2.4.  Характеристика форми безготівкових розрахунків

Усі безготівкові  форми розрахунків здійснюються  за допо- могою таких основних принципів:

− збереження  підприємствами грошових  коштів  в устано- вах банків;

− самостійність  вибору підприємством установи банку;

− самостійність  вибору підприємством виду і форми розра- хунків;

− самостійність   розпорядження  підприємства  своїми  ко- штами в межах чинного законодавства;

− максимальне наближення грошових  розрахунків до мо- менту реалізації продукції;

− здійснення грошових  розрахунків у межах коштів на ра- хунках підприємства.

Розрахунковий документ — це відповідно оформлений до- кумент на переказ грошових коштів.

Суб’єкти підприємницької діяльності  використовують від- повідні форми безготівкових  розрахунків (залежно від форми розрахункового документа). Це такі форми безготівкових  роз- рахунків:

− платіжне доручення;

− платіжна вимога-доручення;

− платіжна вимога;

− розрахунковий чек;

− акредитив;

− векселі;

− інкасові доручення  (розпорядження);

− пластикова  картка.

Платіжне доручення — це письмове доручення  власника рахунка  перерахувати  відповідну  суму зі свого рахунка  на ра- хунок одержувача коштів.

Платіжні  доручення  застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських  поставок за товари (роботи,  по-


 

слуги).  Вони  забезпечують  максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей  і здійснення пла- тежу, прискорюють обертання оборотних коштів; запобігають виникненню кредиторської заборгованості в покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються  також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банків- ськими позичками та інші платежі.

Оформлене платіжне доручення здається до обслуговуючо- го банку не пізніше як за 10 днів з дня його виписки. Банк при- ймає доручення  до оплати (в оплату за товари, послуги, на пе- рерахування податків, платежів, боргів та ін.) лише в тому разі, якщо у платника  є на рахунку необхідна сума вільних коштів.

Якщо  постачальник (отримувач коштів)  не має рахунка  в банку або розрахунки  між постачальником і покупцем платіж- ним дорученням неможливі, підприємство може виконати роз- рахунок  гарантованим платіжним доручення  через підприєм- ства зв’язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються у разі переказу коштів на виплату заробітної плати працівникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи.

Переваги розрахунків платіжними дорученнями:

− відносно простий і швидкий  документооборот;

− прискорення руху коштів;

− можливість  використання цієї форми  розрахунків за не- товарних платежів.

Платіжні вимоги-доручення — це комбінований розра- хунковий  документ,  який  складається з двох частин.  Верхня частина — вимога підприємства-постачальника до підприєм- ства-покупця сплатити  вартість  товару,  виконаних робіт, по- слуг. Нижня частина  — доручення  покупця  (платника грошо- вих коштів)  банку, який його обслуговує, переказати  належну суму  коштів  з його  рахунка  на рахунок  постачальника. Цей


 

розрахунковий документ  заповнює  постачальник і направляє покупцеві. Покупець,  коли він згоден оплатити  товар (роботи, послуги),  заповнює  нижню частину цього документа і направ- ляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосо- вуються переважно  в міжміських  розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, їх не застосовують  стосовно розрахунків претензійного харак- теру навіть  тоді, коли  вони випливають із реальних  відносин щодо поставки товарів і надання послуг.

Вони можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитися від акцепту  платіжної  ви- моги-доручення, коли  товари  (послуги) не  було  замовлено; коли товари відвантажено  не на погоджену адресу; коли їх до- ставлено  з порушенням строку; коли  вони  недоброякісні, не- комплектні; коли не погоджено ціну товару.

Часткова  відмова від акцепту платіжної  вимоги-доручення можлива  тоді, коли поряд із замовленими відвантажено  і якісь додаткові  товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або не укомплектованої частини товарів; у разі завищення цін, арифметичних помилок  у товарно-транспорт- них документах тощо.

Переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями:

− ця форма розрахунку  відповідає фінансовим та господар- ським інтересам постачальників і покупців;

− зміцнює договірні відносини в господарстві;

− прискорює  оформлення розрахункових документів;

− платежі  здійснюються  за згодою платника  після  попере- дньої перевірки  розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника.

