§ 4. Особливості правового регулювання біологічної, генетичної та харчової безпеки
Перші генетично модифіковані організми з’явилися по- над 20 років тому у США. Для зручності транспортування томатів ці організми застосували виробники сільськогос- подарської продукції. Далі генетично модифіковані орга- нізми поширилися на сою, кукурудзу, горох, картоплю. Па- ралельно розширилася і територія їх розповсюдження.
31 травня 2007 року Верховна Рада України прийня- ла Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» № 1103-V1, в якому законодавчо закріпила визначення наступних понять:
- біологічна безпека
– це стан середовища життє-
діяльності
людини, при якому відсутній негативний вплив його чинників (біологічних,
хімічних, фізичних) на біологічну структуру і функцію людської особи в те-
перішньому і майбутніх поколіннях, а також відсут-
1 Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 35. – Ст. 484.
ній
незворотній негативний вплив на біологічні об’єкти природного середовища
(біосферу) та сільськогосподар- ські рослини і тварини;
- генетична безпека
– це стан середовища життєді-
яльності людини, при якому відсутній будь-який непри- родній вплив на людський геном, відсутній будь-який неприродній вплив на геном об’єктів біосфери, а також відсутній неконтрольований вплив на геном сільськогос- подарських рослин і тварин, промислових мікроорганіз- мів, який призводить до появи у них негативних та/або небажаних властивостей.
Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» в редакції Закону № 2809-IV від 6 вересня 2005 року1 регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) та спожи- вачами харчових продуктів і визначає правовий порядок забезпечення безпечності та якості харчових продуктів, що виробляються, знаходяться в обігу, імпортуються, експор- туються.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» безпечність харчового про- дукту – це стан харчового продукту, що є результатом ді- яльності з виробництва та обігу, яка здійснюється з дотри- манням вимог, встановлених санітарними заходами та/ або технічними регламентами, та забезпечує впевненість у тому, що харчовий продукт не завдає шкоди здоров’ю люди- ни (споживача), якщо він спожитий за призначенням; без- печний харчовий продукт – це харчовий продукт, який не створює шкідливого впливу на здоров’я людини безпосеред- ньо чи опосередковано за умов його виробництва та обігу з дотриманням вимог санітарних заходів та споживання (ви- користання) за призначенням.
1
Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 50. – Ст. 533.
Небезпечною
продовольчою продукцією є продовольча продукція, показники безпеки якої не
відповідають встанов- леним в Україні для даного виду продукції або зазначеним
у декларації про відповідність, нормативних документах та
нормативно-правових актах, а також продовольча продук- ція, споживання
(використання) якої пов’язане з підвище- ним ризиком для здоров’я і життя
людини1.
На
підставі ст. 3 Закону України «Про безпечність та якість харчових
продуктів» держава забезпечує безпечність та якість харчових продуктів з
метою захисту життя і здоров’я населення від шкідливих факторів, які можуть
бути присутні- ми у харчових продуктах, шляхом: встановлення обов’язкових
параметрів безпечності для харчових продуктів; встановлен- ня мінімальних
специфікацій якості харчових продуктів у технічних регламентах; встановлення
санітарних заходів і ветеринарно-санітарних вимог для потужностей (об’єктів)
та осіб, які зайняті у процесі виробництва, продажу (постачан- ня),
зберігання (експонування) харчових продуктів; забезпе- чення безпечності нових
харчових продуктів для споживання людьми до початку їх обігу в Україні;
встановлення стандар- тів для харчових продуктів з метою їх ідентифікації;
забезпе- чення наявності у харчових продуктах для спеціального ді-
єтичного споживання, функціональних харчових продуктах і дієтичних добавках
заявлених особливих характеристик та їх безпечності для споживання людьми,
зокрема особами, які мають особливі дієтичні потреби; інформування та підвищен-
ня обізнаності виробників, продавців (постачальників) і спо- живачів стосовно
безпечності харчових продуктів та належ- ної виробничої практики;
встановлення вимог щодо знань та умінь відповідального персоналу виробників,
продавців (по- стачальників); встановлення вимог щодо стану здоров’я від-
1 Порадник керівникові сільськогосподарського підприємства: Навчальний і науково-практичний посібник / Кол. авт.; За ред. А.П.Гетьмана, В.З.Янчука. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 218.
повідального
персоналу виробників, продавців (постачальни- ків); участі у роботі відповідних
міжнародних організацій, які встановлюють санітарні заходи та стандарти
харчових про- дуктів на регіональному і світовому рівнях тощо.
В
Україні функціонує система органів державної влади (рис. 7.2), які в межах
своєї компетенції забезпечують роз- робку, затвердження та впровадження
санітарних заходів щодо безпечності та якості харчових продуктів, а також
державний контроль та нагляд за їх виконанням.
Система органів державного управління в галузі харчової безпеки
Кабінет Міністрів України
центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров’я
Державна санітарно-епідеміологічна служба України
Державна служба ветеринарної медицини України
центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики
центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання та споживчої політики
Рис. 7.2. Система органів державного управління в галузі хар- чової безпеки
Відповідно до національних правових вимог генетично- інженерна діяльність у замкненій системі підлягає ліцен- зуванню. Ліцензування такої діяльності здійснюється на підставі оцінки ризику при поводженні з ГМО1 у замкне-
1 «ГМО» – генетично модифікований організм, живий змінений організм.
ній
системі. Порядок такого ліцензування затверджується Кабінетом Міністрів
України за поданням центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і
науки.
Підприємства, установи та організації, які здійснюють генетично-інженерну діяльність, створюють при установі Комісію з біологічної та генетичної безпеки проведення генетично-інженерних робіт. Завданням Комісії є прове- дення попередньої оцінки ризику при плануванні та підго- товці генетично-інженерних робіт.
Типове Положення про Комісію з біологічної та гене- тичної безпеки проведення генетично-інженерних робіт затверджується центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки.
У випадках, коли генетично-інженерна діяльність здій- снюється фізичними особами або чисельний склад устано- ви не дозволяє сформувати Комісію при установі, то такі особи або установи прикріплюються до однієї з існуючих комісій за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань освіти і науки (ст. 12 Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікова- них організмів»).
На підставі ст. 18 Закону України «Про державну сис- тему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспорту- ванні та використанні генетично модифікованих організ- мів» порушення вимог законодавства в галузі поводження з ГМО тягне за собою цивільну, адміністративну, дисциплі- нарну або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Зазначені види юридичної відповідальність несуть осо- би, які винні у: приховуванні або перекрученні інформації, що могло спричинити або спричинило загрозу життю та здоров’ю людини чи навколишньому природному серед- овищу; недотриманні або порушенні вимог стандартів, ре- гламентів, санітарних норм і правил використання, тран-
спортування,
зберігання, реалізації ГМО; використанні незареєстрованих ГМО або продукції,
отриманої з їх ви- користанням (за винятком науково-дослідних цілей); по-
рушенні правил утилізації та знищення ГМО; невиконанні законних вимог
посадових осіб, які здійснюють державний нагляд і контроль.
Законом може бути встановлена відповідальність і за інші види порушень законодавства України в галузі генетично-інженерної діяльності.
Контрольні питання
1. Сформулюйте поняття екологічної безпеки.
2. Відповідно до яких нормативно-правових актів в Укра- їні здійснюється правове регулювання екологічної без- пеки?
3. Які нормативно-правові акти утворюють законодав- ство з ядерної та радіаційної безпеки?
4. Яким чином в Україні здійснюється правова охорона довкілля від забруднення відходами?
5. Назвіть особливості правового регулювання біологіч- ної, генетичної та харчової безпеки.