ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА ТА СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

8.1 Загальна характеристика витрат

Витрати та собівартість є найважливішими економічними категоріями, від їх рівня залежить визначення прибутку та рен- табельності підприємства, ефективність його господарської дія- льності. Зменшення та оптимізація витрат є одним із напрямів поліпшення економічної діяльності виробничого підприємства.

Витрати — це сукупність переданих у грошовій формі ви- трачань підприємства, пов’язаних з виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт.

У процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріа- льні та грошові витрати, які мають різне спрямування і поділя- ють на наступні три групи:

1. Витрати, пов’язані з основною діяльністю підприємства або витрати на виробництво і реалізацію продукції (поточні ви- трати), які відшкодовуються за рахунок виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

2. Витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. До них належать одно-

разові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів, приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансуван- ня цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.

3.  Витрати на  соціальний розвиток колективу (соціально-

культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці ви-

трати не пов’язані з процесом виробництва, тому джерелом їх фінансування є прибуток підприємства.

Найбільшу питому вагу в загальному обсязі витрат підпри-

ємства мають витрати на виробництво.


 

У світовій практиці розрізняють економічні витрати — це всі види витрат на виробництво та реалізацію продукції. Ці витрати складаються із зовнішніх (явних) та внутрішніх (неявних). Зовніш- ні витрати або бухгалтерські витрати — це вартість матеріаль- них ресурсів, виплата заробітної плати, нарахування амортизації тощо, які фактично відповідають витратам підприємства.

Внутрішні  витрати мають неявний характер (витрати ви-

пущених спроможностей), оскільки відображають доходи, які могли бути отримані на власні ресурси, у разі їхнього надання за плату іншим суб’єктам. До них належать відсоток за власний капітал, орендна плата за приміщення тощо.

Залежно від ступеня однорідності витрати поділяють на прості та комплексні. Прості — це витрати однорідні за економічним змістом

(сировина, основні матеріали, заробітна плата), комплексні — це рі- знорідні за своїм складом витрати, які охоплюють кілька економіч- них елементів (витрати на утримання та експлуатацію машин, зага- льновиробничі витрати, витрати від браку, цехові витрати тощо).

За економічною роллю у формування собівартості продукції витрати поділяють на основні та накладні. Основні — це витра-

ти, що безпосередньо пов’язані з процесом виготовлення виро- бів (витрати на сировину, основні матеріали, технологічне па- ливо та енергію, заробітну плату основних виробничих робіт- ників). Накладні витрати — це витрати, які створюють необхід- ні умови для функціонування виробництва, його організації, управління, обслуговування (загальновиробничі витрати).

За способом обчислення на окремі види продукції витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносять на собівартість виготовлення конкретного виду про- дукції і можуть бути розраховані на її одиницю прямо (матеріа- ли, паливо, заробітна плата).

Непрямі  витрати  пов’язані  з  виготовленням  різних  видів

продукції і в цьому разі не можна обчислити витрати на окремі види продукції (загальновиробничі витрати, витрати на утри- мання та експлуатацію обладнання, зарплата управлінського та обслуговуючого персоналу). Непрямі витрати розподіляються на окремі види продукції пропорційно визначеній базі.


 

Залежно від зв’язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні і змінні. Постійні витрати — це такі, абсолютна величи- на яких у даний період при зміні обсягу виробництва в певних ме- жах не змінюється. При істотних змінах обсягів виробництва, нас- лідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підпри- ємства, величина постійних витрат змінюється стрибкоподібно, після чого вона знову залишається постійною. Це витрати на утримання та експлуатацію будівель, споруд, управління цехом, орендна плата.

Змінні витрати — це витрати, величина яких у даний період часу безпосередньо залежить від обсягу виробництва. До них відносять витрати на сировину, основні матеріали, комплекту- ючі вироби, відрядну заробітну плату; витрати на ремонт та експлуатацію устаткування, інструмент тощо.

Для промислового підприємства управління витратами є важли- вою функцією економічного механізму, де витрати групуються за мі- сцем їх виникнення або сферами діяльності: виготовлення продукції (цех, дільниця, бригада), обслуговування виробництва (забезпечення інструментом, ремонт устаткування), управління. Кожне місце витрат має один або декілька центрів відповідальності за їх рівень, що ство-

рює передумови ефективного використання ресурсів.

