ВИРОБНИЧИЙ ПРОЦЕС ТА ПРИНЦИПИ ЙОГО ОРГАНІЗАЦІЇ

3.1 Структура виробничого процесу

Виробничий процес —  це  постадійне перетворення вихідної сировини та матеріалів у готову продукцію, яка при- значена як для споживання, так і для подальшого перероблення.

Основними елементами виробничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини, предмети та засоби праці.

Виробничий процес об’єднує три стадії виробництва: заготі-

вельну, обробну та складальну.

До заготівельної стадії належать — виготовлення литва, ко- ваних, штампованих, зварювальних та інших заготовок деталей машин; до обробної — механічна, термічна та хімічна обробка; до складальної — вузлове та загальне складання деталей виро- бу, регулювання, випробовування та упаковка.

Усі виробничі процеси на підприємстві за своїм значенням

поділяються на три види:

основні процеси — це процеси безпосереднього виготов-

лення основної продукції підприємства, яка визначає його ви-

робничий профіль, спеціалізацію і надходить на ринок як товар

для продажу. У результаті основних процесів змінюється роз-

мір, форма, склад та властивості предметів праці: виготовлення

виливків (землеприготовування, формування, заливання, виби-

вання); виготовлення поковок і штамповок (кування, штампу- вання, профільний прокат); механічна та термічна обробка (об- робка різанням, ультразвуком); захисні та декоративні покриття (фарбування, лакування, хромування, нікелювання); складання вузлів та машин;

допоміжні процеси — це процеси виготовлення продукції,

яка використовується на самому підприємстві для забезпечення


 

нормального протікання основних процесів (ремонт устатку- вання, виготовлення інструменту, штампів, устаткування, за- безпечення енергією);

обслуговуючі процеси — забезпечують нормальні умови здій-

снення основних та допоміжних процесів (складські, транспортні

процеси, лабораторні дослідження й аналіз матеріалів; контроль).

В організаційному відношенні як основні, так і допоміжні

процеси бувають простими і складними.

Прості — складаються із послідовно виконуваних операцій.

Це виготовлення однієї деталі, партії однакових деталей, групи

різних за конструкцією деталей, які мають технологічну схо-

жість і які обробляються на одному робочому місці, дільниці,

лінії. Структура такого процесу визначається технологією виго-

товлення деталі.

Складним процесом є процес, який складається із послідов-

но та паралельно виконуваних операцій. Наприклад, виготов-

лення складальної одиниці, яка складається із декількох деталей

або складальних одиниць. Структура складного процесу зале-

жить не тільки від складу технологічних процесів виготовлення

та складання, але й від порядку його виконання, що визначаєть-

ся конструкцією складальної одиниці або виробу.

Головною складовою виробничого процесу є технологічний

процес — сукупність дій щодо зміни та визначення стану пред-

мета праці, а частиною технологічного процесу є операція, яка

виконується  або  на  одному  робочому  місці  без  переналаго-

дження обладнання, або коли кілька робітників виготовляють один продукт.

За видом та призначенням продукції, ступенем технічної озброєності та основної діяльності виробництва розрізняють: ручні; машинно-ручні; машинні; автоматизовані операції.

Ручні операції виконуються з використанням простого ін-

струменту, наприклад: налагодження верстатів, ручне фарбу-

вання, слюсарні роботи.

Машинно-ручні  операції  виконуються  при   використанні

машин та механізмів з неперервною участю робітників, напри-

клад: оброблення деталей на верстаті.


 

Машинні операції повністю виконуються за допомогою ма- шин за мінімальною участю робітників, функцією яких є лише нагляд за роботою машини.

Автоматизовані операції здійснюються лише при нагляді та контролі робітника, який вносить поправки в роботу агрегатів, наприклад: переплавлення руди в доменній печі та перетворен- ня її на метал.

Таким чином, основу організації виробничого процесу ста- новить раціональне поєднання в часі та просторі всіх основних та допоміжних операцій. Від того, наскільки раціонально та безперебійно організований виробничий процес, залежать тех- ніко-економічні показники роботи усього підприємства — роз- мір виробничих площ, кількість обладнання, число працівників,

кількість споживаної сировини та матеріалів.

3.2 Принципи органі зації виробничого процесу

Раціональна організація виробничого процесу як у цілому, так і окремих його частин залежить від певних принци- пів, до яких належать: спеціалізація, пропорційність, паралель- ність, прямоточність, безперервність, ритмічність, автоматич- ність, гнучкість, гомеостатичність.

Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності еле-

ментів виробничого процесу, зменшення номенклатури продукції,

яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різно- видів виробничих операцій, що виконуються на робочих місцях. Спеціалізація створює передумови механізації й автоматизації, унаслідок чого поліпшується використання ресурсів, підвищується якість продукції, знижується її собівартість.

Виділяють наступні види спеціалізації на підприємстві:

функціональна — допоміжні та обслуговуючі виробництва

об’єднуються в окремі самостійні підрозділи та виконують пев-

ні функції;


 

предметна — передбачає закріплення певної номенклатури

виробів за окремими цехами (цех двигунів, задніх мостів тощо).

Предметна спеціалізація дає можливість організації предметно-

замкнутих цехів, де виконуються різні технологічні операції.

Такі цехи мають закінчений цикл виробництва, мають можли-

вість застосовувати високопродуктивне обладнання, забезпечу-

вати збільшення продуктивності праці, підвищувати якість про-

дукції. Також зменшуються витрати часу і засобів на транспортування, скорочується тривалість виробничого циклу. Але при незначному обсязі виробництва предметна спеціаліза- ція буде неефективною, бо буде недозавантажене обладнання і виробничі площі;

подетальна — передбачає закріплення за певними підроз-

ділами  підприємства  виготовлення  технологічно  однорідних

деталей;

технологічна — означає закріплення за кожним цехом та ви-

робничою дільницею певної частини виробничого процесу (штам-

пувальний, термічний, цех литва). При технологічній спеціалізації

ускладнюються взаємозв’язки між дільницями і цехами, має місце

часте переналагодження обладнання. Обладнання розміщується групами, які виконують однорідні роботи, а це призводить до зу- стрічних перевезень предметів праці, до більш тривалого вироб- ничого циклу, до збільшення обсягу незавершеного виробництва. Але технологічна спеціалізація забезпечує високе завантаження обладнання, має відносно нескладне керівництво виробництвом,

де виконується один технологічний процес.

Рівень  спеціалізації  істотно  залежить  від  конструктивної,

технологічної  та  організаційної  уніфікації,  яка  являє  собою

процес зведення продукції, методів її виробництва або їх еле-

ментів до єдиних форм, розмірів, структури, складу. Уніфікація

дозволяє зменшити номенклатуру деталей і вузлів, різноманіт-

ність методів виробництва, типи і марки устаткування, маршру- ти виготовлення деталей, що в кінцевому підсумку сприяє під- вищенню ефективності виробництва.

Принцип пропорційності передбачає відносно однакову про-

дуктивність за одиницю часу взаємопов’язаних підрозділів під-


 

приємства (дільниць, груп, бригад, робочих місць). Недотри-

мання  принципу  пропорційності  призводить  до  виникнення

«вузьких місць» або неповного завантаження окремих підрозді-

лів. При освоєнні нових виробів пропорційність порушується

внаслідок неоднакових темпів зниження їх трудомісткості у рі-

зних підрозділах. Такі диспропорції на виробництві вирішують-

ся шляхом упровадження оперативно-виробничого планування

та організаційно-технологічних заходів.

Принцип паралельності   передбачає  одночасне  виконання

окремих операцій і процесів. Паралельність досягається шля-

хом поділу виробів на складові частини, суміщенням часу ви-

конання основних та допоміжних операцій, одночасним вигото-

вленням  різних  виробів,  багатоінструментальною  обробкою

заготовок.

Принцип прямоточності забезпечує найкоротший шлях пе-

ресування предметів праці від запуску сировини до виготовлен-

ня готової продукції та виключення зворотних і зустрічних ру-

хів на всіх стадіях і операціях виробничого процесу. Для до-

тримання цього принципу цехи, дільниці, робочі місця розта-

шовують за ходом технологічного процесу, а склади, служби та допоміжні виробництва розміщують по можливості ближче до тих підрозділів, які вони обслуговують.

Принцип безперервності  означає скорочення або зведення до мінімуму усіляких перерв у процесі виробництва. Найбіль- шою мірою цей принцип реалізується у безперервних вироб-

ництвах — хімічному, металургійному, енергетичному. У ви- робництві, де технологічний процес має широку диферен- ціацію, повністю ліквідувати перерви неможливо як з техно- логічних, так із організаційних причин. У таких умовах важ- ливим завданням є мінімізація перерв шляхом синхронізації операцій,  застосування  прогресивних  методів  оперативного

управління виробництвом.

