Охорона  навколишнього середовища,  раціональне ви- користання природних  ресурсів, забезпечення екологічної безпеки – невід’ємна умова усталеного  економічного  й со- ціального розвитку  України  як суверенної держави1.

Оскільки земля  є одним  із основних  компонентів на- вколишнього природного  середовища,  то охорона  довкіл- ля, в тому числі й правова, одночасно охоплює і охорону та раціональне використання землі2.

Важливе значення в регулюванні охорони та раціональ- ного використання земельних ресурсів відіграють наступні нормативно-правові акти: Конституція України, Земель- ний кодекс України, закони України: «Про меліорацію зе- мель» від 14 січня 2000 року № 1389-XIV3,  «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року № 962-IV4, «Про держав- ний контроль  за використанням та охороною  земель»  від

19 червня 2003 року № 963-IV5, постанова Верховної Ради

України  «Про земельну реформу»  від 18 грудня 1990 року

№ 563-ХII6 та ін.

Відповідно до ст. 14 Конституції України  земля є осно- вним національним багатством,  що перебуває  під особли- вою охороною держави.

Розділ  VI Земельного кодексу  України  повністю  при- свячений врегулюванню відносин з охорони земель в Укра- їні. Але його правові норми виявилися не зовсім дієвими  і

1  Балюк  Г.І. Екологічне  право України:  Конспект  лекцій  у схе- мах (Загальна і Особлива  частини):  Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 5.

2  Оверковська Т. Правова  охорона земель в Україні: поняття  та юридичні ознаки // Юридична  України. – 2006. – № 12. – С. 67.

3 Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 11. – Ст. 90.

4 Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 349.

5 Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 350.

6 Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 10. – Ст. 100.


як наслідок – Верховна Рада України  19 червня 2003 року прийняла Закон  України  «Про охорону земель»1.

Стаття  162 Земельного кодексу України  визначає,  що охорона земель – це система правових, організаційних, еко- номічних та інших заходів, спрямованих на раціональне ви- користання  земель, запобігання  необґрунтованому вилучен- ню земель сільськогосподарського призначення,  захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності  земель лісо- господарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекре- аційного та історико-культурного призначення.

Завданнями охорони  земель  є забезпечення збережен- ня та відтворення земельних  ресурсів, екологічної цінності природних  і набутих якостей земель (ст. 163 Земельного кодексу України).

За своєю суттю правова охорона земель є видом комп- лексних правовідносин. Через правовідносини реалізуються норми права, які встановлюють права та обов’язки людини. Вони можуть бути формально визначені  (у статтях законів, підзаконних нормативно-правових актах) або не мати необ- хідних формальних ознак  (наприклад, природні  права лю- дини). Держава захищає усі правовідносини, які мають міс- це в суспільстві, незалежно від їх формального визначення, і підтримує їх різними засобами, в тому числі примусовими2.

Єдине визначення правової охорони земель у юридичній науці відсутнє. Так, на думку О.С. Баб’яка, П.Д. Біленчука, О.Ю Чирви, правова охорона земельних ресурсів – це су- купність правових норм та виникаючих на основі їх застосу-

1  Рябець  К.А. Природоресурсове законодавство потребує вдо- сконалення // Юридична  Україна. – 2005. – № 8. – С. 56.

2  Молдован  В.В., Чулінда  Л.І. Правознавство: Навчальний по- сібник за модульно-рейтинговою системою. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 51.


вання правовідношень, спрямованих  на здійснення заходів по збереженню земельних ресурсів, їх раціональне використання та відтворення природних ресурсів, оздоровлення для задо- волення екологічних, економічних, культурно-оздоровчих по- треб суспільства в інтересах теперішнього та майбутніх по- колінь1. У свою чергу, В.Л. Мунтян  під правовою охороною земель розуміє систему правових норм, які містять приписи, направлені на збереження земель, відновлення й підвищення їх родючості, що здійснюються з метою раціонального викорис- тання землі в інтересах підвищення добробуту людей2.

Правова  охорона  земель  сприяє  зміцненню  законності в галузі земельних відносин. Ці поняття взаємопов’язані. Правова охорона земель і законність  передбачають:

-           наявність  необхідних законодавчих та інших правових актів;

-           точне застосування і неухильне  дотримання вимог за- кону державними органами, громадськими організаці- ями, посадовими особами, землевласниками і землеко- ристувачами;

-           неминучість   відповідальності  за  порушення   чинних норм права, спрямованих на охорону земель3.

