§ 2. Підстави виникнення та припинення права власності на природні  ресурси

Підставою виникнення права власності на природні ресурси вважається юридичний  факт набуття  права во- лодіння, користування  та розпорядження конкретним при- родним ресурсом.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України  пра- во власності  набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.  Воно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або не- законність  набуття права власності не встановлена судом.

Громадяни  України  набувають право власності  на при- родні ресурси на підставі: придбання за договором купівлі- продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно- правовими угодами; безоплатної передачі із державної і комунальної власності; приватизації; паювання; прийняття спадщини.

В Україні  іноземні  громадяни  та особи без громадян- ства  також  можуть  набувати  право  приватної   власності на природні  ресурси.  Підставами  зазначеного  є укладан- ня цивільно-правових договорів  (купівлі-продажу, ренти, дарування,  міни тощо); викуп земельних  ділянок,  на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать  їм на праві власності; прийняття спадщини.

Проте відповідно до норм чинного законодавства Укра- їни не усі природні  ресурси можуть перебувати  у приват- ній власності іноземних  осіб та осіб без громадянства. Так,


землі  сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину  іноземними громадянами,  а також  особами  без громадянства, протягом  року підлягають  відчуженню  (ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу  України). Подібне  положення закріплено у ч. 2 ст. 13 Лісового  кодексу  України:  «ліси, отримані  у спадщину  іноземними громадянами,  особами без громадянства та іноземними юридичними особами, під- лягають відчуженню протягом одного року».

На підставі ст. 333 Цивільного кодексу України  особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здо- була іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником,  якщо вона діяла відповідно  до закону, місцевого звичаю або за- гального дозволу власника  відповідної земельної ділянки.

Юридична  особа публічного  права набуває право влас- ності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність  на підставах, не заборонених  законом  (ст.

329 Цивільного кодексу України).

Юридичні  особи (засновані громадянами України  або юридичними особами  України) можуть  набувати  у влас- ність дозволені законодавством природні ресурси для здій- снення підприємницької діяльності  у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування,  міни, інши- ми цивільно-правовими угодами;  б)  внесення  природних ресурсів її засновниками до статутного фонду; в) прийнят- тя спадщини;  г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Право комунальної власності на природні ресурси може виникнути в результаті  передання  їх із приватної  чи дер- жавної власності. Крім того, безхазяйні природні ресурси, а це ті, які не мають власника  або їх власник  невідомий, від- повідно до ст. 335 Цивільного кодексу України, після спли- ву одного року з дня взяття  їх на облік за заявою  органу, уповноваженого управляти майном  відповідної  територі-


альної громади, можуть бути передані за рішенням  суду у комунальну власність.

Право державної власності на природні ресурси набу- вається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, об- ласних,  Київської  та Севастопольської міських, районних державних  адміністрацій, державних  органів приватизації, центральних органів  виконавчої  влади  з питань  природ- них ресурсів, відповідно до закону. В державну власність можуть бути передані природні ресурси у разі виникнення суспільних  потреб або суспільної необхідності.

Момент набуття права власності за договором визначе- ний статтею 334 Цивільного кодексу  України.  Так, право власності у набувача майна за договором виникає  з момен- ту передання  майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення  його набувачеві  або перевізникові, організації  зв’язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві  майна, відчуженого без зобов’язання доставки. Право власності на майно за до- говором, який підлягає  нотаріальному посвідченню, вини- кає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання  законної сили рішенням суду про визнання дого- вору, не посвідченого  нотаріально,  дійсним.  Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає  з моменту такої реєстрації.

Підставою припинення права власності на природні ресурси вважається юридичний факт втрати права воло- діння, користування та розпорядження конкретним при- родним ресурсом.

Підстави  припинення права власності  на природні  ре- сурси визначаються законодавством та у значній мірі зале- жать від форми власності.

Загальні підстави припинення права власності  закрі- плені у ст. 346 Цивільного кодексу України,  а саме: відчу-


ження власником  свого майна; відмова власника  від права власності; припинення права власності  на майно, яке за законом не може належати  цій особі; знищення  майна; ви- куп пам’яток історії та культури;  викуп земельної  ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю; викуп нерухомого майна у зв’язку з викупом  з метою суспільної  необхіднос- ті земельної ділянки, на якій воно розміщене; звернення стягнення  на майно  за зобов’язаннями власника;  реквізи- ція; конфіскація; припинення юридичної  особи чи смерть власника.

Припинення права приватної власності на природні ре- сурси може здійснюватися за рішенням: по-перше, власни- ка природного ресурсу (добровільна відмова, продаж, дару- вання, обмін тощо); по-друге, суду (у разі порушення  норм екологічного  законодавства щодо охорони,  раціонального використання та відтворення природних ресурсів, система- тичного невнесення  плати тощо).

Право державної власності на природні ресурси припи- няється у разі їх передання у комунальну або приватну влас- ність. У свою чергу, право комунальної власності  на при- родні ресурси припиняється у разі передання їх у державну або приватну  власність.  За рішенням  власника  в порядку, визначеному законодавством про приватизацію, майно, яке знаходиться у державній або комунальній власності, відчу- жується у власність громадян та юридичних осіб.