2.4. Факторинг та форфейтинг у фінансуванні зовнішньої торгівлі

У практиці  фінансування зовнішньої  торгiвлi  використовуються такі специфічні форми  рефінансування дебіторської  заборгованості, як факторинг та форфейтинг.

Факторинг — це фінансовий інструмент рефінансування комер3

ційного кредиту, що надає  можливість поповнення коштів підприєм3 ства за рахунок фінансування відвантажених, але ще не оплачених товарів.

У 1988 р. Міжнародний інститут уніфікації приватного  права у Оттаві прийняв Конвенцію  про міжнародний факторинг, за якою операція  вважається факторингом, якщо вона задовольняє таким вимогам:

1)  наявне  кредитування у формі  попередньої  оплати  боргових вимог;

2) здійснюється ведення  бухгалтерського обліку  постачальника, насамперед  обліку реалізації;

3) здійснюється інкасація  заборгованості клієнта;

4) здійснюється страхування кредитного  ризику  постачальника. Правові основи фінансової діяльності  у формі факторингу в нашій країні визначені Цивільним кодексом України, Законом «Про фінан& сові послуги  та державне  регулювання ринків  фінансових послуг», Законом «Про  банки  і банківську  діяльність». Факторинг, згідно  з ознаками,  наведеними в пункті  5 частини  першої  статті  1 Закону України  «Про  фінансові  послуги  та державне  регулювання ринків фінансових послуг», є фінансовою  послугою. Відповідно  до Цивіль& ного кодексу України  фактором  може бути банк або фінансова  уста& нова, а також  фізична  особа  — суб’єкт  підприємницької діяльності, яка, згідно із законом, має право здійснювати факторингові операції

(ч. 3 ст. 1079 ЦК).

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК, за договором  факторингу (фінансуван& ня під уступку  права грошової вимоги)  одна сторона  (фактор) пере& дає чи зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони  (клієнта) за плату, а клієнт  уступає  чи зобов’язується усту& пити  фактору  своє право  грошової  вимоги  до третьої  особи (борж& ника).


 

За своїм економічним змістом факторинг є інкасуванням дебі& торської  заборгованості клієнта  з виплатою  суми  рахунків  негайно або погашенням заборгованості.

Світова практика  використання факторингу вирізнила низку його

форм, які можуть  бути класифіковані за певними  критеріями.

За характером  інструментів, які використовуються у якості  ви& мог до платника,  розрізняють простий та вексельний факторинг. При простому факторингу експортер  переуступає фактору  рахунки&вимо& ги, а при вексельному факторингу, коли  розрахунок здійснюється з використанням векселів, факторингова компанія  здійснює облік цих векселів.

За  способом  розрахунків з постачальником виділяється факто&

ринг із правом  регресу та без права  регресу. Факторинг з регресом передбачає  право банку виставити вимогу в розмірі  регресу (фіксо& ваний відсоток  від простроченої заборгованості) на виробника у ви& падку нездійснення дилером  своєчасних  розрахунків з банком. Фак& торинг без права регресу перекладає усі ризики  неплатежу  на фактора.  Експортний факторинг здійснюється без права  регресу.

За характером  відносин між учасниками міжнародного факторин& гу розрізняють міжнародний прямий  та непрямий факторинг та ек& спортний  і імпортний факторинг.

Міжнародний  прямий  факторинг передбачає  наявність   трьох

учасників  факторингової операції — експортера, факторингової ком& панії в країні експортера  та імпортера.  Обмежена  кількість  посеред& ників дає змогу знизити витрати на фінансування торговельних опе& рацій для їх учасників,  що є перевагою  цієї форми.

Міжнародний непрямий факторинг передбачає двох посередників між експортером та імпортером  — факторингової компанії  в країні експортера  та факторингової компанії  в країні імпортера.  Фінансові посередники укладають угоду, відповідно  до якої факторингова ком& панія  в країні  експортера  передає  окремі види робіт (оцінку  креди& тоспроможності імпортера,  інкасування вимог, переказ  коштів  у ва& люті платежу на свій рахунок)  факторинговій компанії в країні імпортера.  Перевагою  цієї форми  міжнародного факторингу є мож& ливість  знизити  ризики  неплатежу  за рахунок  того, що для фактор& ної компанії імпортера вимоги є внутрішніми. Міжнародна практика свідчить про можливість договірних  відносин між фактор&компанія& ми, які  передбачають  здійснення факторингової діяльності  у своїх


 

країнах за дорученням та від імені контрагента — взаємний або дво&

факторний факторинг.

