§ 1. Зміст економіко-правового механізму природокористування та охорони навколишнього природного середовища

функціонування суспільного виробництва та якісного стану довкілля1.

Економічний механізм забезпечення охорони до- вкілля – це  система  економіко-правових   засобів  впливу, які забезпечують формування системи фінансування  при- родоохоронних заходів через стягнення зборів за викорис- тання  природних  ресурсів та забруднення довкілля,  інших надходжень, стимулювання природоохоронної діяльності суб’єктів шляхом встановлення фінансових та інших мате- ріальних пільг та гарантій2.

В Основних  напрямах  державної  політики  України  у галузі  охорони  довкілля,  використання природних  ресур- сів та забезпечення екологічної  безпеки (п. 15) підкреслю- ється, що економічний устрій країни визначає  як загальну систему природокористування з усіма її атрибутами  (обся- гами видобутку, переробки і споживання ресурсів, ефектив- ністю, характером взаємовідносин, відповідальністю перед майбутніми поколіннями), так і фінансово-економічний механізм захисту навколишнього природного середовища.

Тривалий час економіка  України  централізовано фор- мувалася з величезними структурними диспропорціями. Неефективна економічна  система з її нічийною власністю, адміністративним перерозподілом коштів і ресурсів від рентабельних підприємств до збиткових,  низькими цінами на енергоносії, воду і сировину, а також відсутністю обліку на підприємствах сприяла нераціональному використанню природних  ресурсів  та неефективному споживанню  енер- гії в сфері монополізованого виробництва. Питома вага важкої  промисловості з її ресурсомісткими технологіями

1  Веклич О. Сучасний  стан та ефективність економічного  меха- нізму екологічного регулювання // Економіка України. – 2003. – №

10. – С. 62.

2 Кобецька Н.Р. Екологічне право України: Навч. посіб. / Н.Р.Кобецька. – 2-ге вид., перероб.  і допов. – К.: Юрінком  Інтер,

2008. – С. 118.

в економіці України становила 61 відсоток валового вну- трішнього  продукту  порівняно з 34 відсотками  у країнах Європейського Союзу. Енергомісткість валового націо- нального  продукту  в Україні  є найбільшою  серед  інших країн колишнього Союзу РСР.

Ліквідація надмірної  енерго- і ресурсомісткості струк- турно деформованого виробництва є ключем до визначен- ня шляхів і способів проведення  економічної  реформи,  що має забезпечити раціональне природокористування і га- рантувати екологічну безпеку1.

Серед нормативно-правових актів, які врегульовують економічний механізм забезпечення охорони довкілля  й раціонального природокористування визначальне місце займає Закон  України  «Про охорону навколишнього при- родного середовища»  (розділ  Х).

Відповідно  до ст. 41 Закону  України  «Про охорону на- вколишнього природного  середовища»  економічні заходи забезпечення  охорони навколишнього природного середови- ща передбачають:

а)         взаємозв’язок усієї  управлінської, науково-технічної та господарської діяльності підприємств, установ та організацій з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів по охороні навко- лишнього природного середовища на основі економіч- них важелів;

б)         визначення джерел фінансування заходів щодо охоро- ни навколишнього природного середовища;

в)         встановлення лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих  речовин у навколишнє природне середовище та на утворення і розміщення відходів;

г)         встановлення нормативів   збору  і  розмірів  зборів  за використання природних  ресурсів, викиди  і скиди за-

1  Відомості  Верховної  Ради  України.  – 1998. – № 38-39. – Ст.

248.

бруднюючих речовин у навколишнє природне  середо- вище, на утворення і розміщення відходів та інші види шкідливого впливу;

д)         надання  підприємствам, установам  і  організаціям,   а також  громадянам податкових,   кредитних   та  інших пільг при впровадженні ними маловідхідних,  енерго- і ресурсозберігаючих технологій  та нетрадиційних ви- дів енергії, здійсненні  інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

е)         відшкодування в установленому порядку  збитків,  за- вданих порушенням законодавства про охорону навко- лишнього природного середовища.

В умовах економічної  кризи єдиним стабільним  джере- лом фінансування природоохоронних заходів залишається бюджет. Згідно  із Законом України  «Про  охорону  навко- лишнього природного  середовища»  у нашій державі діють три бюджетні джерела: збір за спеціальне використання природних ресурсів (ст. 43), збір за забруднення навколиш- нього природного середовища (ст. 44) та збір за погіршення якості природних  ресурсів (ст. 45).

Збори – це обов’язкові, як правило,  індивідуальні, без- відплатні, цільові платежі до Державного і місцевих бю- джетів й державних цільових фондів, що переслідують спе- ціальні цілі та мають задовольняти спеціальні інтереси1.

Збір за спеціальне використання природних ресурсів є одним з вагомих джерел формування фінансових ресурсів для реалізації екологічних програм різного рівня й спрямо- ваності. Він встановлюється на основі нормативів  зборів і лімітів їх використання.

