1.1. Характеристика організаційно3структурних зв’язків системи фінансування зовнішньоторговельних операцій підприємства

Зовнішньоторговельна діяльність — одна з провідних  форм ЗТД — передбачає  залучення різноманітних за своїми джерелами  фінансових ресурсів, рух яких здійснюється в певних організаційних формах.

З точки зору фінансового менеджменту діяльності  підприємства, фінансування — це заходи, спрямовані на покриття потреби підпри& ємства  в фінансових ресурсах, які включають  у себе їх мобілізацію, повернення, а також відносини  між підприємством та надавачами цих ресурсів,  які з цього випливають.

Характер  діяльності  із забезпечення зовнішньої  торгівлі  фінансо&

вими ресурсами  утворює певну систему зв’язків між учасниками цього


 

процесу — систему фінансування зовнішньоторговельної діяльності. Основними елементами  цієї системи виступають  фінанси її учасників, фінансові  інструменти, які опосередковують рух фінансових ресурсів, та фінансові механізми. Зважаючи на особливості  формування фінан& сових ресурсів  у процесі своєї діяльності  окремі учасники  фінансо& вої системи  керуються  різними  мотивами  щодо фінансового забез& печення зовнішньоторговельної діяльності,  що зумовлює різноманіття умов надання  фінансових ресурсів.

Фінансування зовнішньоторговельної діяльності розглядаєть3 ся як сукупність заходів із забезпечення фінансовими ресурсами процесу купівлі або  продажу товарів  та послуг  на зовнішніх рин3 ках.

Організаційно процес  купівлі  або продажу  товарів  та послуг  на зовнішніх  ринках передбачає здійснення зовнішньоторговельних операцій  суб’єктами господарювання.

Зовнішньоторговельна операція (ЗТО)  — це комплекс основ3

них та допоміжних видів комерційної діяльності, певний набір тех3 нічних прийомів, застосування, яких  забезпечує реалізацію міжна3 родної  угоди купівлі3продажу.

Реалізація цілей учасників  зовнішньоторговельної операції опо&

середковується механізмом  ЗТО — системою організаційних заходів та економічних,  фінансових і правових  інструментів.

Виходячи  з особливостей організаційних заходів, доцільно  виді&

лити  такі основні  етапи  зовнішньоторговельної операції:

1) проведення маркетингу;

2) пошук  та вибір контрагента;

3) формування умов контракту;

4) підготовка  та укладення контракту;

5) виконання договірних  зобов’язань та контроль  за їх виконанням. Використання  фінансових інструментів здійснюється  на  етапі підготовки  та укладення контракту та виконання договірних  зобов’я& зань. Характер  організації  зовнішньоторговельної операції,  зокрема її валютно&фінансові умови, зумовлює  характер організаційно&струк&

турних  зв’язків у процесі  її фінансування.

За терміном,  протягом  якого  залучаються та використовуються кошти, фінансування поділяється на короткострокове та довгостро& кове. У процесі короткострокового фінансування ресурси залучаються переважно  для  забезпечення виконання поточних  зобов’язань  під&


 

приємства,  які виникають внаслідок  здійснення зовнішньоторговель&

ної  діяльності.

Довгострокове фінансування  дає  можливість отримати  ресурси для забезпечення довгострокових торговельних операцій. У сучасних умовах зростає  потреба в довгостроковому фінансуванні, що зумов& лено структурними зрушеннями у світовій торгівлі — зростанням частки технічно складної продукції, постачання якої здійснюється тривалий термін.

Проблема  формування ресурсів для забезпечення зовнішньої торгівлі має два аспекти: 1) формування обігових активів; 2) форму& вання  коштів для розвитку  збутової  мережі, маркетингових заходів, вдосконалення продукції.

