§ 2. Принципи державного управління в галузі екології
Принципи державного екологічного управління – це основні положення, які визначають створення й функціо- нування системи державного управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального вико- ристання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.
Французький інженер і науковець Анрі Файоль (1841-
1925 р.р.) відзначив, що «будь-яке правило, будь-який ад- міністративний засіб, що зміцнює соціальне утворення або полегшує його здійснення, займає своє місце серед прин- ципів». Крім того, саме він є одним із перших дослідників, які намагалися систематизувати принципи управління. В основу своєї системи А. Файоль поклав адміністративну доктрину. Виходячи з неї, у 20-х роках науковець визначив
чотирнадцять
принципів, які, на його думку, стосувалися всіх без винятку галузей
адміністративної діяльності: 1) поділ праці; 2) повноваження і
відповідальність; 3) дисци- пліна; 4) єдиноначальність; 5) єдність
керівництва; 6) під- порядкування особистих інтересів загальному; 7)
винаго- рода; 8) централізація; 9) ієрархія (скалярний ланцюг); 10) порядок;
11) справедливість; 12) стабільність штату; 13) ініціативність; 14)
корпоративний дух1.
Сучасні теорія і практика принципи державного еколо- гічного управління поділяють на дві групи: загальні і струк- турні.
До першої групи «загальні принципи державного еко- логічного управління» відносяться такі основні принци- пи державного управління, як законність, демократизм, об’єктивність і ефективність.
Принцип законності державного управління полягає у додержанні законів, характеризує устрій, при якому сус- пільне життя та діяльність забезпечується законами. Закон має домінувати над владою, зокрема над адміністративни- ми органами, що здійснюють державне управління.
Народовладдя є основою принципу демократизму дер- жавного управління, який має свій прояв в утворенні демо- кратичної системи управління, яка б влаштовувала більшу частину громадян.
Беззастережне організаційне забезпечення життєдіяль- ності об’єкту виражає принцип об’єктивності державного управління.
Принцип ефективності державного управління характе- ризується результативністю. Ефективне державне управ- ління в галузі екології завжди було та є основою забезпе- чення благополуччя суспільства. Воно залежить від витрат на утримання апарату управління та результатів управлін-
1
Файоль А. Учение об управлении // Научная организация труда и управления /Под
ред. А.Н. Щербаня. – М.: Экономика, 1966. – С. 24.
ської
діяльності, які знаходять своє відображення в успіш- ності функціонування
керованого об’єкту. Важливою умо- вою досягнення найбільшої результативності
державного управління в галузі екології є наявність людських, матері- альних,
організаційних факторів та безлічі інших чинників, серед яких слід особливо
виділити професіоналізм і сум- лінність.
Друга група «структурні принципи державного еко- логічного управління» вміщує у собі наступні принципи: цільовий, організаційний, функціональний та процесуаль- ний.
Цільовий принцип державного управління передбачає чітке визначення цілей управління, їх узгодженість між со- бою та послідовність реалізації.
Складовими організаційного принципу державного управління є єдність мети, первинність функцій та вторин- ність структури, функціональна замкнутість підрозділів апарату управління, простота організаційної структури, єдність керівництва, оптимальність централізованих і де- централізованих форм управління, зворотній зв’язок1.
Основою функціонального принципу державного управ- ління є наділення органів державної влади конкретними функціями, запобігання їх дублюванню та забезпечення сумісності функцій одного органу з іншими у межах орга- нізаційної структури управління.
Зміст процесуального принципу державного управлін- ня вміщує у собі порядок здійснення управлінської діяль- ності, особисту відповідальність за її результати, а також стимулювання у разі її ефективності. Останнє, як правило, зводиться до оплати праці, матеріального та морального стимулювання.
1
Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практи- ка. – Тернопіль:
Карт-бланш, 1997. – С. 210-211.