1.4. Система державного фінансування зовнішньої торгівлі та перспективи її розвитку

Процес глобалізації як новий етап інтернаціоналізації господарсь& кого життя  має низку  особливостей. МВФ визначає  їх як «зростаю& чий обсяг та різноманіття трансграничних трансакцій товарів, послуг та міжнародних потоків  капіталу».  Інтеграції  країни  в цей процес є об’єктивною  необхідністю  її поступального розвитку  та  долучення до переваг  міжнародного поділу  праці.  На  передній  план  виходить переорієнтація системи  державного  (адміністративного та неадміні& стративного) регулювання зовнішньої  торгівлі на вирішення завдань формування нової моделі зовнішньоекономічного сектора, захисту національних інтересів, посилення конкурентоспроможності українсь& кого експорту.

Стратегічні цілі соціально&економічної політики  держави  в сучас&

них умовах інтеграції  України  у світове господарство  повинні  перед& бачати створення конкурентоспроможного на світових ринках зовніш& ньоекономічного сектора національної економіки. Державна  політика, в тому числі і бюджетна, повинна мати одним із своїх пріоритетів сприяння розвитку  такого сектора та використовувати різноманітні форми  й методи  зниження ризиків  діяльності  у зовнішньоекономіч& ному секторі та створення системи підтримки зовнішньоекономічної активності.

Необхідність переходу до нової моделі зовнішньоторговельної активності зумовлена  насамперед  тим, що в структурі  українського експорту значна частка товарів з низьким  рівнем переробки  (на про& дукцію чорної металургії, хімічну, мінеральну сировину та сільгосп& сировину  припадає  близько  70% експорту), що виснажує  ресурсну базу країни та робить експорт уразливим до змін у зовнішній  кон’юн& ктурі. У структурі  імпорту понад 40% припадає  на енергоносії, що відбиває значну залежність української економіки,  в тому числі й експортних галузей  — хімічної та металургійної, від зовнішніх  дже& рел постачання енергоносіїв. У таких умовах стратегічна  мета Украї& ни полягає  не стільки  у нарощуванні обсягів експорту, скільки  у підвищенні якості та конкурентноздатності продукції українських виробників переважно  високотехнологічних галузей  та зростання в імпорті  частки  інвестиційних товарів,  що дозволить   країні  знайти свою нішу на зарубіжних ринках  та закріпитися на ній.


 

Реалізація цієї стратегії передбачає  формування дієвої системі сприяння експорту,  складовою  якої  є відповідні  фінансові  механіз& ми. Суттєвою  характеристикою цих механізмів  повинно  бути враху& вання потреб учасників зовнішньоекономічного сектора країни у фінансових ресурсах  на кожному  з етапів їх зовнішньоторговельної діяльності.

Зовнішня торгівля  може стати найважливішим джерелом надход&

ження в країну іноземної валюти, а відповідно  — й передових  техно& логій, тому стимулювання розвитку  зовнішньої  торгівлі є найважли& вішим завданням усіх країн. Одним з шляхів розвитку  зовнішньої торгівлі України повинні стати спеціальні державні програми, які передбачатимуть безліч організаційних, економічних, правових та інших напрямів.

Джерелами фінансування забезпечення реалізації запропонованих

заходів  удосконалення механізмів  регулювання зовнішньої  торгівлі та реалізації  на практиці  її результатів, можуть  стати:

— створення міждержавних цільових  фондів, фінансування яких буде спрямоване на реалізацію  проектів,  що визнані  спеціаль& ними  органами  як пріоритетні в розвитку  національних еко& номік;

— залучення в сферу зовнішньої  торгівлі комерційних банків, які на підставі наданих гарантій чи то з боку держави, чи то самих підприємств і на основі бізнес&планів забезпечать  ці зв’язки пільговими кредитами для  реалізації  довгострокових проектів;

— залучення інвестицій.

Особлива увага в програмах  стимулювання зовнішньої  торгівлі повинна  приділитися фінансовим аспектам,  що включають:  першо& черговий  напрям  інвестицій  у перспективні галузі,  пільгову  подат& кову політику стосовно зовнішньої  торгівлі, доступ до пільгових коротко& і довгострокових кредитів, страхування зовнішньоекономіч& них ризиків,  надання  субсидій  і т.д.

Варто розрізняти:

а) стимулювання зовнішньої  торгівлі  і його фінансові  аспекти;

б) фінансування зовнішньої  торгівлі за допомогою субсидій, кре& дитування, демпінгу (зниження експортних цін нижче від нор& мального  рівня)  тощо.

