3.3. ФРАНЦІЯ

3.3.1. Порушення публічного позову

1. Порушення публічного позову. 2. Попереднє слідство.

3.  Мандати   про  явку,  привід,  затримання,   арешт.

4. Дізнання. 5. Перевірка особи. 6. Віддання до суду.

1. Порушення публічного  позову (кримінального пе- реслідування), а також керівництво судовою поліцією, нагляд за розслідуванням і підтримання обвинувачення в суді, забез- печення виконання судових рішень покладено на прокуратуру.

До системи органів прокуратури входять: прокурор Рес- публіки (знаходиться при кожному трибуналі  великої інстанції й одночасно особисто або через поліцейського комісара чи офіцера поліції обслуговує трибунал нижчої інстанції);  генеральний прокурор  при апеляційному суді (йо- му підпорядковуються всі прокурори  Республіки в районі компетенції  апеляційного суду); генеральний прокурор  при Касаційному суді (він не має адміністративних функцій, але може давати керівні вказівки прокурорам при судових органах нижчого рівня на підставі практики Касаційного  суду).

Кожен прокурор має заступників і помічників. Діяльністю органів прокуратури керує міністр юстиції, але сам він проку- рорських  функцій  не виконує.  Всі прокурори  у Франції при- значаються  Президентом Республіки за поданням  міністра юстиції.

Міністр  юстиції має право повідомити  генеральному про- куророві  при апеляційному суді про всі відомі йому випадки порушення кримінального закону, запропонувати йому само- му порушити  або дати розпорядження про порушення кримінального переслідування. Такі ж повноваження гене- ральний  прокурор  при  апеляційному суді  має  щодо  проку-


рорів Республіки. Під його наглядом  перебувають  посадові особи й агенти судової поліції. Він може доручити  їм збиран- ня всіх відомостей, які вважає корисними в інтересах найкра- щого відправлення правосуддя.

Прокурор  Республіки приймає скарги й повідомлення про

злочини  й вирішує, які заходи щодо них вжити: дати розпоря- дження про проведення всіх дій, необхідних для розшуку й пе- реслідування осіб, винних у порушенні кримінального закону; повідомити  поліцейським комісарам  або офіцерам  поліції  й дати розпорядження про порушення кримінального пе- реслідування; зажадати початку попереднього  розслідування.

Попереднє  розслідування у французькому кримінальному процесі має дві форми: попереднє  слідство й дізнання.

2. Попереднє слідство  є обов’язковим  лише в справах про злочин. В окремих випадках воно може провадитися й у спра- вах про делікти й проступки. У Франції кримінальні діяння за ступенем  їхньої суспільної  небезпеки,  характером  і розміром санкції поділяються на три категорії: а) злочини  — діяння,  за які призначають найбільш тяжкі покарання: довічне або дов- гострокове позбавлення волі, вигнання  (смертна кара була скасована  в 1981 р.); б) делікти  — діяння,  які караються  поз- бавленням волі  на строк  понад  два  місяці  і, як  правило,  не більш як на п’ять років і (або) штрафом понад дві тис. франків; в) проступки  — незначні правопорушення, які караються  поз- бавленням волі на строк до двох місяців  і (або)  штрафом  до двох тис. франків. У 1986 р. порушення були розділені на п’ять класів,  залежно   від  чого  вони  караються   штрафом   від  30 франків  до 10 тис. франків. Максимальний строк позбавлення волі залишився два місяці (за повторне порушення п’ятого класу). Перші три класи порушень караються  лише штрафом.

Проведення попереднього слідства є прерогативою слідчого судді, а в справах про діяння неповнолітніх — судді в справах  неповнолітніх. Він призначається з числа  суддів ви- щих трибуналів  декретом Президента Республіки за поданням


міністра  юстиції  строком  на три роки  з правом  відновлення цього строку.

Слідчий  суддя може проводити  слідство лише на підставі вимоги прокурора  Республіки, в тому числі й у випадку явно- го проступку  чи делікту.

Якщо потерпілий (у французькому кримінальному про- цесі він називається цивільним позивачем) подав скаргу слідчому судді, останній дає розпорядження про направлення її прокуророві Республіки з тим, щоб той заявив  необхідні ви- моги. При цьому в тих випадках, коли його скарга приводить у рух цивільний позов, потерпілий під загрозою неприйняття його позовної  скарги мусить  внести  до канцелярії трибуналу суму, визнану  необхідною  для  забезпечення витрат,  пов’яза- них з процесом. Ця сума встановлюється постановою слідчого судді.

Вимога прокурора  Республіки про порушення справи мо- же мати місце стосовно як визначеної, так і ще не відомої слідству особи.

