2.3. Умови та форми фінансування зовнішньої торгівлі банками

Умови отримання  кредиту  — це складний  комплекс  різних  по& казників  (рис.  2.2). На  їх формування суттєво  впливають напрями використання позикових ресурсів; характер суб’єктів кредитних відносин; рівень iнтернацiоналiзацiї кредитних  ринків та їх пiдпо& рядкованiсть національному кредитному контролю.  Основними по& казниками серед умов міжнародного кредиту є вартість кредиту, строк, на який  кредит надається,  та валюта  кредиту.

Розрахунок платежів

 

Відсоткова ставка


Облікова ставка

 

 

Спосіб сплати відсотків

 

Сплата частинами


Сплата при погашені боргу

 

 

Вид ставки

Фіксована      Гнучка

Періодичність сплати відсотків

 

Ануїтетні платежі


Платежі у визначені терміни

 

 

Спосіб сплати боргу

Частинами     У кінці терміну

Рис. 2.2. Класифікація умов кредиту


 

Розглянемо особливості  формування складових  витрат  підприє&

мства за кредитом,  отриманим у банку (рис. 2.3).

Витрати кредитування

Ставка відсотка         Комісії  банку            Витрати, пов’язані із заставою

Страхування              Нотаріальне оформлення застави

Рис. 2.3. Складові витрат  підприємства за кредитом,  отриманим у банку

Провідним елементом  витрат є ставка відсотка. Відсоткова  ставка залежить  від валюти кредиту  і формується залежно  від стану кредит& ного ринку. Відсоткові ставки гривневих кредитів ґрунтуються на вартості  ресурсів  на  Міжбанківському ресурсному  ринку  України. Існує  певна залежність відсоткової  ставки  від сезонних  коливань,  що зумовлюється закономірностями ділового  циклу ринкової  економіки. В сучасних  умовах на національному ринку кредиту загальна  тенден& ція динаміки  ставок — поетапне зниження. Жорстка прив’язка  ставок практикується в представництвах іноземних банків залежних  від міжнародних ринків ресурсів; українські банки нівелюють  короткост& рокові  коливання, дотримуючись тенденцій.  Розмір  ставки  вищий  у дрібних, середніх банках, у великих  (системних) — нижчий.

Розмір  відсоткових ставок  валютних  кредитів  залежить  від вар&

тості ресурсів на міжнародному ринку (LIBOR — для доларів США, EUROBOR — для  євро). Коливання цих ставок  залежить  від пол& ітичних  та економічних тенденцій  у світі. Загальна тенденція  за ос& танні 3 роки — поетапне зниження. Жорстка прив’язка практикуєть& ся в представництвах іноземних  банків, українські  банки за основну складову  ціноутворення ставки при кредитуванні в іноземній  валюті в основному  приймають  вартість валютних  ресурсів Міжбанківсько& го ресурсного ринку України  у зв’язку з обмеженістю  доступу до зовнішнього  ринку.

Різновидом відсоткової  ставки  є облікова  ставка. Облікова став& ка — плата, яка  стягується банком  за авансування грошей  при дис& контуванні векселя. Банки, здійснюючи  операції з векселями, можуть одночасно  застосовувати декілька  облікових  ставок,  які  називають


 

приватними обліковими ставками,  на відміну  від облікової  ставки центрального банку.

Наступним елементом  витрат  є  страхування застави.  Згідно з Законом України  «Про заставу», будь&яке майно, оформлене під за& ставу, має бути  застраховане.  Мінімальна вартість  страхування то& варів в обороті становить 0,3–0,5%, нерухомості — 0,1–0,4%, авто& транспорт  КАСКО+ГО — 4,5–6%  від суми оцінки  застави.

Нотаріальне оформлення застави  — невід’ємна складова  витрат. Обов’язковому нотаріальному оформленню підлягає  оформлення під заставу нерухомості, автотранспорту. Вартість оформлення становить

0,1–05% від суми оцінки  застави.