Поняття стимулювання зовнішньої  торгівлі  ширше  від понят&

тя  його  фінансування, тому  що  включає  інші  фінансові  аспекти


 

зростання, наприклад,  податкові пільги учасникам  зовнішньої торгівлі та ін. Стимулювання зовнішньої  торгівлі повинно містити в собі й нефінансові методи.

Стимулювання  й  фінансування  зовнішньої   торгівлі  можуть

здійснюватися за рахунок  урядових  джерел (в основному  бюджету), усіляких  установ (банків, фондів), самих учасників  зовнішньої торгівлі  і банків,  які їх обслуговують.  Особливе місце приділяється державі, що стимулює зовнішню торгівлю через субсидування, по& даткові пільги, пільгове кредитування й страхування експортних кредитів.

Хоча  правилами ГАТТ/СОТ  і заборонене  субсидування націо&

нального  виробника (експортера) як  складової  зовнішньої  торгівлі, в ряді країн експортерові після  здійснення ним експортної  операції видаються  державні субсидії на суму різниці  між отриманим дохо& дом і витратами.  Це пряма  участь держави  в стимулюванні зовніш& ньої  торгівлі.

Субсидії  повинні  надаватися виробникам&експортерам  (учасни&

кам зовнішньої  торгівлі  — експортна субсидія),  а також може розг& лядатися можливість надання субсидій учасникам  зовнішньої  торгівлі з інших країн, взаємодія з якими  в подальшому  може привести  до отримання значних вигод для вітчизняної економіки.  Експортні суб& сидії заборонені  правилами ВТО,  тому їх можна  маскувати  під екс& портні  кредити.

Що стосується кредитування, то держава  при кредитуванні зов&

нішньої  торгівлі  може виступати як кредитор,  гарант або позичаль& ник. Державні  кредити  можуть  надаватися своїм національним учас& никам зовнішньої  торгівлі (субсидовані кредити національним експортерам) та іноземним  учасникам  зовнішньої  торгівлі. Останнє  — за умови закупівлі  товарів тільки  у фірм країни,  що надала кредит (зв’язані кредити). У цьому випадку кредити даються урядом однієї країни  урядові іншої, для того щоб створити  для своїх підприємств сприятливі умови для реалізації  товарів на ринку даної країни. Ос& кільки державний кредит надається  урядом країни експортера, то можливість участі суб’єктів господарювання в поставках  по даній кредитній  лінії  реалізується тільки  з дозволу  урядових  структур. Дозвіл на ведення переговорів про висновок угоди по державній кредитній  лінії  повинен  видаватися в письмовій  формі  на певний період часу, протягом  якого  має бути підписаний договір  з імпор&


 

тером кооперованої продукції. Кооперант  (експортер) зобов’язаний представити підписаний договір на затвердження урядовій  струк& турі.

Схожу процедуру  повинен  проходити  кооперант  (імпортер), для

того щоб увійти  до числа учасників  кредитної  лінії. Слід зазначити, що  досить  важливим моментом  при  відкритті  кредитних   ліній  є питання  конкретизації товарів і послуг, що включають у ці лінії, тобто за допомогою цього держава буде стимулювати пріоритетні галузі економіки.  Фактично держава  буде стимулювати національний екс& порт через кредитування імпортерів.

Перевага  спеціалізованого державного  банку в тому, що в держа&

ви буде можливість використати кредитно&банківські механізми  для регулювання процесів розвитку  зовнішньої  торгівлі та визначення їх основних  напрямів.  Основним завданням банків  повинно  стати  на& дання  пільгових  кредитів.  У  ньому  можуть  розміщуватися також кошти  фонду підтримки  зовнішньої торгівлі, що являє  собою раху& нок у банку, на якому будуть акумулюватися кошти, призначені для підтримки зовнішньої  торгівлі,  тобто їх учасників.

Джерелами коштів фонду підтримки зовнішньої  торгівлі можуть бути (табл. 1.2):

— асигнування з державного  бюджету;

— кошти  міністерств,  відомств  та підприємств, тимчасово  пере&

дані фонду;

— добровільні  відрахування суб’єктами господарювання частини прибутку,  що залишається після  сплати  податків, або їх вста& новлена  державою  частка;

— плата за інформаційне обслуговування зовнішньої  торгівлі спеціальними органами;

— приваблювані кошти міжнародних фінансових організацій, юридичних  та фізичних осіб.