Розслідуючи справу, слідчий  суддя має право пред’явити обвинувачення будьBякій особі, але у вчиненні лише того діян- ня, яке вказане  у вимозі  прокурора.  Якщо  ж у ході розсліду- вання слідчому судді стало відомо про діяння, не вказані у ви- мозі прокурора, він зобов’язаний негайно повідомити  його про скарги, які надійшли до нього, або передати йому протоколи, в яких вони зафіксовані.

Слідчий  суддя  проводить  усі слідчі дії, які він вважає  за необхідні для встановлення істини. Якщо ж він не в змозі про- вести всі слідчі дії, то може дати письмове  доручення  посадо- вим особам судової поліції або судовим магістратам  про про- ведення необхідних слідчих дій (за винятком допитів обвину- ваченого та очних ставок з його участю). Цивільного позивача вони вправі допитати лише за його клопотанням.

Під час першої явки обвинуваченого слідчий суддя зо- бов’язаний встановити його особу, повідомити точно, яке діян-


ня ставиться  йому за вину, і роз’яснити  його право не давати ніяких  показань, про що робиться  відмітка в протоколі.  Якщо обвинувачений захоче давати показання,  слідчий суддя пови- нен негайно провести допит.

Слідчий суддя зобов’язаний роз’яснити обвинуваченому його право обрати собі захисника,  а в разі неможливості зро- бити вибір, сам призначає захисника, якщо обвинувачений просить його про це. Для обвинувачених, які не мають до- статніх коштів, захисник призначається старшиною адво- катської колегії, як правило, з числа початкуючих адвокатів. Затриманий обвинувачений має право після першої ж явки до слідчого судді вільно спілкуватися зі своїм захисником.

Із загального  правила  про те, що коли обвинувачений за- бажає мати захисника, то до допиту можна приступити лише в присутності останнього, існують винятки: за так званих невідкладних обставин (свідок  при смерті, існує загроза втра- ти  доказів)   слідчий   суддя,  обминувши   процедуру   дій  при “першій явці”, має право приступити за відсутності  захисника до допиту обвинуваченого й проведення очних ставок.

Цивільний позивач також має право користуватися допо- могою свого представника з моменту першого допиту.

Матеріали  справи мають бути передані захисникові обви- нуваченого  й представникові цивільного  позивача  не пізніше ніж за 24 години до кожного допиту відповідно обвинувачено- го чи цивільного  позивача.

Слідчий  суддя може залежно  від обставин  видати  мандат про явку, на привід, на затримання або арешт обвинуваченого.

3. Мандати  про явку, привід, затримання, арешт.  Мандат про явку має на меті покласти на обвинуваченого обов’язок з’явитися  до судді в указаний  день і час.

Мандат на привід являє собою розпорядження, видане слідчим  суддею  публічним  збройним  силам  (армії,  жандар- мерії, поліції  та органам  державної  безпеки) про негайне  су- проводження до нього обвинуваченого.


Мандат на затримання — це розпорядження, видане слідчим  суддею коменданту  арештного  будинку  прийняти й утримувати обвинуваченого.

Мандат на арешт являє собою звернене до публічних збройних сил розпорядження про розшук обвинуваченого й супроводження його в указаний  у мандаті арештний  будинок, де його приймуть  і будуть утримувати.

Мандати підлягають виконанню на території всієї Рес- публіки.

Слідчий суддя негайно допитує обвинуваченого, виклика- ного мандатом про явку. Обвинуваченого, затриманого  на підставі мандату про привід, також допитують негайно, а якщо це неможливо  — супроводжують до арештного будинку, де він не може бути затриманим більш як на 24 години.

Обвинуваченого, затриманого  на підставі мандату про арешт, негайно супроводжують до арештного будинку. Він має бути допитаним  протягом 48 годин після затримання. Якщо допит не проведений  в указаний  термін, комендант арештного будинку зобов’язаний  направити обвинуваченого до прокуро- ра Республіки, який заявляє вимогу слідчому судді або за йо- го відсутності — голові трибуналу  про негайне провадження допиту. Якщо допит не провадиться, обвинувачений підлягає звільненню.

Взяття  під варту — винятковий запобіжний захід. Він не може перевищувати чотирьох місяців. Але якщо необхідно на- далі тримати обвинуваченого під вартою, слідчий суддя має право подовжити  цей строк ще до чотирьох  місяців  спеціаль- ною мотивованою постановою, заснованою на матеріалах справи,  а  також  за  мотивованою   вимогою  прокурора   Рес- публіки.