Практично всі підприємства&суб’єкти ЗЕД в Україні незалежно  від розміру  свого бізнесу  стикаються з проблемою  нагромадження влас& ного капіталу  для фінансування потреб виходу на зовнішні  ринки  та залучення зовнішнього фінансування зовнішньоторговельних операцій внаслідок  дефіциту  фінансових ресурсів, характерного для трансфор& маційної економіки. Цей дефіцит спричинює низка чинників, провідни& ми з яких фахівці  вважають  високі рівні фінансових ризиків,  відсут& ність достатнього  рівня  забезпеченості кредитних  угод при залученні банківського  капіталу, обмежена кількість  фінансових інструментів внаслідок  нерозвиненості фінансових ринків  та їх інфраструктури.

Особливість організації  фінансування зовнішньої  торгівлі  знач&

ною мірою зумовлена  характером  джерел фінансових ресурсів. Дже& рела фінансових ресурсів можна поділити  на внутрішні  та зовнішні, такі,  що формують  різні  форми  фінансування зовнішньої  торгівлі (рис. 1.1). Формами внутрішнього фінансування є самофінансуван& ня та внутрішньофірмове фінансування. При цьому джерелами  са& мофінансування виступають  нерозподілений прибуток  фірми та амортизація. Фінансування зовнішньоторговельних операцій у такий спосіб називають  самофінансуванням.

Взаємозв’язок  між  видами  фінансових ресурсів  та  характером

фінансування можна  викласти  у вигляді  такої матриці  (табл.  1.1).

Організація здійснення фінансування ЗТО передбачає розроблен& ня підприємством таких  механізмів  фінансування, за якими  можна вирішити  такі завдання:

1. Оптимізація вибору  джерела  та  умов  залучення позикових

коштів.


 

Джерела фінансових ресурсів

 

Внутрішнє фінансування


Зовнішнє фінансування

 

 

Подпись: СамофінансуванняПодпись: Внутрішньофірмові кредитиПодпись: Фірмові кредитиПодпись: Кредити банківПодпись: Кредити кредитних спілокПодпись: Лізингове фінансуванняПодпись: Фінансування дебіторської заборгованостіПодпись: Страхове фінансуванняРис. 1.1. Джерела  фінансових ресурсів  та форми  фінансування зовнішньоторговельних операцій

2. Оптимізація вибору джерела  та умов надання  позики  за раху&

нок власних  ресурсів.

3. Оптимізація  співвідношення власних  та  зовнішніх  джерел фінансових ресурсів  при фінансуванні операцій.

Залежно від характеру  ЗТО їх фінансування здійснюється в ме&

жах позикової  або кредитної  політики  підприємства.

У випадку  використання зовнішніх  джерел  ресурсів  для  фінан& сування  зовнішньоторговельної діяльності  підприємство повинне використовувати механізми  позикової  політики.

 

 

Матриця форм  фінансування*


Таблиця 1.1

 

 

Джерела фінансування

Позичковий капітал

Власний капітал

Реструктури3 зація активів

Зовнішнє фінансування

Кредити (банків&

ські, комерційні)

Часткове фінансування

Дезінвестиції

Внутрішнє фінансування

Забезпечення на& ступних витрат і платежів

Нерозподіле&

ний прибуток

Амортизація

* Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Самовженко Т.С. Фінансовий словник.  — К.: Знання, 2000. — С. 425.


 

Позикова політика підприємства — це сукупність  заходів спря& мованих на прийняття рішень щодо вибору кредитора, обсягів та терміну залучення фінансових ресурсів і здійснення контролю  за ефективністю виконання рішень.

У межах позикової  політики  підприємства в процесі фінансуван&

ня  зовнішньоторговельної діяльності вибираються джерела,  форми та умови кредитування, які можуть забезпечити оптимальний режим фінансування. Вирішення цих завдань  передбачає  такий  алгоритм:

1. Аналіз доступних  форм фінансування, їх переваг та недоліків, відповідності цілям  фінансування.

2. Аналіз альтернатив фінансування на підставі критерію  міні& мізації вартості  залучення фінансових ресурсів або мінімізації приведеної  величини витрат. За останнім  враховуються ризи& ки під час прийняття рішень.

Особливо увага повинна  бути приділена  такій складовій  позико&

вої політики,  як оптимізація вибору  джерела  фінансових ресурсів.