Значне місце серед заходів щодо охорони земель відводить- ся їх меліорації. Меліорація земель відповідно до Закону Укра- їни «Про меліорацію  земель» та Земельного кодексу України

– це комплекс гідротехнічних, інших меліоративних засобів, які здійснюються  з метою регулювання  водного, теплового, пові- тряного й поживного режиму ґрунтів, зберігання і підвищення їх родючості і формування екологічно-збалансованої, раціональної структури  угідь; меліоративні заходи – це роботи, які спря-

1   Баб’як  О.С.,  Біленчук П.Д.,  Чирва  О.Ю.  Екологічне   право

України: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000. – С. 113.

2 Мунтян  В.Л. Правова охорона природи УРСР. – К.: Вища шко- ла, 1982. – С. 117.

3   Дмитренко  І.А. Екологічне  право  України:  Підручник.  – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 152.


мовані на покращення хімічних і фізичних властивостей ґрун- тів, обводнення пасовищ, створення захисних  лісових посадок, проведення культурно-технічних робіт, покращення земель з несприятливим водним режимом й інженерно-технічними умо- вами, проектування, будівництво (реконструкція) і експлуата- ція меліоративних  систем, включаючи наукове, організаційне і виробничо-технічне забезпечення цих робіт.

Вищезазначене законодавче  визначення суті й значи- мості меліорації  земель  підкреслює  важливість економіко- правової та екологічної охорони, зберігання земельних ре- сурсів сільськогосподарського призначення і є суттєвим елементом національної безпеки в сфері економіки держави. Тому форми господарювання в агропромисловому комп- лексі вимагають організаційно-правових умов забезпечення найбільш  ефективного використання земельних,  водних та інших ресурсів в зоні зрошення півдня України. Дефіцит ор- ганічних добрив і обмеження можливості застосування інду- стріальних  технологій вирощування сільськогосподарських культур визначили гостру проблему зберігання  і підвищен- ня родючості ґрунтів. Це народногосподарське завдання значною мірою можна вирішити за рахунок раціоналізації та оптимізації  таких ведучих  галузей  сільського  господарства як землеробство, рослинництво, тваринництво, де основним фактором є впровадження науково-обґрунтованих сівозмін і структури посівних площ1.

Основними принципами здійснення державного контр- олю за використанням та охороною земель є:

-           забезпечення раціонального використання та охорони

земель як основного національного багатства, що пере- буває під особливою охороною держави;

-           пріоритет  вимог  екологічної  безпеки  у використанні

земельних ресурсів над економічними інтересами;

1  Миронов  В. Економіко-правова та екологічна  охорона земель

// Право України. – 2003. – № 8. – С. 59.


-           повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю вна- слідок порушення  земельного законодавства України;

-           поєднання заходів  економічного  стимулювання і від-

повідальності  у сфері використання та охорони земель (ст. 3 Закону України «Про державний контроль за ви- користанням та охороною земель»).

Ефективність охорони земель в багатьох випадках зале-

жить від дієвості тих норм права, які регулюють  її охоро- ну. Тому важливо мати правові норми, які б забезпечували надійну  охорону земель. Будь-яка правомочність має зна- чення лише тоді, коли реально забезпечується, інакше вона втрачає своє значення, силу і дієвість.

Що стосується раціонального використання земель, то у зе- мельному законодавстві України цей термін зустрічається як:

-           по-перше,  одне  із  завдань  земельного  законодавства

України  (ст. 4 Земельного кодексу України);

-           по-друге, один із принципів земельного законодавства

України  (ст. 5 Земельного кодексу України);

-           по-третє,  одне із завдань  охорони  земель  (ст. 162 Зе- мельного кодексу України);

-           по-четверте,  одне  із важливих  завдань  земельної  ре-

форми  в Україні  (постанова Верховної  Ради  України

«Про земельну реформу») та в деяких інших аспектах. Сучасний  процес раціонального природокористування,

В.В. Костицький вважає, слід розглядати як більш широке поняття,  ніж матеріальне  виробництво,  оскільки  воно, по- ряд із виробничим споживанням і відтворенням природних ресурсів нині охоплює ще й діяльність з охорони навко- лишнього природного середовища від деградації та забруд- нення і формування фундаменту майбутньої цивілізації1.

1 Костицький В.В. Екологія перехідного періоду: держава, право, економіка  (економіко-правовий механізм  охорони  навколишнього природного  середовища  в Україні). – 2-ге вид. – К.: Укр. інф.-прав. центр, 2001. – С. 36-37.


