ОСНОВНІ ВИРОБНИЧІ ФОНДИ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА

4.1 По нятт я , скл а д

і структура основних фондів

Процес виробництва здійснюється за умови поєднання робочої сили і засобів виробництва. Засоби виробництва склада- ються із засобів праці та предметів праці. У вартісному вираженні вони становлять виробничі фонди підприємства, які поділяються на основні та оборотні. Головними ознаками основних фондів є термін їх експлуатації, вартість і спосіб її перенесення.

Основні фонди — це засоби праці, які функціонують у виро- бничому процесі тривалий час, не змінюють своєї первісної на- туральної форми і розмірів і переносять свою вартість на вар- тість  готової  продукції  поступово,  шляхом  амортизаційних

перерахувань.

Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виро-

бничі та основні невиробничі.

До основних виробничих фондів відносять засоби праці, які

беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого пері-

оду, при цьому не змінюють своєї натуральної форми і перено-

сять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами.

Основні невиробничі фонди за тривалістю функціонування і

втратою споживчої вартості подібні до основних, але між ними

існує відмінність. Основні невиробничі фонди не беруть безпо-

середньої участі в процесі виробництва. Джерелом їх відтво-

рення є прибуток підприємства, тоді як джерелом відтворення

основних виробничих фондів є амортизаційні нарахування. До

основних невиробничих фондів належать фонди житлово- комунального господарства, будинки відпочинку, спортивні та- бори, дошкільні установи таке інше.


 

Залежно від призначення окремих видів основних фондів у ви-

робничому процесі, всі основні фонди поділяються на такі групи:

1.  Виробничо-технічні  будівлі,  споруди,  їхні  структурні

компоненти та передавальні пристрої.

Будівлі — це архітектурно-будівельні об’єкти, що призначе-

ні для створення необхідних умов праці. До цієї групи нале-

жать: виробничі корпуси цехів, депо, гаражі, складські примі-

щення, виробничі лабораторії та ін.

Споруди — це інженерно-будівельні об’єкти, що призначені

для здійснення процесу виробництва та не пов’язані зі зміною

предметів праці. До них належать стовбури шахт, нафтові свер-

дловини, естакади, водопідйомні станції, резервуари, мости, ав-

томобільні шляхи, залізничні колії внутрішньогосподарського

транспорту та ін.

Передавальні пристрої — це пристрої, за допомогою яких

проводиться  передача  електричної,  теплової  або  механічної

енергії, а також передача рідких і газоподібних речовин: нафто-

проводи, газопроводи, водорозподільні мережі, електро- та теп-

ломережі, лінії зв’язку та ін.

2. Транспортні засоби (включаючи автомобілі); меблі, побу- тові електронні, оптичні, електромеханічні пристрої та інстру- менти, офісне (конторське) обладнання. До транспортних засо- бів належить залізничний транспорт (заводські локомотиви, вагони, цистерни, дрезини), заводські баржі, катери, пароми, автомобілі, тягачі, і виробничий транспорт — вагонетки, авто-

кари, візки (крім конвеєрів, транспортерів та інших механізмів,

що належать до заводського устаткування).

3. Інші основні виробничі фонди, які не ввійшли до груп 1 і 2, а

саме: робочі машини й устаткування, силові машини й устаткуван-

ня, вимірювально-регулюючі пристрої, лабораторне устаткування.

4. Електронно-обчислювальні машини, інші машини для ав-

томатичного оброблення інформації, їх програмне забезпечен-

ня, телефони, мікрофони, рації й таке інше.

Такий порядок класифікації основних фондів прийнятий у

податковому обліку, а також використовується для визначення

суми амортизаційних відрахувань.


 

У бухгалтерському обліку основні засоби класифікують за такими групами:

земельні ділянки;

капітальні витрати на поліпшення земель;

будівлі, споруди та передавальні пристрої;

машини та устаткування;

транспортні засоби;

інструменти, прилади, інвентар;

робоча і продуктивна худоба;

багаторічні насадження.

Планування відтворення основних фондів зумовлюють не-

обхідність організації обліку й  оцінювання основних фондів.

