2. Спілкування в колективі

Важлива роль у створенні колективу й нормальної робо- чої обстановки належить керівникові цього колективу. Авто- ритет керівника забезпечується такими етичними факторами, як абсолютна чесність, добросовісність, знання своєї справи, принциповість, повага до людей, турбота про них. Керівник не зможе добитися поваги співробітників, якщо стане постій- но підкреслювати свою вищість і виявляти неповагу до підле- глих, зверхньо покрикувати на них.

Мистецтво керівництва дається не кожному. Але якщо та- кий талант і притаманний людині, цього не досить. Керівник повинен постійно працювати над собою, щоб бути зразком для підлеглих.

Цікаво і плідно працювати під керівництвом висококуль- турної людини, яка створює в колективі таку атмосферу, що кожен працівник з радістю йде на роботу, бо він відчуває себе безпосереднім помічником керівника.

Яким же його хочуть бачити підлеглі?

Керівник:

 завжди вітається з усіма («Розумна людина завжди ві-

тається першою»);


ІІ. КУЛЬТУРА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

 знає, як звуть його працівників на ім’я та по батькові,

ніколи не «тикає» підлеглому;

 не підвищує голосу в розмові;

 уміє  визнавати  свої  помилки,  не  нагадує  підлеглому безліч разів про зроблену ним помилку;

 довіряє своїм працівникам, цінує  їх і вміє  захистити в разі чого;

 не зганяє злість на інших, коли винен сам;

 цінує час підлеглих і не відволікає їх від занять якимись дрібницями;

 уміє оцінити добрий жарт (якщо це не висміювання ко-

гось із колективу);

 завжди допоможе підлеглому (по можливості), не пи-

шаючись і не величаючись цим;

 має індивідуальний підхід до людей;

 дає завдання підлеглим у ввічливій формі;

 тактовно й ненав’язливо виховує у своїх підлеглих висо-

кі етичні навички.

Досвідчений керівник уміє створити в колективі відповід- ний мікроклімат, потрібний тон спілкування. Проте створю- вати спокійну доброзичливу атмосферу має не лише керівник, а й увесь колектив, у якому всі розмовляють спокійно, корек- тно, ввічливо, неголосно.

У наш час дехто з керівників уважає, що висока культура мови необхідна політикам і дипломатам, а на виробництві потрібна швидше сила голосу, ніж сила слова. Це про таких горе-керівників говорив В. Русанівський: «Мова на всіх етапах виконання будь-якої роботи відіграє роль регулятора. І якщо керівник не володіє досконало мовою, не вміє переконати ін- ших у тому, у що вірить сам, то вже це одне може позначитися і на строках, і на якості виконання завдань.»

Краще для колективу, коли в ньому панує атмосфера вза- ємоповаги, доброзичливості і довіри, бо, як свідчать соціо- логи, в ображеної людини продуктивність праці знижується


Пентилюк М.І., Марунич І.І., Гайдаєнко І.В. Ділове спілкування та культура мовлення

до 50 %. (Навіть автомат, керований знервованою особою, ви- конує роботу на 4–5 % гірше). Як бачимо, грубощі надто «до- рого коштують» як окремій людині, так і державі.

Цілком слушною є думка про те, що ганити когось публіч- но не варто, краще вказати на його помилки наодинці або в колі найближчих колег. Догана перед усім колективом вино- ситься у крайніх випадках (підставою є значні порушення дис- ципліни) і повинна бути мотивована надзвичайно ґрунтовно і переконливо.

Розумний керівник краще похвалить привселюдно когось за добре виконану роботу, але при цьому слід зважати і на таку людську ваду як заздрість. Тому керівник будь-якого структур- ного підрозділу повинен бути ще й психологом.

Однією з важливих ланок організації праці є правиль- ний інформаційний режим, який значно підвищує про- дуктивність праці у колективі. Концентрованість інформації (до речі, вона повинна надходити вчасно) – це конкретність, а конкретність тісно пов’язана з лаконічністю. І тому це пови- нно бути враховано всіма членами колективу установи: чим коротше викладені завдання чи доручення, тим краще вони зрозумілі. Цим повинні послугуватися працівники державно- го апарату і в розмові з відвідувачами.

