Законотворчий процес у галузі екології в Україні досить складний  та тривалий.  Питання правової  охорони  навко- лишнього природного середовища особливої актуальності набуло у нашій країні й в державах колишнього Радянсько- го Союзу після аварії на Чорнобильській АЕС. З цього часу почали виникати стійкі тенденції розвитку  екологічного законодавства.

Екологічне законодавство – це система нормативно- правових актів, що закріплюють  екологічні права та обов’язки громадян, а також регулюють природоресурсові, природоохоронні та антропооохоронні відносини.

Норми  екологічного  законодавства найчастіше  поділя- ються на дві великі групи, а саме природоресурсове та при- родоохоронне законодавство1.

М.М. Бринчук вважає, що «немає підстав для виділен- ня відносин по забезпеченню  екологічної  безпеки як окре- мої групи суспільних  відносин, регульованих екологічним правом, поряд з відносинами по використанню природних ресурсів і охороні навколишнього середовища»2.

На відміну від науковців, які включають нормативно- правові акти екологічної  безпеки громадян  в групу приро- доохоронного  законодавства, ми об’єднуємо їх у самостій- ну окрему  третю групу  – атропоохоронне законодавство. Підґрунтям для цього є чітка диференціація між актами природохоронного  й  антропоохоронного  законодавства.

1  Малишко  М.І. Екологічне  право України: Навч. посібник. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга»,  2001. – С. 20; Андрейцев  В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юридичних фа- культетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – С. 23; Баб’як О.С., Біленчук П.Д., Чирва  О.Ю. Екологічне  право України:  Навч. посібник.  – К.: Атіка,

2000. – С. 15; Бринчук М.М. О понятийном аппарате экологического права // Государство и право. – 1998. – № 9. – С. 25

2  Бринчук М.М. О понятийном аппарате  экологического права

// Государство и право. – 1998. – № 9. – С. 25.


Прикладами спеціальних нормативно-правових актів ан- тропоохоронного законодавства, які  врегульовують кон- кретно  екологічну  безпеку  громадян,  є  закони  України:

«Про правовий  режим території, що зазнала радіоактивно- го забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від

27 лютого 1991 року № 791а-XII1, «Про забезпечення са- нітарного та епідемічного  благополуччя населення»  від 24 лютого 1994 року № 4004-XII2,  «Про використання ядер- ної енергії та радіаційну  безпеку»  від 8 лютого 1995 року

№ 39/95-ВР3, «Про правовий режим надзвичайного стану»

від 16 березня 2000 року № 1550-III4  тощо.

Н.Д. Казанцев, будуючи модель інтегрованої галузі при- родоресурсового  законодавства, включив в її особливу час- тину, крім земельного, водного, лісового і гірничого, також природоохоронне право5.

Дану модель природоресурсового законодавства вважа- ємо безпідставною.  Усі природні  ресурси як у сукупності, так і окремо є невід’ємними  компонентами природи. Тому природоресурсове право більш доречно вважати  частиною комплексної галузі природоохоронного права. Хоча у той же час врегулювання відносин  з приводу  охорони  навко- лишнього природного  середовища, в тому числі й природ- них ресурсів,  та раціонального природокористування по- требує чіткої диференціації у законодавстві.

На нашу думку, основними  складовими природоресур- сового законодавства є правові  норми з приводу  врегулю- вання раціонального використання земель, вод, лісів, надр, фауни, флори, атмосферного  повітря. Природоохоронне за-

1 Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 16. – Ст. 198.

2 Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 27. – Ст. 218.

3 Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 12. – Ст. 81.

4 Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.

5  Казанцев  Н.Д.  О преподавании природоохранительного пра- ва в высших юридических  учебных заведениях.  – В кн.: Проблемы охраны природы. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1972. – С. 133.


конодавство має в своїй основі правові норми, що врегульо- вують охорону  природних  ресурсів  і ландшафтів, об’єктів й територій  природно-заповідного фонду, лікувально- оздоровчих  територій  та рекреаційних зон, екосистем і комплексів,  природно-антропогенних ландшафтів. Право- ві норми антропоохоронного законодавства регулюють від- носини з приводу забезпечення екологічної безпеки (радіа- ційної, ядерної, санітарної, харчової, хімічної тощо).

Україна сьогодні має достатню кількість нормативно- правових актів в системі екологічного законодавства. Про- те, значна об’ємність його підгалузей «не є запорукою реаль- ної ефективності, яка багато в чому залежить  від практики реалізації»1.

Ми не поділяємо думку С.В. Размєтаєва2, І.А. Дмитрен- ка3  та інших науковців  про доцільність  прийняття Еколо- гічного кодексу України.

На  нашу думку, підставами  неможливості проведення кодифікації всього екологічного  законодавства в єдиному пропонованому Екологічному кодексі України є: по-перше, воно має три чітко відмежовані одна від одної підгалузі: природоохоронне законодавство, природоресурсове зако- нодавство,  антропоохоронне законодавство; по-друге, зна- чною проблемою є суттєва різниця  в об’єкті та колі відно- син, які врегульовуються за допомогою  окремої  підгалузі екологічного законодавства; по-третє, величезна кількість нормативно-правових актів, які стосуються  конкретно  ви- значеної підгалузі екологічного законодавства4. Саме тому,

1  Тацій В. Правова  наука в Україні: стан та перспективи розви- тку // Вісник Академії правових наук. – 2003. – № 2/3. – С. 23.

2 Размєтаєв С.В. До питання розробки проекту Екологічного  ко- дексу України  // Екологічний вісник. – 2003. – № 3-4. – С. 20.

3   Дмитренко  І.А. Екологічне  право  України:  Підручник.  – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 30.

4  Рябець  К.А. Адміністративно-правове регулювання екологіч- ної діяльності: Дис. … к.ю.н.: 12.00.07. – К., 2007. – С. 75.


ми вважаємо, що для врегулювання питань охорони навко- лишнього природного середовища, раціонального викорис- тання природних  ресурсів та екологічної безпеки громадян потрібно прийняти окремі кодекси: Природоохоронний ко- декс України, Природоресурсовий кодекс України, Антро- поохоронний кодекс України1.