Облік основних фондів здійснюється в натуральних і вартісних

показниках. Натуральні показники основних фондів (продукти- вність, вага, габарити) використовуються для розрахунку виро- бничих потужностей, складання балансів устаткування, визна- чення технічного стану основних фондів.

Вартісні показники основних фондів дають змогу визначити загальний їх обсяг, динаміку, знос, нарахувати амортизацію, роз-

рахувати собівартість продукції, рентабельність підприємства.

Залежно від часу оцінювання, характеру і стану основних

фондів розрізняють:

первісну вартість — це фактична вартість основних фо-

ндів у момент їх уведення в експлуатацію. Вона складається з

таких витрат: вартість будівельно-монтажних робіт; реєстра-

ційні збори, державне мито; аналогічні платежі, що здійсню- ються у зв’язку з придбанням прав на об’єкт основних фон- дів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв’язку з придбанням, витрати зі страхування ризиків доставки основ- них фондів; витрати на установку, монтаж, налагодження та інше;

відновну вартість — це сума, що необхідна для відтворен-

ня основних фондів у сучасних умовах. Це вартість об’єктів пі-

сля їх переоцінки з метою визначення такої їхньої вартості, яка

відображує витрати, що мають бути зроблені для відтворення

об’єктів на даний момент;


 

залишкову вартість — це частина вартості основних фон-

дів, яка ще не перенесена на вартість продукції і не віднесена на

витрати з її виготовлення. У бухгалтерському обліку визнача-

ється як різниця між первісною вартістю і сумою зносу;

ліквідаційну вартість — це сума коштів, яку підприємство

очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів

після закінченого строку їх корисного використання, за вираху-

ванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією);

справедливу   вартість   —   дорівнює   ринковій   вартості

об’єкта основних фондів або відновній вартості. Визначається

професійними оцінювачами;

балансову вартість — визначається щодо груп основних

фондів відповідно до їх призначенню. Розраховується кожного

кварталу. Використовується тільки в податковому обліку. Бала- нсова вартість групи основних фондів на початок розрахунко- вого кварталу визначається за формулою:

 

Ба  = Б( а1)  + П( а1)  В( а1)  А( а1) ,


 

(4.1)

 

 

де Б(а-1)  — балансова вартість групи ОВФ на початок кварталу,

що передував розрахунковому;

П(а-1)  — сума витрат, понесених на придбання ОВФ, здійс-

нення капітального ремонту, реконструкцій, модернізації ОВФ;

В(а-1)  — сума виведених з експлуатації ОВФ протягом квар-

талу, який передував розрахунковому;

А(а-1)   —  сума  амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

4.2 Амортизаці я основних фондів ,

методи нар а хув а нн я ам ортиза ції

Основні фонди в процесі експлуатації піддаються зносу. Знос основних фондів — це втрата ними своєї вартості. Розрізняють два види зносу — фізичний і моральний.


 

Фізичний знос — це поступова втрата основними фондами своєї споживчої вартості, тобто первісних техніко-економічних якостей (руйнування від зовнішнього та атмосферного впливу, корозії). У результаті знижується продуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи. На фізичний знос впливають якість основних фондів, їх технічна доскона- лість (конструкція, якість і вид матеріалів); особливості техно- логічного процесу (величина швидкості та сила різання, подан- ня тощо); режим роботи, організація догляду, якість і своєчас- ність ремонту, якість перероблюваної сировини, ступінь захис- ту від зовнішніх умов (вологості, кислотності, атмосферних опадів).

Розрізняють фізичний знос частковий і повний. Частковий можна усунути. Це означає, що споживні вартості основних фон-

дів відновлюються за рахунок ремонту. Повний знос зумовлює

необхідність ліквідації зношених фондів та заміну їх новими.

Мірилом фізичного зносу є коефіцієнт фізичного зносу, який

розраховується за формулою:

 

 

Кф.з. =


ΣА

ОВФп


 

або К


 

ф.з. =


 

Вк. р.

ОВФп


 

,           (4.2)

 

 

де ∑А — сума амортизаційних відрахувань від початку експлу-

атації ОВФ, грн;

ОВФп — первісна вартість основних виробничих фондів, грн;

Вк.р.  — витрати на капітальний ремонт ОВФ від початку їх

експлуатації, грн.