Система управління витратами включає: нормування, пла-

нування, облік, аналіз витрат, зниження витрат.

У  процесі  планування собівартості обчислюється  планова

величина таких показників, як кошторис виробництва, собівар-

тість товарної та реалізованої продукції, собівартість окремих

виробів. Обчислення цих показників потребує проміжних роз- рахунків і складання кошторисів по окремих підрозділах під- приємства за місцем витрат.

8.2 Коштори с виробництва і собіварті с ть продукції

Собівартість продукції — це виражені у грошовій формі су-

купні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг).


 

Собівартість характеризує ефективність усього процесу вироб- ництва на підприємстві, відображає рівень організації виробничо- го процесу, технічний рівень, продуктивність праці та інше.

При обчислені собівартості важливе значення має склад ви- трат, які до неї входять. Це повинні бути витрати необхідної праці, які забезпечують процес відтворення усіх факторів виро- бництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних

ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодо-

вуються за рахунок прибутку.

Витрати виробничого підприємства, які необхідні при осно-

вній його діяльності за певний період, незалежно від того, від-

носяться вони на собівартість продукції в цьому періоді чи ні,

називаються кошторисом виробництва.

Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загаль-

ного обсягу продукції, як правило, не збігаються.

Кошторис виробництва складається за економічними елеме-

нтами за наступним переліком.

1) Матеріальні витрати:

витрати на сировину й основні матеріали;

купівельні вироби для укомплектування продукції (двигуни,

прилади);

купівельні напівфабрикати (штамповки, поковки, відливки);

виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій з

виготовлення продукції;

допоміжні матеріали, які використовуються у технологіч-

ному процесі (з’єднуючі деталі, фарби, інструмент);

матеріали  при  ремонті  та  обслуговуванні  устаткування;

матеріали на господарські та управлінські потреби; канцелярсь-

кі товари тощо;

паливо й енергія (електроенергія, пара, газ);

тара і тарні матеріали.

Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їх витра-

чання і цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, які не є

складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, ван-

тажно-розвантажувальні роботи та ін.). Від вартості матеріалу відні-

маються зворотні відходи за ціною їх використання або продажу.


 

Зворотні відходи — це залишки сировини, матеріалів, на- півфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресур- сів, що виникли у процесі виробництва продукції. До зворотних відходів не належать залишки матеріальних ресурсів, які відпо- відно до встановленої технології передаються в інші цехи, під- розділи як повноцінний матеріал для виробництва інших витрат продукції (робіт, послуг).

2) Витрати на оплату праці складаються з усіх форм основ- ної оплати праці за окладами та тарифами штатного і позаштат- ного виробничого персоналу підприємства, який зайнятий ви- робництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу й управлінням; премії та заохочення; компенсаційні виплати.

3) Відрахування на соціальні потреби включають відраху-

вання на пенсійне страхування; відрахування на соціальне стра- хування; страхові внески на випадок безробіття; відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства; відраху- вання на інші соціальні заходи.

4) Амортизація  основних  фондів  включає  амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів (основних

ресурсів, нематеріальних активів, спеціальних інструментів та пристосувань, тимчасових споруд та природних ресурсів) за встановленими нормами від балансової вартості.

5) Інші витрати — це витрати, що не увійшли до складу пе- релічених вище елементів, а саме: витрати на відрядження, на послуги зв’язку, виплати матеріальної допомоги, стархування

майна, винагороди за винаходи і раціоналізацію тощо.

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витра-

ти підприємства, показує їх ресурсну структуру, що необхідно

для аналізу факторів формування і зниження собівартості про-

дукції.

Більш  обґрунтовано  кошторис  виробництва  обчислюється

по кожному елементу на підставі планових обсягів продукції,

норм і цін (тарифів).

На середніх і великих підприємствах кошторис виробництва

складають,   підсумовуючи   кошториси   місць   витрат   (цехів,

служб, загальногосподарських витрат).


 

Складається кошторис витрат за наступною схемою.