Наступний елемент витрат — банківські  комісії. Усі види банків& ських  комісій  регламентуються тарифною  політикою  кожного  бан& ку, вони обумовлюються (у випадку  їхнього існування) в кредитних договорах, тарифах на розрахунково&касове обслуговування і обов’яз& ково враховуються при розрахунку ефективної ставки кредитування в кожному  окремому  випадку.

Розрізняють такі види банківських комісій:

— за оцінку  застави;

— за розгляд  питання  про кредитування;

— за відкриття позичкового рахунка;

— за невибраний кредит;

— за списання  з позичкового рахунка.

Банківське фінансування розрізняють за видами валют, відповід&

но виділяють:

— банківське  фінансування, яке надається  вітчизняними банками;

— іноземне  банківське  фінансування;

— євровалютне банківське  фінансування.

Надання банком  коштів  при  фінансуванні зовнішньоторговель& них операцій  передбачає  використання різних  комбінацій  елементів організації  фінансування, тому за технікою  надання  банком  коштів позичальнику розрізняють:

— пряме  кредитування;

— овердрафт;

— кредитна  лінія;

— акцептний кредит;

— терміновий кредит;

— операції  РЕПО;


 

— вексельний кредит  банку.

Розглянемо особливості  організації  кредитування в межах цих видів.

Овердрафт — це форма кредитування, яка  використовується

для покриття короткострокових розривів у платежах позичальни3 ка, та передбачає можливість списання коштів з рахунку в розмірі, який  перевищує залишок на ньому  (дебетовий залишок).

Експортери використовують овердрафт,  як правило,  для нівелю& вання розривів  між платежами та надходженнями на розрахунковий рахунок. При обґрунтуванні необхідності  такої послуги в банк необ& хідно дати інформацію  про торгову  політику  підприємства в розрізі порядку  розрахунків по договорах  з постачань  та продажу.

Експортер може отримати  овердрафт у національній або іноземній

валюті.

Принципова відмінність  механізму  овердрафту від традиційного кредитування полягає  в характері руху фінансових ресурсів. Кредитні ресурси не спрямовуються банком на рахунок клієнта, а видаються  в розмірі  «мінусового»  залишку  на рахунку.

Переваги  цієї  форми  пов’язані  з можливістю здійснювати пла& тежі в національній валюті з власного рахунку в межах встановлено& го операційного часу навіть при відсутності на цьому достатніх коштів. Разом  з тим, усі надходження на рахунок автоматично вико& ристовуються для погашення  заборгованості за овердрафтом. Банк нараховує  відсотки в щоденному режимі за станом заборгованості на певний  час доби. Тому  в договорі  овердрафту має  бути зафіксова& ний точний  час дня, коли  фіксується заборгованість по овердрафту для  подальшого  нарахування відсотків.

Умови  овердрафту, як  правило,  передбачають  фіксацію  терміну

неперервного  від’ємного сальдо по розрахунковому рахунку  клієнта (як правило, до 30 днів). Це означає, що в межах зафіксованого тер& міну залишок  на рахунку має бути позитивним або нульовим  за ра& хунок надходжень.  Трапляються договори, де відсоткова  ставка змі& нюється залежно від терміну неперервного від’ємного сальдо по розрахунковому рахунку.

Овердрафт може передбачати  забезпечення або бути бланковим. Забезпеченням, як правило,  виступає  застава товарів, які знаходять& ся в обороті. У випадку відкриття бланкового  овердрафту, як прави& ло, банк вимагає  його обнуління на кожне 1&е число місяця.


 

Рішення по наданню  овердрафту приймається кредитним комі& тетом банку. Овердрафт надається  клієнтам,  які мають стабільні  ре& гулярні  надходження на рахунок.  При  розгляді  питання  про креди& тування  аналізуються обороти по поточному рахунку в національній валюті,  як  правило,  за 6 місяців.  При  визначенні суми овердрафту до розрахунку береться  сума середньомісячного обороту: 15–40%.

Кредитна лінія — це угода між банком  та клієнтом, яка перед3

бачає  зобов’язання банку  надати  певну  суму  коштів  до  певного ліміту протягом встановленого терміну.

