5. Милозвучність мовлення

Українська мова мелодійна, милозвучна. Ця її якість за- безпечується мелодійним чергуванням голосних і приголо- сних звуків, а також можливістю вживати деякі слова у різних звукових формах, не змінюючи їх значення.

Найпоширенішим і найвиразнішим у цьому плані є чер-

гування такі:

1. Між приголосним вживаються [і],  [у] (день і ніч, був у нього), між голосними – [й], [в] (думаю й аналізую, при- йшла в агентство). У пришвидшеному темпі мовлення після слів, що закінчуються на голосний, [і], [у], як правило, зміню- ються на [й], [в].

2. Перед словами, що починаються з [й], [я], [ю], [є], [ї],

сполучник [і] здебільшого зберігається (ішов і їхав, дитсадок і ясла). Щоб не було нагромадження звуків [й], у цих випадках може бути сполучник та.

3. Якщо попереднє слово закінчується на голосний, а на- ступне починається з [в] зберігається прийменник у (були у відпустці, зайшли у вагон).

4. Якщо попереднє слово закінчується на голосний, а на- ступне  починається  на  голосний,  зберігається  [в]  (зустріч в ефірі, спад в економіці, порядок в установі).

5. На початку речення (абзацу) завжди вимовляється (і пишеться) у. Лише перед голосним вживається [в], а не [у]: В університеті розпочалася наукова конференція. На почат- ку речення (абзацу) сполучник й взагалі не вживається.

6. Після паузи найчастіше вживаються [і], [у], особливо якщо ця пауза служить для смислового виділення слів, що йдуть за нею. Наприклад: Усна форма літературної мови має лише один стиль – розмовний. У писемній мові виділя- ють: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній стилі.

7. Не чергуються у – в, і – й у словах іншомовного по-

ходження, а також у тих українських словах, у яких при зміні


ІІІ. КУЛЬТУРА УСНОГО ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

звуків змінюються значення (вправа –управа, вклад – уклад,

вдача – удача).

8. Якщо сполучник і служить для зіставлення двох понять, то чергування з [й] не буває: теорія і практика, мир і друж- ба, мова і нація.

Милозвучність українського мовлення забезпечують варі- анти слів, що активно використовуються в живому спілкуван- ні (як і в письмі): більше – більш, менше – менш, знову – знов, читати – читать, сталося – сталось, червоному – черво- нім, хоча – хоч, же – ж, би – б та багато інших. Це стосується і давального відмінка іменників чоловічого роду на -у, – ю, – ові, – еві, – єві: Бойко Іван Васильович – Бойку Іванові Васи- льовичу або Бойкові Івану Васильовичу.