Виробнича собівартість валового випуску продукції як пока- зник застосовується для внутрішніх потреб підприємства, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного вироб- ництва. При її розрахунку із загальної суми витрат вирахову- ються витрати на роботи, послуги, що не входять до складу ви- робничої собівартості продукції. Ураховується зміна залишків

витрат майбутніх періодів: при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на вироб- ництво, а при зменшенні — додається.

Виробнича собівартість виготовленої  продукції обчислю- ється як сума витрат валового випуску продукції, зменшена (збільшена) на величину собівартості при зростанні (зменшен-

ні) залишків незавершеного виробництва.

Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом

збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на

величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

Порядок розроблення кошторису виробництва може бути рі-

зним залежно від розміру підприємства, стану його інформа-

ційної бази та стадії планування. Поелементна класифікація ви- трат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що необхідно для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції.

Структура собівартості — це поелементний її склад, обчис-

лений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат.

На основі аналізу структури собівартості розрізняють:

матеріаломісткі виробництва, у собівартості яких значну

питому вагу займають витрати на сировину та матеріали (під-

приємства машинобудування, чорної металургії, легкої та хар-

чової промисловості);

енергомісткі виробництва, у  собівартості продукції яких

значну питому вагу займають витрати на енергію (підприємства

кольорової металургії, органічного синтезу);

фондомісткі виробництва, у  собівартості продукції яких

значною є частка витрат на амортизацію (підприємства нафто-

переробної промисловості, виробництво електроенергії);


 

трудомісткі  виробництва,  у  собівартості  продукції  яких

значною є частка на заробітну плату (підприємства машинобу-

дування, вугільної та металообробної промисловості, приладо-

будування).

8.3 Калькуляція продукції ,

класифікація витрат за ст аття ми

Калькуляція — це розрахунок собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг. Калькуляцію складають на продукцію основного та допоміжного (інструмент, запчасти- ни, енергія) виробництва щомісячно, за квартал, за рік.

Калькулювання потрібно для обґрунтування цін на вироби,

обчислення їх рентабельності, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення еконо- мічної ефективності організаційно-технічних заходів.

Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуля-

ційна одиниця (кількість у штуках, маса, площа, об’єм).

При калькулюванні встановлюють об’єкти калькулювання,

вибирають калькуляційні одиниці, витрати групуються за каль- куляційними статтями, номенклатура яких залежить від галузі економіки.

Під об’єктом калькулювання розглядають основну та допо- міжну продукцію (роботи, послуги), собівартість якої обчислю- ється. Насамперед це  готова продукція, що  поставляється за

межі підприємства споживачам. Калькулювання іншої продук-

ції має допоміжне значення.

Калькуляційна одиниця — це одиниця його кількісного ви-

мірювання (у штуках, метрах, тоннах, кіловат-годинах тощо).

Наприклад, об’єкт калькулювання — автомобілі, калькуляційна

одиниця — один автомобіль; відповідно вугілля — одна тонна

вугілля.

Калькуляційні статті, де групуються витрати на виробництво

продукції, установлюються підприємством наступним чином:


 

1) сировина та матеріали;

2) куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і ор- ганізацій;

3) паливо та енергія на технологічні потреби;

4) зворотні відходи (вираховуються);

5) основна заробітна плата;

6) додаткова заробітна плата;

7) відрахування на соціальні заходи;

8) витрати  на  підготовку  та  освоєння  виробництва  про-

дукції;

9) відшкодування зносу спеціальних інструментів і присто-

сувань цільового призначення та інші спеціальні витрати;

10) витрати на утримання й експлуатацію машин і облад-

нання;

11) загальновиробничі витрати;

12) загальногосподарські витрати;

13) позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).

Сума перших 10 статей становить технологічну собівартість,

сума 11 статей — цехову (виробничу) собівартість виготовленої продукції, сума 13 статей — повну собівартість продукції.

При калькулюванні прямі витрати обчислюються безпосере- дньо на калькуляційну одиницю згідно з діючими нормами та цінами. На непрямі витрати спочатку складається кошторис на певний період, після чого витрати розподіляються між різними

виробами за встановленою методикою.

До статті «Сировина та матеріали» включають вартість си-

ровини,  основних  та  допоміжних  матеріалів,  які  входять  до

складу виготовленої продукції, використовуються у процесі ви-

робництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормаль-

ного технологічного процесу й упакування продукції.

