3.4. АНГЛІЯ

3.4.1. Досудове провадження у кримінальних справах

1. Особи і органи, що мають право на порушення кримінального переслідування.  2. Поліцейське розсліду- вання. 3. Інші органи розслідування.

1. Право порушення кримінального переслідування та збирання  доказів в Англії теоретично  майже цілком належить приватним  особам.  Вони  не  зобов’язані  переслідувати зло- чинців у кримінальному порядку, їм відшкодовуються лише судові витрати.


Практично в більшості випадків  кримінальне пересліду- вання порушується і здійснюється поліцією. На поліцію при- падає близько 90 відсотків справ, де кримінальне пересліду- вання здійснюють державні органи.

Діяльність поліції в англійському кримінальному процесі вважається позапроцесуальною, і всі факти, здобуті нею, фор- мально не визнаються доказами до тих пір, доки не будуть пред’явлені мировому  судді (магістрату) й там закріплені.  Це так  звана   процедура   перед  суддями,   що  допитують,   яка замінює собою процесуальну стадію попереднього розсліду- вання й одночасно є стадією віддання обвинуваченого до суду.

2. Поліцейське розслідування. Отримавши інформацію про здійснення злочину, поліція здійснює дії, направлені  на встановлення особи, яка його здійснила,  збір проти даної осо- би обвинувальних доказів, а також застосування до нього за- ходів процесуального примусу. Серед серйозних  заходів про- цесуального  примусу, які здійснюються без наказу судді, є арешт. Він здійснюється у справах про арештні злочини  (зло- чини,  що  передбачають  покарання у вигляді  п’яти  і більше років тюремного ув’язнення).

Без наказу судді у справах про “не арештні злочини” поліція може заарештувати будьBяку особу за наявності  таких умов:

w   невідомо  прізвище   або  адреса  підозрюваного   або  є

сумніви  в тому, що він назвав своє справжнє  прізвище або адресу;

w   є сумніви вважати, що арешт необхідний для запобіган-

ня  фізичного  впливу  на  людей  або  власність  з  боку підозрюваного;

w   є підстави вважати, що арешт зможе запобігти фізично-

му впливу на самого підозрюваного;

w   арешт   необхідний    для   попередження   повторного здійснення злочину підозрюваним;

w   необхідно захистити  дитину або іншу беззахисну  особу

від підозрюваного.


У справах про “серйозні арештні справи” наприклад, убивст- во, насильство, злочинні діяння, які можуть нанести значні збит- ки державі або громадському  порядку, строк арешту може бути продовжений до 36 годин. Далі його може продовжити магі- стратський  суддя, до якого має бути доставлений арештований.

При  першому  розгляді  суд має право продовжити арешт до 72Bх годин і потім ще раз — до 96Bти годин. Це максималь- ний строк поліцейського арешту.

Обшук, як правило, має проводитися на підставі судового наказу. Без судового наказу обшук проводиться при арешті; обшук місця проживання арештованого; особистий обшук при обшуку  транспортних засобів  за  наявності  підстав  вважати, що у підозрюваного  знаходяться крадені  речі або заборонені предмети.

“Перехват повідомлень”, який включає, зокрема, і прослу- ховування  телефонних розмов, проводиться без судового на- казу. Дозвіл на провадження даної дії видає строком на три місяці (а якщо мова йде про інтереси національної безпеки і в деяких  інших  випадках  —  на шість  місяців) Міністр внутрішніх   справ,  який  має  право  самостійно   визначати в своїх інструкціях критерії “серйозності злочинів”.