Принцип ритмічності полягає в тому, що робота всіх під-

розділів і випуск продукції повинні здійснюватися за певним

ритмом, за певні проміжки часу повинна виготовлятися однако-

ва або рівномірно зростаюча кількість продукції, забезпечува-


 

тися рівномірне завантаження робочих місць. Ритмічна робота дозволяє найповніше використовувати виробничу потужність та інші ресурси підприємства.

Принцип автоматичності передбачає автоматизацію виро- бничих процесів, що сприяє збільшенню обсягів виробництва та зменшенню застосування ручної праці. Працівник з безпосере- днього виконавця перетворюється на контролера, що в кінцево-

му підсумку підвищує якість виготовленої продукції.

Принцип гнучкості означає, що виробничий процес повинен

оперативно  адаптуватися  до   зміни   організаційно-технічних

умов, пов’язаних з переходом на виготовлення іншої продукії.

В умовах швидких темпів науково-технічного прогресу, коли

об’єкти виробництва часто змінюються, гнучкість виробничого

процесу досягається універсалізацією знарядь праці, засобів ав- томатизації  та  методів  обробки,  упровадженням  верстатів  з ЧПК, гнучких виробничих систем.

Принцип гомеостатичності вимагає, щоб виробнича систе- ма була здатною стабільно виконувати свої функції в межах до- пустимих відхилень завдяки створенню технічних і організа-

ційних механізмів саморегулювання і стабілізації. До стабіліза- ційних організаційних систем належать системи оперативного планування і регулювання виробництва, планово-запобіжного ремонту устаткування, резервних запасів та інших заходів.

Дотримання всіх перелічених принципів забезпечує прове-

дення виробничого процесу з найменшими витратами, скоро-

чення технологічного циклу та підвищення ефективності виро-

бництва в цілому.

3.3 Виробничий цикл

та його характеристика

Виробничий цикл є одним із найважливіших показни- ків виробничо-господарської діяльності підприємства, на основі якого встановлюються строки запуску виробів у виробництво,


 

розраховуються потужності  виробничих підрозділів, визнача-

ється обсяг незавершеного виробництва.

Виробничим циклом називається інтервал часу від початку

до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, про-

тягом якого запущені у виробництво предмети праці перетво-

рюються на готову продукцію.

Структура виробничого циклу складається з часу виробниц-

тва, до якого входять тривалість технологічних операцій, три- валість допоміжних операцій, тривалість природних процесів та з часу перерв. Час перерв містить перерви у робочий час, які поділяються на перерви групування та чекання. Перерви групу- вання виникають, коли предмети праці обробляються партіями, де кожний предмет праці чекає спочатку своєї черги на оброб-

ку, а потім кінця обробки всієї партії. Перерви групування об- числюються не окремо, а разом з тривалістю технологічних операцій, утворюючи технологічний цикл. Перерви чекання ви- никають унаслідок несинхронності операцій виробничого про- цесу, коли предмети праці не можуть оброблятися, бо зайняті робочі місця іншими операціями.

Структура виробничого циклу залежить від особливостей продукції, технологічних процесів її виготовлення, типу вироб- ництва та ряду інших факторів. У безперервних виробництвах (хімічному, металургійному) найбільшу частку у виробничому процесі посідає час виробництва. У дискретних виробництвах особливо тривалі перерви мають місце в одиничному виробни-

цтві, менші — у серійному та масовому виробництвах.

Основною складовою виробничого циклу є тривалість тех-

нологічних операцій, яка становить технологічний цикл. Техно-

логічний цикл обробки партії предметів на одній операції дорі-

внює:

 

 

t

Т т = п

М


 

,           (3.1)

 

 

де Тт  — технологічний цикл в одиницях часу, хв;

п — кількість предметів у партії;


 

t — тривалість обробки одного предмета, хв;

М — кількість робочих місць, на яких виконується операція. Технологічний цикл партії предметів, які обробляються на декількох операціях, залежить також від того, як поєднується виконання операцій над предметами праці. Існує три способи поєднання операцій технологічного процесу (передачі предме-

тів праці): послідовне, паралельне, паралельно-послідовне.