До статті «Куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій» включають вартість купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що потребують монтажу або додат- кового оброблення на даному підприємстві, послуг і робіт ви-


 

робничого характеру, які виконують сторонні підприємства або підрозділи, що не належать до основного виду діяльності.

До статті «Паливо та енергія на технологічні потреби» на-

лежать витрати на енергію (паливо, електроенергію, пару, газ та

ін.),  яка  безпосередньо  використовується  у  технологічному

процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавлення,

нагрівання, зварювання, сушіння та ін.). Обчислюється за нор-

мами витрат і тарифами на енергію.

У статті «Зворотні відходи» відображається вартість повер-

нутих відходів, що вираховуються з загальної суми витрат, від-

несеної на собівартість продукції.

У статті «Основна заробітна плата робітників» містяться ви-

трати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виго-

товленням основної продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі, вузли.

Стаття калькуляції «Додаткова заробітна плата» містить на- раховану виробничому персоналу додаткову заробітну плату за виконання понад визначеної норми виробничого завдання, за

трудові успіхи та винахідництво, за особливі умови праці, а та- кож доплати, надбавки, премії. Обчислюється у відсотках від основної заробітної плати.

До статті калькуляції «Відрахування на соціальні заходи» входять відрахування на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття; відрахування на обов’язкове державне пен-

сійне страхування до Пенсійного фонду; обов’язкове соціальне страхування.

Стаття калькуляції «Витрати на освоєння та підготовку ви- робництва продукції» містить витрати на виробництво нових видів продукції в період їх освоєння, а також витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням випуску продукції, не призначеної

для серійного і масового випуску. До цієї статті також належать витрати щодо освоєння нового виробництва, цехів і агрегатів; витрати на винахідництво і раціоналізацію.

Витрати, пов’язані з освоєнням нових видів продукції, нале-

жать до витрат майбутніх періодів і включаються до собівартості


 

виробів частинами протягом установленого терміну з моменту їх серійного або масового випуску, виходячи з кошторису цих ви- трат і кількості продукції, що виготовляється за цей період.

До статті калькуляції «Відшкодування зносу спеціальних ін- струментів і пристосувань цільового призначення та інші спеціа- льні витрати» належать витрати на відшкодування вартості спеці- альних інструментів і пристосування цільового призначення неза-

лежно від їх вартості; проектування та виготовлення (придбання) спеціального інструменту і пристосування цільового призначення; ремонт і утримання в робочому стані спеціального інструменту і пристосувань цільового призначення; утримання спеціальних служб підприємства, що обслуговують поточне виробництво визначених видів виробів (спеціальних конструкторських бюро); проведення

періодичних дослідів, оплату експертиз, консультацій, пов’язаних з використанням спеціальних інструментів і пристосувань цільо- вого призначення, вартість технічної документації.

Стаття калькуляції «Витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання» є комплексною і охоплює такі витрати як амортизаційні відрахування по машинах і устаткуванню, що на-

лежать до основних фондів; витрати на електроенергію, пальне для приведення їх у дію, стиснуте повітря, технологічний ін- струмент, ремонт, оплату праці наладчиків, ремонтників, слю- сарів та інших допоміжних робітників, які обслуговують маши- ни, з відповідальними відрахуваннями на соціальні потреби. На ці витрати складається кошторис по кожному цеху (виробницт-

ву) на рік (квартал).

На одиницю кожного різновиду продукції витрати на утри-

мання та  експлуатацію машин  і  устаткування обчислюються

методом розподілу. Найбільш поширеним на виробничих під-

приємствах є розподіл цих витрат пропорційно основній зар-

платі виробничих робітників за наступною формулою:

 

См  = С


з.о.


Р

        м

100


 

,           (8.1)

 

де См — витрати на утримання та експлуатацію машин і облад-

нання на одиницю продукції, грн;


 

Сз.о. — основна заробітна плата виробничих робітників на одиницю продукції, грн;

Рм  — відношення витрат на утримання та експлуатацію ма- шин і устаткування до основної заробітної плати виробничих робітників (по цеху, виробництву), %.

Приклад.