За експортного  факторингу фактор  знаходиться в країні експор& тера, за імпортним  — у країні імпортера.  Характерним для експорт& ного факторингу є його відкритий характер — експортер повинен повідомити  імпортеру  про переуступку вимог  третій  стороні.

Умовам  факторингового фінансування відповідають  насамперед довгострокові контракти, за якими  здійснюються відвантаження по& стійним контрагентам (наприклад, офіційним регіональним дилерам), які позиціонуються на ринку  на довгостроковій основі.

Розмір  товарного кредиту безпосередньо залежить  від оборотності

дебіторської  заборгованості (середньозваженого терміну реалізації) і становить  за різними  групами  товарів  15–45 днів. При  розрахунку розміру товарного кредиту за основу приймається місячний  обсяг реалізації. Цей обсяг становить ліміт, у межах якого фактором здійснюються чергові  платежі.

При  наданні  послуги  факторингу відвантаження на умовах  то&

варного кредиту  фактично змінюється на відвантаження по передо&

платі, що знижує  вартість  товару на 1,5–3%.

У вітчизняній практиці  набули поширення такі умови факторингу.

1. Банк  фінансує  50–90%  дебіторської  заборгованості виробника в розрізі кожного дилера. Спочатку  банк за базовий  об’єм розглядає вже прийняту виробником суму товарного кредиту. При встановленні ліміту на кожного  дилера  враховуються:

— періодичність відвантаження

— своєчасність оплати

— місячний  обсяг реалізації

— середньозважений термін  оборотності  активів.

2. За базовий  приймається дисконт  на рівні 16% річних, що де&

шевше, ніж кредитні  ресурси.

3. Максимальний термін  погашення  дебіторської  заборгованості по разовому  постачанню  — 1 міс.

4. Розмір  регресу на виробника становить  30–50%  від суми про&

строченої  заборгованості.

Розрахунки з виробником проводяться за допомогою  перераху& вань на банківський рахунок  факторингу, після  чого банк  розподі& ляє виторг, що надійшов, частково на погашення  заборгованості по факторингу, частково  — виробникові.


 

Для  страхування ризиків  під заставу  оформляється 100% про&

дукції, що відвантажується.

Витрати  експортера  за факторингом становлять:

— комісія,  як відсоток  від середньої  дебіторської  заборгованості;

— відсотки  за факторинг.

Дійсні рівні витрат за договором факторингу можна обчислити  так:

1) обчислюється середня  дебіторська  заборгованість

 

ДЗ =


К Одз


 

,           (2.8)

 

де  К — сума торговельного обороту,  який  здійснюється на умовах кредиту;

Одз    — обіговість  дебіторської  заборгованості (разів).

2) обчислюється нетто факторингової суми до виплати  відсотків за факторингом:

СФ =  ДЗ − Р − к ,     (2.9)

де  СФ — факторингова сума до виплати  відсотків;

ДЗ — середня  дебіторська  заборгованість;

Р — резерв  дебіторської  заборгованості;

к — комісія  факторингової компанії  за середньою  дебіторською заборгованістю у разі її придбання;

3) обчислюється сума відсоткових виплат  за факторингом:

 

ПФ = СФ


B Oдз


 

,           (2.10)

 

де  ПФ — сума процентних виплат  за факторингом;

П — відсоток  за факторингом;

Одз    — обіговість  дебіторської  заборгованості (разів).

Сума, яку одержує експортер, дорівнює нетто факторинговій сумі з вирахуванням відсотків.

Методом  рефінансування комерційного кредиту  є форфейтуван& ня, яке можна розглядати як середньостроковий вексельний експор& тний  факторинг.

