§ 1. Поняття права землекористування

повідні суспільні відносини, що складаються в процесі при- власнення природних  багатств землі1.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.  Земля в Україні може перебувати  у приватній,  комунальній та державній власності.

Правовідносини з приводу прав на землю, похідних від права власності, виникають  тоді, коли власник  заінтересо- ваний у передачі прав на земельну  ділянку  іншим особам. У цьому разі між власником  і такою особою виникають правовідносини  землекористування,  у  межах  яких  оби- дві сторони беруть на себе взаємні права й обов’язки. Ця група земельних  правовідносин поділяється на дві групи: правовідносини, що мають характер  речових  прав (право постійного  користування земельними ділянками,  земель- ний сервітут)  і правовідносини, які мають зобов’язальний характер (оренда)2.

Право користування землею поділяється на постійне та тимчасове.

Право   постійного користування  земельною  ділян- кою – це право володіння і користування  земельною ділян- кою, яка перебуває у державній або комунальній  власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України).

Право  тимчасового   користування землею  реалізуєть- ся  насамперед   на  підставі  укладеного   договору  оренди. На  думку  Ю.В.  Корнєєва,   М.О.  Мацелика,  в  найближчі роки  єдиним  реальним  шляхом  створення  оптимальних

1  Науково-практичний коментар Земельного кодексу України  / Кол. авт.: Л.О. Бондар,  А.П. Гетьман, В.Г. Гончаренко  та ін.; За заг. ред. В.В. Медведчука.  – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 206.

2 Мачуська І.Б. Земельне право: Навч. посіб. – К.: КНЕУ,  2007. – С. 50.

сільськогосподарських землекористувань ринкового  типу є оренда землі, оскільки вона виступає одним із дійових регуляторів земельних відносин при відсутності вільного ринку земель1.

Право  оренди  земельної ділянки – це засноване на до- говорі строкове платне володіння і користування  земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підпри- ємницької та іншої діяльності. Оренда земельної  ділянки може бути короткостроковою – не більше 5 років та довго- строковою – не більше 50 років (ст. 93 Земельного кодексу України).

На підставі ч. 2 ст. 2 Закону  України  «Про оренду зем- лі» в редакції  Закону  від 2 жовтня  2003 року № 1211-IV2 відносини, пов’язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси  підприємств,  уста- нов і організацій  державної  або комунальної власності,  а також заснованих  на майні, що належить  Автономній  Рес- публіці Крим, та їх структурних підрозділів,  регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України  «Про оренду державного та комунально- го майна».

У разі набуття  права оренди земельної  ділянки  на кон- курентних засадах підставою для укладення договору орен- ди є результати аукціону.

У разі дострокового  припинення договору оренди землі за ініціативою орендодавця земельної ділянки, право орен- ди якої набуто за результатами аукціону, орендодавець відшкодовує  орендарю  витрати  на його набуття  у строки, визначені  умовами  договору  та законом,  і збитки,  які по- несе орендар внаслідок дострокового припинення договору оренди, якщо інше не передбачено договором оренди.

1  Корнєєв  Ю.В., Мацелик М.О. Земельне право: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – С. 40.

2 Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 10. – Ст. 102.

Земельна ділянка, обтяжена  заставою, може бути пере- дана в оренду в разі згоди заставодержателя (ст. 6 Закону України  «Про оренду землі»).

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про оренду землі» орен- дована земельна  ділянка  або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено  договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орен- додавець не надішле письмового  повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умо- вами договору оренди земельної ділянки  і не суперечити йому.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визна- ченого договором оренди землі. У разі припинення догово- ру оренди чинність договору суборенди земельної  ділянки припиняється. Договір  суборенди  земельної  ділянки  під- лягає державній  реєстрації.  За згодою сторін він може по- свідчуватися нотаріально.

Передача  в суборенду земельних  ділянок,  на яких роз- ташовані  цілісні майнові  комплекси  підприємств,  установ і організацій  державної або комунальної власності, а також заснованих  на майні, що належить  Автономній  Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, забороняється.

Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди можуть обміню- ватися  належними їм правами  користування земельними ділянками шляхом укладання між ними договорів суборен- ди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Значну  новизну  щодо правозастосування в земельній сфері  вніс чинний  з 1 січня  2002 року Земельний кодекс

України, яким введено нові правові інститути1. Одним з та- ких інститутів є право земельного сервітуту.

Право обмеженого користування чужими речами (май- ном) – сервітути – склалося ще в часи Стародавнього Риму і було рецепійовано пізніше іншими правовими системами. Тепер  це досить усталений  цивільно-правовий інститут  у країнах з розвинутою ринковою  економікою. Його доціль- ність і практичність доведені багатовіковим застосуван- ням2.

Визначення поняття  права  на сервітут  закріплено ци- вільним  та земельним  законодавством України.  Так, у ст.

401 Цивільного кодексу України  зазначено,  що право  ко- ристування чужим майном (сервітут) може бути вста- новлене  щодо земельної ділянки,  інших  природних  ресурсів (земельний  сервітут)  або іншого нерухомого майна для за- доволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. У свою чергу, ст. 98 Земельного кодексу України  закріпила  право  земельного сервітуту як право власника або землекористувача  земельної ділянки  на обме- жене платне або безоплатне користування  чужою земель- ною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути  можуть бути постійними  (земельні сервітути, при яких одна ділянка постійно обслуговує іншу, підвищуючи  її здатність задовольняти певні потреби влас- ника (користувача) ділянки) і строковими (земельні серві- тути, які встановлюються виключно на певний строк).

Встановлення земельного  сервітуту  не веде до позбав- лення  власника  земельної  ділянки,  щодо якої  встановле- ний  земельний  сервітут,  прав  володіння,   користування

1  Курило  В.І. Організаційно-правові аспекти  оформлення пра- ва власності  на земельну  ділянку  та право земельного  сервітуту  // Юридична  Україна. – 2004. – № 7. – С. 57.

2 Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2006. – С. 181.

та розпорядження нею. Земельний сервітут  здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника  земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

На підставі ст. 99 Земельного кодексу України  власни- ки або землекористувачі земельних  ділянок  можуть вима- гати встановлення таких земельних сервітутів:

а)    право проходу та проїзду на велосипеді;

б)         право  проїзду  на транспортному засобі  по наявному шляху;

в)         право прокладання та експлуатації ліній електропереда- чі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г)         право прокладати  на свою земельну  ділянку  водопро- від із чужої природної водойми або через чужу земель- ну ділянку;

ґ)         право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусід- ню або через сусідню земельну ділянку;

д)         право забору води з природної  водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до при- родної водойми;

е)         право поїти свою худобу із природної  водойми, розта- шованої на сусідній земельній ділянці, та право прого- ну худоби до природної водойми;

є)    право прогону худоби по наявному  шляху;

ж)   право встановлення будівельних  риштувань  та скла- дування будівельних матеріалів  з метою ремонту буді- вель та споруд;

з)    інші земельні сервітути.

Сервітут  може бути встановлений договором, законом, заповітом  або рішенням  суду. Він може належати  власни- кові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також ін- шій конкретно визначеній  особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Договір  про  встановлення  земельного   сервітуту  під- лягає  державній  реєстрації  в порядку,  встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ст. 100 Зе- мельного кодексу України).