Відсоток фізичного зносу можна обчислити за формулою:

Т

 

Кф.з. =


ф  (100% Л),

Тн


(4.3)

 

 

де Тф, Тн  — відповідно фактичний та нормативний (корисний)

строк служби основних фондів;

Л — ліквідаційна вартість основних фондів у відсотковому

вираженні.


 

Моральний знос настає раніше, ніж фізичний знос, тобто фонди, які ще можуть бути використані, економічно вже не ефективні.

Моральний знос — це зменшення вартості основних фондів під впливом створення нових, більш продуктивних і економічно вигідних машин та устаткування.

Поява нових, досконаліших видів машин та устаткування з

підвищеною продуктивністю, кращими умовами обслуговуван- ня та експлуатації зумовлює неефективність подальшого вико- ристання старих засобів праці, оскільки на них виробляється дорога і гіршої якості продукція, має місце низька продуктив- ність праці, більші амортизаційні відрахування. Тому застарілі засоби праці доцільно заміняти новими ще до закінчення їхньо-

го фізичного строку служби.

Моральний знос виявляється у двох формах: перша полягає

в обезціненні старих засобів у результаті зниження вартості їх

відтворення, друга — як наслідок обезцінення старих основних

фондів через створення нових, більш ефективних. Моральному

зносу другої форми підлягає в основному активна частина ос-

новних фондів.

Моральний знос першої форми обчислюється за формулою:

К         = 1 ОВФв  ,           (4.4)

м.з.1    ОВФ

п

де ОВФв, ОВФп — відновна і первісна вартість фондів, грн.

Моральний знос другої форми обчислюється за формулою:

 

 

К м. з.2


Вовфн

= 1

Вовфз


 

П з  ,    (4.5)

Пн

 

 

де Вовф н, Вовф з  — повні вартість (ціна) відповідно застосовува-

ного і нового засобу праці, грн;

Пз, Пн  — продуктивність або інший пріоритетний техніко-

експлуатаційний показник тих самих засобів праці, грн.

Характерною особливістю застосовуваних основних фондів

у процесі виробництва є їх відновлення. Для відновлення засо-


 

бів праці у натуральному вираженні необхідне їх відшкодуван-

ня у вартісній формі, яке здійснюється шляхом амортизації.

Амортизація  — це процес перенесення вартості основних

фондів на вартість новоствореної продукції з метою повного

відтворення основних фондів.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних

фондів підприємства відраховуються певні суми грошей від-

повідно до розміру їх зносу, які включають до собівартості новоствореної продукції. Амортизаційні кошти надходять підприємству в складі виторгу від реалізації готової продук- ції та накопичуються для подальшого використання в амор- тизаційному фонді як джерела відтворення вартості основних фондів.

Амортизаційні відрахування здійснюються за певними нор- мами відносно балансової вартості об’єкта основних фондів. Норма амортизації — це встановлений річний відсоток відшко- дування вартості зношеної частини основних фондів. Норма амортизації розраховується за формулою:

 

 

На  =


ОВФп ОВФл

ОВФп Тн


 

100%


 

,           (4.6)

 

 

де ОВФп, ОВФл  —  первісна та ліквідаційна вартість основних фондів, грн;

Тн  — нормативний строк функціонування основних фондів,

років.

Згідно з чинним законодавством (Закон України «Про вне- сення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»»), норми амортизації встановлюються у відсотках від балансової вартості кожної з груп основних фондів на поча- ток звітного періоду в такому розмірі (у розрахунку на податко- вий квартал):

група І — 2 %;

група ІІ — 10 %;

група ІІІ — 6 %;

група ІV — 15 %.


 

Підприємство може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених цим Законом. Норми амортизації, які застосовуються на підприємстві, мають бути економічно обґрунтованими і спрямованими на своєчасне відшкоду- вання основних фондів. Під час їх розрахунку важливо правильно ви- значити термін використання основних фондів, який установлюється підприємством при зарахуванні об’єктів основних фондів на баланс.

