ПІДПРИЄМСТВО ЯК ОСНОВНА ЛАНКА РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Виз н ачення  та на прям и діяльності підприємства

Метою суспільного виробництва в державі є задово- лення потреб громадян, які проживають на його території. Для до- сягнення цієї мети суспільство організовує матеріальне виробницт- во, первинною ланкою якого є підприємство. Саме тут безпосе- редньо поєднуються різноманітні фактори виробництва для ство- рення матеріальних благ і надання послуг, реалізуються особисті та колективні інтереси. У ринковій економіці підприємство самостій- но планує основні напрями та умови своєї діяльності, розпоряджа- ється трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами, виби- рає ділових партнерів, здійснює зовнішньоекономічну діяльність.

Підприємство — це самостійна господарська одиниця з ознаками юридичної особи, яка виробляє продукцію, надає по- слуги з метою задоволення суспільних потреб та отримання прибутку.

Позначаючи, що у ринкових відносинах головною метою будь- якого підприємства є отримання прибутку, треба зазначити, що прибуток — не тільки ціль, але й умова існування підприємства.

Отримання прибутку є надійним, якщо підприємству вдалося за- воювати ринок, виробляти конкурентоспроможну продукцію та забезпечити собі фінансову стійкість та платоспроможність.

Щодо ознак юридичної особи, то підприємство повинне відпо- відати певним вимогам, які встановлюються законодавчо держа- вою: наявність свого майна, самостійна майнова відповідальність,

право бути позивачем чи відповідачем від свого імені, мати само-


 

стійний бухгалтерський баланс, розрахунковий рахунок у банку,

печатку з власною назвою, а також товарний або фірмовий знак.

Відмітною рисою підприємств машинобудівної та приладо-

будівної промисловості є виробничо-технічна єдність, яка ви-

ражається в єдності всіх структурних підрозділів підприємства,

включених у єдиний процес виготовлення продукції або окре-

мих  частин готового виробу. При цьому підприємство може

складатися з технологічно різнорідних виробництв, цехів та ді- льниць, які завдяки спільній діяльності забезпечують випуск відповідної продукції. Підприємство також може складатися з технологічно однорідних виробництв, цехів та дільниць. Така організація виробництва характеризується технічною та техно- логічною сумісністю структурних підрозділів, однорідністю си-

ровини, матеріалів, палива, енергії, що споживаються, єдністю методів організації виробництва, праці та управління. Така фо- рма організації властива металургійним комбінатам, деревооб- робній промисловості тощо.

Організаційна єдність передбачає наявність постійного тру-

дового колективу, організаційної структури й апарату управ-

ління, організаційних та управлінських регламентів, інформа-

ційної бази тощо.

Економічна єдність виявляється в єдності методів господа-

рювання, системи обліку та звітності, оцінки діяльності струк-

турних підрозділів.

Кожне   підприємство   являє   собою   складну   виробничо-

економічну систему, здійснює багато конкретних видів діяль- ності, котрі за ознакою спорідненості можна об’єднати в окремі головні напрями:

1. Вивчення ринку товарів — це визначальний напрям дія- льності кожного підприємства в умовах ринкових відносин. Він передбачає комплексне дослідження ринку, рівня конкуренто-

спроможності та цін на продукцію, інших вимог покупців това- ру, методів формування попиту і каналів товарообігу, зовніш- нього і внутрішнього середовища підприємства.

2. Інноваційна діяльність підприємства — являє собою вдос-

коналення і розвиток підприємства на конкретний період. Цей


 

вид діяльності охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, упровадження техні- чних, організаційних та інших нововведень, формування інвес- тиційної політики, визначення обсягу необхідних інвестицій.

3. Виробнича діяльність — це найбільш складний напрям за обсягом і вирішенням організаційно-технічних завдань. До по- стійно здійснюваних заходів, які складають виробничу діяль-

ність, належать: обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури та асортименту; збалансування виробни- чої потужності й програми випуску продукції на поточний і на- ступний рік; забезпечення виробництва необхідними матеріа- льно-технічними ресурсами; розробка і дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

4. Комерційна діяльність — характеризує ефективність ін- новаційно-виробничих процесів, які здійснюються на кожному підприємстві. Від масштабів і якості цього напряму діяльності залежить фінансова результативність виробництва та величина одержуваного прибутку. Комерційна діяльність безпосередньо охоплює організацію збуту своєї продукції, стимулювання по-

купців та дієву рекламу на продукцію, що виробляється.