Платіжна вимога — це розрахунковий документ, що містить вимогу  одержувача  грошових  коштів  їх платнику  про сплату


 

певної суми коштів через установу банку. Виписується платіж- на вимога одержувачем коштів, якщо він має рішення суду, гос- подарського  суду про беззаперечне  стягнення  або безакцептне списання  певної  суми  грошових  коштів  з рахунка  платника. При виписуванні у платіжній  вимозі заповнюються всі рекві- зити, а в рядку  «Призначення платежу»  зазначається, за що і на підставі якого документа стягуються  кошти. Виписана  пла- тіжна вимога (перший  примірник) підписується керівником  та головним бухгалтером підприємства — одержувачем грошових коштів, ставиться  печатка і з доданою копією рішення суду, господарського  суду здається  до обслуговуючого  банку за ре- єстром, що виписується у двох примірниках. При цьому пер- ший примірник реєстру з підписами керівника підприємства та його печаткою залишається в банку, а другий зі штампом бан- ку повертається одержувачу  коштів  як розписка  у прийнятті платіжної вимоги. Ці платіжні вимоги приймаються банком та оплачуються за наявності  коштів на рахунку платника.

Розрахунковий чек — це розрахунковий документ, що міс- тить письмове доручення власника рахунка обслуговуючому банку про перерахування зазначеної в ньому суми коштів з його рахунка на рахунок пред’явника (чековласника) цього чека.

Чекодавець — це юридична  або фізична  особа, яка підпи- сує чек та видає його постачальнику для оплати отриманих  від нього товарів та наданих послуг.

Чекоутримувач — це підприємство або фізична  особа, що отримали  чек та мають право на стягнення  грошових коштів з рахунка чекодавця  для оплати відпущених  йому товарів та на- даних послуг.

Банк-емітент — банк, що видає чекову книжку  (розрахун- ковий чек) підприємству або фізичній  особі.

Розрахункові  чеки  мають  встановлену  форму  з  написом

«Розрахунковий чек». Отримання готівки за ними не допуска- ється.  Виготовляються розрахункові чеки  Національним бан-


 

ком України  на спеціальному  папері та брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів (чеків). Для отримання лімітованої чекової книж- ки клієнт подає до обслуговуючої установи банку заяву встанов- леної форми в одному примірнику, заповнивши в ній всі рекві- зити, а також зазначивши прізвище,  ім’я та по батькові  особи, якій  доручається отримання чекової  книжки.  Виписана  заява засвідчується підписами та печаткою підприємства-одержувача чекової книжки.  Крім заяви  на отримання лімітованої  чекової книжки  виписується платіжне  доручення  встановленої форми для перерахування з поточного рахунка коштів на спеціальний рахунок «Чекові книжки».  Цим самим банк депонує кошти для розрахунків за лімітованими чеками, тобто гарантує  їх оплату постачальнику. Водночас кредитним договором між чекодавцем та банком може бути передбачений  порядок, згідно з яким таке депонування не здійснюється,  а банк бере на себе зобов’язання оплачувати чеки свого клієнта-чекодавця (за відсутності коштів на його розрахунковому рахунку) за рахунок  кредиту  в межах наперед  визначеного  розміру.  На  основі  поданих  документів банк виписує  чекову книжку  встановленої форми  із зазначен- ням в ній найменування власника книжки, номера особового ра- хунка, з якого оплачуватимуться чеки, строку дії книжки, з ким і за що здійснюватимуться розрахунки, суми ліміту для лімітова- ної книжки. Сума ліміту визначається клієнтом за погодженням з банком. Крім того, на кожному чеку вказуються найменування власника  книжки  і номер особового рахунка, з якого оплачува- тимуться  чеки. Після цього чекова книжка  підписується відпо- відними працівниками банку, засвідчується гербовою печаткою та видається  касою довіреній особі клієнта під його розписку на заяві про видачу книжки. Отримана  книжка зберігається в бух- галтерії підприємства як бланки суворої звітності.

Переваги чекової форми  розрахунків:

− відносна швидкість  розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню  дебітор- ської заборгованості.