Важливими в системі амортизації є методи її нарахування, які дають змогу активно впливати на обсяг амортизаційних від- рахувань, ступінь концентрації ресурсів у різні періоди функці- онування фондів, що дає змогу динамічно підходити до ство- рення основних фондів, ураховувати вплив чинника часу.

Вибір методу амортизації визначається низкою об’єктивних

чинників залежно від специфіки виробництва, темпів технічно-

го прогресу, складності та особливості розрахунків.

Існують наступні основні методи амортизації:

1. Прямолінійний (рівномірний) метод  — полягає в тому, що

кожного року на собівартість виготовленої продукції перено-

ситься однакова частина вартості основних фондів.

Методика розрахунку прямолінійним методом наступна:

основні виробничі фонди розподіляються за групами, які

мають однакову норму амортизації;

розраховується середньорічна вартість ОВФ за формулою:

 

В         = В


В  t В         t

+          вв        вв     виб     виб  ,   (4.7)

 

ср. річ


п. р.     12        12

 

де Вп.р. — вартість основних фондів на початок року, грн;

Ввв, Ввиб — вартість фондів, які були введені протягом року,

та фондів, які вибули у зв’язку зі зносом або були продані ін-

шому підприємству, грн;

tвв, t виб  — кількість повних місяців експлуатації або не екс-

плуатації основних фондів;

амортизаційні відрахування обчислюються за формулою:

 

 

Апр


= ОВФп На   ,       (4.8)

100

 

де ОВФп — первісна вартість основних виробничих фондів, грн;


 

На — норма амортизації, %.

Прямолінійний метод амортизації є простим, забезпечує рів-

номірні, стабільні амортизаційні накопичення протягом усього

терміну служби. Проте має наступні недоліки: цей метод пе-

редбачає рівномірний знос основних фонді протягом усього те-

рміну їх використання, але в реальному виробництві устатку-

вання  зношується  нерівномірно  (простої,  поломки,  неповне

завантаження), тому вартість основних фондів на вартість про- дукції переноситься нерівномірно. Також цей метод не враховує морального зносу основних фондів, який зменшує вартість ма- шин та устаткування за рахунок введення в експлуатацію нових досконалих та ефективних машин. Це зумовлює дострокове ви- ведення застарілої техніки з експлуатації, а значить, і недоамор-

тизацію цієї техніки.

2. Методи  прискореної амортизації.  Ці методи дають змогу

протягом першої половини корисного строку використання ос-

новних фондів відшкодувати до 60-70 % їх вартості завдяки за-

стосуванню в цей період підвищених норм амортизації. При-

скорена    амортизація    означає    щорічне    зниження    суми

амортизаційних відрахувань, а доцільність цього методу пояс-

нюється такими обставинами:

найбільша  інтенсивність  використання  основних  фондів

припадає на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично і

морально ще нові;

накопичуються кошти для заміни об’єкта, що амортизу-

ється, у разі його швидкого морального старіння та інфляції.

До методів прискореної амортизації належать:

1. Метод зменшення залишкової вартості передбачає визна-

чення суми амортизаційних відрахувань множенням залишкової

вартості об’єкта на початок звітного періоду чи первісної вар-

тості на дату початку нарахування амортизації на річну норму

амортизації, яка визначається за формулою:

Взал

 

Н а  = 1 п


 

Впер


,           (4.9)


 

де Взал — залишкова вартість ОВФ, грн;

Впер — первісна вартість ОВФ, грн;

п — тривалість корисного використання ОВФ, років.

2. Метод прискорення зменшення залишкової вартості (ме-

тод подвійної залишкової вартості) є різновидом вищерозгляну-

того методу, за яким сума амортизації визначається множенням

залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або перві-

сної вартості на дату початку нарахування амортизації на по- двоєну норму річної амортизації, яка застосовується при пря- молінійній амортизації:

 

 

А р  =


 

(ОВФ


 

пер


А) (На

100


2)


 

(4.10)

 

 

3. Кумулятивний метод (метод суми чисел) — характеризу- ється високими нормами амортизації в першій половині строку використання основних виробничих фондів і поступовим зни- женням амортизації у другій половині строку. Норма амортиза- ції тут — величина змінна і розраховується діленням числа ро- ків на кумулятивне число, яке являє собою суму числових значень років служби устаткування.

