§ 1. Поняття екологічної безпеки та її правові основи
Право екологічної безпеки, як об’єктивна категорія, має об’єкт і предмет регулювання. Об’єктом є ця безпека, а пред- метом – правовідносини, пов’язані з її забезпеченням1.
Поняття «безпека», згідно з етимологією цього слова, означає «відсутність» безпеки, «надійність», тобто відсут- ність будь-яких загроз особистості, суспільству та держа- ві (об’єкту безпеки)2. З позиції юридичної науки понят- тя «безпека» розглядається як стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз3.
Екологічна безпека є такий стан навколишнього при- родного середовища, при якому забезпечується попереджен- ня погіршення екологічної обстановки та виникнення небез- пеки для здоров’я людей (ч. 1 ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Зі
змісту ч. 1 ст. 50 Закону України «Про охорону на- вколишнього природного
середовища» випливає, що в ньо-
1 Андрейцев В. Право екологічної безпеки: проблеми формуван- ня об’єктивного складу // Право України. – 2001. – № 10. – С. 9.
2 Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. – М., 1989. – Т. 1. – С. 67.
3 Юридическая энциклопедия / Под ред. Ю.М.Тихомирова. – М., 1997. – С. 47.
му
зафіксована спроба визначити екологічну безпеку як стан довкілля
(біологічний, хімічний, фізичний), що не є небезпечним для здоров’я людей.
Причому це такий стан, за якого здійснюється система запобігання настанню не-
безпеки, тобто загрози1.
Конституційне право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (право на екологічну безпеку) більшістю науков- ців визначається як загальнолюдське, абсолютне право, яке тісно пов’язане з правом на життя, правом на охорону жит- тя2. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов’язаних полі- тичних, економічних, технічних, організаційних, державно- правових та інших заходів.
Законність створює умови існування екологічної безпе- ки, її вдосконалення та зміцнення. В результаті здійснення законності створюється екологічна безпека, тобто такий порядок, забезпечення якого закріплено державою; закон- ність та екологічна безпека складають основу нормального життя суспільства, усіх громадян України3.
На
підставі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року
№ 55-XII4 Україна само- стійно встановлює порядок організації охорони природи
на своїй території та порядок використання природних ресур- сів. Вона має право
заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств,
установ, організа- цій та інших об’єктів, які спричиняють загрозу екологічній
безпеці.
1 Андрейцев В. Право екологічної безпеки: проблеми формуван- ня об’єктивного складу // Право України. – 2001. – № 10. – С. 9.
2 Краснова М., Позняк Е. Правове забезпечення екологічної без- пеки: роль науково-правового фактора // Право України. – 2000. –
№ 5. – С. 49.
3 Хіміч О. Взаємозв’язок екологічної безпеки із законністю:
окремі аспекти // Право України. – 2003. – № 11. – С. 65.
4 Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
Завданнями
національної екологічної політики є досяг- нення безпечного для здоров’я
людини стану навколишньо- го природного середовища, що передбачає: проведення
оцін- ки та послідовне зниження екологічних ризиків для здоров’я людини;
упровадження системи екологічного маркування товарів і продуктів харчування;
приведення якості питної води у відповідність з європейськими стандартами1.
Екологічну безпеку можна поділити на декілька видів
(рис.
7.1).
Види екологічної безпеки
залежно від терито- ріальних показників
локальна регіональна державна міжнародна
залежно від способів забезпечення
ядерна, радіа- ційна
хімічна техногенна
біологічна
залежно від об’єкта захисту
екологічна без- пека людини та суспільства
екологічна без- пека довкілля
генетична
харчова
санітарна
Рис.
7.1. Види екологічної безпеки
1 Про схвалення Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 року № 880-р // Офіційний вісник України. – 2007. – № 79. – Ст. 2961.
Екологічну
безпеку належить розглядати в рамках на- ціональної безпеки в цілому,
оскільки остання служить єдиній меті – забезпеченню безпеки життєво
важливих інтересів всього населення країни. Оскільки українське за-
конодавство є цілісною соціальною системою, то необхідно виходити з того, що
носієм інтегрованих потреб громадян та соціальних груп є нація. Саме тому, на
думку О. Хіміч, термін «національна безпека» точніше відображає сутність
питання екологічної безпеки людини, суспільства та дер- жави1. У Законі
України «Про основи національної без- пеки України» від 19 червня 2003
року № 964-IV2 одним із важливих національних інтересів в Україні визначено
забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян
і суспільства, збереження на- вколишнього природного середовища та
раціональне вико- ристання природних ресурсів (ст. 6).
Об’єктами національної безпеки (ст. 3 Закону України
«Про основи національної безпеки України») є: по-перше, людина і громадянин – їхні конституційні права і свободи; по-друге, суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні ціннос- ті, інформаційне і навколишнє природне середовище і при- родні ресурси; по-третє, держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.
Суб’єкти
забезпечення національної безпеки визначені у ст. 4 Закону України «Про
основи національної безпеки України»: Президент України; Верховна Рада України;
Ка- бінет Міністрів України; Рада національної безпеки і обо- рони України;
міністерства та інші центральні органи вико- навчої влади; Національний банк
України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні
адміні-
1 Хіміч О. Екологічна безпека як елемент національної безпеки
// Право України. – 2002. – № 11. – С. 11.
2 Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
страції
та органи місцевого самоврядування; Збройні Сили України, Служба безпеки
України, Служба зовнішньої роз- відки України, Державна прикордонна служба
України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України;
громадяни України, об’єднання громадян.
На сучасному етапі основними реальними та потенцій- ними загрозами екологічної безпеки є: значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість території Украї- ни, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів; нераціональне, ви- снажливе використання мінерально-сировинних природ- них ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних; не- подоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи; погіршення екологічного ста- ну водних басейнів, загострення проблеми транскордонних забруднень та зниження якості води; загострення техноген- ного стану гідротехнічних споруд каскаду водосховищ на р. Дніпро; неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів, екологічно необґрунтоване викорис- тання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів; неефективність заходів щодо подолан- ня негативних наслідків військової та іншої екологічно не- безпечної діяльності; небезпека техногенного, у тому чис- лі ядерного та біологічного, тероризму; посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих орга- нізмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехно- логій; застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів (ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України»).
Згідно із п. 17 Основних напрямів державної полі- тики України у галузі охорони довкілля, використання
природних
ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розв’язання проблем
техногенно-екологічної безпеки по- требує: здійснення перебудови техногенного
середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на осно- ві
впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ре- сурсозберігаючих
технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів,
застосування відновлю- ваних джерел енергії, розв’язання проблем знешкодження і
використання всіх видів відходів; налагодження ефектив- ного екологічного
контролю за науково-дослідними робо- тами із створення об’єктів штучного
походження, їх про- ектуванням, будівництвом та функціонуванням з метою
управління техногенними навантаженнями, раціональним використанням природних
ресурсів і розміщенням продук- тивних сил; проведення класифікації регіонів
України за рівнями техногенно-екологічних навантажень, створення карт
техногенно-екологічних навантажень; розробки ме- тодології визначення ступеня
екологічного ризику для до- вкілля, обумовленого техногенними об’єктами;
проведення досліджень з метою створення системи моделей моніто- рингового
контролю за об’єктами спостережень у промис- ловості, енергетиці,
будівництві, транспорті і сільському господарстві1.