Послідовна передача предметів праці полягає в тому, що на- ступна операція починається тільки після закінчення обробки всіх предметів праці на попередній операції. Технологічний цикл при такому поєднанні операцій розраховується за формулою:

т  t

 

Т т..посл.


= п ∑   і    , (3.2)

і=1  М і

 

де m — кількість операцій технологічного процесу.

Послідовне поєднання є простим за своєю організацією, по-

легшує оперативне планування, але має тривалий час за раху-

нок того, що кожний предмет праці лежить, чекаючи обробки всієї партії.

Послідовне поєднання застосовується в одиничному та дріб-

носерійному виробництві.

Паралельне поєднання операцій характеризується тим, що

предмети праці після закінчення попередньої операції відразу

передаються на наступну операцію й обробляються. Таким чи- ном, предмети однієї партії виготовляються паралельно на всіх операціях. Нетрудомісткі предмети можуть передаватися не поштучно, а транспортними партіями.

Технологічний цикл при такому поєднанні операцій розра-

ховується за формулою:

 

 

т

Т т.парал. = пт 


 tі        


t

+ (п пт ) (


 

) max . (3.3)

 

і=1  М і           М

При паралельному поєднанні операцій істотно скорочується технологічний цикл. Проте, якщо при цьому тривалість опера- цій не рівна і не кратна, то на всіх операціях, крім операції з ма-


 

ксимальною тривалістю, виникають перерви у роботі. Перерви ліквідуються за умови синхронізації операцій, коли

 

 

t1    =  t2

M1       M 2


 

t

= =    m

M m


 

.           (3.4)

 

 

Паралельне поєднання операцій застосовується у масовому та велико- серійному виробництві.

Паралельно-послідовне поєднання операцій відрізняється тим, що обробка предметів праці на наступній операції почина- ється до закінчення обробки всієї партії на попередній операції, але за умови, щоб партія оброблялась на кожній операції безпе- рервно. Технологічний цикл при такому поєднанні операцій бу- де коротший за цикл при послідовному поєднанні на час пара-

лельного виконання суміжних операцій, тобто

т1

Т т.п.п. = Т т.посл. τі .            (3.5)

і=1

Час паралельного виконання суміжних операцій дорівнює добутку кількості деталей без однієї транспортної партії та три-

 

 

валості меншої операції. Якщо останню позначити   t


К , то у

 

 М 

загальному вигляді для будь-якої пари суміжних операцій:

 

 

τ = (п пт


 

) ( t

M


 

) К .            (3.6)

 

 

Для m операцій таких суміщень буде m-1. Тоді остаточно можна записати

т  t       т 1     t

 

Т т.п.п.


= п ∑   і    (п п


) ∑ (    і    ) К .   (3.7)

 

т

 

і =1 М і


і =1    М і

 

 

Метод паралельно-послідовно поєднаних операцій застосо- вується при обробці предметів великими партіями, що відпові- дає умовам великосерійного виробництва.


 

Приклад. Визначити тривалість технологічної фази виробни- чого циклу при послідовному, паралельнону та послідовно- паралельному русі предметів праці у процесі виробництва. Кіль- кість деталей у партії 25 штук, у транспортній партії — 5 штук. Тривалість операцій наведена у таблиці 3.1. Кількість робочих місць, на яких виконуються операції, прийняти рівними 1.

Таблиця 3.1

 

Номер операції

1

2

3

4

5

6

7

8

Разом

Тривалість операції, хв

8

5

7

6

9

4

3

2

44

 

Розв’язок:

1. Визначимо тривалість циклу, хв:

а) при послідовному русі предметів праці:

Т посл  = п ti  = 25 44 = 1100 хв;

б) при паралельному русі предметів праці:

Т пар  = пт  t i +(п пт ) tmax  = 5 44 + (25 5) 9 = 400 хв.;

в) при послідовно-паралельному русі предметів праці:

 

т1

Т поспар  = п ti  (п пт ) ∑ ti К =

і=1

= 25 44 (25 5) (5 + 5 + 6 + 6 + 4 + 3 + 2) = 480


хв.

 

 

Відповідь: тривалість циклу становить при послідовному ру- сі предметів праці — 1100 хв; при паралельному русі — 400 хв; при послідовно-паралельному — 480 хв.