Приклад: підприємство застосовує прискорений кумулятив-

ний метод нарахування амортизації для токарних верстатів. По-

чаткова вартість верстата дорівнює 450 тис. грн, нормативний термін служби 5 років.

Розв’язок:

При використанні методу сум чисел спочатку слід просуму-

вати цифрові значення років експлуатації верстата, при п’яти-

річному терміні служби устаткування це дорівнюватиме:

1 + 2 + 3 + 4 + 5 = 15;

Далі утворюють ряд чисел типу 1/15; 2/15…5/15 і розміщу-

ють його у зворотному порядку: 5/15; 4/15… 1/15.

Річні суми амортизації обчислюються:

 

1- й рік: 450 5

15


= 149,99 тис. грн;


 

 

2- й рік: 450 4

15

3- й рік: 450 3

15

4- й рік: 450 2

15

5- й рік: 450 1

15


= 119,99 тис. грн;

= 90 тис. грн;

= 59,99 тис. грн;

= 29,99 тис. грн.

 

Відповідь:При використанні цього методу за перші три роки

амортизовано буде понад 79 % вартості основних фондів, а че-

рез п’ять років — майже 100%.

Накопичена сума амортизації становитиме:

А = 149,99 + 119,99 + 90 + 59,99 + 29,99 = 449,96 тис. грн.

Кумулятивний метод прискореної амортизації дає змогу майже повністю замортизувати вартість верстат за 5 років і за три роки експлуатації повернути підприємству понад 79 % його вартості.

4. Виробничий метод амортизації ґрунтується на передба- ченні, що функціональна корисність основних фондів зале- жить не від часу, а від результатів їх використання. При цьо-

му термін корисної служби визначається кількістю продукції та обсягом послуг, які підприємство планує виготовити або надати, використовуючи наявні засоби праці. При викорис- танні цього методу річна сума амортизації визначається множенням фактичного обсягу продукції на виробничу став- ку амортизації:

А = Qріч Ас ,        (4.11)

де виробнича ставка амортизації обчислюється за формулою:

ОВФпер ОВФлік

Ас  =   Q         ,           (4.12)

пл


 

де Qпл — загальний обсяг продукції, який підприємство планує виконати за допомогою ОВФ, грн.

Виробничий метод застосовується на підприємствах з нерів-

номірним і неритмічним випуском продукції.

Застосування  методів  прискореної  амортизації  слугує  для

підприємства гарантією від втрат унаслідок знецінення основ-

них фондів, посилює роль амортизації як джерела накопичення,

але при цьому значно зростає ціна на готову продукцію, оскіль- ки амортизаційні відрахування входять до складу калькуляцій- них витрат собівартості продукції.

4.3 Ремонт і модер н ізація

основних виробничих фондів

Окремі види основних виробничих фондів склада- ються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове екс- плуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Таке часткове спрацювання відновлюється шля- хом періодичного проведення відповідних ремонтів. Отже, сут- ність ремонту зводиться до усунення тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення таким чином постійної дієздатності засобів праці впродовж усього періоду їх експлуатації.

Залежно від ролі у відтворенні та оновленні основних фон-

дів усі види ремонту поділяються на поточні та капітальні.

За допомогою поточного ремонту усуваються дрібні непола-

дки, ушкодження, замінюються окремі деталі, попереджається

прогресуючий фізичний знос.

Під час капітального ремонту об’єкти основних фондів по-

вністю демонтуються, замінюються або відновлюються зношені конструктивні елементи, вузли, максимально відновлюються їх первісні техніко-експлуатаційні параметри. Цей ремонт набага-


 

то складніший від поточного за обсягом виконуваних робіт, по- требує значних одноразових витрат і здійснюється один раз на кілька років.

У міжремонтний період працездатність основних фондів підтримується за допомогою таких профілактичних заходів, як усунення незначних поломок, чищення, змащування, регулю- вання. Усі організаційні та технічні заходи з догляду, обслуго-

вування та ремонту здійснюються у певній послідовності відпо- відно до типових систем технічного обслуговування та ремонту основних фондів.