Ця  техніка  банківського   кредитування використовується для

покриття короткострокових розривів  у платежах  позичальника. На& дається клієнтам  з метою поповнення оборотних коштів для закупівлі товару, складових, комплектуючих, видаткових матеріалів, видачі зарплати тощо.

Для  фінансування  зовнішньоторговельних операцій  використо&

вують такі різновиди  кредитних  ліній:

— кредитні  лінії іноземних  банків;

— кредитні  лінії вітчизняних банків;

— револьверна кредитна  лінія;

— облікова  кредитна  лінія  з відновлюваним лімітом;

— акцептна  кредитна  лінія.

Так, у 2003 р. ВАТ «Укрексімбанк» здійснював  кредитування за рахунок  іноземних  кредитів  банків таких  країн:

— кредит  Експортно&Імпортного банку Китаю;

— кредити  під гарантію німецького  страхового товариства «ГЕР& МЕС»;

— кредити  під гарантію  датського  страхового  товариства Export

Kredit Fonden (EKF);

— програма  Ексімбанку США фінансової  підтримки операцій  за проектами  українських підприємств;

— кредити  під страхове покриття Чеської  Корпорації по Страху&

ванню та Експортних Гарантіях  (EGAP);

— кредити  Корпорації Розвитку Експорту  Канади  (EDC).

Кредитна лінія вітчизняних банків як  форма  кредитування передбачає  вільний  режим залучення позикових коштів (по листу) і погашення з розрахункового рахунку в межах суми договору. На прак& тиці  найбільше  застосовується режим  фінансування в іноземній  ва& люті. Спрощено  процедуру  купівлі  валюти  при погашенні  порівняно


 

з купівлею валюти для оплати зовнішньоекономічного контракту. Термін  кредитної  лінії  —  від 1 до 18 місяців  і надається   вона,  як правило,  під заставу  майна.

Вартість  кредитної  лінії вища за термінове  кредитування, можлива

відсоткова  оплата  невибраного  об’єму. При  розгляді  питання  про кре& дитування розглядаються ретельніше ризики підприємства, що виника& ють під час ведення  основної діяльності.  Рішення з надання  терміново& го кредиту  клієнту  приймається кредитним комітетом  банку.

У межах кредитної  лінії, наданої вітчизняним банком, можливий мультивалютний режим — погашення  кредиту  в іншій валюті, ніж у якій  він був наданий.

Револьверна кредитна лінія — це відновлювальні протягом  пев& ного періоду часу кредитні лінії. Передбачає  обов’язково надання застави  позичальником.

Облікова кредитна лінія передбачає  урахування банком  усіх векселів, виставлених експортером на суму встановленого ліміту на будь&який  обумовлений угодою  термін.  Такий  вид  фінансування є дешевшим порівняно з індивідуальним інкасо, тому що банк має спра& ву із значною  кількістю  векселів, які підлягають  оплаті різними  іно& земними  клієнтами експортера  в одній країні.

Акцептні кредитні лінії — це угода, за якою банк дає згоду ак& цептувати  векселі, які виставлені  експортером на імпортера, під за& безпечення  у вигляді  торгового  векселя,  акцептованого імпортером. Такий кредит має, по&суті, форму банківської  гарантії, тому що у встановлений термін  банк  оплачує  вексель  з фондів,  наданих  йому імпортером  за декілька  днів до призначеної дати.

Терміновий кредит — форма кредитування, яка  використо3 вується для покриття короткострокових розривів у платежах по3 зичальника. Надається клієнтам  через їх розрахунковий рахунок, при фінансуванні угод, де момент  одержання виторгу фіксо3 ваний.

У договорі про надання термінового  кредиту зазначені  дата одер& жання,  дата погашення.  Привабливість цього режиму  кредитуван& ня — дешевизна. Банк, що надає кредит, може залучити  термінові ресурси  для кредитування клієнта  на Міжбанківському ресурсному ринку,  що й буде основною  складовою  ціни для  клієнта.

При вирішенні  питання  про кредитування, ретельніше  розгляда&

ються  ризики  підприємства, які  виникають при  веденні  основної


 

діяльності.  Рішення по наданню  термінового  кредиту  клієнту  прий&

мається  кредитним комітетом  банку.