До джерел культури спілкування

Керівник і підлеглий. Не завжди керівник і підлеглий до- тримуються етичних норм поведінки. Звернемось до окремих з них.

Правила ввічливості вимагають, що першим вітається той, хто входить до кімнати. Присутні відповідають, але сидячи, не встаючи (до речі, палити в приміщенні не дозволяється). І прощається першим той, хто виходить. Вважається, що ке- рівник повинен сидіти тоді, коли працівник стоїть. Це озна- чає, що викликаний затримається у кабінеті недовго – лише одержить розпорядження.


ІІ. КУЛЬТУРА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Керівник запрошує сісти підлеглого у разі довгої розмови,

а також старшого за себе працівника або літню жінку.

Якщо під час розмови керівника з підлеглим до кабінету зайшов відповідальний працівник вищого рангу, то підлеглий має встати (якщо сидів), привітатися з тим, хто ввійшов, і по- просити дозволу у свого керівника зайти пізніше для продо- вження розмови.

Окремо слід сказати про спосіб звертання в колективі. Іс- нує єдиний ввічливий офіційний спосіб звертання – на ім’я та по батькові (у кличному відмінку: Оксано Петрівно, Іване Фе- доровичу, Павле Павловичу, Олесе Сергійовичу), в офіційних ситуаціях – на прізвище з обов’язковим пан, пані, добродій, добродійка, товариш, громадянин, колега: добродію Кузь- менко, пані Савчук, товаришу Копайгора. Прізвище без цих слів звучить фамільярно або нешанобливо.

Якщо керівник і підлеглий давно знають один одного і говорять один одному «ти», то бажано, щоб на роботі вони вживали узвичаєні форми звертання (ім’я, по батькові), якщо хочуть, щоб їх установу поважали.

Неприпустимі звертання типу «Івановичу», «Оксаночко»,

«тьотю Галю», «Жанночко Павлівно» у присутності відвідува- чів або сторонніх службових осіб. Постійне називання підле- глих по імені дуже схоже на «тикання» – називання на «ти», хоча керівник і каже при цьому Ви.

Керівна особа повинна уникати називати своїх працівни- ків лише на прізвище, тому що може скластися думка, що він не хоче запам’ятовувати їх імена. Ображає людину і постійне перекручення імені та по батькові.

Чи дозволяє мовний етикет переходити з Ви на ти? Так, дозволяє, але тим, у кого склалися дуже близькі стосунки. Од- нак варто мати на увазі, що ініціатива переходу на ти має на- лежати старшому товаришеві (за віком чи посадою), а не мо- лодшому чи підлеглому. Той, хто переходить на ти, намагаю- чись принизити іншого, принижує в першу чергу самого себе, показуючи свою низьку культуру.


Пентилюк М.І., Марунич І.І., Гайдаєнко І.В. Ділове спілкування та культура мовлення

З трьох типів звертань: «Ви, Ганно Пилипівно, сьогодні знову запізнилися», «Ви сьогодні знову запізнилися», «Ганю, ти сьогодні знову запізнилася» керівник повинен вибрати і користуватися першим.

Державний службовець постійно перебуває в контакті з населенням, і тому враження про ділову культуру даної уста- нови складається на основі таких показників:

 як організовано прийом відвідувачів;

 наскільки офіційна особа володіє умінням слухати;

 як працівник даної служби розмовляє з відвідувачем;

 чи розбирається службовець у справах;

 чи вміє швидко і грамотно оформити відповідний до-

кумент, швидко приймати обґрунтоване рішення.

Завдання  для самоконтролю

164. Створіть ситуацію розмови керівника колективу і осо-

би, що спізнилася на роботу.

Уведіть у речення такі форми: з цього приводу; змушений повідомити…; на жаль…; з великою радістю повідомляю; про- шу Вас; сьогодні необхідно…

165. Дайте відповіді на запитання

1. Якими етичними правилами повинен послуговуватися керівник?

2. Розкрийте значення поняття «інформаційний режим».

3. Які основні правила ввічливості спілкування у колек-

тиві?

4. Чому форма звертання «ти» неприпустима у трудовому колективі?


ІІ. КУЛЬТУРА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