Протягом усього фактичного періоду експлуатації устатку- вання капітально ремонтують кілька разів, у зв’язку з цим ви- никає необхідність економічної оцінки доцільності капітальних

ремонтів, де порівнюють два варіанти витрат:

1) капітальний ремонт зношеного устаткування;

2) придбання нового устаткування, що замінить старе, яке

потребує ремонту.

Витрати за першим варіантом будуть складатися з витрат на

ремонт — вартість замінюваних елементів, витрати на заробіт-

ну плату при проведенні ремонту та експлуатаційних витрат протягом одного ремонтного циклу.

Витрати за другим варіантом охоплюють вартість придбання та встановлення нової машини, експлуатаційні витрати по новій машині та втрати від недоамортизації діючої машини. Крім цього, необхідно враховувати відмінність у продуктивності та

тривалості ремонтного циклу капітально відремонтованого та нового устаткування.

Для визначення ефективності капітального ремонту можна застосовувати наступну нерівність:

Рк  + С р (К н + Сн )αβ + Са ,  (4.13)

де Рк — витрати на ремонт, грн;

Ср — експлуатаційні витрати, грн;

Кн — вартість придбання та встановлення нової машини, грн;

Сн — експлуатаційні витрати по новій машині, грн;


 

α — коефіцієнт, що характеризує співвідношення продукти-

вності діючого та нового устаткування;

β — коефіцієнт, що відображає співвідношення ремонтного

циклу того самого устаткування;

Са — втрати від недоамортизації діючої машини, грн.

Зазначену нерівність можна перетворити на вираз щодо роз-

рахунку коефіцієнта ефективності витрат на здійснення капіта-

льного ремонту:

 

 

Е  = 1


Рк  + Ср


 

(4.14)

 

н

 

р          (К


+ Сн


)αβ + Са

 

 

Якщо розрахунковий коефіцієнт має додатне значення, капі-

тальний ремонт доцільний, від’ємне — недоцільний.

Капітальний ремонт устаткування найчастіше поєднують з його

модернізацією — удосконаленням засобів з метою повного або час-

ткового  усунення  морального  зносу  та  підвищенням  техніко-

експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог підприємства.

При порівняно невеликих витратах і за відносно короткий

строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування

на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці,

нарощування виробничих потужностей і  збільшення випуску

продукції, економію інвестиційних ресурсів.

При визначенні ефективності витрат на модернізацію можна використовувати наступну формулу:

 

 

Е рм


= 1 Ri + M + Se  ,  (4.15)

K αβ + S

 

n          a

де М — витрати на модернізацію, грн.

При цьому величини α, β і Sа, що входять до формули, треба визначати за даними модернізованої та нової машини.

Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівно- мірними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відно- сять до поточних витрат, що включаються до собівартості про- дукції.  Проведення  капітального  ремонту  потребує  значно


 

більших одноразових витрат, які визначають заздалегідь і від- носять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонт- ного циклу. Витрати на капітальний ремонт, що забезпечують поліпшення стану основних фондів (продовжується строк кори- сного використання, підвищується продуктивність засобів пра- ці), входять до балансової вартості основних фондів.

Відновний  ремонт  фінансується  з  державного  резервного фонду. За характером та обсягом робіт, що виконуються, його

відносять до капітального будівництва.

4.4 Еф ективність викори стання основних виробничих фондів

Підвищення ефективності виробництва та його роз- виток можливі за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання основних виробничих фондів. Ці процеси сприя- ють постійному підтриманню належного технічного рівня під- приємства, дозволяють збільшувати обсяг виробництва продук- ції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівар- тість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та ви- трат на обслуговування виробництва, підвищувати фондовідда- чу і прибутковість.

Система показників, яка характеризує ефективність викори-

стання основних фондів, поділяється на три групи:

1. Показники ефективності відтворення окремих видів і всієї

сукупності засобів праці:

коефіцієнт оновлення:

К         = ОВФвв  ,     (4.16)

он        ОВФ

кр

де ОВФвв — вартість введених протягом року основних вироб-

ничих фондів, грн;

ОВФкр — вартість ОВФ на кінець року, грн;


 

коефіцієнт  вибуття — відображає частку вибулих у звіт-

ному періоді фондів у загальній їх вартості на початок цього

самого року:

К         = ОВФвиб  .   (4.17)

виб      ОВФ

пр

Позитивним у роботі підприємства є стан, коли обсяг ОВФ, які вибули у звітному році, менший за обсяг знову введених в експлуатацію ОВФ.

