ВСТУП ДО МІКРОЕКОНОМІКИ ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ Базовий рівень. Основні терміни та поняття

Мікроекономіка є однією зі складових сучасної економічної теорії – фундаментальної науки про господарство, яка досліджує поведінку людей і до- помагає пояснити, чому і як вони приймають ті чи інші економічні рішення.

Предметом мікроекономіки є поведінка індивідуальних госпо-

дарських суб’єктів в різних ринкових структурах.

Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма.

Об’єктом вивчення мікроекономіки є процес розробки, прийняття і ре-

алізації  рішень відносно вибору і використання ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди.

Фундаментальні припущення мікроекономічного аналізу:

ƒ         принцип рідкісності або обмеженості ресурсів;

ƒ         закон спадної віддачі;

ƒ         принцип раціональності поведінки мікроекономічних суб’єктів.

Ресурси економіки в цілому, ресурси виробництва і споживання  об-

межені, тоді як потреби суспільства і окремих суб’єктів безмежні.

Обмежені ресурси, які мають цінність, купуються і продаються, назива-

ються економічними ресурсами.

Проблема вибору – це проблема, яка постає перед економічними суб’єктами внаслідок обмеженості ресурсів.

Вибір – це компроміс, на який змушені йти економічні суб’єкти, щоб за умов обмежених ресурсів задовольнити якомога більше потреб. Будь-який економічний вибір пов’язаний з оцінкою альтернативної вартості рішення.

Альтернативна вартість – це суб’єктивна оцінка індивідом тих благ, якими він змушений пожертвувати, щоб одержати бажане благо; це

цінність втрачених можливостей, вимірювана кількістю одного блага, від якої потрібно відмовитись, заради одержання додаткової одиниці іншого.

Межа виробничих можливостей  або крива трансформа- ції виробничих можливостей – це модель, яка ілюструє ситуацію обмеженості ресурсів, необхідності компромісного вибору та оцінки альтер- нативної вартості рішень. Вона сполучає точки максимально можливого

виробництва двох благ за умови цілковитого використання обмежених


 

ресурсів. Кутовий коефіцієнт кривої виробничих можливостей показує альте- рнативну вартість виробництва двох благ (ΔY / ΔX ) . У ситуації обмеженос- ті ресурсів збільшення виробництва одного блага можливе лише за рахунок

скорочення виробництва іншого. Всі точки на межі виробничих можливостей

є точками ефективного розподілу ресурсів.

Ефективність – це одержання найкращого результату від викорис-

тання наявних ресурсів.

Всі точки над межею виробничих можливостей є недосяжними за даного обсягу ресурсів і даної технології. Всі точки під нею відповідають неповному використанню ресурсів, є точками неефективних розподілів ресурсів.

Розширення виробничих можливостей потребує або збільшення обсягів ресурсів у суспільстві, або підвищення ефективності їх використання за ра- хунок технологічних інновацій. Тоді межа виробничих можливостей зміщу- ється праворуч – відбувається економічне зростання.

Межа виробничих можливостей є опуклою спадною зі зростаючим в міру просування зверху донизу кутом нахилу, що є наслідком дії закону зростан-

ня альтернативних витрат. Водночас закон зростаючих альтернативних витрат є відображенням закону спадної віддачі.

Закон спадної віддачі полягає у тому, що за певних умов, з наро- щуванням використання деякого ресурсу за незмінних обсягів інших, кожна додаткова одиниця змінного ресурсу дає все менше продукції за одиницю ча- су. Цей закон обмежує кількість окремих ресурсів у процесі виробництва, вимагає пошуку оптимального співвідношення між основними факторами виробництва.

Раціональність поведінки означає, що основною метою діяльнос- ті економічного суб’єкта є одержання безпосередньої матеріальної вигоди. Прагнучи максимізації власного добробуту, мікроекономічні суб’єкти при- ймають рішення на основі критерію „витрати – вигоди“  і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.

Всі суб’єкти діють у ринковому середовищі. Ринок виступає як важли- вий суспільний інститут, який регулює діяльність суб’єктів. Його визначають як місце зустрічі покупця і продавця; як групу економічних суб’єктів, які вза- ємодіють між собою для обміну товарами чи послугами.

Ринкові ціни є специфічними сигналами, які координують поведінку еко- номічних суб’єктів. Ціни є головним засобом передачі інформації в ринковій економіці. Їх зміна стимулює збільшення або зменшення споживання чи ви- робництва того чи іншого продукту, в результаті чого формуються попит і пропонування на ринку.

Окремі суб’єкти виступають на ринку як відкриті мікросистеми, не- залежні у прийнятті рішень та їх виконанні. Для ринкової діяльності еконо- мічних суб’єктів, незалежно від їх розмірів чи сфери функціонування, існу-


 

ють рівні можливості, які забезпечує конкуренція. Ступінь розвитку конку- ренції відрізняє ринкові структури і визначає особливості поведінки учасни- ків ринку.