Виробничий  цикл  обробки  партії  деталей  у  календарних днях може бути обчислений, наприклад, для послідовного по- єднання операцій за формулою:

К         т  t

 

ц

 

Т  =                  кал      (п ∑   і    + t


+ t  + mt


) ,         (3.8)

 

К зм


tзм


60


і=1  М і


пр        д          мо


 

де Ккал  — коефіцієнт календарності, який визначається як від- ношення кількості календарних днів до кількості робочих днів у певному періоді (місяці, кварталі, році);

Кзм — кількість змін роботи на добу;

tзм — тривалість зміни в годинах;

tпр, tд — тривалість природних, допоміжних операцій, що не

перекриваються, хв;

tмо — тривалість середньої міжопераційної перерви, хв.

Такі елементи виробничого циклу, як тривалість природних

процесів беруться згідно з вимогами технології, час виконання

допоміжних операцій та міжопераційних перерв визначається за

певними нормативами.

Виробничий цикл є важливим показником рівня організації

виробничого процесу та істотно впливає на його ефективність.

Для скорочення виробничого циклу треба зменшувати час

виробництва і перерв. Це можливо завдяки удосконаленню тех-

ніки і технології, підвищення рівня автоматизації та механізації,

удосконаленню процесів контролю, транспортування та складу-

вання деталей, інтенсифікації природних процесів, більш рете-

льного опрацювання технічної документації на стадії підготов- ки виробництва. Час перерв зводиться до мінімуму застосу- ванням передових методів організації виробництва та систем оперативно-календарного управління.

3.4 Методи орг а ніз а ції виробництва

Виробничий процес здійснюється у часі та просторі. Організація виробничого процесу в часі характеризується мето- дами поєднання операцій і ступенем його безперервності. Ор- ганізація виробничого процесу передбачає розташування робо- чих місць і їх груп (дільниць, цехів) на території підприємства та забезпечення пересування предметів праці по операціях най- коротшими маршрутами. Поєднання цих двох аспектів побудо- ви виробничого процесу здійснюється застосуванням певного методу організації виробництва.


 

Метод організації виробництва — це певний спосіб вико- нання виробничого процесу, що передбачає сукупність відпові- дних заходів та прийомів, послідовність виконання операцій технологічного процесу з порядком розміщення обладнання і ступінь неперервності виробничого процесу.

Розрізняють наступні методи організації виробництва: непо-

токовий, потоковий, автоматизований.

Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах, де мають місце такі ознаки виробни- цтва: на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, їх кількість є недо- статньою для нормального завантаження устаткування; робочі місця розташовуються однотипними технологічними групами

без зв’язку з послідовністю виконання операцій (групи токар- них, фрезерних, свердлильних та інших верстатів); предмети праці при переміщенні мають складні маршрути і великі пере- рви між операціями; обладнання, яке застосовується, є універ- сальним, а робітники — універсали високої кваліфікації.

Залежності від номенклатури і їх кількості потокове вироб-

ництво може мати наступні форми:

одинично-технологічну, коли окремі предмети праці оди-

ницями або невеликими партіями, які не повторюються, прохо-

дять обробку;

партіонно-технологічний метод, коли предмети праці про-

ходять обробку партіями, які періодично повторюються ;

предметно-груповий метод, коли предмети праці розподі-

ляються на технологічно подібні групи, обробка яких здійсню-

ється за однією технологією і потребує однакового устаткування.

Кількість устаткування у непотоковом виробництві обчис-

люється окремо по кожній групі однотипних, взаємозамінних

верстатів:

п

∑ Ni ti

М = і=1           ,           (3.9)

Tp kh

де М — кількість верстатів (машин) у технологічній групі, шт.;


 

п — кількість найменувань предметів, які обробляються на даному устаткуванні;

Nі  — кількість предметів і-го найменування, які обробля-

ються за розрахунковий період;

ti — норма часу на обробку і-го предмета, хв;

Тр  — плановий фонд часу роботи одиниці устаткування за

розрахунковий період, год;

кн — коефіцієнт виконання норм часу.

Для непотокових методів характерне послідовне й інколи —

послідовно-паралельне поєднання операцій, що спричиняє три-

валий виробничий цикл.

При невеликих обсягах виготовлення окремих виробів непото-

ковий метод дозволяє краще використовувати устаткування, по-

вніше його завантажувати, оскільки обробку предметів праці мож-

на розподілити між верстатами групи з урахуванням їх параметрів.