5. Сервісне обслуговування — охоплює налагоджувальні ро-

боти у сфері експлуатації куплених на ринку товарів, їх гарантійне

технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення

необхідними запасними частинами і проведення ремонтів упро-

довж нормативного строку служби. Цей вид діяльності є найваж-

ливішим джерелом інформації щодо надійності та довговічності виготовлених технічних засобів, експлуатаційних витрат, що в по- дальшому використовується для вдосконалення продукції, оптимі- зації строків оновлення її номенклатури та асортименту.

6. Економічна діяльність — належить до інтегрованого на-

пряму і включає стратегічне і поточне планування, облік і звіт-

ність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпе- чення виробництва, зовнішньоекономічну і фінансову діяль- ність. Цей напрям пронизує всі інші напрями діяльності, є ви- значальним для оцінювання і регулювання всіх елементів у сис- темі господарювання на підприємстві.


 

7. Соціальна діяльність — істотно впливає на ефективність усіх інших напрямів діяльності підприємства, бо результатив- ність інноваційної, виробничої, комерційної та економічної дія- льності підприємства безпосередньо залежать від рівня профе- сійної підготовки і компетентності всіх категорій працівників, дієвості застосовуваного мотиваційного механізму, належного рівня умов праці та життя трудового колективу. У колективі ре- алізується почуття приналежності до справ суспільства, відбу- вається становлення кожного працівника як особистості.

1.2 По нятт я структури підприємства

Виробництво — основна сфера діяльності промислово- го підприємства. Від того, яка саме продукція створюється, які за- соби виробництва використовуються, залежить обсяг виготовленої продукції та її якість, а отже, і досягнення мети діяльності підпри- ємства. На промисловому підприємстві використовуються такі ви- робничі фактори, як праця, матеріали та капітал. У різних видах виробництва вони використовуються при різних поєднаннях. Так, виробництво, де велика роль у створенні продукту належить осно- вному капіталу, характеризують як капіталомістке виробництво — наприклад підприємства хімічної промисловості.

Залежно від частки витрат на різні елементи матеріальних ресурсів вирізняють матеріаломістке виробництво (підприємст- ва текстильної промисловості), енергомістке (виплавка сталі),

трудомістке (де використовується висококваліфікована праця) та науковомістке виробництво (виготовлення комп’ютерів, ла- зерного обладнання, сучасного медичного обладнання тощо).

Промислові підприємства за виробничою характеристикою розподіляються на підприємства масового, серійного та одини- чного виробництва. У першому випадку — це підприємства, які

виробляють дуже великі обсяги однорідної продукції, розрахо- ваної на масового споживача (виготовлення двигунів, автомобі- лів, виробництво карданних валів тощо). У другому випадку —


 

це підприємства, які виробляють продукцію різної модифікації з урахуванням особливих умов її застосування (виробництво обладнання для нафтовидобутку). Одиничне виробництво озна- чає виготовлення продукції за спеціально розробленими проек- тами та орієнтовані на конкретного споживача.

Основу діяльності кожного підприємства становить струк-

тура  підприємства,  яка характеризує склад підрозділів та сис-

тему зв’язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. Розріз- няють поняття виробничої, загальної та організаційної структур управління.

Виробнича структура — це комплекс цехів, дільниць, інших виробничих підрозділів і форми їх взаємозв’язку. Ця структура залежить від характеру продукції, яку виробляє підприємство,

рівня спеціалізації та кооперування з іншими підприємствами,

технологічного процесу, виробничих потужностей тощо.

Спеціалізовані підприємства мають просту виробничу стру-

ктуру, а універсальні — складну. На невеликих за обсягом про-

дукції підприємствах існує безцехова структура, а на великих

підприємствах доцільними є збільшені цехи.

Виробнича структура є формою організації виробничого про- цесу підприємства. А виробничі процеси, за допомогою яких предмети праці перетворюються на готовий продукт, є основни- ми й утворюють основне виробництво. Матеріальними об’єктами виробничої структури підприємства є цехи, дільниці, лабораторії, де виробляється, проходить технічний контроль і випробовується

кінцева продукція, комплектуючі вироби, матеріали і напівфаб-

рикати, запчастини, перетворюються види енергії.