Кошти  можуть  бути  спрямовані:  для  надання  позик  під  інвес& тиційні проекти; кредитування кооперованої продукції, тобто креди& тування  заходів щодо поповнення оборотних  коштів суб’єктів госпо& дарювання,  які направляють на придбання сировини,  матеріалів,  що комплектують для виготовлення кооперованої продукції; кредитуван& ня науково&технічних розробок  по створенню  нової продукції; прид& бання патентів та іншої документації для організації  продукції; фінан& сування  створення ринку  інформаційно&маркетингових  досліджень


 

Таблиця 1.2

Форми непрямої участі  держави у стимулюванні зовнішньої торгівлі

 

Форми

Особливості руху фінансових ресурсів

Фінансування з бюджету та спеціальних фондів Мініс& терства фінансів

Надаються окремим фірмам і банкам пільгові кредити під низькі ставки

Створення спеціалізованих банків та спеціальних не& державних агентств

– державні   по  експортних (у рамках зовнішньої торгівлі) кредитах;

– гарантії курсових різниць;

– відшкодування різниці  у відсоткових ставках  (ринкових і пільгових) по екс& портних  кредитах

Національний банк країни

Переоблік експортних векселів, що буде стимулювати участь комерційних бан& ків у кредитуванні експортерів і зни& женні ставок кредитування, й т.д.

 

та участі у виставках&ярмарках і рекламній діяльності  за кордоном; страхування операцій  по освоєнню  зовнішнього  ринку; кредитуван& ня суб’єктів господарювання при створенні підприємств за кордоном; компенсації  витрат при наданні кредитів  для підтримки й стимулю& вання  кооперованих поставок  за пільговими ставками.

Кошти  фонду  повинні  виділятися суб’єктам господарювання на таких умовах: поворотній  основі зі сплатою відсотків; на підставі одержання дивідендів  на інвестовані  кошти; на безоплатній основі.

Рішення про виділення засобів  з фонду  буде прийматися спеці& альним органом, який забезпечить контроль  за витратами засобів фонду  при  наявності  висновку  відповідних  міністерств  або  інших органів державної  влади.

Відсотки  по кредитах  повинні  встановлюватися спеціальним ор&

ганом, залежно  від специфіки підприємства кооперанта.  Умови кре&

диту для кожного позичальника повинні  визначатися індивідуально.

Найважливішими вимогами до потенційних кредитоодержувачів і проектів  повинні  бути:

— наявність  бездоганної  репутації підприємства та його керівних органів;

— стійке  фінансове  становище  (кредитоспроможність);


 

— наявність  проробленого бізнес&плану, затвердженого спеціаль&

ним органом;

— забезпечення власними  засобами  частини  проекту, визначеної спеціальним органом;

— відповідність стратегічним інтересам держав–учасниць зовніш&

ньої  торгівлі.

Логічним  завершенням системи підтримки зовнішньої  торгівлі  є створення в спеціалізованій державній  або міждержавній страховій компанії  по страхуванню  ризиків  у зовнішній  торгівлі  та їх реаліза& ція. Затвердження порядку  страхування позичальниками майна, на& даного під заставу на забезпечення виданого банком або фондом кредиту під гарантію уряду. Відповідно до цього положення, державні підприємства, що одержують  кредити  (позики) під гарантію  уряду, повинні додатково  застрахувати майно, надане в заставу забезпечен& ня одержуваних сум.

Умови й види страхування визначаються позичальником і спеці&

альним  органом,  що здійснює  контроль  за реалізацією проекту,  за узгодженням з банком&кредитором або керівником фонду.

Предмети  застави  страхуються після  узгодження із спеціальним органом  питання  про надання  гарантій  урядом  і до моменту  підпи& сання кредитного  договору. Страхування проводиться протягом  стро& ку користування кредитом  до повного погашення  основної суми боргу й відсотків по ньому. Копії страхового поліса надаються банку&кре& дитору  й спеціальному органу.

Таким  чином, забезпечується подвійна  гарантія  повернення кре&

диту: через страхування й через формування фонду  підтримки зов&

нішньої  торгівлі.