Форфейтинг — це придбання на безоборотній основі  боргу, зафіксованого в оборотному документі, у кредитора. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) приймає  на себе зобов’язання про


 

відмову — форфейтинг від виставлення регресивної вимоги до кре3 дитора  при неможливості стягнення боргу з боржника. Купівля оборотного зобов’язання відбувається, природно, зі знижкою.

Форфетування як  метод рефінансування  комерційного кредиту

представляє для  експортера  і переваги,  і недоліки.  Переваги:

— спрощення балансового  співвідношення можливих зобов’язань;

— поліпшення стану  ліквідності (ці дві переваги  важливі  у ви&

падку зростаючої  заборгованості експортера);

— зменшення можливості втрат, пов’язаних лише з частковим державним  або частковим  страхуванням і можливими утруд& неннями  з ліквідністю,  неминучих  у період пред’явлення заві& рених раніше вимог;

— відсутність ризиків, пов’язаних з коливанням відсоткових  ставок;

— відсутність  ризиків,  пов’язаних  з курсовими коливаннями ва&

лют і зі зміною фінансового становища  боржника;

— відсутність  ризиків  і витрат,  пов’язаних  з діяльністю  кредит& них органів і стягненням грошей за векселями та іншими пла& тіжними  документами.

Недоліки для експортера  пов’язані з порівняно вищими  витрата&

ми по передачі  ризиків  форфейтеру.

Механізм  форфейтингу використовується в двох видах угод:

— у фінансових угодах — з метою швидкої  реалізації  довгостро&

кових  фінансових зобов’язань;

— в експортних угодах — для сприяння надходженню  готівки ек&

спортерові,  що надав кредит  іноземному  покупцеві.

Техніка  фінансування звнішньоторговельної операції  з викорис&

танням  форфейтингу передбачає  такі кроки:

1) оформлення комерційного кредиту, який надає експортер імпор& терові, серією векселів (траттами), термі погашення  яких перед& бачає здійснення періодичних (наприклад, кожні 6 міс.) платежів;

2) оформлення гарантій  цих векселів  (тратт) або їх авалювання;

3) урахування векселів (тратт) на умовах відмови регресу до ек&

спортера  в банку, який  стягує  дисконт  та комісію. Основними  оборотними   документами, які  використовуються в

якості форфейтингових інструментів, є векселі. Однак об’єктом фор& фейтинга  можуть стати і інші види цінних паперів. Важливо,  щоб ці папери були «чистими», такими що містять тільки абстрактне зобов’язання боржника сплатити  борг.


 

Менш  уживані  форми  форфейтингових інструментів — акреди& тив  та відстрочені  платежі,  що випливають з нього. Перевага  про& стих і переказних векселів  зумовлена  їх використанням як інстру& ментів торговельного фінансування в міжнародній торгівлі протягом тривалого  часу та їх операційною  простотою.

Остаточний вибір  платіжного  засобу  в міжнародних торговель&

них і кредитних  угодах залежить  від чисельних  юридичних,  економ& ічних і політичних факторів,  тому виробити  яке&небудь загальне правило  неможливо.

При форфетуванні продавець  вимоги  захищає  себе від будь&яко&

го регресу включенням слів «без обороту»  в індосамент.  Продавцем векселя,  який  форфетується, виступає  експортер;  він акцептує  його як платіж  за товари і послуги і прагне передати  всі ризики  і відпові& дальність за інкасування форфейтеру (тобто банку, що враховує  век& селі) в обмін на негайну  оплату  готівкою.

Якщо  імпортер  не  є першокласним позичальником, що корис&

тується  безсумнівною  репутацією,  будь&яка заборгованість, яка фор& фетується, обов’язково повинна  бути гарантована  у формі авалю або безумовної і безвідкличної банківської  гарантії, прийнятної для фор& фейтера.

Виконання цієї умови особливо  важливе,  якщо розглядати угоду під кутом зору її необоротності,  тому що у випадку  неплатежу  з боку боржника  форфейтер може розраховувати тільки  на цю форму  бан& ківської  гарантії.

