§ 3. Правова охорона довкілля від забруднення відходами

Розрив  між обсягами  накопичення відходів  та обсяга- ми їх утилізації  і знешкодження поглиблює  екологічну кризу.  Водночас  відбувається невпинне  зростання  витрат на одержання  первинної  сировини  для  промислового ви- робництва. Останнім часом до цих факторів додається про-


блема ресурсної залежності  України  від зовнішніх  джерел багатьох видів сировини. Все це свідчить про важливість вторинного  використання ресурсів.

Тому проблему  відходів слід розглядати у рамках єдиного підходу до соціально-екологічних та ресурсно- технологічних і ресурсозберігаючих аспектів як сукупність трьох складових (проблемних аспектів):

-           ресурсного (розвиток вторинного ресурсокористування);

-           екологічного (досягнення екологічної безпеки);

-           методико-організаційного (науково-методичне, інфор- маційно- аналітичне,  організаційно-правове забезпе- чення вирішення та регулювання).

Ресурсний та екологічний аспекти  проблеми  відходів

мають як незалежні,  так і спільні,  інтегральні  цілі. Окре- мим напрямом  є розробка засобів та методів розв’язання зазначеної  проблеми. Як сировинний потенціал  відходи значною мірою можуть замінити  первинні ресурсні джере- ла, зменшуючи  таким чином загальне ресурсоспоживання. На сьогодні переважна більшість відходів або взагалі не ви- користовується, або використовується за найпростішими технологічними схемами, які не забезпечують повної реалі- зації їхнього ресурсного потенціалу.

Згідно  зі ст. 1 Закону  України  «Про відходи»  від 5 бе- резня  1998 року № 187/98-ВР1 відходи – це будь-які  ре- човини, матеріали  і предмети, що утворюються  у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення  чи виявлення  та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; небезпечні від- ходи – це відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну  небезпеку  для навколишнього природного

1  Відомості  Верховної  Ради  України.  – 1998. – № 36-37. – Ст.

242.


середовища і здоров’я людини та які потребують спеціаль- них методів і засобів поводження з ними.

Правова охорона довкілля  від забруднення відходами забезпечується законами  України  «Про охорону навко- лишнього природного середовища», «Про забезпечення са- нітарного  та епідемічного  благополуччя населення», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про метало- брухт», «Про відходи», Кодексом України  про надра, та ін- шими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 9 Закону  України  «Про відходи» суб’єктами права власності  на відходи є громадяни  Укра- їни, іноземці, особи без громадянства, підприємства,  уста- нови та організації усіх форм власності, територіальні гро- мади, Автономна Республіка Крим і держава.

Територіальні громади є власниками відходів, що утво- рюються на об’єктах комунальної власності чи знаходяться на їх території  і не мають власника  або власник  яких неві- домий (безхазяйні відходи).

Держава є власником відходів, що утворюються на об’єктах державної  власності  чи знаходяться на території України  і не мають власника  або власник  яких невідомий, а також в інших випадках, передбачених законом. Від імені держави управління відходами, що є державною власністю, здійснюється Кабінетом  Міністрів  України  відповідно  до закону.

Суб’єкти права власності володіють, користуються і розпоряджаються відходами в межах, визначених  законом.

На підставі ст. 55 Закону  України  «Про охорону навко- лишнього  природного  середовища»  суб’єкти  права  влас- ності на відходи повинні вживати  ефективних заходів для зменшення  обсягів утворення відходів, а також для їх ути- лізації, знешкодження або розміщення.

Розміщення відходів  дозволяється лише  за  наявнос- ті спеціального  дозволу  на визначених  місцевими  радами


територіях  у межах установлених лімітів з додержанням санітарних  і екологічних норм способом, що забезпечує можливість  їх подальшого  використання як вторинної  си- ровини і безпеку для навколишнього природного середови- ща та здоров’я людей.

Державному регулюванню  безпеки  у сфері  поводжен- ня з радіоактивними відходами підлягають  такі види ді- яльності: ведення державного  обліку радіоактивних відхо- дів, Державного кадастру сховищ радіоактивних відходів, місць їх захоронення, а також місць їх тимчасового  збері- гання;  проектно-пошукові роботи  по вибору  майданчиків для  розміщення об’єктів, призначених для  поводження з радіоактивними відходами; проектування об’єктів та тран- спортних  засобів, призначених для поводження з радіоак- тивними відходами, їх випробування, виготовлення або бу- дівництво; введення в експлуатацію, експлуатація, зняття з експлуатації об’єктів, призначених для поводження з раді- оактивними відходами, закриття сховищ для захоронення та проведення  регламентних  робіт по забезпеченню  безпе- ки на сховищах для захоронення після їх закриття;  переве- зення та складування радіоактивних відходів (ст. 9 Закону України  «Про поводження з радіоактивними відходами»).