Обвинувачений,  який   був  попередньо   звільнений  або який у ході розслідування не був арештований (був під заста- вою), повинен з’явитися  під варту не пізніше ніж напередодні судового  розгляду.  Після  закінчення слідства  матеріали  на-


правляються прокурору  Республіки, який зобов’язаний повідомити  слідчому судді свої вимоги не пізніше триденного строку.

У постанові, винесеній слідчим суддею після закінчення попереднього  слідства, вказуються  прізвище та ім’я, місце, да- та народження, місце проживання, професія  обвинуваченого, юридична кваліфікація діяння, мотиви, на підставі яких обви- нувачення  визнається обгрунтованим чи необгрунтованим.

Про всі постанови слідчого судді представників обвинува- ченого й цивільного  позивача належить сповіщати рекомендо- ваним листом протягом 24 годин. З матеріалами попереднього слідства вказані особи не знайомляться. На найважливіші по- станови слідчого судді заінтересовані особи можуть принести апеляцію  до обвинувальної камери.

4. У більшості випадків попереднє розслідування прова- диться у формі поліцейського дізнання. До складу судової поліції  входять  посадові  особи, чиновники й агенти. Посадо- вими особами судової поліції є: мери та їхні помічники; офіце- ри, чини жандармерії  й окремі жандарми; поліцейські  коміса- ри, офіцери та деякі чини державної безпеки; комісари поліції, їхні помічники  й офіцери поліцейської префектури.

Стадія дізнання починається з моменту отримання або ви- явлення інформації  про вчинений злочин і закінчується прий- няттям прокурором  рішення про порушення кримінального переслідування (публічного позову). Існує чотири форми дізнання: дізнання  очевидних злочинів (проступків); початко- ве (первісне) дізнання; “дізнання сумнівної смерті” і перевірка особи. Дізнання очевидних злочинів (проступків) поділяється на три групи:

w    умови  проступку  очевидні  —  злочин  здійснюється в

момент виявлення або щойно завершений;

w умови очевидності презумуються — скоро після здійснення злочину підозрюваний переслідується “криками  людей”, коли  при  ньому  виявлені  предмети


або на ньому є сліди, що дають підстави  вважати  його причетним  до щойно здійсненого злочину;

w   умови проступку прирівнюються до очевидного — коли

злочинне діяння здійснено в жилому приміщенні і його господар (власник) запрошує прокурора чи офіцера су- дової поліції засвідчити  цю обставину.

Це форма  дізнання  відрізняється тим, що при її провад- женні  поліція   має  широкі   повноваження,  враховуючи,   що факт  вчинення  злочину  очевидний.  Це  стосується,  зокрема, права на застосування заходів процесуального примусу. Строк дізнання  очевидних злочинів  — не більше восьми днів.

Початкове  (первісне) дізнання  проводиться при відсут- ності ознак (умов) очевидності. Прокурор,  отримавши повідо- млення  про здійснення злочину, якщо в ньому немає ознак очевидності  і в той же час недостатньо  інформації,  щоб відра- зу порушити публічний позов, може направити судовій поліції вказівку  про провадження дізнання.  Офіцери та агенти судо- вої поліції  мають почати  початкове  дізнання  (ex officio). Але всі їх процесуальні дії в такому випадку виконуються під кон- тролем прокурора.  Особливістю цієї форми  дізнання  є те, що права судової поліції щодо заходів процесуального примусу обмежені.  Останніми роками  у зв’язку  зі справами  про теро- ризм поліція отримала  право на примусовий привід свідків, обшуки, виїмки (з санкції судді). Дозволено  за згодою проку- рора обшукувати  автомобілі та проводити  обшуки особи.

Закон  від 15 червня 2000 р. визначає  такі строки дізнання: w   якщо дізнання  розпочато  за ініціативою  прокурора,  то він і встановлює  строк в кожному  конкретному випад-

ку (з правом продовження);

w   якщо поліція діє за власною ініціативою, то про резуль- тати дізнання  прокурор  має бути повідомлений не пізніше, ніж через шість місяців після його початку.

Крім того, як тільки поліція встановила  особу, яка підо- зрюється у скоєнні злочину, вона зобов’язана довести це до відома прокурора.


Якщо в ході дізнання застосовувалось затримання, то його строк не повинен перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку прокурор зобов’язаний  прийняти рішення про порушення кримінального переслідування або про відмову  в його порушенні.