За терміном  форфетування, це середньострокове фінансування, оскільки  охоплює  термін від 6 міс до 5–6 років. Однак  кожен фор& фейтер установлює свої тимчасові рамки, виходячи, головним чином, з ринкових  умов для визначеної  угоди.

При  форфетуванні придбання векселів  здійснюється за вираху&

ванням  (дисконтом) відсотків  авансом  за весь термін  кредиту.  Екс& портер фактично перетворює  свою кредитну операцію по торго& вельній  угоді в операцію з готівкою. У цьому випадку  він відповідає лише за задовільне  виготовлення і постачання товарів і правильне оформлення документів  за зобов’язаннями. Ця обставина  разом з наявністю  фіксованої відсоткової  ставки, стягнутої  за всю операцію в самому її початку,  робить форфейтування вигідною послугою  для експортера  і недорогою альтернативою іншим сучасним  формам  ко& мерційного  рефінансування.


 

При комерційному кредитуванні зовнішньоторговельної операції експортер  стикається з низкою  ризиків.  До цієї системи  традиційно включаються ризики  комерційні,  валютні,  пов’язані з переказом  ва& лют із країни в країну, політичні. Комерційні ризики  пов’язані з нездатністю  або небажанням боржника  або гаранта платити.  Погро& за невиконання зобов’язання неминуче спричинює необхідність  у кожному конкретному випадку оцінити кредитоспроможності імпор& тера або гарантуючого  банку. Комерційний ризик,  пов’язаний з не& виконанням зобов’язання державної  організації,  відноситься до кате& горії політичних ризиків.  Крім них, до цієї категорії відносяться інші надзвичайні заходи держави: політичні конфлікти (війна, революція, інтервенція або цивільні  хвилювання), що можуть призвести до втрат експортера.

До найсерйозніших відносяться ризики,  пов’язані зі здійсненням

платежів  в іноземній  валюті. При переказі валюти покупця  у валюту продавця  коливання курсів іноземних валют можуть призвести до значної зміни вартості придбаних  за контрактом товарів і до втрат експортера.

Усі ці види ризиків  притаманні і форфейтуванню, тому що, з огляду  на векселі, форфейтер бере на себе без права  регресу всі ри& зики експортера. Тому при форфетуванні необхідно дотримувати основні  правила  страхування від ризиків.

При  страхуванні   від  комерційних ризиків,  експортер  повинен

стежити за тим, щоб позичальник належав до першокласної компанії, хоча в більшості  випадків  вимоги  експортера  покриваються авалем або гарантією банку країни боржника.  Більшість форфейторів прий& мають на себе зобов’язання тільки  в період можливого  для форфей& тера виникнення ризиків.

Покриття ризику  переказу  валют  з країни  в країну  здійснює

форфейтер і саме він визначає  здатність країни імпортера  виконува&

ти свої валютні  зобов’язання.

Аналізуючи  головні  умови угоди форфейтування, основну  увагу варто приділити таким  складовим  угоди:

— механізмові  погашення;

— валюті;

— умовам  дисконтування векселів;

— видам документів,  які підлягають  форфетуванню;

— видам банківської  гарантії  і додатковим  умовам.


 

Нормальною умовою кредиту  є регулярне  погашення  його час& тинами. Ризики кредитора  зменшуються внаслідок  скорочення се& реднього терміну. Там, де заборгованість оформлена простим  або переказним векселем, це досягається виставлянням ряду векселів  на певний строк, звичайно  на термін до 6 міс. Отже, при форфейтуванні на термін до 5 років можна оперувати  з 10 простими  векселями, виписаними на однакову  суму і кожний  на термін 6 міс після черго& вого відвантаження товару,  послідовно.

Боргові  розписки і векселі  виписуються, як  правило,  в доларах США, євро і швейцарських франках,  хоча врахувати  вексель можна в принципі  в будь&якій валюті. На практиці  форфейтори майже зав& жди використовують ці три валюти, щоб уникнути труднощів із проведенням операції в інших валютах. Більше  того, оскільки  вартість операцій  по форфейтуванню визначається, головним  чином, основ& ними витратами форфейтера, ризики,  пов’язані зі слабкими  або не& стабільними валютами, закладаються в ціну. Для забезпечення цього боргові розписки або векселі завжди включають валютне застережен& ня, коли  вони виражені  в іншій валюті  ніж валюта  місця  платежу.