 

До недоліків  цієї форми  розрахунку належать:

− недостатня гарантія платежу через можливість  відсутнос- ті потрібної суми коштів на рахунку чекодавця;

− неможливість розрахунків чеками на велику суму;

− складність  оформлення чека.

Акредитив — це розрахунковий документ із дорученням однієї  кредитної  установи  іншій  здійснити  за рахунок  спеці- ально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних до- кументів за відвантажений товар.

Акредитив застосовується в розрахунках між постачаль- никами  і покупцями.  Документи  постачальника оплачуються банком  тільки  на умовах,  передбачених  в акредитивній заяві покупця.

Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж поста- чальнику.  Ця форма  розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і платником щодо такої форми роз- рахунків.  Постачальник подає в банк, що його обслуговує,  за- яву із зазначенням умов використання задепонованих коштів (власних або залучених).

Акредитив  відкривається для  розрахунків тільки  з одним конкретним постачальником. Його  не можна  використовува- ти для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готівкою.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів.

Покритий — це такий акредитив,  який  передбачає  попере- днє депонування коштів.  У цьому  разі банк  платника  (банк- емітент)  списує кошти з розрахункового рахунка платника  і переказує  ці кошти  в банк  постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий  рахунок «Акредитив».

Непокритий —  це акредитив,  коли  платежі  постачальни- ку гарантує  банк. У такому разі платник  звертається до свого банку з клопотанням виставити для нього гарантований акре- дитив. Таке клопотання банк-емітент  задовольняє тільки  сто- совно платоспроможних клієнтів  і за умови встановлення між


 

клієнтом  і банком,  який  відкриває  акредитив,  кореспондент- ських відносин.

Відзивний — це акредитив,  який  може бути змінений  або анульований банком-емітентом на вимогу  покупця  без попе- реднього погодження з постачальником. Але банк-виконавець повинен оплатити документи, які були виставлені постачаль- ником і прийняті банком, до отримання останнім повідомлен- ня про зміну чи анулювання акредитива.

Безвідривний — це акредитив,  який не можна змінити  або анулювати  без згоди постачальника, на користь  котрого  було відкрито акредитив.

Використання акредитивної форми розрахунків обумовлю- ється в угоді між постачальником і покупцем, в якій указують конкретні  умови  розрахунків за акредитивом,  строк  його дії, вид акредитива,  спосіб його виконання, банк постачальника і покупця.

Підставою  для відкриття акредитива  платником є повідо- млення  постачальника про готовність  до відвантаження това- ру. Для  відкриття акредитива  платник  подає  до банку  заяву встановленого зразка з необхідними  реквізитами (номер  дого- вору, згідно з яким  відкривається акредитив;  термін чинності акредитива; рахунок платника  і банк, який його обслуговує; документи, згідно з якими здійснюються  виплати за акредити- вом; строк їх подання; вид акредитива  та сума акредитива).

Закриття акредитива  в банку постачальника здійснюється:

− на заяву постачальника щодо відмови від подальшого  ви- користання акредитива  до закінчення терміну  його чин- ності;

− після закінчення терміну чинності акредитива;

− на заяву  покупця  про відкликання акредитива  повністю або частково.

Акредитив  закривається в день  отримання повідомлення від банку-емітента.

Невикористана сума акредитива  повертається банку плат- ника для зарахування на рахунок, з якого депонувалися кошти.


 

Переваги кредитивної форми  розрахунку:

− дає постачальнику впевненість,  що відвантажений товар буде своєчасно оплачено;

− для  постачальників  (отримувачів  коштів)   акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.

Недоліки кредитивної форми  розрахунку:

− покупцям розрахунки з використанням акредитива не ви- гідні, бо на певний час кошти вилучаються з обігу, що по- гіршує фінансове становище підприємств-покупців.

Вексельна форма розрахунків —  це розрахунки  між  по- стачальником (отримувачем коштів)  і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель — цінний папір, письмове безумовне зобов’язання, боргова розписка  стандартної  форми,  що дає право її власни- ку (векселедержателю) вимагати  сплати  визначеної  у векселі суми від особи, яка видала вексель (векселедавця), у відповід- ний строк і у відповідному  місці.