Виробничі процеси, які забезпечують умови для ритмічного

функціонування основного виробництва, називаються допоміж-

ними і в комплексі утворюють допоміжне виробництво, головна

функція якого полягає у всебічному обслуговуванні та ритмічному

забезпеченні основного виробництва інструментом, енергією, па-

ливом, ремонтом обладнання, транспортуванням вантажів.

Провідне місце у виробничій структурі належить цеху. Цех є

основною  виробничою  одиницею,  відокремленою  ланкою,  у

якій реалізуються виробничі процеси. На виробництві мають


 

місце такі типи цехів: основні, допоміжні, другорядні, підсобні. Основними називаються цехи, де виробляється спеціалізована продукція для даного підприємства. Вони поділяються на заго- тівельні, обробні, складальні. До заготівельних цехів належать ливарні (сірого, ковкого чавуну, кольорового, стального, фа- сонного, точного литва), ковальсько-пресувальні та інші.

До обробних цехів належать механообробні, деревообробні,

термічні, гальванічні, лакофарбові. До складальних — цехи скла-

дання виробів, їх фарбування, комплектації запчастинами тощо.

Допоміжні цехи, які забезпечують нормальне функціонуван-

ня підприємства, мають такі види: інструментальні, енергетич-

ні, тепло- та паросилові, ремонтні, транспортні тощо.

Другорядні цехи забезпечують перероблення відходів основно-

го виробництва та виготовлення товарів народного споживання.

Підсобні цехи виробляють тару для упакування продукції,

друкують інструкції щодо її використання.

Також у виробничій структурі підприємства мають місце об-

слуговуючі господарства — це склади, комунікації, електроме-

режі, опалення, вентиляція, транспортна інфраструктура.

На деяких підприємствах існують дослідні (експеримента- льні) цехи, які займаються підготовкою та випробуванням но- вих виробів, розробкою нових технологій, проведенням різно- манітних експериментальних робіт.

До складу цехів входять виробничі дільниці — це сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких викону-

ються технологічно однорідні роботи або виготовляється одно-

типна продукція.

Кожна виробнича дільниця складається з робочих місць, які

оснащуються необхідними засобами праці відповідно до харак-

теру його спеціалізації на виробничій площі та повинні забез-

печувати високу продуктивність праці, гарантувати безпеку ро-

боти,   відповідати  фізіологічним,  естетичним  та   санітарно-

гігієничним нормам.

Залежно від характеру спеціалізації виробництва у цехах та

на дільницях розрізняють виробничу структуру предметну, тех-

нологічну та предметно-технологічну (змішану).


 

Предметна  структура має певний ступінь замкненості, де має місце виготовлення певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням різноманітних техно- логічних процесів та операцій (цех кузовів, шасі, виготовлення двигунів на автомобільному заводі). Предметна структура під- приємства визначає послідовність використання засобів праці у технологічному процесі, застосування високопродуктивного обладнання, інструментів, штампів тощо. Використовується на підприємствах багатосерійного та масового виробництва з об- меженою номенклатурою та значними обсягами продукції.

Технологічна структура визначає чітку технологічну відо- кремленість, коли цех спеціалізується на виконанні певної час- тки  технологічного  процесу  або  окремої  стадії  виробничого

процесу (ливарні, термічні, механообробні, складальні цехи машинобудівного підприємства). Така структура використову- ється переважно на підприємствах одиничного та дрібносерій- ного виробництва з різноманітною та нестійкою номенклату- рою продукції.

Предметно-технологічна   структура  (змішана)  характери-

зує наявність на одному й тому самому підприємстві основних цехів, які організовані за предметним та технологічним прин- ципом. Наприклад, заготівельні цехи організовуються за техно- логічним принципом, а обробні та складальні — за предметним принципом. Така виробнича структура переважає у машинобу- дуванні, меблевій, швейній галузях промисловості.

