§ 2. Види екологічних прав громадян

Навколишнє природне  середовище  і природні  ресур- си – невід’ємна умова життєдіяльності будь-якої  людини, суспільства в цілому. Якість навколишнього природного середовища,  зокрема  природних  ресурсів, впливає  на най- дорожче, що є у людини – на здоров’я, а в державі – на стан розвитку економіки1. Пряма залежність стану здоров’я та тривалості життя громадян від своєчасної та ефективної реалізації екологічних прав є незаперечною.

Екологічні права громадян – це визнана міжнародним співтовариством та закріплена в юридичних нормах націо- нального законодавства можливість певної поведінки грома- дян у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природних ре- сурсів і забезпечення екологічної безпеки.

Конституція України  в ст. 50 визначає  основні  еколо- гічні права громадян (рис. 4.3).

1 Рябець  К.А. Проблемні  питання  діяльності природоохоронних і природоресурсових органів державного управління та шляхи їх ви- рішення  // Збірник праць студентів та молодих учених. – К.: Між-


 

Основні  (конституційні) екологічні права громадян

право на безпечне для життя і здоров’я довкілля

право на відшкодування шкоди завданої порушенням права на безпечне довкілля

право на одержання  екологічної інформації

Рис. 4.3. Основні  (конституційні) екологічні права громадян

Розвиток інституту  екологічних  прав почався з форму- вання права людини на безпечне довкілля. Вперше в історії правової науки ця тема була досліджена  на монографічно- му рівні О.С. Колбасовим (1976 р.). Він, розглядаючи право людини на безпечний  стан довкілля,  зазначив, що це право не знайшло  «еще достаточно  полного  позитивного право- вого закрепления ни в международно-правовых докумен- тах, ни в законодательстве отдельных стран»1.

Документом,   який  заклав   основи  сучасного  інститу- ту екологічних прав, О.С. Колбасов визначив Декларацію ООН про права людини. У ній знайшло своє відображення право людини на життя.

На міжнародному рівні проблема права людини на безпечне  довкілля  вперше була обговорена  в процесі про- ведення  Стокгольмської конференції ООН  1972  року, результатом якої  стала  прийнята 16 червня  Декларація з навколишнього середовища. У ній знайшло  закріплено на- ступне положення: «Людина має право на сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, якість якого дозволяє вести достойне та процвітаюче  життя, та несе відповідаль- ність за охорону і покращення навколишнього середовища

1 Колбасов О.С. Экология: политика  – право. – М.: Наука, 1976. – С. 78-91.


на благо нинішнього  і майбутніх поколінь». О.С. Колбасов назвав  зазначену  Декларацію другим по значущості  доку- ментом для розвитку  інституту екологічних прав.

Право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкіл- ля – одне з фундаментальних і всеосяжних суб’єктивних прав людини та громадянина, що зачіпає основи життєдіяльності, пов’язані з підтримкою нормальних екологічних, економічних і естетичних умов життя. Саме тому зазначене право закріплене не лише в ст. 50 Конституції України, а й ст. 9 Закону України

«Про охорону навколишнього природного  середовища»  та ст.

293 Цивільного кодексу України. У ст. 293 Цивільного кодек- су України зазначено, що фізична особа має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля,  про якість харчових продуктів  і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псу- вання, забруднення довкілля,  є незаконною.  Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути при- пинена за рішенням суду. Фізична особа має право на безпечні для неї продукти  споживання (харчові  продукти  та предмети побуту),  а також на належні,  безпечні  і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

Право  на безпечне  навколишнє природне  середовище є невіддільним від сутності  людини.  Розуміння і розгляд цього права з природно правових позицій характеризують- ся його універсальністю. Формування права  на безпечне довкілля  як вихідної, основної ідеї виражає  зміст, основну мету екологічного права.

Особливості права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля полягають у наступному: загальнолюд- ське право, що знайшло  відображення в екологічному  за- конодавстві;  тісно пов’язане  з правом  на життя  і охорону здоров’я; характеризує гуманістичну  спрямованість еколо-


гічного права; має переважно немайновий характер і перед- бачає охорону  благ людини  як біологічного  і соціального організму, його життя і здоров’я; обов’язковий  правовий атрибут, що забезпечує  спосіб життя людини у відповідній екологічній обстановці; є елементом екологічного добробу- ту громадян  України;  зумовленість його персоніфікації – закономірності взаємодії людини і навколишнього природ- ного середовища  як місця, джерела і умови її біологічного існування  і розвитку; інтегрована правова категорія тощо1.

Оскільки право громадян на екологічну безпеку, закріплене в ст. 50 Конституції України, носить абсолютний  характер, то, незалежно від чинників, що призвели до його порушення, грома- дяни мають право на відшкодування заподіяної шкоди2. Правове регулювання можливості відшкодування такої шкоди є одним із важливих  механізмів реалізації права громадян на безпечне до- вкілля та одночасно воно виступає як самостійне їх право.

Відшкодування шкоди  завданої  порушенням права  на безпечне довкілля варто розглядати як складний соціально- правовий інститут, який за своєю правовою природою є поєднанням юридичної (цивільно-правової) відповідаль- ності, яка наступає у разі порушення екологічних прав про- типравними, винними  діяннями,  та позитивної (соціаль- ної)  відповідальності, яка  наступає  у випадку  заподіяння шкоди природними, природно-техногенними чи іншими надзвичайними подіями і явищами,  і за своєю юридичною природою є заходами захисту порушених екологічних прав та реалізується шляхом застосування цих заходів3.