Правовою основою вексельного обігу в Україні є законо- давчі, нормативні  акти, розроблені  згідно з положенням Єди- ного вексельного  закону, ухваленого  Женевською вексельною конвенцією  1930 року. Застосування векселя в Україні була ухвала 18 червня 1991 року. Верховною Радою України Закону

«Про  цінні папери  та фондову  біржу». У 1992 році Верховна Рада  України   ухвалила   Постанову   «Про  застосування век- селів в господарчому  обороті України».  Прийнятий в 1993 р. Національним банком України  «Порядком здійснення банка- ми операцій  з векселями» і положенням «Про  переказний та простий  вексель»,  Указом  Президента України  від 14.09.94 р.

«Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгова- ності суб’єктів підприємницької діяльності»  і Законом Украї- ни «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р.»

Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в

Україні,  так і в міжнародних  розрахунках,  досить різноманіт-


 

ні. Векселі  різняться за емітентом, угодами, які вони обслуго- вують, суб’єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, по- рядком  оплати,  можливістю  передавання іншій  особі, місцем платежу, формою пред’явлення  та іншими ознаками. Класифі- кацію векселів за різними ознаками  зображено на рис. 2.2.

ОЗНАКИ КЛАСИФІКАЦІЇ            ВИДИ ВЕКСЕЛІВ

Казначейські

Емітент           Приватні

Додаткові

 

 

Угоди, що обслуговуються


Фінансові

Товарні (комерційні)

 

 

 

 

Суб’єкт, що здійснює оплату


Прості

Переказні

 

 

 

 

Наявність застави


Забезпечені

Незабезпечені

 

 

 

 

Порядок  платежу


На пред’явника

Строкові

 

 

 

 

Можливість передавання


Такий, що індосується

Такий, що не індосується

 

 

 

 

Місце платежу


Доміцильований

Недоміцильований

 

 

 

 

Форма  пред’явлення


У паперовій формі

У безпаперовій  формі

 

 

Рис. 2.2. Класифікація векселів


 

Казначейські векселі є одним  із видів  державних  цінних паперів, які випускаються для покриття видатків  державного бюджету. Вони можуть бути використані:  для здійснення роз- рахунків; для зарахування сплати податків  до державного  бю- джету; як застава  для забезпечення інших платежів  та креди- тів. Векселедавцем і, відповідно, платником за казначейськими векселями є  Головне  управління Державного   казначейства. Такі векселі видаються  на пред’явника  зі строком платежу  не більше одного року.

Приватні  векселі емітуються  корпораціями, фінансовими групами,  комерційними  банками.   Спеціального  забезпечен- ня ці папери не мають. Як гарантія  їхньої надійності  виступає рейтинг  векселедавця,  стабільність  його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.

Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається  за реальної товарної угоди, то фінансовий, переважно використовується для мобілізації грошових ресурсів.

Товарний (комерційний)  вексель  використовується для кредитування торговельних  операцій.  Він визначає  умови по- гашення  векселедавцем-боржником своїх обов’язків перед по- стачальником-кредитором за поставлену  продукцію, надані послуги, виконані роботи.

Простий  (соло-вексель)  виписується і підписується по- купцем (векселедавцем) і є його борговим зобов’язанням оплатити  кредитору  вказану  суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий  вексель, він стає на певний  строк борж- ником особи, указаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов’язання  особисто  сплатити  за векселем  певну суму гро- шей у точно зафіксований час у майбутньому  або в час, визна- чений власником  векселя.

Розрахунковий вексель — це вексель, який купують з дис- контом для покриття кредиторської заборгованості перед век- селедавцем  у розмірі вексельної  суми. Сутність  такої операції


 

в тому, що різниця  між ціною покупки  векселя  і вексельною сумою стає доходом.

Переказний вексель (тратта) — це документ, який регулює вексельні відносини  трьох сторін: кредитора  (трасанта), борж- ника  (трасата) і отримувача  платежу  (ремітента). Такий  век- сель виписує та підписує кредитор (трасант).

Трасант — особа, що видає тратту, тобто переказує свій пла- тіж на іншу особу. Переказний вексель  означає  наказ  трасату

— особі-боржнику векселедавця — сплатити  в установлений термін  визначену  у векселі  суму третій  особі (ремітенту) або пред’явнику тратти.