Облік  векселя  (дисконтування) за відповідний період здійснюєть& ся після того, як форфейтер одержав векселі. Внаслідок  дисконтуван& ня експортер  одержує  за врахований вексель визначену  суму готівки. З погляду експортера,  операція  на цьому завершена, оскільки  він уже одержав оплату за поставлені  товари цілком, і, за умовами угоди з форфейтером, укладена  з ним угода зворотної  сили не має. Операції по форфейтуванню рідко відбуваються  за гнучкими  ставками.

Як уже згадувалося, величезна  кількість  зобов’язань, що підляга&

ють форфетування, набувають  форму  простих векселів  або переказ& них векселів, виставлених на боржника  бенефіціаром і акцептованих боржником.

Іншими  кредитними документами, також  придатними для  фор& фетування, є рахунки  дебіторів  і відстрочені  зобов’язання за акре& дитивами. Здійснення форфейтування з ними потребує від учасників поінформованості щодо юридичної  і ділової  практики їх застосову& ваної в країні боржника.  Обидва  види боргових  документів  припус& кають необхідність  повного  викладу  всіх умов. Більше  того, усі тер& міни погашення  об’єднані в єдиному документі, виставленому на користь бенефіціара і часто непереказному без спеціального дозволу боржника.  Це спричинює численні  правові  й операційні  складності


 

і, як правило,  знижує  привабливість для форфейторів таких доку& ментів, як дебіторські рахунки  й акредитивні зобов’язання,  хоча й не виключає  можливості проведення з ними операцій  форфейтування.

Таким  чином, при форфейтуванні між простими  і переказними

векселями існують, з юридичної  точки зору, певні розходження інте& ресів учасників.  Це пов’язано із застереження «без обороту»  і регу& люються  Міжнародною конвенцією  про комерційні  векселі. У Кон& венції зазначено, що індосант простого векселя має законне право звільнитися від будь&якого зобов’язання на підставі застереження про відсутність  зворотної  вимоги в його індосаменті.  У випадку  переказ& ного векселя  кредитор  виступає  як  векселедавець і тому, з погляду права, завжди  відповідальний безвідносно  до того, чи напише  він на векселі  яке&небудь розпорядження, що виключає  це правило.

Оскільки трасант звичайно  задовольняється письмовим зобов’я&

занням  форфейтера не починати  дій проти нього у випадку  неплате& жу, набуває  особливого  значення  репутація  форфейтера. Експортер повинен  мати  справу  з форфейтерами, які  володіють  незаплямова& ною репутацією,  на яких можна покластися в тому, що вони викона& ють умови угоди. Саме з цієї причини  експортери надають перевагу як платіжним документам  простим  векселям.

Векселі, які акцептуються при форфейтуванні, майже завжди суп& роводжуються банківським страхуванням у вигляді звичайної  гарантії або авалю. Гарантом, як правило, виступає діючий на міжнародному ринку відомий  форфейтеру банк, що є резидентом  у країні імпортера і здатний  підтвердити платоспроможність імпортера. Така гарантія важлива  не тільки  для  зменшення ризику  форфейтера, а й для того, щоб при  необхідності  мати  можливість переоблікувати зобов’язання на вторинних ринках позичкових паперів. Гарантії й авалі у своїй найпростішій формі виступають як зобов’язання заплатити певну суму на визначену  дату у випадку  неплатежу  вихідного  боржника.

Застосування  поручництва як  забезпечення зобов’язань  трохи

складніше.