Відносне збільшення ОВФ порівняно з їх вибуттям у звітно-

му році визначається розрахунком коефіцієнта їх приросту:

К         = (ОВФвв ОВФвиб ) .     (4.18)

пр        ОВФ

кр

2. Узагальнюючі показники ефективності використання ОВФ:

загальна фондовіддача — відображає рівень окупності ви-

користаних у виробництві основних виробничих фондів і дорі-

внює:

 

 

Ф  =   Qтов

ср

 

в          ОВФ


 

,           (4.19)

 

 

де Qтов — обсяг товарної продукції підприємства, грн;

ОВФср — середньорічна вартість ОВФ, грн;

фондомісткість — є оберненим показником до фондовід-

дачі. Вважається нормальним, коли фондомісткість має тенде-

нцію до зниження за рахунок більш низьких темпів зростання

вартості ОВФ порівняно з темпами росту випуску продукції:

ОВФ

 

Фм  =


 

Qтов


ср .


(4.20)

 

фондоозброєність  праці характеризує рівень забезпечено-

сті ОВФ промислово-виробничого персоналу підприємства:


 

ОВФср

Фозб  =   Ч      .           (4.21)

пвп

3. Показники ефективності використання устаткування і ви-

робничих площ:

коефіцієнт  змінності  роботи  устаткування — це відно-

шення загальної кількості відпрацьованих машино-змін до кіль-

кості встановленого устаткування:

К

 

 

зм

 

К         = Кмз .            (4.22)

у

коефіцієнт   екстенсивного  завантаження  устаткування характеризує відношення фактично відпрацьованого часу робо- ти устаткування на підприємстві до режимного або норматив- ного часу роботи устаткування:

 

 

Т фак

К екс  =           ;

Т


 

(4.23)

 

р

коефіцієнт  інтенсивного завантаження устаткування — характеризує  відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної продуктивності відповідного устат- кування на підприємстві:

 

 

Кінт


 

п

∑ N iTi

n

 

=      і =1          ;           (4.24)

∑ Ni tшт

i =1

 

напруженість   використання    устаткування   (виробничих площ) — розраховується як відношення випуску продукції у розра- хунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі).

Раціональне використання виробничих площ дає можливість отримати приріст випуску продукції без капітального будівниц- тва і таким чином скоротити обсяг капіталовкладень.


 

Серед показників використання виробничих площ найваж- ливішими є: коефіцієнт завантаження виробничих площ цеху, дільниці; коефіцієнт використання промислово-виробничих площ під устаткування і показник зняття продукції з 1м2 вироб- ничої площі. Використання споруд оцінюється за пропускною здатністю або потужністю (водонапірні башти, бункери, резер- вуари).

Ефективне використання основних виробничих фондів має велике значення для підприємства, бо веде до зменшення по- треби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужнос- тей, до випуску більшого обсягу якісної продукції, до приско- рення темпів оновлення основних фондів.

На збільшення часу функціонування основних фондів впли-

ває скорочення та ліквідація внутрішньозмінних простоїв за- вдяки підвищенню рівня організації виробництва (своєчасне за- безпечення робочих місць інструментами, матеріалами, дета- лями), підвищення якості ремонтного обслуговування устатку- вання, підвищення коефіцієнта змінності його роботи.

Одним із напрямів підвищення ефективності використання

основних фондів є зменшення кількості недіючого устаткуван- ня, виведення із експлуатації зайвого та залучення до виробни- цтва невстановленого устаткування.

Ефективність використання основних фондів підвищується через технічне вдосконалення засобів праці та технології виро- бництва, удосконалення наукової організації праці, виробницт-

ва та управління, підвищення кваліфікації та професійної майс-

терності робітників.

Запитання дл я са моконтролю

1. Характеристика основних виробничих фондів.