Відповідно  до ст. 17 Закону  України  «Про поводження з радіоактивними відходами»  зберігання  та захоронення радіоактивних відходів  дозволяється тільки  у спеціально призначених для цього сховищах радіоактивних відходів.

Під час зберігання  або захоронення радіоактивних від- ходів забезпечується надійність  їх ізоляції  від навколиш- нього природного середовища системою природних та штучних бар’єрів.

Радіаційна безпека сховищ радіоактивних відходів у звичайних умовах забезпечується дотриманням норм, пра- вил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки.


Радіаційна безпека сховищ радіоактивних відходів при екстремальних природних  явищах (землетруси, повені, урагани  тощо)  чи аварійних  ситуаціях  забезпечується на- уково обґрунтованими проектними рішеннями щодо мож- ливих сценаріїв подій, якими  буде доведено неперевищен- ня меж, встановлених нормами,  правилами і стандартами ядерної та радіаційної безпеки.

Довгоіснуючі радіоактивні відходи підлягають  захо- роненню  лише в твердому  стані, у стабільних  геологічних формаціях,  з обов’язковим  переведенням їх у вибухо-, по- жежо-, ядернобезпечну форму, що гарантує локалізацію відходів у межах гірничого відводу надр.

Захоронення  короткоіснуючих радіоактивних відходів в твердому  стані може здійснюватись у приповерхневих і наземних сховищах радіоактивних відходів.

Відпрацьоване ядерне паливо, що не підлягає  перероб- ці, після  відповідної  витримки зберігається у спеціальних сховищах  відпрацьованого ядерного  палива,  забезпечених багатобар’єрною системою ізоляції і захисту та обладнаних технічними  засобами вилучення палива із цього сховища.

Протягом  усього часу зберігання  або захоронення раді- оактивних  відходів регулярно здійснюється контроль за їх станом, радіаційною  обстановкою  у сховищах  радіоактив- них відходів та навколишньому природному середовищі.

Згідно  зі ст. 42 Закону  України  «Про  відходи»  особи, винні в порушенні  законодавства про відходи, несуть дис- циплінарну, адміністративну, цивільну  чи кримінальну відповідальність за:

1)         порушення  встановленого порядку  поводження з від- ходами, що призвело  або може  призвести до забруд- нення навколишнього природного середовища, прямо- го чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров’я людини та економічних  збитків;

2)         самовільне розміщення чи видалення відходів;


3)         порушення  порядку  ввезення  в Україну,  вивезення і транзиту  через її територію  відходів як вторинної  си- ровини;

4)         невиконання розпоряджень і приписів органів, що здій- снюють державний контроль та нагляд за операціями поводження з відходами та за місцями їх видалення;

5)         приховування, перекручення або відмову від надання повної та достовірної  інформації  за запитами  посадо- вих осіб і громадян та їх об’єднань стосовно безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки;

6)         приховування перевищення встановлених лімітів  на обсяги утворення та розміщення відходів;

7)         змішування чи  захоронення відходів,  для  утилізації яких в Україні  існує відповідна  технологія,  без спеці- ального дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої  влади в галузі охорони навколишнього природного середовища;

8)         порушення  правил  ведення  первинного  обліку  та здій- снення контролю за операціями поводження з відходами;

9)         порушення  строків  подання  і порядку  звітності  щодо утворення,  використання, знешкодження та видален- ня відходів;

10)  невиконання вимог щодо поводження з відходами (під час їх збирання,  перевезення, зберігання,  оброблення,  утилі- зації, знешкодження, видалення та захоронення), що при- звело до негативних  екологічних, санітарно-епідемічних наслідків або завдало матеріальної чи моральної шкоди;

11)  передачу відходів з порушенням установлених правил на зберігання, оброблення  або видалення підприєм- ствам чи організаціям, що не мають відповідного до- зволу на проведення  цих операцій;

12)  порушення   встановлених правил  і режиму  експлуа- тації  установок  і виробництв з оброблення  та утилі-


зації відходів, а також полігонів  для зберігання  чи за- хоронення  промислових,  побутових  та інших відходів (сміттєзвалищ, шламосховищ, золовідвалів тощо);

13)  виробництво продукції  з відходів чи з їх використан- ням без відповідної  нормативно-технічної та техноло- гічної  документації,  погодженої  в установленому по- рядку;

14)  недотримання умов ввезення відходів як вторинної си- ровини на територію України;

15)  несвоєчасне внесення платежів за розміщення відходів;

16)  порушення   вимог  безпечного  перевезення  небезпеч- них відходів.

Законами України  може бути встановлено відповідаль- ність і за інші порушення  законодавства про відходи.