При  видачі  гарантії  зобов’язання набуває  форми  підписаного  га& рантом самостійного  документа, що цілком викладає  умови, які стосу& ються  угоди. Важливо,  щоб у гарантії  спеціально  були  зазначені  не тільки  повна сума, а й кожен термін платежу  і сума, що приходиться на цю дату, погашення,  оскільки  саме за цими даними обчислюють& ся  витрати  при  форфетуванні. Більше  того, гарантія  повинна  бути


 

цілком  трансферабельною. Нарешті,  істотно, щоб гарантія  була від& верненою,  тобто  була  цілком  відособлена  від основної  угоди.  Іноді на практиці  видають гарантії, покладаючись на економічне  станови& ще імпортера. Але форфейтер, як правило,  наполягає на чистих без& відкличних і безумовних  зобов’язаннях гарантуючого банку або нама& гається  купити  документи  без обороту  на експортера,  але тільки  в тому випадку, якщо по виконанні основного контракту гарантуючий банк оголосить заборгованість безумовною. Аваль у міжнародній прак& тиці можна розглядати як безвідкличну і безумовну  гарантію про оп& лату на визначену  дату, яку видає гарант, ніби він сам був боржником. Це найбільш  підходяща  і краща форма  страхування для форфейтера.

Аваль виписується безпосередньо на кожному  векселі або тратті,

для чого на них досить зробити  напис «реr aval» і поставити  підпис під нею (на перекладному векселі  треба вказати  також найменуван& ня вихідного боржника,  на користь  якого зроблений аваль). Просто& та і ясність авалю разом з властивою  йому відособленістю і трансфе& рабельністю  дає можливість уникнути  ускладнень,  пов’язаних з наданням  гарантії.  Саме  з цієї  причини  при  страхуванні форфету& вання авалю як формі гарантії і надається  перевага. Однак варто мати на увазі, що законодавством деяких  країн аваль  не визнається.

Поручництво (бюргшафт) — це оголошення зобов’язання, при& в’язаного до визначеного контракту  як форма гарантії при форфету& ванні менш уживана. Через те, що існує необхідність перевірки  за& конності різноманітних документів, форфейтер використовує поручництво, акцептуючи  бюргшафт тільки після підтвердження того, що постачання товарів відповідним чином завершене.  Ця обставина значною мірою скорочує  сферу застосування данної форми  гарантії. Форфейтер звичайно вимагає від гарантуючого банку підтвердити відсутність  у нього контр&вимог, незмінність сум і термінів,  згоду на передачу  прав і вимог  новому  власникові, а також  підтвердити,  що банківський бюргшафт  діє безумовно  і безвідклично. Таке  всеохоп& лююче підтвердження теж значно обмежує застосування бюргшафта і сприяє  тому, що бюргшафт  стає звичайною  гарантією,  тобто відо& собленим  зобов’язанням виконання, не пов’язаним  з основною  опе& рацією.

Часто зацікавлені експортери звертаються до форфейтеру на са&

мому ранньому  етапі угоди. Експортер найчастіше  не в змозі само&

стійно запропонувати імпортерові середньостроковий кредит і задовго


 

до підписання експортного  контракту хоче з’ясувати, чи існує мож& ливість організувати форфейтингове фінансування на покриття вит& рат  за експортом.  З іншого  боку,  форфейтер, незнайомий із усіма необхідними  подробицями, не в змозі  буде зробити  остаточну  про& позицію,  але замість  того повідомить,  чи можливо  таке фінансуван& ня, і назве приблизні ставки. Слідом  за цим експортер  зможе на цій підставі  продовжити переговори  і, якщо  необхідно, погодити  витра& ти по можливому форфетуванню його дебіторської заборгованості. Нарешті,  форфейтер робить експортерові пропозицію,  зобов’язуючи надати  необхідні  кошти  за фіксованою ставкою,  хоча перш  ніж ця пропозиція приймається експортером,  може пройти певний  час. Цей опціонний  період (період вибору), протягом  якого не стягується нія& кої комісії, звичайно  не перевищує  48 год. Можливий і більш трива& лий  (до 1–3 міс) період опціону,  але в цьому  випадку  утримується опціонна  комісія.