Нормативи збору за використання природних  ресурсів визначаються з урахуванням їх розповсюдженості, якос-

1 Турлова Ю. Критерії визначення поняття «збір за забруднення навколишнього природного середовища»  // Право України. – 2002.

– № 2. – С. 109-110.

ті, можливості  відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості   перероб- ки, знешкодження і утилізації  відходів та інших факторів. Нормативи збору за використання природних  ресурсів,  а також порядок  його стягнення  встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Ліміти використання природних ресурсів встановлюються в порядку, що визначається Верховною Радою Автономної Рес- публіки Крим, обласними, міськими (міста загальнодержавно- го значення) Радами,  крім випадків,  коли  природні  ресурси мають загальнодержавне значення. Ліміти використання при- родних ресурсів загальнодержавного значення встановлюють- ся в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Збори  за використання природних  ресурсів в межах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітне  використання та зниження їх якості стя- гуються з прибутку, що залишається у розпорядженні під- приємств,  установ, організацій  чи громадян  (ст. 43 Закону України  «Про охорону навколишнього природного  серед- овища»).

Збір  за  забруднення навколишнього природного се- редовища – це складова  екологічної  політики  нашої дер- жави. Він справляється за:

-           скиди  забруднюючих  речовин  безпосередньо  у водні

об’єкти;

-           викиди  в  атмосферне повітря  забруднюючих  речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;

-           розміщення відходів.

Збір за забруднення навколишнього природного  серед-

овища встановлюється на основі фактичних обсягів вики- дів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Ліміти  скидів  забруднюючих   речовин  в  навколишнє природне   середовище,   утворення  і  розміщення  відходів

промислового, сільськогосподарського, будівельного  й ін- шого виробництва та інші види шкідливого  впливу в ціло- му по території  Автономної  Республіки Крим,  областей, міст загальнодержавного значення  або окремих регіонів встановлюються:

а)         у випадках,  коли  це призводить  до забруднення при- родних  ресурсів  республіканського значення,  терито- рій інших областей, – спеціально уповноваженим цен- тральним  органом виконавчої  влади з питань охорони навколишнього природного середовища;

б)         в інших випадках – в порядку, що встановлюється Вер- ховною Радою Автономної Республіки Крим, обласни- ми, міськими  (міст загальнодержавного значення) Ра- дами, за поданням органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охоро- ни навколишнього природного середовища.

Порядок  встановлення нормативів  збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного  серед- овища визначається Кабінетом Міністрів України.

Збори підприємств, установ, організацій, а також грома- дян за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколиш- нє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за перевищення лімітів  стягуються  з при- бутку, що залишається в розпорядженні підприємств, уста- нов, організацій  чи громадян.

Порядок  встановлення обмежень  розмірів  зборів  за за- бруднення  навколишнього природного  середовища  визна- чається Кабінетом Міністрів України (ст. 44 Закону України

«Про охорону навколишнього природного середовища»).

Плата за забруднення навколишнього природного середо- вища, зазначає В.В. Костицький, «відіграє значну роль у регу- лювання відносин, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства,  а вдосконалення організаційно-правового меха-

нізму її здійснення є необхідною умовою подальшої оптиміза- ції фінансових  важелів для ліквідації та нейтралізації наслід- ків забруднення середовища перебування людини»1.

Найбільша ефективність підвищення надходження ко- штів від зборів за забруднення навколишнього природного середовища можлива тільки при пропорційному сукупному застосуванні  трьох елементів, а саме: підвищення відсотка стягнення  збору; підвищення нормативу  збору за кожним інгредієнтом;  розширення переліку  платників.  Для  підви- щення  відсотка  стягнення  збору в умовах тяжкого  фінан- сового становища й неплатоспроможності підприємств у останній час проведена низка заходів: внесені зміни в при- родоохоронне  законодавство; розроблений механізм  пога- шення заборгованості у бюджет за рахунок матеріально- технічних  засобів  підприємств;  формується новий  підхід до пріоритетів  витрачання; активізована робота контролю- ючих служб.

Збір  за погіршення якості природних ресурсів (зни- ження родючості ґрунтів, продуктивності лісів, рибопро- дуктивності водойм тощо) в результаті  володіння  і корис- тування встановлюється на основі нормативів.

Порядок  встановлення нормативів  збору за погіршення якості  природних  ресурсів  визначається Кабінетом  Міні- стрів України.

Збори підприємств,  установ, організацій, а також гро- мадян за погіршення  якості природних  ресурсів внаслідок володіння  і користування ними  здійснюються  за рахунок прибутку,  що залишається у їх розпорядженні (ст. 45 За- кону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

1 Костицький В.В. Екологія перехідного періоду: держава, право, економіка  (економіко-правовий механізм  охорони  навколишнього природного  середовища  в Україні). – 2-ге вид. – К.: Укр. інф.-прав. центр, 2001. – С. 301.