Оптимізація рішення  щодо вибору джерела фінансування повин& на здійснюватися на основі сучасних економіко&математичних моде& лей (алгоритмів). Завдяки використанню цих методів підприємства швидко  та ефективно виберуть  саме  такий  склад  джерел  фінансу& вання,  який  принесе  найвищий рівень  ефективності зовнішньоеко& номічної  діяльності  в кожному  конкретному випадку.

Основним завданням,  яке  необхідно  вирішити для  досягнення

поставленої  мети, — це формалізація процесу вибору джерел фінан& сування  зовнішньоекономічної діяльності  підприємства. Необхідно сформувати послідовність кроків, які дозволяють підприємству прий& няти  оптимальне рішення  щодо вибору  джерела  фінансування.

Передусім  необхідно  визначити низку  критеріїв,  яким  повинно

відповідати  джерело. Залежно від того, наскільки потенційне  джере& ло  відповідає  обраним  критеріям, воно  є для  підприємства більш& менш привабливим. Доцільно  здійснити  ранжування різних критеріїв за ступенем  важливості для підприємства, причому  для оцінки  при& вабливості  необхідно  застосувати коефіцієнти.

Таким  чином, для того щоб обрати найліпше  джерело  (джерела)

фінансування, необхідно розрахувати для кожного потенційного джерела  певний  коефіцієнт привабливості, значення  якого  залежа& тиме від того, наскільки дане джерело відповідає  обраним  критеріям з урахуванням рівня  важливості цих критеріїв  для підприємства.


 

Серед  основних  критеріїв  вибору  джерел  формування ресурсів, що виділяють  вітчизняні та зарубіжні  науковці,  доцільно  виділити такі:

1) термін, на який  надаються  кошти;

2) види ризиків  (у тому числі ризик  переходу контролю  за під&

приємством до власника  фінансових ресурсів);

3) розмір  витрат  на одержання фінансових ресурсів  з альтерна&

тивних  джерел;

4) строк  виплати  боргу;

5) наявність  обмежень  у надходженні  коштів.

У процесі оптимізації процесу фінансування ЗТО доцільно   зас& тосувати портфельні методи та сформувати портфель  фінансових джерел, визначивши частку кожного джерела в загальному  обсязі фінансових ресурсів.  Особливо важливого  значення  при  цьому  на& буває співвідношення власних та запозичених коштів. Кожен менед& жер, вирішуючи  завдання  фінансового забезпечення зовнішньоеко& номічної  діяльності  підприємства, повинен  намагатися сформувати таку структуру  джерел  фінансування, яка  була б оптимальною для даного підприємства і даної операції. Оптимальна структура,  в свою чергу, є результатом процесу оптимізації за одним або кількома  кри& теріями. При цьому в кожному конкретному випадку оптимальна структура  буде різною залежно від критеріїв, які обрало для себе під& приємство.

У сучасній  зарубіжній та вітчизняній літературі  досить  розроб& лена проблема оптимізації структури існуючого (функціонуючого) капіталу  підприємства. Однак  постає  дещо інша проблема  — опти& мізація структури додаткового  капіталу підприємства при розширенні зовнішньоекономічної діяльності.

Заслуговує на увагу підхід, який  передбачає,  що процес  задово& лення потреб у додаткових  фінансових ресурсах повинен здійснюва& тись у напрямі  від використання джерел фінансування з найнижчою вартістю  до використання джерел з вищою  вартістю  з урахуванням кількісних обмежень в обсягах коштів, що залучаються з кожного джерела.

У загальному  вигляді модель оптимізації структури джерел фінан& сування  зовнішньоторговельної діяльності підприємства згідно з першим  підходом  може бути представлена так:


 

i               i

 

Q  ≤ Q n ;

 

 

де   Вi


 

n

Qi  = V ;

i =1

Bi   → min,

— вартість  i&того джерела;


(1.1)

 

 

Qi   — обсяг фінансових ресурсів,  що фактично залучається з

і&того джерела  (грошових одиницях);

Q

 

 

i

 

n   — граничний обсяг фінансових ресурсів,  що залучається з

і&того джерела;

V — загальний обсяг фінансових ресурсів, необхідних  для фінан&

сування  ЗТО;

n — кількість  джерел  фінансування.