Більш важливий проміжок  часу від угоди про купівлю векселів до

фактичного постачання,  оскільки  підготовка  фінансування звичайно проходить від відвантаження товарів. Протягом цього періоду форфей& тер  пов’язаний  домовленістю форфетувати  зобов’язання  за фіксова& ною ставкою на весь термін або аж до встановленої дати, тоді як екс& портер зобов’язаний представити погоджені документи.  Експортер може акумулювати контракт  із форфейтером тільки за взаємною  зго& дою з ним, оплативши при цьому належну  форфейтеру неустойку.

Витратами імпортера, який використовує форфейтинг для фінан&

сування, є комісійні на користь гаранта. Комісійні (комісія) — це визначений відсоток  від номінальної вартості  гарантованих або ава& льованих  векселів, що є об’єктом переговорів  між імпортером  і га& рантом. У тих випадках,  коли  форфейтер не наполягає на гарантії, він може  висунути  вимогу  сплати  визначену  суму як  компенсацію за додатковий ризик.

Комісія  за гарантію  виплачується раз на рік (на  початку  року).

Іноді вона може виплачуватися в момент підписання гарантійного листа або авалювання векселя. Буває  також, що комісія обчислюєть& ся як відсоток від номінальної вартості кожного векселя  окремо і виплачується після  закінчення його терміну.

Витрати  експортера  по організації  форфейтингового фінансуван&

ня складаються зі ставки дисконту, комісії за опціон та комісії за зобов’язання.


 

Ставка  дисконту  ґрунтується на відсотковій  ставці за кредит,  на& даний на термін, який дорівнює середньому терміну векселів, які вра& ховуються  форфейтером. Більше  суми дисконту  форфейтер стягує також премію, рівень якої відбиває ступінь ризиків, яким піддається форфейтер. Найчастіше це політичні  ризики  або ризики  трансферту, значно рідше — з неспроможності гаранта, оскільки  гарантію звичай& но беруть у першокласного інституту.  Якщо гарантом  виступає  вели& кий міжнародний банк або державний банк, премія буде трохи нижча. Для  більшості  країн її розмір  може становити  від 0,5–5%.

Наступний компонент  премії пов’язаний з відсотковим ризиком,

який  зумовлений тим, що форфейтингове фінансування надається за фіксованою відсотковою  ставкою. Якщо векселі виражені  в недо& статньо ліквідній  валюті, то премія може містити в собі ще один компонент,  а саме — комісійні,  пов’язані з проведенням форфейте& ром операції  валютного  свопа.

Ще  однією  складовою  премії  є її відсоток,  що забезпечує  фор&

фейтеру  покриття його управлінських витрат  на організацію  угоди

(звичайно — 0,5% від ставки  дисконту).

Розмір  премії буде трохи вищий, якщо форфейтер і експортер домовляться про купівлю  векселів  через визначений проміжок  часу (наприклад, через 1 місяць  або більше).

Крім перерахованих витрат, що включаються в премію, існують і

інші. Це можуть  бути, наприклад, комісія  (премія) за опціон, нада& ний  форфейтеру експортером,  і комісія  за зобов’язання (за неодер& жану  частину  кредиту). Звичайно розмір  цієї  комісії  визначається щомісяця або щорічно у вигляді відсотка від номінальної вартості векселів  і стягується до моменту їх урахування. Розмір  комісії може становити  від 0,25–1,5% за рік. Як правило, оплата відбувається на початку  кожного  місяця.

Організація фінансування зовнішньоторговельної операції з вико&

ристанням форфейтингу передбачає визначення експортером номіналь& ної вартості  векселів.  Для  цього величина  відсоткової  ставки  за кре& дит додається  до ціни проданих товарів. При цьому схема обчислення може бути різною. Наприклад, ціна товарів  поділяється на рівні час& тини відповідно до кількості  періодів платежу, яка припадає  на термін кредиту. Відсоток нараховується по всій сумі, що підлягає  погашенню в даний період, і додається до кожного траншу. Інший спосіб передба& чає,  що номінал  векселів  обчислюється за  приблизною формулою


 

аннуїтету (річного  внеску).  Нарешті,  може бути використаний спосіб, за яким ціна товарів поділяється на рівні частини відповідно до кількості  періодів платежу, яка припадає  на термін кредиту. Відсоток нараховується на кожен вексель  до кінця  періоду його дії.