Державне  фінансування експорту передбачає і використання коштів держбюджету  на страхування політичних та комерційних ризиків  учасників  зовнішньоторговельних установ та банків, які на& дають їм фінансування. Основні  види  страхування торгівлі,  які ви& роблені світовою практикою і значною мірою вирішують проблему зниження ризиків,  можна  класифікувати за такими  видами:

— загальне  страхування торгівлі  (загальне експортне  страхуван&

ня, страхування експортних надходжень, страхування посеред&

ницької  торгівлі);

— страхування валютних  ризиків;

— страхування експортних векселів;


 

— страхування авансових  платежів  за імпорт.

За способом оформлення страхового  поліса розрізняють два види загального  страхування торгівлі: страхування торгівлі  специфічне й універсальне. При  специфічному страхуванні компанія  укладає  ок& ремий договір страхування зі страховиком з кожного конкретного експортного  контракту.

Система  універсального страхування призначена для  фірм,  що

часто укладають угоди з закордонними партнерами — страховий  поліс видається на всі експортні  контракти,  що укладаються експортером протягом обговореного в договорі страхування періоду. Рівень відшкодування комерційних ризиків у разі універсального страху& вання  (тільки у випадку неможливості здійснення експорту) на 20% вищий,  ніж по специфічному.

Універсальне страхування передбачає  можливість укладання угод

як з асоціацією  експортерів по групах товарів, так і для індивідуаль& них експортерів.  Асоціація  експортерів підписує  угоду, відповідно  до якої асоціація виступає  власником страхового поліса, і всі її члени стають застрахованими. Страховка охоплює всі контракти,  які укла& даються експортерами по визначеній групі товарів, протягом  обгово& реного в договорі  терміну.

Договір страхування, який підписується з індивідуальним експор& тером,  покриває  всі  його  експортні  контракти,  що  укладаються в обговорений період часу.

Необхідність збільшення в структурі  вітчизняного експорту  тех& нічно складної  продукції  потребує  розвитку  такої форми  страхуван& ня, як страхування валютного ризику. Страхування валютних ризиків покриває збитки, що виникають у експортерів,  які передбачають розстрочку платежу, від зміни курсів іноземних  валют та має на меті забезпечити більш стабільні умови для експортних операцій. При введенні  такого виду страхування необхідно встановити межі відхи& лення  валютного  курсу.

Використання векселів  у зовнішньоторговельних платежах  дає

можливість активізувати торгівлю  та покращити її умови, тому зас& тосування спеціальних видів  страхування, пов’язаних  з їх викорис& танням — необхідний  захід. Страхування експортних векселів має на меті покриття збитків, понесених  японськими банками, векселі на експортні товари не акцептуються після відвантаження товару. Стра& ховий договір цього типу повинен  автоматично набирати  сили, коли


 

банк, що підписав  на початку фінансового року страховий  договір з урядом,  одержує  від експортера  вексель  за експортний товар.

Страхування авансових  платежів  за імпорт  — вид страхування, який має на меті відшкодування збитків  по імпортних  операціях.  Як у випадку  політичних,  так і комерційних ризиків,  страхова  сума не може перевищувати 90% суми  авансового  платежу.

У цілому заходи щодо стимулювання зовнішньої  торгівлі в озна& ченому вигляді більш&менш системні. Необхідна  лише розробка  кон& кретних механізмів  надання  кредитів, умов кредитування, механізму страхування зовнішньої  торгівлі та проектів, що здійснюються в їх рамках. Крім того, доцільно поширити  заходи щодо стимулювання зовнішньої  торгівлі  на  весь  ланцюжок   створення,  виробництва й просування кооперованої продукції.

Світова  практика  засвідчує  зниження ролі прямої  участі держа&

ви в стимулюванні ЗЕД, але в стимулюванні зовнішньої  торгівлі України  тільки за допомогою прямого впливу держави можна досяг& ти найбільшого  ефекту  від використання зовнішньої  торгівлі  як для підприємств, так і для країни  в цілому.

Важливу  роль повинно  посісти страхування кредитів,  спрямова& них на розвиток  зовнішньої  торгівлі,  та їх стимулювання. Найбіль& шим може стати страхування експортних комерційних кредитів, тобто кредитів, що надаються  однією фірмою іншій в основному  у вигляді кредитування іноземного  покупця  товару. В рамках  цих державних заходів постачальник може одержувати можливість застрахувати ризик неплатежу імпортера за допомогою державного страхування, наприклад, до 90% суми вимог, тобто частина ризику залишиться незастрахованою з метою підвищення відповідальності експортера (кооперанта) й банку в процесі оформлення й видачі кредиту. Стра& хові організації  будуть діяти  від імені й за рахунок  уряду  в рамках ліміту державних  гарантій по експортних кредитах, затверджуваного при  прийнятті держбюджету.  Але повинна  підвищуватись роль  ко& мерційних  страхових  організацій.