Можливий моновалютний режим,  обов’язкове відстеження бан& ком цільового  використання позикових коштів. Джерелом  погашен& ня кредиту для підприємства виступає виторг по контракту, який фінансується, або інші надходження на розрахунковий рахунок клієнта.  При  використанні такої форми  кредиту  можливе  часткове погашення  за рахунок використання кредитної лінії, овердрафту. Термін  такого кредиту,  як правило,  не перевищує  30 днів.

Операції «РЕПО»  з товарами —  це  форма кредитування, за

якою  банк (можна й через дочірні компанії) укладає угоду купівлі товару  (як правило, за ціною,  нижчою  від ринкової) з обов’язко3 вою умовою  зворотного викупу за фіксованою ціною через визна3 чений термін. При цьому  здійснюється перехід права  власності.

Доход  банку  і компенсація витрат  по даній  угоді закладений в різниці  цін продажу  і купівлі.  Подібні угоди застосовуються до зер& нових на елеваторі, інших товарів, схильних до вартісних сезонних коливань. Основна  мета цього виду угод — вивільнити оборотні кош& ти підприємства, які заблоковані в товарних  залишках,  придбаних  у період мінімальних цін, оптимізувати оподаткування (ПДВ).

Вартість такої форми фінансування складається на рівні, дещо вищому, ніж середня  відсоткова  ставка  за традиційним кредитуван& ням, що зумовлено  високими  ризиками ліквідності  товару, витрата& ми під час збереження, страхування товару.

Особливості організаційних відносин, які виникають при фінан& суванні зовнішньоторговельних операцій  банками, дають змогу вид& ілити  такі види  банківської  активності,  як торговельне  фінансуван& ня експорту  та імпорту.

Торговельне фінансування експорту — це узагальнююче  поняття,

яке визначає процес отримання  експортером готівки від фінансової організації (банку) до моменту отримання  платежу від імпортера.

Торгове  фінансування як форма фінансування тісно пов’язане із здійсненнями розрахунків за зовнішньоторговельними контрактами.

Аналогічно, коли імпортер  купує товари в іноземного  продавця  і

повинен оплатити  їх негайно, в нього може виникнути проблема, пов’язана з нестачею готівки. Необхідність залучення позикових коштів зумовлена  неможливістю для імпортера  збільшити період кредиту  через те, що іноземний  продавець  може не надати  його.


 

Торговельне фінансування імпорту  — це узагальнююче  поняття, яке визначає процес отримання позики імпортером від фінансової організації (банку) для здійснення  платежу експортеру.

Можливість використання такої форми, як торговельне  фінансу& вання передбачає, по&перше, наявність  потреби в зовнішньому фінан& суванні  у вітчизняних підприємств, по&друге, зацікавленість інозем& ними банками кореспондентів, міжнародних страхових компаній і спеціалізованих фірм у співпраці  з вітчизняними банками  по опера& ціях з торговельного фінансування. Останнє  надає можливість нада& вати  вітчизняному банку допомогу  в оформленні та супроводженні експортних та імпортних  угод та оптимізувати умови  операцій,  що здійснюються підприємством.

Необхідними умовами  надання  банком  торговельного фінансу&

вання  виступають:

—  наявність  зовнішньоекономічного  контракту,  що передбачає

реальну  торговельну угоду, тобто постачання конкретного то&

вару з однієї країни  в іншу;

— переважне  використання акредитивної форми  розрахунків та/

або гарантії з іноземним  партнером;

— наявність  у підприємства реальної потреби в економії власних коштів  для  здійснення імпортної  або експортної  операції. Торговельне фінансування  експорту  передбачає  низку  різно&

манітних  форм фінансування, які дозволяють забезпечити надход&

ження коштів до підприємства на різних етапах торговельної опера&

ції (рис. 2.4).