Потоковий  метод  передбачає  обробку  предметів  праці  за

встановленими найкоротшими маршрутами з  фіксованим ча-

сом. Таке виробництво має стійку номенклатуру випуску одно-

рідної продукції, тому застосовується переважно у масовому та

багатосерійному виробництві.

Потокове виробництво має такі ознаки:

за групою робочих місць закріплюється обробка предмета

одного найменування або найменувань конструктивно та тех-

нологічно однотипних предметів праці;

робочі місця розташовані послідовно за ходом технологіч-

ного процесу;

на основі єдиного розрахункового ритму потокової лінії

виконуються всі операції;

технологічний процес диференційований — на кожному

робочому місці виконується лише одна або кілька однорідних

операцій;

передавання деталей з операції на операцію відбувається з

мінімальною перервою за допомогою спеціальних транспорт-

них засобів (конвеєр) поштучно або невеликими партіями.

Основною структурною ланкою потокового виробництва є

потокова лінія — технологічно й організаційно відокремлена


 

група робочих місць, яка виготовляє один або декілька подіб-

них типорозмірів виробів.

За номенклатурою виробів потокові лінії поділяють на одно-

і багатопредметні. Однопредметною називається лінія, на якій

обробляється або складається виріб одного типорозміру протя-

гом тривалого часу. Для переходу на виготовлення іншого ви-

робу потрібна перебудова лінії та перестановка і заміна устат-

кування. Такі лінії застосовуються у масовому виробництві.

Багатопредметною є потокова лінія, на якій послідовно та

одночасно виготовляється декілька типорозмірів виробів, поді-

бних за конструкцією та технологією виробництва. Застосову-

ється у серійному виробництві.

За ступенем  безперервності  потокові лінії поділяються на

безперервні та  перервні.  Безперервною називається  лінія,  на якій предмети праці переміщуються за операціями безперервно, без міжопераційного чекання.

Перервною (прямоточною) називається лінія, де внаслідок не- синхронності операцій, неможлива безперервна обробка пред- метів праці. Між операціями з  різною продуктивністю утво-

рюються оборотні запаси.

За способом підтримання  ритму  лінії поділяють на лінії з

регламентованим та лінії з вільним ритмом. З регламентованим

ритмом — предмети праці передаються з операції на операцію

через точно фіксований термін, тобто з заданим ритмом, який

підтримується  за  допомогою  спеціальних  засобів  (конвеєра).

Застосовуються на безперервних лініях.

З вільним ритмом — предмети праці передаються з відхи-

ленням від розрахункового ритму, загальний ритм забезпечу-

ється стабільною продуктивністю робітника на першій операції

або ритмічною сигналізацією.

Упровадження  потокового  виробництва  потребує  певних

умов, на підставі аналізу продукції, її обсягу, стану технологіч- ного процесу і можливостей його удосконалення, маси і габари- тів виробу вибирається певний різновид потокової лінії й обчи- слюються основні її параметри: такт, ритм, кількість робочих місць, довжина робочих зон конвеєра, швидкість руху конвеєра.


 

Такт  потокової лінії — це інтервал часу, через який пері-

одично відбувається випуск певної продукції:

T

r =   p  ,            (3.10)

N

де Тр — плановий фонд часу роботи лінії за розрахунковий пе-

ріод, хв;

N — обсяг продукції за той самий період у натуральному

вимірі.

Якщо предмети праці передаються не поштучно, а транспор-

тними партіями (пт), то вони сходять з лінії за інтервал часу, що називається ритмом лінії:

R = r пт .    (3.11)

Кількість робочих місць на кожній операції обчислюється за наступною формулою:

c = ti  . (3.12)

r

Швидкість руху конвеєра залежить від його такту і відстані між виробами:

V = l ,  (3.13)

r

де l — відстань між центрами двох суміжних виробів на конве-

єрі, або крок конвеєра, м.

Просторове розміщення потокових  ліній може  бути  різ-

ним залежно від кількості робочих місць, типу транспортних

засобів, площі дільниці (цеху). Поширене прямолінійне роз- ташування робочих місць за ходом технологічного процесу. Але це не завжди можливо, тому буває дворядне, кільцеве, зигзагоподібне. Суміжні потокові лінії повинні розміщувати- ся так, щоб було зручно транспортувати предмети праці між ними.