Страхування експортних кредитів повинно здійснюватись при тісній взаємодії  банків кооперантів зі страховими організаціями. Страхові компанії можуть видавати страхові поліси й банкам, що спе& ціалізуються на обслуговуванні учасників  зовнішньої  торгівлі. У цьо& му випадку  банк  видаватиме кредит  іноземному  покупцеві  (коопе& ранту), однак фактично гроші будуть перераховуватись на рахунок


 

національного виробника.  Іноземний покупець (кооперант) буде гаси& ти кредит банку&агентові через банк своєї країни. Ризик банку&агента значно знижується завдяки  страхуванню  кредиту, тому що страхова компанія  має  у своєму  розпорядженні більший  набір  інструментів для  забезпечення повернення кредиту  (крім гарантій  закордонного банку, що обслуговує виданий кредит, як забезпечення страховою компанією  можуть використовуватися цінні папери, акції підприєм& ства й т.д.), та й банки будуть звільнятися від невластивої їм функції страхування.

Важливу   роль  у  стимулюванні зовнішньої  торгівлі  покликана

відіграти й податкова  система. Це стосується податків і зборів, що стягують  митними  органами  (ПДВ,  акцизи, збори при ввезенні), так і до питань внутрішнього оподатковування, контрольованого в ос& новному  податковими органами.

Механізм  підтримки учасників  зовнішньої  торгівлі повинен  бути вибірковим і спрямованим на підтримку  конкретних підприємств учасників  зовнішньої  торгівлі, діяльність яких  буде визнана  пріори& тетною для розвитку  країни і також може супроводжуватись виді& ленням  бюджетних  коштів,  відстрочкою  платежів  у бюджет, надан& ням податкових  пільг. Це може бути зниження податку на прибуток, звільнення приросту  кооперованої продукції  порівняно з аналогіч& ним періодом  минулого  року  від платежів  у цільові  бюджетні  фон& ди. Особливо повинен  стимулюватися експорт  продукції, виготовле& ний у рамках кооперації  в країни  далекого  зарубіжжя.

Однак  надання  податкових  пільг  по стимулюванню зовнішньої

торгівлі  виявляється явно  недостатнім,  про що свідчать  реальні  об& сяги кооперованої продукції. Тому урядом  повинен  бути прийнятий цілий ряд заходів по стимулюванню зовнішньої  торгівлі як одного із пріоритетів національної економіки.

Одним  із шляхів  стимулювання зовнішньої  торгівлі є спеціальні

національні чи  міжнародні  програми  розвитку  зовнішньої  торгівлі, які впроваджуються на визначений термін (див. додаток  5).

Удосконалення фінансового механізму державної підтримки зов& нішньої  торгівлі  повинні  передбачати  конкретні  механізми  регулю& вання та стимулювання зовнішньої  торгівлі за допомогою цілого комплексу взаємопов’язаних заходів, таких як фінансова  підтримка учасників зовнішньої торгівлі; пряме фінансування кооперованих поставок  продукції  та реалізації  проектів  за рахунок  бюджету, спец&


 

іальних  фондів  та кредитно&фінансових  установ;  надання  податко& вих пільг; митно&тарифне стимулювання; пряме пільгове кредитуван& ня кооперантів;  страхування експортних кредитів  з метою захисту кооперантів від комерційних і політичних ризиків; визначення пріо& ритетних  інвестиційних проектів;  фінансова  підтримка  кооперантів на поворотній і платній  основі і т.д.

Розпорядженням КМУ  № 498&р  від 26.10.2001 р. було схвалено

«Програму стимулювання експорту продукції», яка  не  втратила чинності  й досі. Програма  містить  спеціальний розділ, присвячений кредитуванню та страхуванню  експорту,  зміст якого досить неконк& ретизований і щодо форм  кредитування та страхування експорту,  і щодо джерел фінансових ресурсів  на їх здійснення [13]. За проведе& ними розрахунками, для виконання проектів Програми  потреба в коштах на 2002–2006 рр. становить  7119,39 млн грн (утому числі капітальні  вкладення — 6447,69 млн грн; на проведення науково&дос& лідних і дослідно&конструкторських робіт — 671,7 млн грн) (див. додаток  5).