Законодавче визначення поняття  «раціональне вико- ристання  землі» відсутнє. У науці під раціональним вико- ристанням землі необхідно розуміти  досягнення  потріб- ного результату від господарської експлуатації  землі при мінімальних затратах з одночасним її збереженням і покра- щенням в процесі використання.

Забезпечення раціонального використання та охорони земель  – один  з основоположних принципів Земельного кодексу України, що тісно і нерозривно  пов’язаний з таким принципом, як цільовий характер використання земель.

Цільове призначення земель – це встановлені законо- давством порядок,  умови і межі використання  земель для конкретних цілей згідно з категоріями земель1.

Стаття  19 Земельного кодексу України  встановлює,  що залежно від цільового призначення, всі землі в Україні по- діляються  на наступні категорії:

1)         землі  сільськогосподарського призначення –  землі, що надаються  для потреб сільського  господарства  або призначені  для цієї мети;

2)         землі житлової  та громадської  забудови – земельні ді- лянки в межах населених пунктів, які використовують- ся для розміщення житлової забудови, громадських будівель  і споруд, інших об’єктів загального  користу- вання;

3)         землі  природно-заповідного  та  іншого  природоохо- ронного призначення – це ділянки  суші і водного про- стору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, науко- ву, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким від- повідно до закону  надано статус територій  та об’єктів природно-заповідного фонду. Сюди також належать земельні ділянки  водно-болотних угідь, що не віднесе-


ні до земель лісового і водного фонду, а також земельні ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність;

4)         землі оздоровчого призначення – землі, що мають при- родні  лікувальні властивості,   які  використовуються або можуть  використовуватися для профілактики за- хворювань і лікування людей;

5)         землі рекреаційного призначення – тобто землі, які ви- користовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення  спортивних  заходів;

6)         землі  історико-культурного призначення – землі,  на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, мемо- ріальні парки, меморіальні  (цивільні та військові) кладо- вища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями; б)городища, кургани, давні поховання, пам’ятні скуль- птури та мегаліти, наскальні  зображення, поля дав- ніх битв, залишки  фортець,  військових  таборів, по- селень  і стоянок,  ділянки  історичного  культурного

шару укріплень,  виробництв, каналів, шляхів;

в)архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали,  площі, залишки  стародавнього плануван- ня і забудови міст та інших населених  пунктів, спо- руди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси,  фонова забудова;

7)         землі лісогосподарського призначення – землі, вкриті лісом, а також не вкриті  лісом, але надані для потреб лісового господарства;

8)         землі    водного    фонду    –  землі,   зайняті    водними об’єктами, болотами й водогосподарськими споруда- ми, та виділені по берегах водойм ділянки під смуги відведення, прибережні  смуги та інші зони охорони;


9)         землі промисловості, транспорту,  зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення – землі, надані в уста- новленому порядку підприємствам промисловості, транспорту,  зв’язку, енергетики,  оборони та іншим ор- ганізаціям,  установам  для розміщення на них об’єктів виробничого,  комунального, культурно-побутового та іншого несільськогосподарського призначення і здій- снення ними завдань спеціального  призначення.

Зміна  цільового  призначення земель  згідно  зі  ст.  20

Земельного кодексу України  провадиться органами  вико- навчої влади  або органами  місцевого самоврядування, які приймають  рішення  про передачу  цих земель  у власність або надання  у користування, вилучення (викуп) земель  і затверджують проекти землеустрою або приймають  рішен- ня про створення об’єктів природоохоронного та історико- культурного призначення.

За основним цільовим призначенням землі сільськогос- подарського  призначення були поставлені  на перше місце. Одним  із принципів земельного  права є відтворений у ст.

23 Земельного кодексу  України  принцип,  що землі,  при- датні для потреб сільського господарства, повинні надава- тися  насамперед  для сільськогосподарського використан- ня. Визначення земель,  придатних  для  потреб  сільського господарства,  проводиться на підставі даних державного земельного  кадастру.  Для  потреб,  не пов’язаних  із веден- ням сільськогосподарського виробництва, надаються пе- реважно  несільськогосподарські угіддя гіршої якості. Прі- оритетність   земель  сільськогосподарського призначення зумовлюється тим, що вони  призначені  для  виробництва сільськогосподарської продукції, зокрема, продуктів  хар- чування чи сировини  для харчової промисловості1.

1   Семчик  В. Земля під охороною  закону  // Право  України.  –

2008. – № 11. – С. 59.