8. Публічний виступ

Мовлення як вид людської діяльності, що випливає з си- туації, мотиву, завжди зорієнтоване на виконання якогось комунікативного завдання. Кожен виступ людини переслідує певну мету – це або щось повідомити, або спонукати когось до виконання певних дій, переконати у чомусь, або створити певний настрій у слухачів.

Інформативними бувають найчастіше звіти, доповіді, лекції. Будуються вони за схемою, яку визначив ще Цицерон (І ст. до н. е.): «що сказати, де сказати і як сказати» (Зим- няя И. А. Воздейственность виступлений лектора. – М., 1975.

– С. З).

Промовець (ще з часів стародавнього Риму) ставив перед собою завдання подати якусь інформацію і переконати ауди- торію, звертаючись до розуму і почуттів своїх слухачів. Виступ формувався з таких складових частин: вступ (викладалася проблема), основна частина (аргументи і факти; виклад бу- дувався від простого до складного) і висновок (закінчення ви- ступу); автор пропонував як теоретичні висновки, так і прак- тичні.

Успіх  автора  залежить  від  багатьох  факторів,  особливо від трьох: по-перше, від самого оратора, його компетентності, культури, уміння триматися; по-друге, від якості всіх ступенів підготовки – змістової, композиційної і мовної; по-третє, від артистизму, від виконавчої майстерності.

Суть публічного виступу – мистецтво переконувати кого завгодно. І яку б мету виступаючий перед собою не ставив, промова має бути проголошена шанобливо, доброзичливо і щиро, а форма – оригінальною, нетрадиційною.


ІІ. КУЛЬТУРА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

До виступу кожен з нас готується все своє життя: почина- ючи зі школи, розширює коло своїх наукових знань, намага- ючись якомога більше читати, виписуючи при цьому те, що зацікавило, схвилювало.

Процес підготовки. Тему автору підказує саме життя, сплетіння подій, тобто ситуація. Ситуації бувають природні (наприклад, адвокат-захисник, вивчивши справу підсудного, знайшов у ній неясні місця і дійшов висновку – як саме по- будувати промову на захист підсудного; адвокат добирає ар- гументи і факти для підтвердження своєї позиції. Або депутат міськради готується виступити на підтримку своєї депутат- ської групи, яка хоче добитися асигнувань на відкриття місь- кої бібліотеки, на реставрацію архітектурних пам’яток.)

Штучні ситуації звичайно пов’язані з навчанням, напри- клад, учням 11 класу задано підготуватися для обговорення економічних проблем міста.

Вибір теми автором залежить від його образу думок, від його світобачення, досвіду життя, рівня освіти, професії…

Тема повинна бути цікавою насамперед для тих людей, до котрих вона спрямована. Слід брати таку тему, яку автор знає добре з усіх сторін, після чого тема обмірковується.

Наступний етап – спочатку переглядають вже зібрані ма- теріали, потім розшукують нові, зводять їх у певну систему, після чого складають план майбутнього виступу (лекції чи до- повіді), пишуть текст (повний чи частковий).

За визначенням учених, є три етапи роботи:

І – «річ у собі» (нагромадження матеріалу, осмислення і запам’ятовування);

ІІ – «річ для себе» (автор подумки виголошує свою про-

мову);

ІІІ – «річ для інших» – (випробувати підготовлену промо-

ву на близьких людях).

Але важливий ще один етап – час між написанням допо-

віді та її виголошенням. У цей час треба відійти від теми, поди-


Пентилюк М.І., Марунич І.І., Гайдаєнко І.В. Ділове спілкування та культура мовлення

витись на зроблене зі сторони, обдумати, дещо змінити, щось додати, скоротити (якщо треба).

Матеріал для промов оточує нас, він є скрізь. Його можна розділити на дві групи:

1. Матеріал, зібраний автором із власного досвіду, із жит-

тя, із спостережень.