Проте цей підхід до формування оптимальної структури джерел певною мірою спрощений  і має недоліки,  зокрема  обмеженість  кри& теріїв  оптимізації.  Оптимізація  відбувається тільки  за  одним  кри& терієм  — вартістю  джерел.

При  здійсненні  оптимізації необхідно  зважати  на  надзвичайну

важливість для  вибору  джерел  оцінки  їх вартості  — загальної  суми коштів,  яку  потрібно  платити  за  використання певного  обсягу  ре& сурсів, сформованих за рахунок окремого джерела, виражену  у відсот& ках до цього обсягу.

Використання того чи іншого  джерела  формування фінансових

ресурсів  пов’язане для підприємства з певними  витратами: відсотка& ми, комісійними, різноманітними платежами тощо.  Крім  того, під& приємство несе певні витрати  по залученню  коштів  з даних джерел. Рішення щодо залучення ресурсів приймається на підставі порівнян& ня вартості (витратоємності) залучених ресурсів та вартості само& фінансування.

Витратоємність фінансування за рахунок  зовнішніх  джерел  виз&

начається  так:

Вф = В + Δ Д,            (1.2)

де Вф  — витратоємність фінансування за рахунок  зовнішніх  джерел;


 

В — ставка відсотка (норми  доходу), яку підприємство може вип&

лачувати  кредиторам за станом  на початок  періоду;

Δ Д — приріст норми доходу, що забезпечує  кредиторам відшко&

дування  втрат  від інфляційного знецінення вкладень,  ризику  вкла&

день, можливих втрат  від недостатньої  ліквідності  вкладень.

При визначенні показника В у формулі  (1.2) враховуються, з одного боку, реально існуючі на даний момент на ринку рівні відсот& кових ставок за банківськими кредитами,  а з іншого — приймаються до уваги фінансові  можливості підприємства по виплаті доходу на капітал,  що залучається.

Витратоємність самофінансування визначається за формулою:

Всф  = Да  + Дп,        (1.3)

де  Всф  — витратоємність самофінансування;

Да  — норма доходу від альтернативного використання амортиза&

ційних  відрахувань;

Дп  — норма доходу від альтернативного використання чистого прибутку.

Фінансування  зовнішньоторговельної операції  здійснюється і в межах кредитної  політики  підприємства.

Кредитна політика підприємства — це сукупність  заходів, спря&

мованих на прийняття рішень щодо вибору позичальника та форму& вання умов надання позики при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Прийняття рішення  про  надання  ресурсів  у межах  певної  опе&

рації має коригуватися відповідно  до стану  фінансів  підприємства&

суб’єкта ЗТД (рис. 1.2).

Процес починається з визначення характеру  кредитної  політики, і в подальшому  рішення  приймаються відповідно  до неї. На першо& му етапі  формуються умови  кредиту  та приймаються рішення  про його надання. На другому етапі здійснюється контроль  за простро& ченою заборгованістю, яка відображається в балансі за статтями  де& біторської  заборгованості. Такий  контроль  дає  можливість визна& чити ступінь відповідності  прийнятих рішень кредитній  політиці. Періодична оцінка кредитної  політики  дозволяє гнучко пристосову& вати  її до поточної  ділової  ситуації.


 

 

Розробка кредитної політики


Умови кредиту  1

 

 

Рішення про надання кредиту

Кому

З яких джерел

 

Контроль за статтями балансу


Скільки

 

 

Відповідність статей балансу  кредитній політиці

Аналіз вигод від зміни умов кредиту або кредитних рішень

 

Перегляд кредитної політики


 

Умови кредиту 2

 

 

Рис. 1.2. Блок&схема послідовності прийняття рішень  про надання  кредитних  ресурсів  підприємством