 

Потокове виробництво внаслідок спеціалізації, механізації та чіткої організації виробничого процесу є високоефективним. Це проявляється у високій продуктивності праці, скороченні виробничого циклу і незавершеного виробництва, кращому ви- користанні машин і обладнання.

Разом з тим, потокове виробництво має певні недоліки: це зведення праці робітників до виконання елементарних механіч-

них операцій, що не вимагає високої кваліфікації і не створює умов до розвитку індивідуальних здібностей. Також вузька спе- ціалізація робочих місць та їх розміщення за ходом виробничого процесу ускладнюють перехід на виробництво нової продукції, де необхідно переміщення устаткування та підготовка працівни- ків, що пов’язано з витратами часу і коштів. Ці недоліки нейтра-

лізуються підвищенням гнучкості технологічних систем, засто- суванням машин з числовим програмним керуванням (ЧПК), впровадженням автоматичних роботів-маніпуляторів.

Об’єднання верстатів з ЧПК, роботів, автоматичних транс- портних засобів і складів загальним керуванням ЕОМ дає мож- ливість створювати гнучкі автоматизовані системи (ГАС) з по-

дальшим залученням до них автоматизованого проектування продукції. Такі системи поєднують переваги потокового (висо- ка продуктивність) і непотокового (гнучкість) виробництва, можуть застосовуватися в усіх його типах, особливо ефективні у серійному виробництві.

3.5 Орг а ніз а ційні типи

промислового виробництва

Технічні й організаційні рішення щодо діяльності підприємства залежать від типу виробництва, тобто від компле- ксної характеристики рівня виробництва, що охоплює широту номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску про- дукції. Розрізняють наступні типи виробництв: одиничне, се- рійне, масове, дослідне.


 

Одиничне виробництво характеризується широкою номен- клатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виро- бів, на робочих місцях відсутня спеціалізація, обладнання уні- версальне і розміщене за однорідними групами, має місце велика питома вага ручної праці. Виконання технологічних процесів потребує висококваліфікованих робітників-універ- салів, які працюють в умовах частої зміни об’єктів виробницт- ва та неопрацьованих технологій.

Коефіцієнт закріплення операцій визначається як середня кі- лькість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць:

 

 

К з.о.


 

п

∑ ті

= і =1  

М


,           (3.14)

 

 

де п — кількість найменувань предметів, які обробляються на даній групі робочих місць за місяць;

mі — кількість операцій, що проходить і-й предмет у процесі обробки на даній групі робочих місць;

М — кількість робочих місць, для яких обчислюється кз.о.

Для одиничного виробництва кз.о.  > 40. Таке виробництво

характерне для  суднобудування, верстатобудування, електро-

нних машин.

Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продук- ції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями. Залежно від розміру партії розрізняють дрі- бно-, середньо- та великосерійне виробництво.

На робочих місцях серійного виробництва застосовується універсальне і спеціальне устаткування, що розташовується як

технологічними групами, так і за предметним принципом. Ква- ліфікація працівників середня, має місце значне застосування механізації праці при незначному використанні ручної праці.

Коефіцієнт  закріплення  для  дрібносерійного  виробництва кз > 20, для середньо- серійного виробництва кз  > 10, для вели- косерійного виробництва кз > 1.


 

До продукції серійного виробництва належать насоси, комп- ресори, машини встановленого типу, обладнання хімічної та харчової промисловості.

Масове виробництво характеризується вузькою номенклату- рою продукції, великим обсягом безперервного і тривалого ви- готовлення окремих виробів.

При цьому типі виробництва застосовується спеціальне об-

ладнання, широко використовується механізація й автоматиза- ція виробничих процесів, створюються умови для поглиблення спеціалізації та підвищення продуктивності праці. Принцип розташування устаткування — предметний, виконання операцій на потокових лініях не потребує високої кваліфікації робітни- ків, але на автоматизованих системах їх кваліфікація повинна

бути на рівні техніка або інженера. Коефіцієнт закріплення опе-

рацій кз.о. = 1.

До підприємств масового типу виробництва належать авто-

мобільні, тракторні заводи, підприємства з виготовлення теле-

радіоапаратури.

Дослідне виробництво виділяють окремо, бо на ньому вигото-

вляються зразки або партії виробів для проведення дослідних ро- біт, випробувань, доопрацювання конструкцій. На їх основі розро- бляється конструкторська та технологічна документація. За своїми характеристиками дослідне виробництво близьке до одиничного.

