Вища школа, 1980. – С. 80.


Норвегії, Фінляндії розміщені у підземних гірських вироб- ках. Доведено, що при об’ємі 10-15 тис. куб. м вони еконо- мічно більш вигідні, ніж наземні. У нашому законодавстві цей вид використання передбачений  також1.

Україна належить до провідних мінерально-сировинних держав світу, надра якої містять практично  всі види міне- ральної сировини для забезпечення сталого функціонуван- ня та розвитку  економіки.  Відкрито  близько  8 тис. родо- вищ, в яких міститься понад 90 видів корисних копалин. За запасами та видобутком корисних копалин Україна посідає одне з провідних  місць серед країн світу, а за кількістю  та якістю родовищ обіймає перше місце в Європі. Україна во- лодіє десятою частиною загальносвітових запасів залізних і близько двох п’ятих марганцевих  руд.

Усе вищезазначене враховується при розробці системи заходів щодо правової охорони надр.

Поняття  «надра»   є  ключовою   правовою   дефініцією, від змісту  якої  залежить  сфера  регульованих відносин  та шляхи  розвитку  гірничого  законодавства. Відповідно  до ст. 1 Кодексу  України  про надра від 27 липня  1994 року

№132/94-ВР2 надра – це частина земної кори, що розташо- вана під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

На  думку  О.П.  Шем’якова,   при  визначенні   поняття надр, як юридичної категорії, слід виходити з найбільш суттєвих   юридично-значущих  ознак,   до  яких   необхід- но відносити природно-екологічні, геолого-економічні, соціально-правові властивості  самостійного  об’єкта при- родного середовища – надр. При цьому він вважає за необ- хідне відобразити співвідношення надр з підземними во-

1    Кобецька   Н.Р.   Екологічне   право   України:   Навч.   посіб.  / Н.Р.Кобецька. – 2-ге вид., перероб.  і допов. – К.: Юрінком  Інтер,

2008. – С. 163.

2 Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 36. – Ст. 340.


дами, накопиченнями мінеральної сировини  техногенного походження та іншими природними об’єктами1.

Аналіз   теоретичних   поглядів   щодо   змісту   поняття

«надра» свідчить про їх залежність  від двох критеріїв.  Це, по-перше, види користування надрами, по-друге, індиві- дуалізація надр за допомогою співвідношення з іншими природними об’єктами. У Кодексі України  про надра їх ідентифікація здійснюється шляхом вказівки  на межі зі- ткнення  із частинами  інших природних  об’єктів – поверх- нею землі, дном водоймищ.  Для визначення нижньої межі застосовується суб’єктивний  критерій  – доступність  для геологічного вивчення  та освоєння.

Відповідно до ст. 1 Гірничого закону України  від 6 жов- тня  1999 року № 1127-XIV2 корисні копалини – це при- родні мінеральні речовини, які можуть використовуватися безпосередньо або після їх обробки.

Вони за своїм значенням поділяються на корисні копа- лини загальнодержавного і місцевого значення.  Віднесення корисних копалин до корисних копалин загальнодержав- ного та місцевого значення  здійснюється Кабінетом Мі- ністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального  органу виконавчої влади з геологічного ви- вчення  та забезпечення раціонального використання надр (ст. 6 Кодексу України  про надра).

Визначення понять  «родовища  корисних  копалин»  та

«техногенні  родовища  корисних  копалин»  регламентовані у ст. 5 Кодексу України  про надра:

-           родовища корисних копалин – це нагромадження мінераль-

них речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання;

1  Шем’яков  О.П. Правове  регулювання використання та охоро- ни надр: Автореф. дис. … к.ю.н.: 12.00.06. – Х., 2003. – С. 5.

2 Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 50. – Ст. 433.


-                       техногенні родовища корисних копалин – це місця, де накопичилися  відходи видобутку, збагачення та перероб- ки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають про- мислове значення. Такі родовища можуть виникнути  та- кож внаслідок втрат при зберіганні, транспортуванні та використанні продуктів переробки мінеральної сировини. Усі родовища корисних копалин, у тому числі техноген-

ні, з запасами,  оціненими  як  промислові,  становлять Дер- жавний фонд родовищ корисних  копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин – резерв цього фонду.

Державний фонд  родовищ  корисних  копалин  є части- ною державного фонду надр.

Державний фонд надр формується спеціально  уповно- важеним центральним органом виконавчої  влади з гео- логічного  вивчення  та забезпечення раціонального вико- ристання надр разом з Державним  комітетом України по нагляду за охороною праці.