За рік підприємство виготовило 2000 виробів загальною со-

бівартістю 720000 грн, причому питома вага основної заробіт- ної плати виробничих робітників становить 22 %. Розрахувати величину витрат на утримання та експлуатацію устаткування, які були включені до калькуляції собівартості одиниці продук- ції, якщо їх загальна сума дорівнює 395000 грн.

Розв’язок:

1) розрахуємо собівартість одного виробу:

Сзаг             720000

 

Сі  =    =          = 360 грн;

Ni        2000

2) знайдемо суму заробітної плати, що включається до каль-

куляції собівартості одиниці продукції:

3600 0,22 = 79,2 грн;

3) знайдемо величину заробітної плати на весь випуск про-

дукції:

79,2 2000 = 158400 грн;

4) витрати на утримання та експлуатацію устаткування роз- поділяються на окремі вироби пропорційно до величини основ- ної заробітної плати, для цього визначаємо коефіцієнт розпо- ділу:

 

 

К роз


 

Вуе

=

Зосн


 

395000

=          = 2,49 ;

158400

 

 

Це означає, що на одну гривню заробітної плати припадає

2,49 грн витрат на утримання та експлуатацію устаткування.


 

5) визначаємо величину витрат на утримання та експлуата-

цію устаткування в собівартості одиниці продукції:

 

В увсоб = 79,2 2,49 = 197,208


 

грн.

 

 

Відповідь: до калькуляції собівартості одиниці продукції бу- де включена величина витрат на утримання та експлуатацію устаткування у сумі 197,208 грн.

Такий метод є простим при розрахунку витрат, але при та-

кому розподілі витрати на кожний виріб обчислюються як сере- дні по цеху незалежно від того, на якому устаткуванні виріб об- робляється. Зарплата виробничих робітників не є точною базою розподілу витрат на утримання та експлуатацію устаткування, бо в умовах різного рівня механізації праці повністю не відо- бражає затрат машинного часу, а при комплексній механізації

та автоматизації виробництва функції робітників змінюються в бік контролю і регулювання роботи виробничих систем. За цих умов зарплата не може нормуватися поопераційно, а тому не може бути базою розподілу інших витрат.

Метод обчислювання витрат на утримання й експлуатацію машин і устаткування на один виріб залежно від часу його об-

робки і нормативних витрат на одиницю часу є більш обгрунто-

ванішим і обчислюється за формулою:

т

С м  = ∑ С м гі  t i  ,       (8.2)

і =1

де m — кількість машин на яких обробляється виріб;

См-гі — витрати на утримання та експлуатацію і-ї машини за годину, грн;

t — тривалість обробки виробу на і-й машині, год.

До статті калькуляції «Загальновиробничі витрати» належать

витрати на управління виробництвом (оплата праці з відрахуван-

ням на соціальні потреби апарату управління цехами, дільницями

та спеціалістам); амортизаційні відрахування по будовах і спору-

дах, витрати на їх утримання, експлуатацію і ремонт, витрати на


 

вдосконалення технології та організації виробництва; витрати на опалення, освітлення, водопостачання; витрати на охорону праці, техніку безпеки, охорону навколишнього середовища.

«Загальногосподарські витрати» є такими ж, тільки на рівні підприємства як единої системи. Додатково до них включають- ся витрати на досліди, випробування, винахідництво, підготов- ку кадрів, відрядження, страхування майна, платежі за забруд-

нення середовища та інше).

Розподіляють загальновиробничі і загальногосподарські ви-

трати у більшості випадків однаково — пропорційно основній

заробітній платі виробничих робітників.

Стаття калькуляції «Позавиробничі витрати» містить витра-

ти на вивченя ринку, рекламу продукції та її продаж. Деякі з

цих витрат є прямими і їх можна обчислити безпосередньо на окремі вироби (витрати на тару, пакування, рекламу, транспор- тування). Непрямі витрати (аналіз ринку, комісійні виплати ор- ганізаціям збуту, проведення ярмарків тощо) розподіляються між виробами пропорційно виробничій собівартості.