Формування виробничої структури здійснюється під впли-

вом таких факторів:

галузева належність, номенклатура продукції, її техніко-

економічні особливості;

тип виробництва, рівень спеціалізації та кооперування;

структура засобів праці та технології;

ступінь складності конструкції й технологічність продукції;

організація обслуговування обладнання, його ремонт і мо-

дернізація;

мобільність виробничого процесу, його спроможність опе-

ративно переходити на випуск нової продукції.


 

Будь-яке підприємство — це сукупність не тільки виробничих підрозділів. До його складу входять відділи апарату управління, заклади культурно-побутового призначення, інші невиробничі підрозділи. Тому поряд з виробничою структурою має місце зага- льна структура підприємства — це сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів. Підприємство очолює головний керівник (директор, віце-президент), який здійснює кері- вництво підприємством у цілому, розпоряджається в межах чин- ного законодавства його майном та засобами, укладає договори, відкриває в банках розрахункові рахунки тощо.

Першим заступником директора є головний інженер, який керує науково-дослідними та експериментальними роботами, відповідає за вдосконалення техніки та технології виробництва,

розроблює заходи щодо підвищення якості продукції.

Заступник директора з питань економіки (головний еконо-

міст) відповідає за організацію планової роботи на підприємстві

та  проводить аналіз діяльності роботи підприємства. У  його

компетенції  знаходяться  також  питання  фінансів,  організації

праці та заробітної плати.

Начальник виробництва забезпечує виконання планів під- приємства, а підпорядкований йому виробничий відділ розроб- ляє оперативні плани випуску продукції для кожного цеху, за- безпечує ритмічну роботу щодо їх виконання, здійснює кон- троль та регулювання перебігу виробничого процесу.

Заступник директора з комерційних питань вивчає попит на

продукцію, ринки збуту, реклами, займається просуванням то- варів до покупців, а також здійснює матеріально-технічне за- безпечення виробництва.

Заступник директора з кадрових питань відповідає за реалі- зацію кадрової політики підприємства, контролює питання від- бору персоналу, його професійну орієнтацію, навчання, підви-

щення за посадою, переведення та звільнення. Також йому підпорядковані служби, що задовольняють соціальні потреби персоналу підприємства.

На підприємстві декілька підрозділів апарату управління підпорядковані безпосередньо директорові — бухгалтерія, від-


 

діл технічного контролю, канцелярія. У бухгалтерії здійснюєть- ся облік виробництва, контроль за використанням засобів та до- триманням фінансової дисципліни, складання звітів та балансів, розрахунки з робітниками та службовцями.

Відділ технічного контролю виконує функцію контролю якості продукції, розробляє та впроваджує системи управління якістю і не залежить від будь-якого заступника директора.

Канцелярія займається прийманням вхідної документації, її реєстрацією, обліком, розподілом, організує внутрішній доку- ментообіг, відправлення та зберігання документів.

Директорові підприємства також безпосередньо підпорядковані начальники цехів, які здійснюють технічне та господарське керів- ництво цехом. До складу апарату управління цеху входять заступ-

ник з підготовки виробництва, який займається питаннями розроб- ки технологічних процесів, забезпечує дільницю необхідною доку- ментацією та оснащенням; механік цеху — організовує ремонт ус- таткування та нагляд за його експлуатацією; економіст цеху — очо- лює економічну роботу в межах цеху; нормувальник — займається питаннями нормування та оплати праці. Начальник цеху здійснює

управління виробництвом за допомогою майстрів виробничих діль-

ниць, які безпосередньо організовують роботу виконавців.

Відповідно до виробничої структури підприємства форму-

ються органи управління дільниць, цехів та всього підприємст-

ва в цілому. Управлінський персонал підприємства поділяється

на лінійний та функціональний. Лінійний персонал забезпечує

безпосереднє керівництво виробництвом, функціональний — допомагає функціональним керівникам виконувати функції управління своїми підрозділами. Відносини, які між ними ви- никають, утворюють систему управління підприємством.

Організаційна  структура  управління —  це  форма  системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її

елементів, де кожний її елемент має своє певне місце та відповідні зв’язки, які й забезпечують їх взаємодію. Зв’язки поділяються на лінійні (директор — керівник цеху — майстер); функціональні (керівник цеху — керівник планового відділу); міжфункціональні (начальник механічного цеху — начальник складального цеху).