Формування  фінансових важелів  державної  підтримки зовніш&

ньоекономічної діяльності,  та експорту зокрема  передбачає не& обхідність розробити спеціальну  концепцію  переорієнтування фінан& сових потоків на потреби зовнішньоекономічного сектора країни, яка містила  б науково  обґрунтовані рекомендації щодо форм  та методів фінансування.

Фінансове сприяння у вигляді  прямого  переказу  коштів, фінан&

сування  гарантій або надання податкових  пільг являє  собою найбільш ефективний засіб підтримки зовнішньоторговельної діяльності під& приємств. В країні повинна бути створена чітка система форм дер& жавного  фінансування із чітким  та прозорим  визначенням умов та процедур  його отримання.

Дуже важливо  для досягнення ефекту  державного  фінансування

експорту  дотримуватися певних принципів. Умови  надання  держав&

ного фінансування повинні  ґрунтуватися на таких  принципах:

— бути чітко визначені;

— визначати сферу  застосування коштів;

— враховувати в ціні фінансування ризики,  на які наражається держава  як постачальник ресурсів.

Зокрема, при  врахуванні  сфери  застосування коштів,  наданих державою  експортерам,  передбачається градація  термінів  надання


 

експортних кредитів  у відповідності  з рівнем розвитку  країн, у яких здійснюється експортна  діяльність.  Тут можуть застосовуватися, на& приклад, встановлені Світовим  банком порогові значення  щодо се& реднього  ВВП на душу населення на рік.

Спосіб погашення  кредитів повинен враховувати характер фінан&

сування.  Так, проектне  фінансування, яке на початкових  етапах ос& воєння  коштів не може забезпечити прибутків,  потребує  більш три& валих термінів  погашення  кредиту.  Разом  з тим необхідно запобігти й затримуванню платежів  через встановлення необхідних лімітів одночасної виплати  за кредитом, встановленої до загальної суми кредиту.  Зниження ризиків  для  проектного  фінансування повинно передбачати механізм їх розподілу через спільну участь держави з приватним бізнесом у фінансування проектів  за кордоном.  Зважаю& чи на це, доцільно  встановити обмеження  участі державних  установ у проектному фінансуванні певною  часткою,  яка  залежить  від ри& зиків  країн, де здійснюється освоєння  коштів.

При  визначенні вартості  державного  фінансування необхідно

враховувати ризики,  які несе держава, надаючи його підприємствам, та уникати  викривлення умов конкуренції на внутрішньому ринку. Тому ставки відсотка  повинні орієнтуватися на ставки за кредитами на внутрішньому ринку та містити премію за кредитний ризик  та країновий ризик.

Методика  визначення країнового  ризику  повинна  ґрунтуватися

на «кількісній моделі країнового  ризику»,  яка передбачає:

— визначення індикаторів ризику;

— оцінку  груп індикаторів ризику  відповідно  до країн;

— розподіл  країн за групами  ризику.

Основними формами  державного  фінансування експорту необхід&

но визначити:

1) експортні  кредити;

2) рефінансування;

3) фінансування імпорту  (кредити покупцю);

4) підтримку  відсоткових ставок;

5) фінансову допомогу у вигляді  пільгових  кредитів  та субсидій;

6) надання  гарантій  надавачам  фінансування;

7) експортне  страхування.

В Україні  використовується така  форма  фінансового сприяння експорту,  як  залучення іноземних  кредитів  під державні  гарантії  з


 

метою забезпечення обіговими  коштами  підприємств та організацій, які зорієнтовані на експорт. Необхідною  складовою  забезпечення доступу  до іноземних  кредитів  є державні  гарантії  кредиторам.  Не& обхідність  фінансової підтримки у формі державних  гарантій  забез& печення іноземних кредитів зумовлена обмеженістю внутрішніх фінансових ресурсів  та неспроможністю вітчизняної банківської  си& стеми забезпечити довгострокове кредитування придбання основних засобів вітчизняними підприємствами. Наявність державної  гарантії дає можливість отримати  кредити  на значно  сприятливіших валют& но&фінансових умовах, ніж за звичайного  комерційного кредитуван& ня, особливо  враховуючи  умови, на яких  надають  сьогодні кредити своїм клієнтам  українські  комерційні банки.