8.4 Собівартість нових виробів

Прогнозування собівартості нової продукції на ета- пах її розробки і освоєння виробництва, коли відсутні комплек- ти технічної документації і нормативної бази, відбувається за рахунок різних методів прогнозних оцінок, серед яких основ- ними є параметричні методи. Параметричними вони назива- ються тому. Що ґрунтуються на залежності собівартості проду- кції від її параметрів — технічних і експлуатаційних показ- ників. До таких методів належать:

1) метод питомих витрат — є найпростішим, але й найбільш неточним. Згідно з ним собівартість нового виробу обчислюєть-

ся за формулою:

Сн  = Сп Рн ,        (8.3)


 

де Сп  — питома собівартість аналогічного (базового) виробу,

який уже виготовляється на виробництві, грн;

Рн — параметр нового виробу.

Параметр нового виробу залежить типу виробництва і пови-

нен найбільшою мірою впливати на собівартість (потужність

двигунів, вантажопідйомність автомобілів, кранів; об’єм холо-

дильників тощо), а собівартість нового виробу обчислюється на

одиницю основного параметру виробу.

2) баловий метод — один із найточніших методів, бо врахо-

вує не один, а декілька параметрів. Цей метод ґрунтується на

експертній оцінці впливу основних параметрів виробу на його

собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певною кі-

лькістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму

балів усіх параметрів і таким чином визначається собівартість одного бала (Сб). Собівартість нового виробу обчислюється за формулою:

п

Сн  = Сб δні  , (8.4)

і =1

де п — кількість параметрів, які впливають на собівартість ви-

робу;

δні — кількість балів за і-м параметром нового виробу.

3) кореляційний метод дозволяє встановити залежність собі-

вартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних фор-

мул, виведених на підставі аналізу фактичних даних за групою аналогічних виробів. У процесі аналізу виясняється форма зв’язку (лінійна, ступенева) собівартості та основних параметрів виро- бу. Цей метод прогнозування собівартості є найбільш точним та поширеним.

4)агрегатний метод — не є самостійним параметричним мето-

дом. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собі- вартості конструктивних його частин — агрегатів. Вартість уніфі- кованих агрегатів береться за існуючими цінами, оригінальних — обчислюється за одним із розглянутих вище методів або визнача- ється експертно. Цей метод застосовується для обчислення собіва- ртості складних виробів (верстати з ЧПУ, роботи, ЕОМ та інше).


 

Собівартість нової продукції — динамічний показник і істотно залежить від ступеня освоєння виробництва. Освоєння серійного (масового) виробництва нових складних виробів потребує певного часу. В процесі освоєння допрацьовуються конструктивні елемен- ти виробу, вдосконалюється технологія виробництва, підвищуєть- ся його оснащеність. Одночасно поліпшуються техніко-економічні показники виробництва, знижується собівартість продукції.

На початковому етапі освоєння виробництва з наростанням випуску виробів собівартість різко знижується, а в подальшому темпи зниження собівартості уповільнюються і стабілізуються на етапі освоєного виробництва.

Ступінь освоєння залежить від кількості виготовлених виро-

бів  з  початку  виробництва.  З  урахуванням  цього  емпірично

встановлена залежність собівартості нових виробів від кількості їх виготовлення. Ця залежність має форму ступеневої функції:

 

Сі  = С1


N −β ,     (8.5)

 

 

і

 

де Сі — собівартість і-го виробу з початку випуску, грн;

С1 — собівартість першого виробу, грн;

Nі — порядковий номер першого виробу з початку освоєння;

β — показник ступеня, який характеризує темп зниження

собівартості  у  період  освоєння  (визначається емпірично  при

аналізі кривих освоєння).

Знання закономірностей зміни собівартості складних машин

і механізмів, у процесі освоєння виробництва дозволяє обґрун-

товано управляти формуванням витрат, прогнозувати їх рівень на різних етапах освоєння.

8.5 Зменшення

собів а ртості продукції

Зменшення собівартості продукції є важливим і необхідним фактором підвищення ефективності виробництва. Для виявлен- ня резервів зменшення собівартості виробництва продукції не-


 

обхідно розглянути фактори зменшення собівартості, під якими розуміють сукупність сил і причин, які визначають рівень та динаміку собівартості продукції.

