6.5. Джерела формування оборотних активів

Залежно від джерел формування оборотні активи  поділя- ються на кошти власні, позикові та залучені.

Власними називають  кошти  підприємств,  якими  вони по- кривають  мінімальні  розміри  оборотних  активів  (запасів  і ви- трат), необхідні для забезпечення нормального,  безперервного процесу виробництва та реалізації  продукції. Вони постійно перебувають на підприємстві і строк користування ними не встановлюється. У цьому разі важливо  забезпечити відповід- ність  власних  джерел  фактичній наявності   оборотних  акти- вів, оскільки  і їх надлишок  або нестача  негативно  впливають на ефективність їх використання і виробництво загалом. Нині більшості підприємств народного господарства України прита- манна нестача оборотних активів, що є однією з основних при- чин їх збиткової роботи.


 

Мінімальна потреба підприємства в оборотних активах по- кривається за рахунок таких власних джерел:

− статутний капітал (фонд);

− відрахування від прибутку  до фондів  спеціального  при- значення;

− цільове фінансування та цільові надходження (із бюдже- ту, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів);

− приріст стійких пасивів.

Підприємство, що починає свою діяльність,  як правило, формує  оборотні активи  за рахунок  коштів бюджету, пайових внесків  членів-засновників, внесків  іноземних  учасників  (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Усі ці кошти включаються  до статутного капіталу  новостворе- ного підприємства.

Діюче підприємство фінансує  оборотні  активи  за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, над- ходження від емісії цінних паперів, стійких пасивів.

Прибуток  підприємства спрямовується на покриття при- росту нормативу  оборотних активів.

Обсяг  коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних  активів,  залежить  від очікуваних  розмірів  прирос- ту нормативу  оборотних активів, загального обсягу прибутку, можливого  обсягу залучення позикових коштів та інших фак- торів.

До  активів,  які  можна  прирівняти до  власних,  належать стійкі пасиви. Це активи  цільового призначення, які в резуль- таті застосованої  системи  грошових  розрахунків постійно  пе- ребувають у господарському обігу підприємств,  а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних ак- тивів підприємства.

Стійкі  пасиви  —  це мінімальна  (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань  на обов’язкове дер- жавне  пенсійне  страхування, на соціальне  страхування, міні-


 

мальна заборгованість з резервів на покриття майбутніх витрат і платежів, авансування покупців (замовників).

Залежно від виду стійких пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати зале- жить від часу її виплати  і терміну, за який вона виплачується. Чим більший розрив між терміном виплати  заробітної плати і кінцевою  датою періоду, за який  вона сплачується, тим вища заборгованість,  тим більше коштів підприємство може вико- ристати в господарському обороті.

Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх  плате- жів створюється, переважно за рахунок нарахувань на оплату відпусток.  Ці суми, що відносяться до собівартості  продукції щомісячно,  резервуються в порядку  нарахувань  на рахунок майбутніх платежів.

Сума стійких пасивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків.

На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямо- вується  не вся сума стійких пасивів, а лише приріст її в плано- вому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.

На підприємствах в процесі діяльності  виникають  різні проблеми  з несвоєчасним  надходженням коштів  за відванта- жену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним  і неповним  виконанням дого- вірних зобов’язань  постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах. Такі проблеми породжують потребу в додаткових засобах, у тому числі для фі- нансування оборотних активів.

Підприємство вимушене звертатися до залучення фінансо- вих ресурсів, а саме:

− короткострокових кредитів та інших кредитів банку;

− комерційного  (товарного) кредиту;

− кредиторської заборгованості.

Банківські кредити  призначені  для  фінансування витрат, пов’язанихзпридбаннямосновнихіпоточнихактивів,ізсезонни-


 

ми потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробни- чих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської забор- гованості, податковими платежами  та іншими зобов’язаннями. Кредити  банку  дозволяють  оптимізувати джерела  оборотних активів  і справляють  активний вплив  на раціональне форму- вання запасів оборотних активів.

Комерційний (товарний) кредит використовується підпри- ємствами  за браком фінансових  ресурсів у покупця  (спожива- ча) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає  необхідність  відстрочки  платежів.  Постачальник дає згоду на надання відстрочки  платежу за продукцію, що по- ставляється, і від споживача  він замість грошей одержує  век- сель або інше боргове зобов’язання.

Комерційний кредит має свої переваги і недоліки (рис. 6.3). Підприємство, що використовує комерційний кредит, по- винно обов’язково враховувати властиві йому переваги та не-

доліки.

 

 

Комерційне кредитування

 

 

 

 

 

Переваги        Недоліки

 

оперативність надання коштів у товарній формі


обмеженні можливості  в часі та розмірах

 

 

 

технічна нескладність оформлення угоди

надання підприємству широких можливостей маневрування оборотними коштами


наявність  помітного ризи- ку для кредитора

можливість  небажаного впливу банків, що дисконтують  векселі

 

 

спрямування розвитку кредитного ринку

Рис. 6.3. Переваги та недоліки комерційного  кредитування


 

Використання комерційного  кредиту  набуло  певного  роз- витку в період становлення ринкової економіки, створення під- приємств з різноманітними формами власності та надання зна- чної самостійності  підприємствам. Загалом його використання позитивно впливає  на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання  оборотних активів і зменшує потребу в кредитних  і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить  до позапланових залучених  джерел формування оборотних  коштів, її породжує брак власних оборотних активів.

Кредиторська заборгованість — це короткострокові зобов’я- зання підприємств,  які виникають  за:

− розрахунками з бюджетом;

− за розрахунковими документами,  строк  оплати  яких  не настав і які не сплачено в строк;

− за короткостроковими кредитами.

За кредиторської заборгованості постачальникам залу- чення активів відбувається у товарній формі, на відміну від власних оборотних активів і банківського  кредиту, які ви- ступають у грошовій формі. Розмір  і тривалість  простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації  та використання оборотних  активів,  особливо  — від розміру  та тривалості  простроченої  дебіторської  заборго- ваності, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.

Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних  і залучених  оборотних  активів впливають  на ефективність використання оборотних активів і загалом оборотного капіталу. Раціональне формування назва- них джерел оборотних активів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові  результати і фінансовий стан під- приємства,  сприяє досягненню мети з мінімально  необхідними за певних умов оборотними активами.