Проте вітчизняна практика  використання цієї форми  фінансово&

го сприяння виявила низку  суттєвих  недоліків  її організації.  Обсяг іноземних  експортних кредитів,  залучених  під гарантії уряду Украї& ни в 1992–1998 рр. становив  близько  2,5 млрд дол, за цей період іно& земним  кредиторам було  сплачено  1,4 млрд  дол, причому  93% цих коштів надійшли  з державного  бюджету. Станом  на березень 2001 р. заборгованість юридичних  осіб — резидентів  України  перед держав& ним  бюджетом,  яка  виникла  внаслідок  невиконаних ними  зобов’я& зань щодо погашення  і обслуговування іноземних  кредитів,  залуче& них  державою  або під державні  гарантії,  становила  1,07 млрд  дол. У 2000 р. уряд  не прийняв жодного рішення  про надання  гарантій. Законом України  «Про державний бюджет на 2001 рік» було введе& но заборону щодо надання державних  гарантій при отриманні  вітчиз& няними суб’єктами господарювання кредитів від міжнародних фінан& сових організацій.

Положенням «Про порядок  залучення і використання іноземних

кредитів  та надання  гарантій Кабінету  Міністрів  України  для забез& печення  зобов’язань юридичних  осіб&резидентів щодо їх погашення», затвердженою постановою  КМУ  № 414 від 5.05.1997 р., впровадже& но процедуру  отримання кредитів під гарантії уряду, яка передбачає досить громіздкий механізм  експертизи проектів, під які виділяють& ся гарантовані  урядом  кредитні  ресурси. Зокрема, передбачалася участь  чотирьох  міністерств,  двох  агентств,  кількох  зовнішніх  екс& пертів  та Кабінету  Міністрів.  Кожен  проект,  який  претендує  на дер& жавну гарантію, мав пройти кілька етапів експертизи: попередній  роз& гляд питання  про надання  державних  гарантій та остаточний  розгляд


 

заявок  щодо отримання гарантій,  прийняття попереднього  та оста&

точного рішення  про надання  державних  гарантій.

Для поліпшення ситуації було прийнято заходи для вдосконален& ня механізму  використання державних  гарантій. Прийнято постано& ву Кабінетом  Міністрів  України  від 27.11.1998 р. «Про заходи щодо додаткового  забезпечення гарантій  та кредитів  КМУ,  які надаються для забезпечення зобов’язань юридичних  осіб&резидентів та вдоско& налення  системи відшкодування ними витрат Державного бюджету». Вони передбачали  надання комерційним банкам — агентам уряду можливості надавати зустрічні гарантії за тим чи іншим кредитом, гарантованим державою. Згідно з цією схемою, договір застави пози& чальник  укладає  не з урядом, а з комерційним банком, який  і пови& нен нести  відповідальність за виконання зобов’язань  за кредитами, гарантованими державою. У разі настання  гарантійного випадку Державна  податкова  адміністрація уповноважена покривати збитки бюджету  за рахунок  активів  банку&агента, який  надав зустрічну  га& рантію. Наявність у банків найбільш  ліквідного  забезпечення — коштів дасть змогу без зволікань  відшкодовувати витрати  державно& го бюджету на виконання гарантійних зобов’язань.

Разом  з тим, виконуючи  роль гаранта, комерційний банк бере на

себе кредитний ризик. Щоб його мінімізувати, він проводить  деталь& ну економіко&правову експертизу проекту, під який видаються  га& рантії. При цьому починають діяти ринкові відносини, і перевагу отримують  найефективніші проекти.  За  браком  бізнес&планів в Ук& раїні,  які  можуть  вдовольнити банки,  одержати  зустрічні  гарантії може дуже незначне  коло підприємств.

Удосконаленню механізму  надання  державних  гарантій  та пол& іпшення ситуації з обслуговуванням заборгованості за кредитами, гарантованими урядом України,  сприяло  б передусім спрощення процедури  прийняття рішення  про надання  гарантій  — усі питання, пов’язані з наданням  державних  гарантій,  доцільно  було б передати до компетенції  Міністерства фінансів. Експертизу окупності проектів, під які надаються  державні  гарантії, та оцінку кредитоспроможності позичальників доцільно  було  б передати  до компетенції  недержав& ного сектора  (аудиторських фірм, банківських установ).  При  цьому визначити перелік найавторитетніших вітчизняних та зарубіжних аудиторських фірм,  висновки  яких  враховувалися б при прийнятті рішення щодо надання урядових гарантій. Ефективному використан&


 

ню державних  коштів на гарантування кредитів сприяла  б і передача питань надання державних  гарантій спеціалізованій комерційні банківській установі  з державним  капіталом,  яка  б координувала  б обсяги державних  гарантій, визначала умови їх надання та несла фінансову відповідальність у разі настання  гарантійних випадків.