Торговельне фінансування експорту

Подпись: Передекспортне
пряме фінансу& вання за рахунок банку
Подпись: Передекспортне
фінансування за рахунок коштів
Подпись: Постекспортне
фінансування
Рис. 2.4. Форми торговельного фінансування експорту


 

Передекспортне пряме фінансування за рахунок банку передбачає, що банк надає фінансування підприємствам&експортерам на етапі виробництва ним експортної  продукції.  Завдяки цьому виробляєть& ся потрібна продукція без відволікання власних коштів. Фінансуван& ня надається  у формі кредиту. Необхідною  умовою такого кредиту є використання імпортером  такої форми  розрахунків за контрактом, як акредитив першокласного західного банку, відкритий на користь українського експортера.

Здійснення операції  передекспортного прямого  фінансування за рахунок  банку передбачає  таку послідовність дій:

1. Підписання контракту між вітчизняним експортером та інозем&

ним імпортером  на постачання продукції  українського виробництва.

2. Іноземний імпортер відкриває безвідзивний акредитив на користь українського експортера,  кошти за яким зараховуються на рахунок українського експортера  не пізніше ніж 90 днів з дати митного офор& млення  продукції,  яка експортується, або з моменту підписання акта чи іншого документа,  який  підтверджує надання  послуг.

3. Банк  підписує  з вітчизняним експортером кредитну  угоду та

договір застави права вимоги валютної виручки за акредитивом, випущеним (підтвердженим)  першокласним західним  банком  та, в разі необхідності,  договори  на інші види  застави.

4. Банк надає експортеру  кредит для вироблення експортної  про&

дукції.

5. Експортер здійснює  виробництво та відвантаження продукції.

6. Банк  імпортера  здійснює  оплату продукції  на підставі наданих документів.

7. Банк  зараховує  експортеру  виручку.

8. Український експортер  повертає кредит банку і сплачує відсот&

ки за його використання.

Таким чином, основною перевагою передекспортного фінансуван& ня є фінансування потреб  експортера,  які  зумовлені  виробництвом продукції,  а також  зниження ризику  неплатежу  з боку імпортера.

Другою формою є передекспортне фінансування за рахунок коштів  іноземного  партнера  або банку.

Якщо експортний контракт передбачає  здійснення авансу експор& теру для виготовлення продукції  за рахунок  коштів  імпортера,  банк здійснює  фінансування шляхом  надання  гарантії повернення авансу на користь  покупця.


 

Фінансування може здійснюватися також у разі підписання уго& ди між банком та іноземним  банком про надання  кредиту  вітчизня& ному  банку  для  фінансування експорту  українського виробника та при  наявності  акредитива, відкритого  першокласним західним  бан& ком на користь експортера.  У цьому разі вітчизняний банк надає гарантію  повернення кредиту  іноземному  банку.

Передекспортне фінансування може здійснюватись і за рахунок

кредиту, який надається  іноземним  банком вітчизняному банку (див. додаток  4).

Здійснення операції  передекспортного фінансування за рахунок

кредиту,  який  надається  іноземним  банком вітчизняному банку, пе&

редбачає  таку послідовність дій:

1. Підписання зовнішньоекономічного договору  (контракту) між вітчизняним експортером та іноземним  імпортером  на поставку про& дукції українського виробництва.

2. Іноземний імпортер відкриває безвідзивний акредитив на користь

українського експортера,  кошти за яким зараховуються на рахунок українського експортера  не пізніше  ніж 90 днів з дати митного офор& млення  продукції,  яка експортується, або з моменту підписання акта чи іншого документа,  який  підтверджує надання  послуг.

3. Банк підписує з вітчизняним експортером передбачену схемою передекспортного фінансування  кредитну  угоду  та договір  застави права вимоги валютної виручки за акредитивом (підтвердженим), емітованим  першокласним західним  банком  та, у разі необхідності, договори  на інші види застави.

4. Підписання угоди  між Банком  та іноземним  банком  про  на& дання кредиту банку для фінансування експорту  українського ви& робника.

5. Надання гарантії  повернення кредиту.  У випадку,  якщо  іно&

земний  банк має лінію на Банк,  гарантія  може бути виставлена без& посередньо  на його користь. Якщо лінії немає, гарантія  виставляєть& ся через іноземний  банк, що має відповідну  лінію на Банк.