За кожним із способів підсумкова сума відрізняється, проте різни& ця  між  підсумковими сумами  не  настільки   важлива.  Принципово лише те, що різні способи розрахунку номінальної вартості  векселів забезпечують різні графіки  погашення  заборгованості. Кожний  з них може більше відповідати  інтересам сторін порівняно з двома іншими залежно  від передбачуваних термінів  погашення  зобов’язань.

Сума, на яку виписують  векселі, залежить від суми, яка буде вира& хувана банком при обліку векселів — дисконту. Дисконт у банківській практиці  — це обліковий  відсоток, стягнутий банками при обліку векселів.  Це  виражена  у відносних  величинах   різниця  між  сумою векселя  і сумою, що сплачується банком  при його купівлі.

На  практиці  при  укладанні  форфейтинговых угод  використо&

вується  «дисконт  на доход».

Якщо  ставка  відсотка,  що нараховується експортером,  дорівнює ставці дисконту, то дисконтована ціна векселів дорівнюватиме ціні покупки.  Однак  ставка  дисконту  та ставка,  яка  нараховується екс& портером,  можуть  і не збігатися.

Існують  різні формули розрахунку дисконту.  Одна  з них врахо&

вує фактор,  що дисконтує  (Z), у такий  спосіб:

 

 

де  В — відсоткова  ставка;


Z =      100

100 + B T

360


,           (2.11)

 

Т — Період  між купівлею  і закінченням терміну.

Таким  чином, ціна векселя  після  обліку  його форфейтором ста&

новитиме

Ц Д   = ЦН  Z ,      (2.12)

де  Цн  — номінальна  вартість  векселя;

Z — фактор,  що дисконтує.

Форфейтинг  є  досить  гнучким  інструментом  міжнародних фінансів.  Однак  експортер  повинен  враховувати наявність   певних


 

обмежень: продовження терміну кредиту на період від 6 міс до кількох років і довше, погашення  боргу серіями, урахування вимог форфей& тера щодо вибору  гаранта.

Разом  з тим форфейтингу притаманні суттєві  переваги  для екс&

портера:

1) надання  форфейтинговых послуг на підставі фіксованої ставки;

2) фінансування за рахунок форфейтера без права регресу на ек&

спортера;

3) можливість одержати  готівку  відразу  після  постачання про& дукції або надання  послуг, що благотворно відбивається на загальній ліквідності,  знижує  обсяг банківських позик, дає можливість реінве& стувати  кошти;

4) відсутність  витрат  часу і грошей  на керування боргом або на організацію  його погашення;

5) відсутність  ризиків  (усі валютні  ризики,  ризики  зміни відсот&

кових ставок, а також ризик  банкрутства гаранта  несе форфейтер);

6) простота документації і можливість швидкого оформлення век&

сельних  боргових  інструментів;

7) конфіденційний характер  даних операцій;

8) можливість швидко  упевнитися в тому, що форфейтер гото&

вий  фінансувати угоду, оперативно  погодити  умови  угоди;

9) можливість заздалегідь одержати від форфейтера опціон на фінансування угоди за фіксованою ставкою, завдяки  чому експортер заздалегідь  може підрахувати свої витрати  і включити  їх у контрак& тну ціну, розрахувати інші підсумкові  цифри.

Імпортер  при  прийнятті рішення  щодо фінансування імпортної угоди через форфейтування повинен враховувати недоліки  цієї фор& ми, а саме: зменшення можливості одержати банківський кредит при користуванні банківською  гарантією,  необхідність  платити  комісію за гарантію, більш висока  маржа форфейтера.

Можливість виникнення труднощів  з оплатою  векселя  як  абст&

рактного  зобов’язання у випадку  постачання некондиційних товарів або невиконання експортером яких&небудь інших умов контракту теж можуть  бути проблемою  для імпортера.

Разом з тим простота і швидкість  оформлення документації,  мож&

ливість одержати продовжений кредит за фіксованою відсотковою ставкою та скористатися кредитною  лінією в банку становлять певні привабливі моменти  цієї форми  фінансування імпорту.