Розрізняють кілька основних ринкових моделей або структур з характе- рними типами поведінки мікроекономічних суб’єктів. У найбільш загальному вигляді виділяють дві групи ринків: досконалої та недосконалої конкуренції.

Ринок досконалої конкуренції – це структура, яка має низьку концентрацію продавців і покупців, регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами попиту, пропонування, ціни, без втручання будь- яких інституцій – державних чи недержавних.

Група ринків недосконалої конкуренції включає кілька ринкових структур – чисту монополію (монопсонію), олігополію (олігопсонію), мо- нополістичну конкуренцію. Це ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну.

Основні характеристики ринкових структур – від найбільш до найменш

конкурентного ринку – подані нижче.

-           Ринок досконалої конкуренції має такі характерні риси: велике

число продавців і покупців; однорідна продукція; незалежність дій продавців і покупців; об’єктивність ціноутворення, відсутність будь-якого впливу учас-

ників обміну на ринкову ціну; поінформованість покупців і продавців; віль-

ний вступ в галузь і вихід з неї.

-           Монополістична конкуренція характеризується відносно великим

числом фірм на ринку; диференційованою продукцією; деяким, проте обме- женим контролем над ціною; неціновою конкуренцією; відносно вільним вступом в галузь і виходом з неї.

-           Олігополію відрізняють: нечисленність фірм в галузі; однорідна

або диференційована продукція; всезагальна взаємозалежність фірм; значний контроль над ціною; значні перешкоди входження в галузь.

-           Чисту монополію відрізняють: наявність єдиного продавця на ри-

нку; виробництво специфічного продукту, який не має близьких і досконалих замінників; ринкова влада, що забезпечує контроль над ціною; заблокований вступ в галузь.

Досконалу конкуренцію і чисту монополію називають ідеальними ринковими структурами. У сучасній практиці господарювання країн світу лише деякі галузі наближено нагадують ці полярні випадки, а найбільш по- ширеними є моделі олігополії та монополістичної конкуренції, які відносять до реальних ринкових структур. Мікроекономічні дослідження реальних ринкових структур ґрунтуються на моделях ідеальних ринкових структур.

Для  мікроекономіки  характерний  функціональний,  переважно  кількіс-

ний аналіз та суб’єктивний підхід до вивчення економічних процесів.

У мікроекономічних дослідженнях застосовуються як загальні, так і спе-

цифічні методи досліджень.


 

До загальних методів відносяться спостереження, відбір фактів, ста- тистичний та економічний аналіз. Доволі хаотична фактична інформація впорядковується за допомогою статистичного аналізу, який дозволяє ви- явити динаміку і тенденції розвитку досліджуваного процесу.

Економічний аналіз починається з абстрагування, формування ідеального образу, який не співпадає з реальним явищем, але дозволяє відстежити влас- тивості та взаємозв’язки, характерні для даного процесу, вивести певні логіч- ні передбачення щодо поведінки споживачів чи фірм.

Аналіз також вимагає деяких припущень, найпоширенішим з яких є при- пущення „за інших рівних умов“, яке забезпечує „чистоту“ аналізу, дозволяє більш виразно показати вплив кожного з досліджуваних факторів. При цьому

слід враховувати правило: „що є вірним для частини, не завжди справджуєть-

ся для цілого“. Не можна застосовувати висновки, одержані для окремого суб’єкта, до всіх суб’єктів, оскільки це може призвести до „помилки компо- зиції“. В аналізі важливо також уникнути логічної помилки „post hoc“ – по- милки причини і наслідку типу „після цього, отже, внаслідок цього“.

До специфічних методів мікроекономіки відносяться граничний аналіз і

мікроекономічне моделювання.

Граничний аналіз – це аналіз прирістних величин, в якому всі фак- тори, за винятком досліджуваного, приймаються як незмінні, а вивчаються наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора.

Економічне моделювання – це спрощений опис досліджуваної мі-

кросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури

Економічна модель є умовним відображенням економічних явищ, процесів, об’єктів. Будь-яка мікроекономічна модель включає три основних елементи:  мету,  обмеження,  вибір рішення. Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги мікросистеми. Точка рівноваги відіграє особливу роль в мікроекономіці. У стані рівноваги суб’єкт цілком реалізує всі свої мо- жливості, як правило, досягає оптимального стану і не має жодних причин або стимулів змінювати його за незмінності інших умов.

Мікроекономіка виконує теоретичну та практичну функції.

Позитивний аналіз реалізує теоретичну функцію; дає відповідь на запитання   „що  є“,   вивчає   реальний   стан   речей   в   економіці,   з’ясовує об’єктивні взаємозв’язки між економічними явищами, формує наукові уяв- лення про принципи поведінки мікроекономічних суб’єктів.

Нормативний аналіз реалізує практичну функцію; відповідає на запитання „що повинно бути“, представляє оцінкові судження про стан об’єкта чи суб’єкта економіки згідно з певними економічними критеріями, які залежать від поглядів вченого, його прихильності до тих чи інших теоре- тичних концепцій. Результати позитивного аналізу дозволяють визначити шляхи досягнення нормативних цілей.