Розрізняють наступні фактори зменшення собівартості про-

дукції:

1) підвищення технічного рівня виробництва, тобто впрова-

дження нових прогресивних технологій, підвищення рівня ме-

ханізації та автоматизації виробничих процесів; розширення масштабів використання й удосконалення техніки і технології, що застосовується; краще використання сировини і матеріалів;

2) поліпшення організації виробництва і праці, зокрема вдо- сконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього;  упровадження  наукової  організації  праці;  поліпшення

використання основних виробничих фондів; поліпшення мате- ріально-технічного забезпечення; скорочення транспортно- складських витрат;

3) зміна обсягу виробництва, що зумовлює відносне скоро- чення умовно-постійних витрат у результаті зростання обсягу виробництва;

4) зміна структури, асортименту та поліпшення якості про-

дукції.

Суму економії, отриману в результаті дії певних факторів, як

правило визначають відносно до змінних витрат.

Економія матеріальних витрат може бути отримана внаслі-

док зміни норми витрачання сировини і матеріалів, а також змі-

ни ціни на ресурси і розрахована наступними способами:

Ем  = (Н о  Н1 ) Ц ВПкр ,  (8.6)

де Но, Н1  — норма витрачання матеріалу до та після упрова-

дження заходів, кг;

Ц — ціна одиниці матеріалу, грн;

ВПкр — обсяг випущеної продукції до кінця року з моменту впровадження заходу;

 

 

або


Ем  = (1 І н Іц ) У м ,           (8.7)


 

де Ін — індекс норм витрат на матеріали;

Іц — індекс цін на матеріали;

Ум — питома вага витрат на матеріали у собівартості проду-

кції.

Індекси норм витрат матеріальних ресурсів та індекси цін

розраховуються за формулами:

м

 

І   = ∑g1 т1 р0   ;    (8.8)

∑ g1 т0 р0

ц

 

І  = ∑g1 т1 р1  ,      (8.9)

∑ g1 т1 р0

де g1 — обсяг виготовленої продукції у розрахунковому періоді;

m0, m1  — норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю

продукції відповідно у базовому та розрахунковому періодах;

р0, р1  — ціна ресурсу відповідно у базовому та розрахунко-

вому періодах, грн.

Економія по заробітній платі, яка також може знизити собі-

вартість продукції, обчислюється за рахунок підвищення проду-

ктивності праці наступним способом:

І пт

 

Ез.п. = (1


 

І з.п.


) У з.п. ,      (8.10)

 

де Іnm — індекс зростання продуктивності праці;

Із.п. — індекс зміни заробітної плати;

Уз.п. — питома вага витрат на заробітну плату у собівартості

продукції.

Індекс середньої заробітної плати та індекс продуктивності

праці обчислюється для робітників, які працюють за відрядною

системою оплати праці за наступними формулами:

 

 

І з.п.


З

пт

 

=   1  ; І

З0


П

=          1  ,       (8.11)

П0

 

де З0, З1  — середня заробітна плата відповідно у базовому та розрахунковому періодах, грн;


 

П0, П1  — продуктивність робітників відповідно у базовому та розрахунковому періодах.

Економія із заробітної плати може мати місце за  рахунок

зниження трудомісткості:

 

 

Ез.п. = (t0 Пт..с.о.  t1 Пт.с.1 ) (1 +


 

Н

100


 

) Вп.к. р. ,  (8.12)

 

 

де t0, t1 — трудомісткість одиниці продукції до та після впрова-

дження заходу;

Пm.c.o., Пm.c.1 — погодинна тарифна ставка до та після впрова-

дження заходу;

Н — відсоток відрахувань на соціальні заходи;

ВПк.р. — випуск продукції з моменту впровадження заходу і до кінця року.

Економія умовно-постійних витрат,  яка досягається за умови зростання обсягу випущеної продукції, розраховується за формулою:

І уп

 

Е у.п. = (1


 

І вп


) У уп ,        (8.13)

 

 

де Іуп — індекс зміни умовно-постійних витрат;

Івп — індекс зростання обсягу випущеної продукції;

Ууп  — питома вага умовно-постійних витрат у собівартості

продукції.