Ремітент — власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу — комісійну винагороду за надану бан- ком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановле- ний термін з рахунка векселедавця на рахунок власника векселя. Суть цих відносин полягає  в такому: трасант виписує  (траси- рує) вексель на трасата з вимогою сплатити відповідну суму ремітенту у відповідному  місці у відповідний строк.

Забезпечений вексель — це вексель,  гарантований заста- вою, яка надається кредиторові, банку або продавцю доти, доки борг не буде сплачено. Заставою  може бути дебіторська  забор- гованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі за- соби, обладнання.

Векселі на пред’явника — це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачуєть- ся в термін, указаний  у документі, називають строковим.

Доміцильований вексель — це такий,  у якому  застереже- но, що цей вексель підлягає  сплаті третьою особою — доміци- лянтом  за місцем проживання платника  (або в іншому місці). Конкретне  місце платежу вказується на векселі векселедавцем і подається  до оплати  доміцилянту, який  не є відповідальною особою  за  векселем,  тобто  не  несе  жодної  відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.


 

Вексель  може   існувати   в  паперовій  або   безпаперовій формі — як записи на електронних рахунках.

Інкасові доручення (розпорядження)   застосовуються у випадках стягнення  в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет з податків, штрафів, які нараховані державними податковими органами.

З розвитком електронної техніки з’явилась можливість ши- рокого  використання в безготівкових  розрахунках пластико- вих карток.

Пластикова картка — це пластина  з нанесеною на неї маг- нітною смужкою чи вмонтованою мікросхемою, що містить зашифровану інформацію  (ключ)  до спеціального  карткового рахунка з обліку грошових коштів у відповідному  банку.

Розшифрування (розкодування) інформації,  що міститься на картці, дає змогу власнику  цієї картки здійснювати необхід- ні розрахунки  і отримувати  готівку у межах її залишку на карт- ковому рахунку.

Пластикові картки бувають кредитні і дебетові.

Кредитні картки  видаються  банком клієнтам, яким відкри- вається  кредитна  лінія, що дає змогу користуватися кредитом при купівлі товарів і отриманні  касових позик. Різновидом кредитних  карток  є банківські  кредитні  картки,  що видають- ся клієнтам  для купівлі товарів з використанням банківського кредиту, а також для отримання авансів в готівково-грошовій формі.

Банківські кредитні  картки, у свою чергу, поділяють  на ін- дивідуальні і корпоративні.

Індивідуальні картки  видаються  банком окремим його клі- єнтам і можуть бути «стандартними» чи «золотими», що при- значені для осіб з високою кредитоспроможністю і передбача- ють значну кількість пільг для користувачів.

Корпоративні картки  видаються  банками організаціям, фірмам, які на підставі цих карток можуть видавати  індивіду- альні картки  окремим  своїм керівникам і працівникам. Цими картками  можна оплачувати  відрядження, оренду автомобілів,


 

купівлю  оргтехніки,  канцтоварів,  бензину,  розраховуватися з постачальниками, оплачувати  витрати  на офіційні  прийоми, здійснювати безготівкові розрахунки  в іноземній валюті за межами України  під час відряджень.  Наявність корпоративної картки підприємства дає змогу мати цілодобовий доступ до поточного рахунка в банку, зменшити операційні витрати на оформлення видачі (перерахування) грошових  коштів, позбу- тися  необхідності  купувати  іноземну  валюту  при відряджен- нях за кордон тощо.

Дебетові картки  видаються  клієнтам  для отримання готів- кових грошей в банківських автоматах чи купівлі товарів з роз- рахунком  через електронний термінал. Однак гроші при цьому списуються  з рахунка власника  в банку. Різновидом дебетових карток є картки для банківських автоматів, використання яких дає можливість  власнику рахунка в банку отримувати  готівкові гроші в межах їх залишку на дебетовому рахунку клієнта. З ме- тою поліпшення обслуговування населення банківські автомати встановлюють у багатолюдних місцях міст — торгових центрах, вокзалах, магазинах, поштових відділеннях, а також на великих підприємствах тощо, що дає змогу власнику  дебетової  картки отримати свої гроші у будь-який час. Розрахунки пластиковими картками  — перспективна форма розрахунків в Україні.