По закінченні  поліцейського розслідування може бути прийняте одне з таких рішень:

w    про  відмову  від  кримінального  переслідування  без

будьBяких умов;

w про попередження, яке буває “неформальне”, “фор- мальне” і “офіційне”. На відміну від перших двох “офіційне” попередження являє собою реальну правову альтернативу кримінальному переслідуванню і особли- ву форму  поліцейського переслідування. Його недолік

— слабкий захист прав потерпілого. Відшкодування йо- му шкоди не є обов’язковою умовою застосування даної форми відмови від кримінального переслідування;

w   про  медитацію  (посередництво). При  такій  формі  за-

вершення  поліцейського розслідування перед прийнят-


тям рішення  про порушення кримінального пересліду- вання  поліція  передає  справу  в Службу  медитації.  До цієї Служби  входять представники громадських  ор- ганізацій,  Служби  апробації,  а  інколи  і  самі поліцейські.  Далі проводиться процедура  примирення, коли медитатор  почергово зустрічається з потерпілим  і його кривдником і намагається знайти шлях до прими- рення — укладення угоди про відшкодування шкоди. Якщо медитація пройшла успішно, поліція відмов- ляється від кримінального переслідування;

w   про передачу  матеріалів  справи  у Королівську службу

переслідувань.  Ця форма застосовується тоді, коли поліція  розкриває злочин і встановлює  особу, яка його здійснила, а також визнає за доцільне і можливе по- дальше кримінальне переслідування даної особи.

3. Королівська служба переслідувань приймає  остаточне рішення про подальшу долю справи. Рішення Служби про припинення справи  може бути оскаржене  зацікавленою осо- бою і піддане судовому контролю.

Попереднє  розслідування провадять  також коронери — посадові особи, які призначаються радами  графств  чи міст із числа адвокатів або лікарів, які здобули поряд з медичною освітою знання в галузі права. Коронер вправі розпочинати розслідування  з  власної   ініціативи   й  провадити   необхідні слідчі дії, в тому числі й арешти, без санкції  суду. Свідки  під страхом  кримінальної відповідальності зобов’язані  з’явитися на виклик  коронера й дати показання.

Коронери  провадять  розслідування справ переважно  при виявленні трупа, якщо причина смерті здається не природною або підозрілою. Коронер може розпорядитися про розтин тру- па і, якщо не виявить  нічого підозрілого,  припинити на цьому розслідування. Якщо обставини  настання  смерті неясні, він скликає журі в складі від семи до одинадцяти присяжних і провадить  розслідування. Кожна заінтересована у справі осо- ба може допитувати  свідків особисто або через адвокатів.  За-


ключні промови не проголошуються. Коронер аналізує докази й дає роз’яснення  присяжним з питань  права. Результати ко- ронерського розслідування оформляються вердиктом при- сяжних, який є підставою для направлення справи на розгляд суду присяжних.

Органом   публічного   обвинувачення  є  і  дирекція пуб-

лічних переслідувань, яка безпосередньо  підпорядкована од- ному з членів уряду — генеральному атторнею. Основне  за- вдання  дирекції  публічних  переслідувань — підтримання об- винувачення в справах, які стосуються  інтересів  Корони.  Ди- ректор публічних  переслідувань призначається міністром внутрішніх справ, але діє під наглядом генералBатторнея, який очолює адвокатуру.  Він зобов’язаний  здійснювати пересліду- вання  щодо особливо  тяжких  і складних  за характером  зло- чинів, зокрема тяжкого вбивства та інших, коли цього вимага- ють  “суспільні  інтереси”  або  виникають  складності  у здійсненні кримінального переслідування; він має право взяти на себе й переслідування в справі, порушеній іншими особами, в будьBякій стадії процесу.

Директор публічних переслідувань може залучити солісіто- ра за своїм вибором  для здійснення кримінального пересліду- вання від його імені. Він зобов’язаний сприяти в питаннях кримінального переслідування порадами і допомогою керівним чиновникам поліції, судовим клеркам  та іншим особам, які бе- руть участь у кримінальному процесі. Він також може виділити в їхнє розпорядження спеціальні суми для отримання наукових доказів, для оплати особливих витрат адвокатів.

Обвинувальні повноваження надано і ряду адміністратив- них відомств у справах про ті злочини, які зачіпають їхні інте- реси. Так,  управління пошт  переслідує  винних  у злочинах, передбачених   законом  про  поштову  службу;  міністерство праці  — у справах про порушення фабричного  законодавства; міністерство торгівлі — у справах  про порушення законо- давства відносно міри й ваги та про банкрутство.