Тип  виробництва  істотно  впливає  на  його  організаційно-

технічну побудову і ефективність. Від типу виробництва зале-

жить виробнича структура підприємства і його підрозділів, ви- бір технологічних процесів, устаткування й оснащення, методів організації виробництва та управління.

Найбільш ефективним є масове виробництво, в умовах якого легко застосовувати високопродуктивне спеціальне устаткуван- ня і максимально реалізувати принципи раціональної організа-

ції виробничого процесу. Разом з тим, масове і серійне вироб- ництво має ряд недоліків. Головним з них є орієнтація не на конкретного споживача і його вимоги, а на середні стандарти виробництва, пов’язані із застосуванням значної кількості спе- ціального обладнання.


 

Запитання дл я са моконтролю

1. Поняття і класифікація виробничих процесів.

2. Раціональна організація виробничого процесу.

3. Структура виробничого циклу.

4. Тривалість технологічної стадії виробничого циклу при послідовно-

му, паралельному та послідовно-паралельному русі предметів праці.

5. Організація потокового виробництва на підприємстві.

6. Характеристика типів промислового виробництва.

Тести для са моконтро лю

1. Виробничий процес — це:

а) сукупність організованих у певній послідовності дій щодо зміни стану предметів праці;

б) сукупність організованих у певній послідовності дій, що забезпе-

чують безперебійність основних виробничих процесів;

в) сукупність організованих у певній послідовності процесів праці і природних процесів, у результаті яких вихідна сировина і матеріа- ли перетворюються на готову продукцію;

г) процес виготовлення продукції.

2. Сукупність послідовно організованих дій щодо зміни стану пред-

метів праці називають процесом:

а) основним;

б) допоміжним;

в) технологічним;

г) виробничим.

3. Назвіть правильну відповідь:

а) обслуговуючі процеси забезпечують безперебійність основних процесів;

б) обслуговуючі процеси забезпечують безперебійність допоміжних процесів;

в) обслуговуючі процеси забезпечують безперебійність основних і допоміжних процесів;

г) обслуговуючі процеси забезпечують безперебійність технологіч-

них процесів.

4. Основною структурною одиницею виробничого процесу є :

а) робочий рух;


 

б) операція;

в) робочий прийом;

г) робочий цикл.

5. За масштабами виробництва однорідної продукції розрізняють процеси:

а) аналітичні;

б) одиничні;

в) неперервні;

г) масові.

6. До принципів раціональної організації виробництва належать:

а) комплектність; б) пропорційність; в) паралельність; г) ритмічність.

7. Одночасність виконання частин виробничого процесу забезпе-

чується принципом:

а) паралельності; б) прямоточності; в) автоматичності; г) безперервності.

8. Основними причинами неритмічності роботи є:

а) «вузькі» місця;

б) некомплектність поставки;

в) неякісне планування;

г) регламентовані простої.

9. За структурою поточні лінії можна класифікувати як:

а) однономенклатурні;

б) багатономенклатурні;

в) поточно-стаціонарі;

г) групові.

10. Існують такі види руху предметів праці:

а) паралельний; б) неперервний; в) послідовний; г) прямоточний.

Задачі

1. Визначити тривалість виробничого циклу обробки 200 кришок при послідовному, паралельному та послідовно-паралельному русі деталей за операціями при поштучній передачі за наступними да- ними:


 

 

Назва операції

Трудомісткість, хв.

Токарна 1

1,0

Токарна 2

6,0

Свердлильна

4,2

Різьбонарізна

0,8

Шліфувальна

0,6

Полірувальна

2,4

Всього

15,0

 

2. Визначити такт, ритм, швидкість і довжину потокової лінії на ос- нові таких даних: добове завдання — 240 шт., режим роботи — 2 зміни, тривалість зміни — 8 годин, час регламентованих перерв у роботі — 12 хв/зміну, крок поточної лінії — 2 м, робочих місць —

36, розміщення робочих місць двостороннє, радіус закруглення конвеєра — 1 м.

3. Визначити такт лінії та розрахувати кількість робочих місць і ко- ефіцієнт завантаження,  якщо відомо, що обсяг випуску — 450 шт/доб, лінія працює у дві зміни по 8 годин. Норми часу на вико- нання операцій наступні:

 

Номер операції

1

2

3

4

5

6

7

Норма часу, хв.

12,0

10,8

23,4

13,0

5,8

10,8

5,4


 

4