На  перспективу розробка  механізмів  державного  фінансування

зовнішньої торгівлі повинна бути узгодженою із процесом вступу України до СОТ, зважаючи на існування заборони цієї організації щодо державного  фінансування у формі певних видів субсидій. Таке обме& ження  введено Угодою із субсидій  та компенсаційних виплат  1994 р.

Угодою визначається субсидія як фінансовий внесок держави або

державного  органу на території  країни  — члена СОТ  у вигляді  пря& мого переказу внеску (гранту, субсидії) або потенційного переказу грошових  коштів чи зобов’язань (наприклад, гарантування позик); фіскальних пільг, наприклад,  податкових  кредитів;  внесків  держави у фонди  фінансування.

Угодою також визначається поняття  специфічних позик, які пе&

редбачають наявність  обмежень  доступу до них окремих  видів пози& чальників.  У разі визначення державою  об’єктивних  критеріїв  дос& тупу до коштів  для будь&якого підприємства позика  втрачає  ознаки специфічної та не підпадає  під обмеження  Угоди.

Разом  з тим принципами СОТ  передбачена  можливість надання

адаптаційного періоду для країн недостатньо  розвинутих, незастосу& вання Угоди до таких країн протягом  7 років після їх вступу до СОТ. Тож використання методів прямого  субсидування експорту  для Ук& раїни, зважаючи  на її рішення  щодо вступу до СОТ,  має певні обме& ження  в часі.

Економічні інтереси й потенціал України  за кордоном  нині пред&

ставляють   передусім  торгово&економічні  місії  в складі  посольств

України  за кордоном

Створення представництв дозволяє закріпитися на ринку країни або навіть регіону за рахунок: можливості безпосередньо працювати з потенційними покупцями продукції; здійснення постійного моні& торингу ринку країни перебування й оперативного інформування головного  підприємства про необхідні дії щодо коригування цінової політики,  технічних  параметрів,  якості  продукції  тощо; оперативно& го моніторингу законодавчо&нормативної  бази  країни  перебування, які можуть  вплинути на обсяги  продажів  товару.


 

Торгово&економічні місії України  працюють у 33 країнах, загаль& на чисельність  працівників місій — майже 100 кваліфікованих фахівців. Але для радикальних наступальних дій у просуванні  україн& ських товарів на зовнішніх  ринках  вкрай  мало як кількості  країн, де є українські  торгово&економічні місії, так і кількості  їхніх працівників. Так,  в Італії  склад  української торгово&економічної  місії  (разом з керівником) — два фахівці;  до складу  торгового  відділу  посольства США  в Італії  входять  105 працівників, у таких  самих відділах  у по& сольстві  Франції — 73, у посольстві  ФРН — 71, у посольстві  Росії  —

26 працівників.

У 33 країнах перебування українських торгово&економічних місій зареєстровано лише  214 представництв українських компаній,  тоді як в Україні  відкрито  понад 2700 представництв іноземних  фірм  — більше як  удесятеро.

Контрольні питання

1. За якими  критеріями можна  класифікувати джерела  та види фінан&

сування  ЗТО?

2. Визначте  характер методологічних підходів до організації  фінансуван&

ня зовнішньої  торгівлі.

3. У яких організаційних формах може здійснюватися кредитна політи&

ка та позикова  політика  підприємства?

4. Охарактеризуйте основні етапи реалізації  кредитної політики підприє&

мства в процесі фінансування ЗТО.

5. Визначте  особливості  валютного  регулювання кредитів  в іноземній валюті.

6. Визначте  особливості  використання векселів  у ЗТО.

7. Дайте характеристику основних  видів фінансових установ, які нада&

ють фінансові  ресурси при фінансування ЗТО.

8. Яку роль відіграють  лізингові  компанії  у зовнішній торгівлі?

9. Дайте характеристику складовим системи державного  фінансування

ЗТО.

Література: [1, 2, 3, 4, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 18, 19, 21, 28, 30, 31, 34, 36,

39, 41, 42, 43, 46, 53, 55, 58, 59, 61].


Розділ IІ. Механізми фінансування зовнішньоторговельних операцій