6. Іноземний банк&кореспондент надає кредит  Банку  для фінан&

сування  виробництва експортної  продукції.

7. Банк  надає кредит  українському експортеру.

8. Виробництво продукції та відвантаження її іноземному  покупцю.

9. Іноземний покупець  здійснює  оплату  продукції  на підставі ак&

редитива.


 

10. Зарахування виручки  експортеру.

11. Український експортер  повертає  кредит Банку  і сплачує  від&

сотки за користування ним.

12. Повернення кредиту  іноземному  банку і відсотків за користу& вання ним за рахунок коштів, що надійшли  від експортера  в рахунок погашення  кредиту  Банку.

Фінансування експортної  операції передбачає  також постекспор& тне фінансування. Воно застосовується при укладанні  експортної угоди, яка передбачає оплату відвантаженого експортером товару шляхом акредитива, відкритого іноземним банком на користь екс& портера з відстрочкою  платежу. В межах цієї форми  банк надає кре& дит експортерові після  надання  останнім  пакета  відвантажувальних документів  та за умови підписання кредитної  угоди і договору заста& ви права  вимоги  валютної  виручки  за акредитивом.

Здійснення операції постекспортного фінансування передбачає таку послідовність дій:

1. Укладання контракту  між вітчизняним експортером та іноземним імпортером  на постачання з України  продукції.  Імпортер  звертається в банк&емітент з проханням відкрити  акредитив.  Банк  іноземного  імпор& тера (банк&емітент) відкриває безвідзивний акредитив та надсилає його в банк&кореспондент з проханням про його підтвердження.

2. Підтверджуючий банк (банк&кореспондент) повідомляє вико&

нуючий банк у країні експортера  про підтвердження безвідзивного акредитива, відкритого  банком імпортера. Саме на цьому етапі банк домовляється з банком&кореспондентом щодо фінансування вітчиз& няного  експортера.

3. Виконуючий банк повідомляє вітчизняному експортеру  про умови акредитива. Експортер акцептує  умови акредитива і підтвер& джує  це виконуючому банку.

4. Вітчизняний експортер  відвантажує продукцію  іноземному імпортеру і оформлює документи  відповідно до умов акредитива, які потім подаються  в банк. Банк  підписує  з вітчизняним експортером кредитну  угоду і договір застави  права вимоги валютної  виручки  за акредитивом, випущеним банком іноземного імпортера (банком&емі& тентом).

5. Банк  відправляє документи  в банк, який  надає підтвердження

акредитиву, одночасно  виставляє на цей банк рамбурсну  вимогу, за якою  і отримує  кошти.


 

6. Банк  фінансує  українського експортера  за рахунок  залучених коштів.

7. Документи за акредитивом відсилаються Банком&кореспонден&

том іноземному  експортеру.

Переваги  для  постекспортного фінансування полягають  у мож& ливості  отримати  виручку  за акредитивом раніше строку, вказаного в акредитиві,  і не під заставу  власного  майна,  а під заставу  права вимоги валютної виручки за акредитивом, випущеним банком інозем& ного імпортера (банком&емітентом), що дає змогу перекласти ризики на банк.

Торговельне фінансування імпорту тісно пов’язане з такою фор&

мою міжнародного кредиту, як кредит покупцю, та передбачає, що вітчизняний банк  за дорученням підприємств&імпортерів  видає  ак& редитиви  або гарантії  з підтвердженням їх першокласними західни& ми банками в рамках кредитних  ліній, відкритих  йому іноземними банками&кореспондентами. Фінансування здійснюється відкриттям акредитива або наданням  банком гарантії з відстрочкою  платежу, які дають змогу імпортеру здійснити  оплату отриманого  товару вже після його реалізації  на внутрішньому ринку  (див.  додаток  3).

Необхідною  умовою  використання такої  форми  фінансування

імпорту,  як  торговельне  фінансування, є багаторічний досвід  спів& праці  банку  з різноманітними  міжнародними  інститутами, в тому числі страховими міжнародними компаніями. Тільки  за такої умови банк має можливість фінансувати імпортні угоди з наступним  розмі& щенням  ризиків  на міжнародному страховому  ринку.

