§ 1. Поняття права природокористування

Проблеми щодо забезпечення раціонального та безпеч- ного використання природних ресурсів вимагають глобаль- ного об’єднання зусиль усіх держав світу. Стійке викорис- тання  природних  ресурсів повинно  задовольняти потреби не тільки теперішнього часу, але й майбутніх поколінь. Відносини  з раціонального та безпечного природокористу- вання здійснюються людством протягом усієї діяльності, пов’язаної з використанням природних  ресурсів. Метою їх реалізації є:

а)         досягнення  найбільш  ефективного використання при- родних ресурсів;

б)         запобігання погіршенню якості природних  ресурсів;

в)         запобігання забрудненню  місцезнаходження природ- них ресурсів;

г)         мінімізація  шкідливого  впливу  природних  факторів  і технологічних процесів  використання природних  ре- сурсів на здоров’я людини.

Безпека  природокористування передбачає  здорові та безпечні  умови не тільки  для працівників добувних  галу- зей, але й для інших осіб, на яких може негативно подіяти погіршення  стану навколишнього природного  середовища внаслідок  нераціонального використання природних  ре- сурсів.


Природні ресурси відіграють провідну роль в соціально- економічному розвитку  України  на сучасному етапі. При- родокористування –  це  використання   корисних   влас- тивостей природних  об’єктів (ресурсів),  навколишнього природного середовища в цілому з метою задоволення різно- манітних  потреб людини та забезпечення  її життєдіяль- ності. Використання природних  ресурсів регламентується правовими  нормами.

Природокористування є об’єктом правового регулюван- ня в першу чергу природоресурсового права – земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, атмосферного. Низка  положень  щодо використання природних  ресурсів законодавчо  закріплена в законах  України:  «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу»,  «Про природно-заповідний фонд України»,  а також у кримінальному, адміністративному, цивільному  та інших галузях законодавства.

В основі диференціації норм природоресурсового права лежить  існування  в природі  інтеграційного ресурсу, окре- мих видів природних  ресурсів і об’єктів. Різні природні ре- сурси та об’єкти є складовою  частиною єдиної і неподіль- ної природи. Внаслідок  зазначеного  правове регулювання, наприклад,  надрокористування, водокористування, лісо- користування тощо, має у своїй  основі  ідентичні  правові принципи  та підходи.

Властивості деяких  природних  ресурсів  обумовлюють однотипність  підходів до правового регулювання відносин з їхнього  використання. Тому  законодавець регулює  такі відносини подібним чином.

Право природокористування поширюється не на усі форми, види та різновиди використання об’єктів навколиш- нього природного середовища, а лише на ті, що підлягають правовому врегулюванню. У предмет права природокорис- тування не входить, наприклад, використання атмосферно-


го повітря для дихання, використання сонячної енергії для задоволення фізіологічних потреб людини.

Система юридичних норм, які регулюють природо- ресурсові відносини, виникла  та розвивалася на основі державної власності на природні ресурси. Вона стала під- ґрунтям  утворення особливого інституту – права природо- користування.

Використання природних  ресурсів громадянами,  під- приємствами, установами  та організаціями повинно  здій- снюватися  з  додержанням обов’язкових  екологічних  ви- мог:

а)         раціонального і економного  використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх ре- сурсозберігаючих технологій;

б)         здійснення заходів  щодо попередження псування,  за- бруднення,  виснаження природних  ресурсів та нега- тивного впливу на стан навколишнього природного середовища;

в)         здійснення науково-обґрунтованих заходів  щодо від- творення  відновлюваних природних  ресурсів;

г)         застосування біологічних,  хімічних  та інших  методів поліпшення якості природних  ресурсів, які забезпечу- ють охорону  навколишнього природного  середовища, ресурсозбереження і безпеку здоров’я населення;

д)         збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають осо- бливій охороні;

е)         здійснення підприємницької діяльності  без порушен- ня екологічних прав інших осіб (ст. 40 Закону  України

«Про  охорону  навколишнього природного  середови- ща»).

Єдиної думки щодо визначення інституту  права при- родокористування у науці не існує. Наведемо  декілька прикладів:  як інститут  екологічного  права право природо-


користування є сукупністю норм закріплених в нормативно- правових  актах, з приводу  регулювання відносин,  що ви- никають  при використанні природних  ресурсів1;  інститут права природокористування – це сукупність правових норм різних галузей природноресурсового законодавства, що ре- гулюють  суспільні  відносини  щодо  використання корис- них властивостей природних  об’єктів2; під правом приро- докористування  слід розуміти  інститут  Загальної частини екологічного  права, в якому об’єднані норми, що визнача- ють спільні положення для права користування всіма вида- ми природних  об’єктів, включаючи і норми, які регулюють їхнє комплексне використання3; право природокористуван- ня – система  юридичних  норм  і засобів,  спрямованих на врегулювання відносин  щодо ефективного використання, відновлення і охорони  природних  ресурсів,  забезпечення багатогранних матеріальних,  економічних  і соціальних  ін- тересів та законних прав суб’єктів природокористування4 тощо.

Право природокористування необхідно розглядати в об’єктивному  і суб’єктивному  змісті, а також  як різновид правовідносин.

Об’єктивне право природокористування представляє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини з приводу використання природних ресурсів.

1  Тищенко  Г.В. Екологічне  право: Навч. посібник  для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: ТП Пресс, 2003. – С. 47.

2  Природноресурсове право: Навч.  посіб. / За  ред. І.І. Карака- ша. – К.: Істина, 2005. – С. 113.

3 Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / А.П. Гетьман, М.В. Шульга, В.К. Попов та ін.; За ред. А.П. Гетьмана та М.В. Шульги. – Х.: Право, 2006. – С. 113.

4  Андрейцев В.І. Екологічне  право: Курс лекцій: Навч. посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 67.


Суб’єктивне право  природокористування – це сукуп- ність прав та обов’язків суб’єктів права природокористу- вання.

Право  природокористування як  різновид правовід- носин  можна визначити як правовідносини з природу ви- користання природних ресурсів, які є механізмом реалізації об’єктивного і суб’єктивного права природокористування.

В  загальному   розумінні:  право   природокористуван- ня  – це інститут  екологічного права, який  складається  із сукупності  правових  норм, що регулюють підстави та по- рядок використання природних ресурсів, права і обов’язки природокористувачів,  а також охорону їх прав та законних інтересів.