2. Матеріал, зібраний іншими людьми. Він належить, як правило, вченим, письменникам, прогресивним діячам сус- пільства, журналістам, викладачам та ін. освіченим людям. Цитати відомих людей (Сократ, Цицерон, Вольтер, Гегель…) повинні подаватися без змін і при цьому вказувати на джере- ло (автор, назва твору, рік і місце видання, сторінка). Це одне із свідчень достовірності зібраного матеріалу.

Як свідчить досвід, виписки краще робити на картках або окремих аркушах паперу (такий матеріал легше знайти і ви- користати в різних ситуаціях).

Можна ще робити тематичні колекції вирізок, фотокопії і ксерокопії статей та інших матеріалів (графіки, малюнки, діа- грами). Зібраного матеріалу завжди повинно бути більше, ніж треба для даного плану теми.

План майбутнього публічного виступу складається під час нагромадження і опрацювання допоміжного матеріалу. Автор уже приблизно бачить, як розмістити зібраний матеріал, яки- ми будуть частини цілого, їхній обсяг.

Для виступу можна підготувати тези або ж повний текст. Тези – це професійно підготовлена, продумана доповідь або лекція, економне викладена, бо саме в тезах наявні всі її осно- вні положення. Але в них немає фактів, ілюстрацій, полеміки. Автор все це тримає в пам’яті і в разі потреби використовує у виступі, видобуваючи їх із пам’яті.

Повний текст виступу пишеться для багаторазових публіч-

них лекцій і виступів. Досвідчені лектори дотримуються саме такого правила: краще одразу витратити час на розгорнутий виклад, ніж потім знову доповнювати (чи виправляти) тези новим матеріалом.


ІІ. КУЛЬТУРА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Велике значення має побудова тексту, композиція (мо- тивоване розміщення частин у творі). Вона тісно пов’язана з призначенням тексту, з типом мовлення, з жанром виступу (доповідь, промова, лекція, бесіда). Для офіційного висту- пу обов’язковою є логічна, а не хронологічна, послідовність викладу  матеріалу.  Цій  ідеї  має  служити  і  поділ  виступу на частини і засоби зв’язку між цими частинами. Члену- вання виступу на чіткі, тематично й інтонаційно закінчені частини полегшує сприймання найскладнішого матеріалу. Треба  насамперед  навчитись  чітко  і  ясно  мислити  («Хто ясно мислить, той ясно і висловлюється»). Це допоможе знайти найточніше слово, впорядкувати думки і вибудувати промову.

Промовець завжди повинен справляти враження впевне- ної у своїх знаннях людини, усе в його поведінці і в його словах має свідчити про глибоке і всебічне знання предмету викладу.

Закінчення виступу. Останні заключні слова промовець готує так само старанно, як і перші слова. Якщо він дбає про своє добре ім’я, то останнє речення повинен висловити про- думано, стримано, небагатослівне («… Такий висновок можна зробити з усього сказаного», «На цьому закінчую», «Дякую за увагу»).

Якщо стосунки з аудиторією не склалися, потрібного кон- такту не було, слід швидко переглянути заготовлену кінцівку, щоб не поставити себе в незручне становище. Не слід говори- ти «Дякую за увагу», якої зараз і не було (у залі голосно роз- мовляли, переходили з місця на місце, навіть виходили). Саме тому, що передбачити реальну ситуацію важко, слід заготови- ти заздалегідь текст виступу, який послужить макетом, конту- ром будівлі і допоможе у скрутну хвилину.


Пентилюк М.І., Марунич І.І., Гайдаєнко І.В. Ділове спілкування та культура мовлення

Завдання  для самоконтролю

180. І. Уявіть себе в ролі лектора. Ви закінчуєте промову і відчуваєте, що 1) стосунки з аудиторією не склалися і 2) лекція була сприйнята добре, напишіть кінцівку до лекції.

181. ІІ. Напишіть доповідь з теми «Сучасні проблеми ви-

ховання в сім’ї та шляхи їх вирішення».

182. Дайте відповіді на запитання

1. Що таке публічний виступ?

2. Які етапи підготовки публічного виступу?

3. Як пишуться тези?

4. Яке значення має структура тексту виступу?

5. Від чого залежить успіх автора?