Вплив структурних змін в асортименті продукції на зміну

витрат (Сстр), що відносять на собівартість продукції, розрахо-

вується за формулою:

Сстр   = С0 І вп ∑ Соі Аі ,      (8.14)

де Со — собівартість товарної продукції в базовому періоді;

Соі  — собівартість одиниці і-го виду продукції в базовому

періоді;

Аі — кількість і-ої продукції в розрахунковому періоді.

Вплив зміни якості сировини (збільшення чи зменшення ча-

стки корисного компонента) визначається за формулою:


 

 

Ся  = Со


Івп


(1   1

К


 

) ,         (8.15)

 

я

де Кя — коефіцієнт якості сировини, який визначається співвід- ношенням частки корисного компонента розрахункового та ба- зового періодів.

Запитання дл я са моконтролю

1. Групи витрат та їх різновидності.

2. Класифікація витрат за економічними елементами.

3. Класифікація витрат за статтями калькуляції.

4. Прогнозування собівартості нової продукції.

5. Джерела і шляхи зниження собівартості.

Тести для са моконтро лю

1. Собівартість продукції — це:

а) витрати праці на виробництво і реалізацію продукції;

б) витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції;

в) виражені у грошовій формі витрати на виробництво і реалізацію продукції;

г) витрати на виробництво і податки.

2. Яка з відповідей правильна:

а) собівартість продукції вища від її вартості; б) вартість продукції вища від її собівартості; в) собівартість продукції дорівнює її вартості;

г) собівартість може бути вища, нижча чи дорівнювати вартості продукції.

3. Калькуляція продукції складається:

а) у розрізі комплексних статей; б) за економічними елементами; в) за статтями витрат;

г) за визначений період.

4. Кошторис витрат на виробництво продукції складається:

а) за комплексними витратами;


 

б) у розрізі економічних елементів;

в) за визначений період;

г) на одиницю виробу.

5. Які витрати потрібно додати до виробничої собівартості продук-

ції, щоб отримати повну собівартість:

а) загальнозаводські;

б) цехові;

в) позавиробничі;

г) на утримання й експлуатацію обладнання.

6. Які з перелічених елементів не входять до виробничої собіварто-

сті:

а) сировина й основні матеріали; б) витрати на підготовку кадрів; в) витрати на збут;

г) амортизаційні відрахування.

7. Основними шляхами зниження витрат у матеріаломістких галу-

зях є:

а) використання відходів;

б) випуск якісної продукції;

в) підвищення продуктивності праці;

г) підвищення фондоозброєності.

8. Основними шляхами зниження собівартості продукції є:

а) збільшення обсягу реалізації;

б) підвищення фондовіддачі;

в) підвищення якості продукції;

г) економне використання матеріальних ресурсів.

9. За ступенем однорідності витрати поділяють на:

а) прості;

б) комплексні;

в) постійні;

г) змінні.

10. За способом обчислення у розрахунку на одиницю продукції витрати поділяють на:

а) прості;

б) комплексні;

в) прямі;

г) непрямі.


 

Задачі

1. Маса заготовки вала керма 8,5 кг, а чиста вага — 7 кг. Ціна за- готовки 180 грн, а ціна відходів — 2700 грн/т. Заробітна плата на всіх операціях по обробці вала складає 9,8 грн. Непрямі витрати по цеху складають 280 % від фонду основної заробітної плати, загаль- нозаводські витрати — 130 %. Визначити собівартість вала керма.

2. Визначити зниження собівартості товарної продукції в планово-

му році, якщо планом передбачено:

— зростання продуктивності праці одного працівника — 108 %;

— зростання середньої заробітної плати одного працюючого —

102,5 %;

— зниження матеріальних витрат — 5 %;

— по звіту собівартість товарної продукції дорівнює — 26450 тис.

грн.;

— питома вага основної заробітної плати виробничих робітників —

21 %;

- питома вага матеріальних витрат — 42 %.

3.  Виробнича собівартість фрезерного верстата за звітний рік склала 90000 грн. Витрати на реалізацію верстата складають 5 % виробничої собівартості. Відпускна ціна верстата 118000 грн. За рахунок заміни деяких деталей (високолегованих сталей середньо- легованими) передбачається в плановому році зменшити виробни- чу собівартість на 2,1 %. Визначити зміну рентабельності виробни- цтва фрезерного верстата.


 

9