“Дізнання  сумнівної смерті”. У випадку  виявлення трупа, незалежно  від того, чи йде мова про насильницьку смерть чи ні,  але  причини   якої  невідомі  чи  підозрілі   (ст.  74  КПК Франції), офіцер судової поліції має повідомити  про це проку- рору, який  або особисто  прибуває  на місце виявлення трупа для з’ясування  обставин  смерті, або доручає це офіцеру судо- вої поліції. В результаті  проведення дізнання  констатується природна  смерть особи, або, при зворотному  висновку,  насту- пає подальша кримінальноBпроцесуальна діяльність по розслідуванню причин смерті.

5. Перевірка особи. КПК  Франції розрізняє перевірку особи у тісному значенні (controle d’identite), коли відсутні за- ходи процесуального примусу  і встановлення особи (verifica- tion d’identite), коли такі заходи застосовуються.

Перевірка  особи  в тісному  значенні  (ст.  78B2 КПК) дає поліції  право запропонувати будьBякій особі подати  про себе відомості,  якщо  є докази,  які  дозволяють  вважати,  що дана особа скоїла  або намагається скоїти  кримінальне правопору- шення, що вона готувалась його здійснити, що вона у змозі по- дати відомості з приводу здійсненого злочину або, вкінець, що вона розшукується владою.

Установлення особи (ст. 78B3 КПК Франції) проводиться, якщо громадянин відмовляється або не здатний подати про се- бе відомості. Поліція має право його затримати  строком на чо- тири години, про що він може відразу ж повідомити  прокуро- ра, а також  членам сім’ї та іншим  особам. За  час затримання поліція вживає заходи до того, щоб установити особу затрима- ного  і  зібрати  про  неї  відомості.  Як  крайній  засіб  застосо- вується фотографування і дактилоскопування. По закінченню


чотирьох годин складається протокол, який направляється прокурору  для прийняття рішення.

Після  закінчення перевірки  особи може початися  дізнан-

ня чи попереднє  слідство. В іншому випадку  затриманий має бути звільнений, причому всі матеріали перевірки  особи підлягають  тоді знищенню під контролем  прокурора  не пізніше, ніж через шість місяців.

Посадові особи провадять  усі необхідні дії з дізнання  і ма- ють право арештувати  обвинуваченого. Про всі відомі їм зло- чини вони зобов’язані негайно інформувати прокурора  Рес- публіки,   а  після  закінчення  дізнання   направити  йому  ма- теріали справи.

6. Віддання до суду. Органом, який здійснює віддання  до суду осіб, обвинувачених у вчиненні злочинів, є обвинувальна камера. Вона складається з голови і двох членів апеляційного суду. Обвинувальна камера  збирається не рідше одного разу на тиждень,  а з ініціативи  голови  чи на вимогу генерального прокурора  — щоразу, коли в цьому виникає  потреба.

Генеральний  прокурор  направляє справу зі своїм виснов- ком до обвинувальної камери й сповіщає рекомендованим ли- стом кожну із сторін про дату розгляду справи на засіданні об- винувальної камери. Сторони та їхні представники до засідан- ня обвинувальної камери мають право викласти  в письмовому вигляді свої міркування, які вони направляють прокуророві та іншим сторонам.

Розгляд справи відбувається в закритому засіданні в такому порядку. Спочатку з доповіддю виступає член обвинувальної камери, потім генеральний прокурор  і представники сторін за своїм бажанням  викладають  коротко свої міркування. Після закінчення дебатів сторін обвинувальна камера вирішує питан- ня про те, чи зібрано проти обвинуваченого достатньо доказів.

Якщо обвинувальна камера приходить  до висновку, що діяння  обвинуваченого не містить складу злочину, ні делікту, ні проступку, або коли особа, яка вчинила діяння, залишилася невідомою, або якщо немає достатніх доказів проти обвинува-


ченого, вона оголошує про припинення кримінального пе- реслідування. Коли обвинувальна камера приходить  до вис- новку, що діяння  обвинуваченого є деліктом або проступком, вона розпоряджається про направлення справи відповідно  до виправного  або поліцейського трибуналу.  Якщо діяння  обви- нуваченого містить склад злочину, обвинувальна камера вино- сить постанову про віддання  обвинуваченого до суду присяж- них. Обвинувальна камера може за клопотанням генерального прокурора, однієї із сторін або з власної ініціативи  дати розпо- рядження про проведення додаткових  слідчих дій, які вона вважає корисними.  Додаткове  розслідування провадиться од- ним із членів обвинувальної камери або слідчим суддею, упов- новаженим  нею для цієї мети.

Спеціальної процедури  віддання  до суду  в  справах  про

делікти й проступки немає. Справа про таке діяння направ- ляється слідчим суддею, коли він його розслідував,  або проку- рором на розгляд відповідно виправного або поліцейського трибуналу.