Фінансування імпорту  передбачає  таку послідовність дій.

1. Укладання контракту між вітчизняним імпортером  та інозем& ним експортером на умовах оплати безвідзивним підтвердженим акредитивом проти надання документів, які відповідають умовам акредитива;  або з відстрочкою  платежу.

2. Оскільки імпортер  не надає  Банку  кошти  для  депонування на банківському рахунку, Банк  укладає  з даною фірмою договір про відкриття акредитива без покриття. Імпортер  надає Банку  ліквідну заставу в забезпечення договору з обслуговування акредитива без покриття з відстрочкою  платежу. У даному договорі передбачають& ся всі необхідні умови: забезпечення клієнта  (застава); умова, що у випадку,  якщо  клієнт  за 3 дні до платежу  банку&кореспонденту не надає відповідні  кошти,  Банк  повинен  заплатити за рахунок  влас&


 

них  коштів,  а  для  імпортера  надається   кредит  під  більш  високі відсотки.

3. Банк&емітент (Банк) виставляє Банку&кореспонденту відповід& ний акредитив із проханням про його підтвердження та фінансу& вання угоди на строк до 90 днів від дати платежу бенефіціару (експортеру). До моменту платежу експортер сплачує комісію за підтвердження. Після  моменту платежу  імпортер сплачує  комісію за постфінансування іноземного  банку.

4. Банк  іноземного  експортера  одержує  від банку&кореспондента підтверджений акредитив  і повідомляє експортерові про умови  ак& редитива.

5. Експортер акцептує  умови акредитива та інформує  про це аві& зуючий банк; товар відвантажується іноземним експортером,  готу& ються документи  до оплати.

6. Банк&кореспондент (виконуючий банк) перевіряє документи  на відповідність з умовами  акредитива,  забезпечує  переказ коштів Бан& ку іноземного  експортера  (авізуючому банку).

7. Банк  іноземного  експортера  переказує  кошти експортеру  за рахунок  коштів, отриманих  від банку&кореспондента.

8. Банк&кореспондент виставляє рамбурсну  вимогу вітчизняному

банку про відшкодування своїх витрат через 90 днів з дати платежу бенефіціару.

9. Банк відшкодовує кошти за рамбурсною  вимогою банку&корес&

понденту.

10.  Банк  отримує   від  експортера   кошти,  після  чого  повертає ліквідну  заставу.

Переваги  імпортного  фінансування для  імпортера  передусім  у тому, що імпортер  не відволікає для депонування коштів за акреди& тивом на рахунок банку власні обігові ресурси на довгий строк. Фінансування імпорту банк здійснює за меншими ставками, ніж кредитування. Нарешті,  імпортер може погасити кредит банку за рахунок  коштів,  які він отримає  після  реалізації  товару.

Для прийняття рішення  про використання торговельного фінан& сування  імпорту  необхідно  порівняти витрати,  які  супроводжують цю форму  фінансування з витратами за кредитом.

Загальні витрати  імпортера  з імпортного  фінансування склада&

ються з таких  елементів.

1. Комісій:


 

— комісію за фінансування, яка сплачується іноземному  банку вітчизняним банком  після  моменту  платежу  до моменту  від& шкодування йому коштів;

— комісія  за відкриття акредитива;

— комісія  за підтвердження акредитива першокласним банком

 

Kn   =


C r T

360 100


 

,           (2.3)

 

де  С — вартість  постачання;

r — відсоток  комісії;

Т — термін, на який  надається  фінансування;

— комісія  за кредит  банка&кореспондента;

— комісія  за платіж  на користь  експортера;

— комісія  за повідомлення, яку стягує  банк після  повідомлення банку експортера  про відкриття акредитива;

— комісія  за надсилання банком SWIFT повідомлення про пере&

дачу документів  іноземному  банку;

— комісія  за перевірку  банком  документів  за акредитивом;

— комісія  банку за надання  банківського  поручництва.

2. Відшкодування банку витрат за видачу зобов’язань  за акреди&

тивом  без грошового  покриття (% від суми акредитива).