2. Облік та оцінка основних виробничих фондів.

3. Економічна сутність амортизації, методи нарахування амортизації.

4. Види і показники зносу основних виробничих фондів.

5. Система показників використання основних фондів.


 

Тести для са моконтро лю

1. Основні виробничі фонди:

а) використовуються в незмінній натуральній формі;

б) повністю переносять свою вартість за один виробничий період;

в) переносять свою вартість на вартість готової продукції частина-

ми протягом усього терміну служби;

г) активно не використовуються.

2. До основних виробничих фондів відносять:

а) інженерні споруди;

б) передавальні пристрої;

в) спортивні споруди;

г) спецодяг і спецоснащення.

3. Початкова вартість основних фондів складається з:

а) ціни основних фондів;

б) витрат на капітальний ремонт і модернізацію;

в) витрат на транспортування і монтаж;

г) амортизаційних відрахувань.

4. Залишкова вартість основних фондів формується за рахунок:

а) ціни основних фондів;

б) початкової або відновної вартості;

в) витрат на демонтаж;

г) амортизаційних відрахувань.

5. Назвіть показники, які характеризують використання основних фондів:

а) коефіцієнт змінності;

б) фондомісткість;

в) матеріаломісткість;

г) коефіцієнт оновлення і вибуття.

6. Фондовіддача — це відношення :

а) середньорічної вартості основних фондів до обсягу випуску про-

дукції у вартісному вираженні;

б) відношення обсягу випуску продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів;

в) річної суми прибутку до середньорічної вартості основних фон-

дів;

г) усі відповіді неправильні.

7. Фізичний знос основних фондів — це:

а) поступове перенесення їхньої вартості на собівартість випущеної продукції;


 

б) втрата частини вартості фондів під впливом науково-технічного прогресу (НТП);

в) матеріальний знос основних фондів, унаслідок чого вони пере-

стають відповідати необхідним вимогам;

г) погіршення основних техніко-експлуатаційних параметрів.

8. Моральний знос основних фондів — це:

а) моральне старіння фондів, невідповідність  необхідним ви-

могам;

б) поступове перенесення вартості фондів на вартість виготовленої продукції;

в) повна втрата вартості фондів під впливом НТП;

г) погіршення зовнішнього вигляду основних фондів.

9. Амортизація — це:

а) втрата частини вартості основних фондів під впливом НТП;

б) процент річних відрахувань від балансової вартості;

в) матеріальний знос основних фондів, внаслідок чого вони пере-

стають відповідати поставленим до них вимогам;

г) поступове погашення вартості основних фондів перенесенням її на собівартість виготовленої продукції.

10. Норма амортизації — це:

а) поступове погашення вартості основних фондів перенесенням їх на собівартість виготовленої продукції;

б) процент відрахувань від балансової вартості;

в) втрата частини вартості основних фондів під впливом НТП;

г) усі відповіді неправильні.

Задачі

1. Розрахувати залишкову вартість верстата, якщо відомо, що його початкова вартість 50 тис. грн, а відновна — 44 тис. грн. Норма амортизації — 18 %, термін експлуатації верстата — 4 роки.

2. Визначити середньорічну вартість основних фондів підприєм- ства, коефіцієнти оновлення і вибуття основних фондів, якщо відомо, що початкова вартість основних фондів становила 35 млн. грн, у лютому було введено в експлуатацію основних фон- дів на 240 тис. грн, у червні виведено на 350 тис. грн, у тре- тьому кварталі введено на 400 тис. грн, в листопаді виведено на 300 тис. грн, а з 1 грудня буде введено основних фондів на

150 тис. грн.


 

3. Обробка деталей закріплена за групою з п’яти фрезувальних верстатів. Визначити коефіцієнти екстенсивного, інтенсивного та інтегрального використання обладнання, якщо режим роботи цеху двозмінний, втрати часу становлять 5 %, а кількість вихідних і свя- ткових днів на рік — 110 днів. Дані для розрахунку наступні:

 

 

Деталь

 

Норми часу, хв

Машинний час, хв

Обсяг випуску,

шт/рік

1

45

30

1800

2

35

20

5500

3

55

35

2600


 

5