 

Характер зазначених зв’язків визначає відповідний тип ор-

ганізаційної структури управління:

1. Лінійна організаційна структура управління — де кожний

підлеглий має тільки одного керівника, який виконує всі адмі-

ністративні та спеціальні функції у відповідному підрозділі. У

такому підрозділі мають місце чіткість взаємовідносин, несупе-

речливість   команд,   оперативність  підготовки   та   реалізації

управлінських рішень, надійний контроль.

2. Функціональна організаційна структура управління — у

якій кожний виробничий підрозділ отримує розпорядження од-

ночасно від кількох функціональних керівників. Така структура

забезпечує компетентне керівництво, але мають місце супереч-

ливість та неузгодженість розпоряджень, які отримують вико-

навці, зниження оперативності роботи органів управління.

3. Лінійно-функціональна організаційна структура — спираєть-

ся на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управ-

ління та прийняття рішень по вертикалі, організовує управління за

лінійною схемою (директор — начальник цеху — майстер), а функ-

ціональні відділи лише допомагають лінійним керівникам вирішу-

вати управлінські питання, при цьому лінійні керівники не підпо-

рядковані керівникам функціональних відділів апарату управління.

4. Дивізіональна організаційна структура управління — ви-

користовується великими підприємствами зі значною кількістю

виробничих відділень, де кожний відділ має свою власну струк-

туру управління, що забезпечує його автономне функціонуван-

ня. Це дає можливість гнучко реагувати на зміни у внутрішньо- му середовищі, швидко приймати якісні управлінські рішення, але водночас збільшується чисельність апарату управління і ви- трати на його утримання.

5. Матрична організаційна структура управління — викорис-

товується в умовах високодинамічного середовища при проекту-

ванні нових виробів. Для цього формуються тимчасові проектні групи із спеціалістів постійних функціональних відділів, які тим- часово підпорядковані керівникові проекту. Після завершення ро- біт над проектом вони повертаються до своїх функціональних під- розділів. Їх головна особливість полягає у високій гнучкості та


 

орієнтації на нововведення, але мають місце збільшення чисельно- сті управлінського персоналу, виникнення конфліктних ситуацій через не визнання принципу єдиноначальності.

Запитання дл я са моконтролю

1. Поясніть сутність терміна «промислове підприємство» та назвіть його види діяльності.

2. Різновиди промислових підприємств за виробничою характерис-

тикою (масове, серійне, одиничне).

3. Виробнича структура підприємства та її основні елементи.

4. Охарактеризуйте основні підрозділи загальної структури підпри-

ємства.

5. Організаційна структура управління та її різновиди.

Тести для са моконтро лю

1. Промислове підприємство — це ланка, яка характеризується:

а) стабільністю показників роботи;

б) виробничо-технічною та економічною єдністю;

в) ритмічністю випуску продукції;

г) статутним фондом.

2. Виробнича структура промислового підприємства — це :

а) склад його виробничих підрозділів;

б) взаємозв’язок між виробничими підрозділами;

в) співвідношення між організаціями, що обслуговують колектив підприємства;

г) апарат управління підприємством.

3. Загальна структура підприємства включає: а) основні, допоміжні та обслуговуючі цехи; б) виробничу структуру;

в) підсобні цехи та господарство;

г) апарат управління підприємством.

4. До основних цехів підприємства належать:

а) ремонтно-механічні;

б) ливарні;


 

в) транспортні;

г) складальні.

5. До допоміжних цехів належать:

а) ремонтно-механічний;

б) кувально-пресовий;

в) інструментальний;

г) гальванічний.

6. Основною виробничою одиницею підприємства є:

а) відділ;

б) дільниця;

в) автоматична лінія;

г) робоче місце.

7. Назвіть основні принципи формування виробничої структури:

а) груповий;

б) предметний;

в) технологічний;

г) масовий.

8. До лінійних органів управління підприємством належать:

а) начальник цеху;

б) головний економіст;

в) директор;

г) майстер дільниці.

9. Технологічний принцип побудови виробничої структури власти-

вий:

а) текстильному комбінату;

б) комбайновому заводу;

в) швейній фабриці;

г) цукровому заводу.

10. Для яких підприємств характерний предметний принцип орга-

нізації виробництва:

а) консервного заводу;

б) металургійного комбінату;

в) швейної фабрики;

г) фарфорового заводу.


 

2