1  Андрейцев В.І. Екологічне  право: Курс лекцій: Навч. посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 35.

2   Решетник Л.П.  Відшкодування шкоди,  заподіяної  порушен- ням  екологічних  прав  громадян:  Автореф.  дис... канд. юрид. наук:

12.00.06. – Х., 2005. – С. 10.

3   Решетник Л.П.  Відшкодування шкоди,  заподіяної  порушен- ням  екологічних  прав  громадян:  Автореф.  дис... канд. юрид. наук:

12.00.06. – Х., 2005. – С. 11.


Право на одержання екологічної інформації чітко визна- чене в міжнародному та національному законодавстві.

Доступ громадськості до актуальної  та оперативної ін- формації є життєво важливим для здоров’я людини і захис- ту довкілля.  Декларація Ріо-де-Жанейро про навколишнє середовище та розвиток  стверджує, що екологічні питання найкраще вирішуються за участю усіх зацікавлених грома- дян на відповідному  рівні.

Конвенція про доступ до інформації,  участь громад- ськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуд- дя з питань, що стосуються довкілля  (Орхуська конвенція) накладає  на держави-учасниці ряд зобов’язань стосовно збирання і обробки екологічної інформації, її доведення  до громадськості, публікування екологічних звітів тощо1.

Право  на  одержання   екологічної  інформації   є  одним із важливих  конституційних прав громадян.  Кожна  особа в Україні  повинна  мати  змогу  одержати  інформацію  про стан довкілля  та про його вплив на здоров’я.

Закон України «Про охорону навколишнього природно- го середовища»  (ст. 9) закріплює за кожним громадянином право на вільний доступ до інформації  про стан навколиш- нього природного  середовища  (екологічна інформація) та вільне отримання,  використання, поширення та зберігання такої інформації,  за винятком обмежень, встановлених за- коном.

Цьому  праву  відповідає  обов’язок  держави  щодо  на- дання необхідної інформації, через відповідні органи дер- жавної влади, у повноваження яких входить інформування населення про екологічний стан. Такими органами держав-

1 Пономаренко М.М. Практика співпраці органів державної вла- ди і громадськості з питань  охорони  довкілля  (на прикладі  Мініс- терства охорони навколишнього природного  середовища  України)

// Новітні  тенденції  розвитку  демократичного врядування: світо- вий та український досвід: матеріали  наук.-практ.  конф. за міжнар. участю. – К.: НАДУ, 2008. – Т. 2. – С. 334.


ного управління в Україні  є Міністерство охорони  навко- лишнього природного середовища України, Міністерство охорони  здоров’я  України   та  підпорядковані їм  органи. Вони повинні надавати своєчасну і достовірну інформацію у засоби  масової інформації,  на радіомовлення та телеба- чення.

Важливу роль у поширенні  екологічної інформації  віді- грають громадські екологічні організації, розміщуючи  її на власних  сайтах. Для найбільш  ефективного використання інформації  деякі організації створили  власні бази електро- нної розсилки.  Серед таких організацій  необхідно відміти- ти Харківську міську громадську організацію «Незалежна агенція екологічної інформації»,  яка створила і постійно поновлює  інформацію  на Веб-сайті «Світ відходів» (www. waste.com.ua).

Окрім вищезазначених екологічних  прав громадян Конституція України  закріплює право користування при- родними  об’єктами права власності  народу (ч. 2 ст. 13), у тому числі на землю (ч. 2 ст. 14).

Значна частина екологічних прав громадян регламенто- вана статтею 9 Закону  України  «Про охорону навколиш- нього природного середовища»  (рис. 4.4).

Екологічні  права громадян визначені також і в інших нормативно-правових актах природоохоронного законо- давства. Природоресурсове законодавство вміщує  правові норми, що закріплюють  права громадян  щодо використан- ня тих, чи інших природних  ресурсів на праві власності чи праві природокористування. Антропоохоронним законо- давством визначаються права громадян у галузі санітарно- епідемічної, радіаційної, ядерної та іншої безпеки.


 

Екологічні  права громадянина


право на безпечне для його життя та здоров’я навколиш- нє природне середовище

право на участь в розробці та здійсненні заходів щодо охоро- ни навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів

право на здійснення загаль- ного і спеціального  викорис- тання природних  ресурсів

право на об’єднання в гро- мадські природоохоронні формування

право на участь у публічних слу- ханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє при- родне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об’єктів та у проведенні громад- ської екологічної експертизи

право на подання до суду по- зовів до державних  органів, підприємств,  установ, органі- зацій і громадян про відшко- дування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навко- лишнє природне середовище


 

право на участь в обговоренні та внесення пропозицій до проек- тів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколиш- нього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів міс- цевого самоврядування, юри- дичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань

право на вільний доступ до інформації про стан навколиш- нього природного середовища (екологічна інформація) та віль- не отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обме- жень, встановлених законом

право на одержання  екологіч- ної освіти

право на оскарження у судо- вому порядку рішень, дій або бездіяльності органів держав- ної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення еколо- гічних прав громадян у поряд- ку, передбаченому законом


 

Рис. 4.4. Екологічні  права громадянина, які регламентовані ст. 9 Закону України «Про  охорону навколишнього природного середовища»