3. Плата  за послуги,  які забезпечують передачу  документів. Необхідність кредиту при здійсненні  зовнішньоторговельних опе&

рацій значною мірою зумовлена  наявністю  відвантажених товарів (де& біторська  заборгованість). Таким  чином  кредит,  виступає  тимчасо& вим джерелом для формування змінної частини оборотного капіталу.

Прийняття рішення  про залучення банківського кредиту  для фінансування дебіторської  заборгованості при здійсненні  експортних операцій  потребує  врахування таких  аспектів  фінансування:

1) визначення обсягу залучення коштів;

2) оцінка  вартості  запозичення та визначення джерела;

3) оцінка  впливу  на фінансову стійкість.

Сума  кредиту залежить від розміру забезпеченості тривалості середнього кругообігу коштів власними  коштами  та особливості кругообігу оборотних активів.

Сума кредиту, який  необхідно залучити для заміщення виручки, що не надійшла, повинна  бути меншою, ніж власні кошти, і більшою

від суми, яка випливає з особливостей кругообігу:


 

 

 

де  C


D  ≤ C ≤ R ,    (2.4)

—  сума  кредиту,  який  необхідно  залучити  для  заміщення

 

виручки;

D

R


— мінімальна  сума залучення позикових коштів;

— розмір  забезпеченості власними  обіговими  коштами.

 

Розмір  забезпеченості тривалості середнього  кругообігу  обігових коштів  власними  коштами  розраховується як  різниця  між обсягом власних обігових коштів, розрахованих із врахуванням довгостроко& вих зобов’язань, та величини дебіторської  заборгованості:

R = R − d , (2.5)

де  R — обсяг  власних  обігових  активів,  розрахованих із врахуван&

ням  довгострокових зобов’язань;

d — величина  дебіторської  заборгованості.

Визначення суми позики  для  заміщення виручки,  яка  не надій& шла, ґрунтується на оцінці  особливості  параметрів  обігових  коштів, задіяних  при  здійсненні  зовнішньоторговельної операції,  і передба& чає:

— визначення різниці між середньою тривалістю  обігу товарів та тривалістю  фактичного кругообігу  на кінець  періоду, що ана& лізується (у днях);

— визначення одноденної  суми реалізації.

D = (T − T ) b ,   (2.6)

де T — тривалість фактичного кругообігу  на кінець  періоду;

T  — середня  тривалістю  обігу товарів;

b — одноденна  сума реалізації.

Узагальнюючим показником ефективності залучення банківсь& кого кредиту  на певних  умовах  є грант&елемент. Критерієм вибору найбільш ефективного варіанту кредитування є максимальне значен& ня показника:


 

 

 

E gr


        t

= 1 −


Pi        


100 ,           (2.7)

 

де  Еgr   — грант&елемент;


i =1 C(1 + r )

 

Pi  — фактичні  платежі  для погашення  боргу в і&тому періоді;

С — сума наданого  кредиту;

r — ставка  відсотка;

t — термін  кредиту.

Рішення про залучення банківського кредиту  повинно  спирати& ся не тільки  на оцінку  потреби  фінансових ресурсів  для здійснення ЗТО, а й на оцінку стану фінансової стійкості  підприємства та про& гнозування наслідків  запозичення. Останнє  передбачає  аналіз таких показників:

— плеча фінансового важеля;

—  періоду  проходження документів  від продавця  до покупця  і надходження коштів на рахунок  продавця;

— коефіцієнта кредитної  залежності фірми;

— коефіцієнта покриття.

Період проходження документів  від виробника і надходження валютної виручки  на рахунки не повинен перевищувати 90 днів. Коефіцієнт кредитної  залежності фірми визначається як співвідно& шення суми відсотків, сплачених  протягом  певного періоду, до коштів фірми, призначених на реновацію основних фондів; він повинен бути у межах 0,3–0,4. Коефіцієнт покриття як співвідношення власних  та запозичених коштів  та обсягу активу  балансу  за мінусом  кредитної заборгованості повинен  бути не меншим  за 0,8–0,85.