§ 1. Поняття екологічної безпеки та її правові основи

му  зафіксована спроба  визначити екологічну  безпеку  як стан довкілля  (біологічний, хімічний,  фізичний), що не є небезпечним  для здоров’я людей. Причому  це такий  стан, за якого здійснюється система запобігання настанню не- безпеки, тобто загрози1.

Конституційне право на безпечне  для життя  і здоров’я довкілля  (право на екологічну безпеку)  більшістю науков- ців визначається як загальнолюдське, абсолютне право, яке тісно пов’язане з правом на життя, правом на охорону жит- тя2. Екологічна  безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого  комплексу  взаємопов’язаних полі- тичних, економічних, технічних, організаційних, державно- правових та інших заходів.

Законність створює умови існування  екологічної безпе- ки, її вдосконалення та зміцнення.  В результаті  здійснення законності  створюється екологічна безпека, тобто такий порядок,  забезпечення якого закріплено державою; закон- ність та екологічна безпека складають основу нормального життя суспільства, усіх громадян України3.

На підставі  Декларації  про державний  суверенітет України від 16 липня 1990 року № 55-XII4 Україна само- стійно встановлює порядок організації охорони природи на своїй території та порядок використання природних ресур- сів. Вона має право заборонити  будівництво  та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організа- цій та інших об’єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.

1 Андрейцев В. Право екологічної безпеки: проблеми формуван- ня об’єктивного складу // Право України. – 2001. – № 10. – С. 9.

2 Краснова М., Позняк  Е. Правове забезпечення екологічної без- пеки: роль науково-правового фактора  // Право України. – 2000. –

№ 5. – С. 49.

3    Хіміч  О.  Взаємозв’язок  екологічної   безпеки  із  законністю:

окремі аспекти // Право України. – 2003. – № 11. – С. 65.

4 Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.

Завданнями національної екологічної  політики  є досяг- нення безпечного для здоров’я людини стану навколишньо- го природного середовища, що передбачає: проведення оцін- ки та послідовне зниження екологічних ризиків для здоров’я людини; упровадження системи екологічного маркування товарів  і продуктів  харчування;  приведення якості  питної води у відповідність з європейськими стандартами1.

Екологічну  безпеку  можна  поділити  на декілька  видів

(рис. 7.1).

Види екологічної безпеки

залежно від терито- ріальних показників

локальна регіональна державна міжнародна

залежно від способів забезпечення

ядерна, радіа- ційна

хімічна техногенна

біологічна

залежно від об’єкта захисту

екологічна без- пека людини та суспільства

екологічна без- пека довкілля

генетична

харчова

санітарна

Рис. 7.1. Види екологічної безпеки

1   Про  схвалення Концепції  національної екологічної  політики України на період до 2020 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України  від  17 жовтня  2007  року  №  880-р  // Офіційний вісник України. – 2007. – № 79. – Ст. 2961.

Екологічну  безпеку  належить  розглядати в рамках  на- ціональної   безпеки  в  цілому,  оскільки   остання  служить єдиній  меті – забезпеченню  безпеки  життєво  важливих інтересів всього населення країни. Оскільки українське  за- конодавство є цілісною соціальною системою, то необхідно виходити  з того, що носієм інтегрованих  потреб громадян та соціальних  груп є нація. Саме тому, на думку О. Хіміч, термін «національна безпека» точніше відображає сутність питання екологічної безпеки людини, суспільства та дер- жави1.  У Законі  України  «Про  основи  національної без- пеки України»  від 19 червня  2003 року № 964-IV2  одним із важливих  національних інтересів в Україні визначено забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян  і суспільства,  збереження  на- вколишнього природного середовища та раціональне вико- ристання  природних  ресурсів (ст. 6).

Об’єктами  національної безпеки (ст. 3 Закону  України

«Про основи національної безпеки України») є: по-перше, людина і громадянин – їхні конституційні права і свободи; по-друге, суспільство  – його духовні, морально-етичні, культурні,  історичні, інтелектуальні та матеріальні  ціннос- ті, інформаційне і навколишнє  природне середовище і при- родні ресурси; по-третє, держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Суб’єкти забезпечення національної безпеки визначені у ст. 4 Закону  України  «Про основи національної безпеки України»: Президент України; Верховна Рада України; Ка- бінет Міністрів  України;  Рада національної безпеки  і обо- рони України; міністерства та інші центральні органи вико- навчої влади; Національний банк України;  суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміні-

1  Хіміч О. Екологічна  безпека як елемент національної безпеки

// Право України. – 2002. – № 11. – С. 11.

2 Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.

страції та органи місцевого самоврядування; Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої роз- відки України,  Державна  прикордонна служба України  та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; громадяни  України, об’єднання громадян.

На сучасному етапі основними  реальними та потенцій- ними загрозами екологічної безпеки є: значне антропогенне порушення  і техногенна перевантаженість території Украї- ни, зростання  ризиків  виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів; нераціональне, ви- снажливе  використання мінерально-сировинних природ- них ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних; не- подоланність  негативних  соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи; погіршення  екологічного ста- ну водних басейнів, загострення проблеми транскордонних забруднень та зниження якості води; загострення техноген- ного стану гідротехнічних споруд  каскаду  водосховищ  на р. Дніпро; неконтрольоване ввезення  в Україну екологічно небезпечних  технологій, речовин, матеріалів  і трансгенних рослин, збудників  хвороб, небезпечних  для людей, тварин, рослин  і організмів,  екологічно  необґрунтоване викорис- тання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів; неефективність заходів щодо подолан- ня негативних  наслідків військової  та іншої екологічно не- безпечної  діяльності;  небезпека  техногенного,  у тому чис- лі ядерного та біологічного, тероризму;  посилення впливу шкідливих  генетичних  ефектів  у популяціях живих  орга- нізмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехно- логій; застарілість та недостатня  ефективність комплексів з утилізації  токсичних  і екологічно  небезпечних  відходів (ст. 7 Закону  України  «Про  основи  національної безпеки України»).

Згідно   із  п.  17  Основних   напрямів   державної   полі- тики  України   у  галузі  охорони  довкілля,   використання

природних  ресурсів та забезпечення екологічної  безпеки розв’язання проблем техногенно-екологічної безпеки по- требує: здійснення перебудови  техногенного середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на осно- ві впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ре- сурсозберігаючих технологій, безвідходних  та екологічно безпечних технологічних процесів, застосування відновлю- ваних джерел енергії, розв’язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів; налагодження ефектив- ного екологічного контролю за науково-дослідними робо- тами із створення об’єктів штучного  походження,  їх про- ектуванням, будівництвом  та функціонуванням з метою управління техногенними навантаженнями, раціональним використанням природних ресурсів і розміщенням продук- тивних  сил; проведення  класифікації регіонів  України  за рівнями  техногенно-екологічних навантажень,  створення карт техногенно-екологічних навантажень;  розробки ме- тодології визначення ступеня  екологічного ризику  для до- вкілля, обумовленого техногенними об’єктами; проведення досліджень  з метою створення системи моделей моніто- рингового  контролю  за об’єктами спостережень  у промис- ловості, енергетиці, будівництві,  транспорті  і сільському господарстві1.