ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО  РЕГУЛЮВАННЯ  ЗОВНІШНІХ  ЕФЕКТІВ  ТА ДІЯЛЬНОСТІ  МОНОПОЛІЙ Базовий рівень. Основні терміни та поняття

Зовнішні ефекти – це нерегульовані ринком побічні наслідки еко- номічної діяльності, що впливають на інтереси третіх осіб, які не є учасника- ми ринкової угоди.

В залежності від того, хто є джерелом виникнення зовнішнього ефекту, а хто зазнає його впливу, розрізняють:

ƒ         зовнішні ефекти у сфері виробництва – коли один виробник впли-

ває на діяльність іншого;

ƒ         зовнішні ефекти у сфері споживання – коли один споживач впли-

ває на рівень корисності іншого;

ƒ         змішані зовнішні ефекти:  між виробництвом та споживанням –

коли господарська діяльність виробника впливає на добробут спожи- вачів, та між споживанням та виробництвом – коли споживання індивідів впливає на господарську діяльність фірм.

В залежності від того, хто спричиняє зовнішній ефект – виробник чи спо-

живач – він впливає відповідно або на функцію граничних витрат і пропону- вання, або на функцію граничної вигоди і попиту.  Для сторони, яка зазнає впливу зовнішнього ефекту, відбувається зміна або виробничої функції, або функції корисності. Зміни у станах суб’єктів характеризують за допомогою двох груп граничних показників – показників витрат і вигод.

 

Граничні  приватні  витрати


(MPC) ,  граничні  зовнішні  витрати

 

(MEC)


та граничні суспільні витрати (MSC)


– це додаткові витрати,

 

пов’язані зі збільшенням виробництва або споживання деякого продукту на одиницю. Співвідношення між ними є таким:

MSC = MPC + MEC .

 

Граничні        приватні         вигоди


(MPB) ,           граничні         зовнішні         вигоди

 

(MEВ) та   граничні   суспільні   вигоди


(MSB) –   це   додаткові   вигоди,

 

пов’язані зі збільшенням виробництва або споживання деякого продукту на одиницю. Вони співвідносяться як:

MSВ = MPВ + MEВ .


 

Умовою оптимального з точки зору суспільства розподілу ресурсів є рі-

вність граничної суспільної вигоди та граничних суспільних витрат:

MSB = MSC .

В залежності від характеру впливу діяльності учасників ринкових угод на третіх осіб розрізняють негативні і позитивні зовнішні ефекти.

Негативні зовнішні ефекти виникають, коли діяльність  одних суб’єктів завдає шкоди іншим. В умовах негативних екстерналій ринкова рі- вновага не є ефективною, їх вплив призводить до додаткових витрат тре- тіх осіб, знижує результативність конкурентного розподілу ресурсів.

Виробник, діяльність якого спричиняє негативний зовнішній ефект, ви-

робляє за кривою пропонування, яка відповідає його граничним приватним

 

витратам


S = MPC . Оскільки він не сплачує за шкоду, яку завдає третім

 

особам, і не несе витрат, пов’язаних з усуненням негативного ефекту, його MPC  нижчі, ніж граничні суспільні витрати. Оптимальний обсяг випуску він визначає за рівністю MPC = MSB , тому виробляє продукції більше і за нижчою ціною, ніж це доцільно з точки зору суспільної оптимальності.

Виробництво, пов’язане з негативними зовнішніми ефектами, призводить до неефективного використання ресурсів економіки. Виробник – забрудню-

вач штучно перебирає надлишкові ресурси, а інші виробники недоотримують їх і виробляють менше продукції порівняно з ефективним випуском. У ре-

зультаті      неефективною      виявляється      вся      структура      економіки

(MRS ≠ MRT ) , її можна поліпшити, усунувши вплив негативного зовніш-

нього ефекту за допомогою державного регулювання.

Позитивні зовнішні ефекти створюють додаткову вигоду для третіх осіб, які не сплачують за неї відповідному споживачу або виробнику. Вони також є свідченням неефективного розподілу ресурсів у суспільстві.

Для суб’єкта, діяльність якого пов’язана зі створенням позитивного зов-

нішнього ефекту, рівноважна ринкова ціна відображає лише цінність даного

 

товару для його споживачів


(MPB)


і не відображає додаткової зовнішньої

 

вигоди (MЕB ) . Якби споживачі сплачували за додаткову вигоду, то ціна то-

вару була б вищою і відображала б не граничну приватну, а граничну суспі-

 

льну вигоду


(MSB) . У разі впливу позитивного зовнішнього ефекту, ство-

 

реного одним виробником, на іншого останній має можливість значно знизи- ти свої граничні приватні витрати, його пропонування зростає. Різновидом позитивних зовнішніх ефектів є технологічні переливи. Вони виникають в наукомістких галузях, сприяють розвитку науково-технічного прогресу, ре- зультатами якого зрештою користуються всі інші галузі економіки, всі члени суспільства.


 

Позитивні зовнішні ефекти означають, що в деяких ринкових угодах фак- тично присутнє виробництво додаткових благ без відповідної їх оплати, тут має місце недовиробництво і ринкова недооцінка цінності благ. Уряду доці- льно надати субсидії таким виробникам або відшкодувати частину їх витрат за рахунок підвищення податків.

З метою коригування наслідків зовнішніх ефектів уряд може застосовувати:

ƒ прямі (адміністративні) методи регулювання – заборони або вста-

новлення обмежень (нормативів) на викиди речовин, які забруднюють довкілля, запровадження штрафних санкцій;

ƒ ринкові методи –  встановлення прав власності на ресурси та вільний

обмін цими правами, запровадження коригуючих податків і субсидій,

продаж дозволів на викиди.

Ринкові методи переводять додаткові суспільні витрати або вигоди з зов- нішніх ефектів у приватні внутрішні витрати чи вигоди окремої фірми, опти- мізують розподіл ресурсів, сприяють здешевленню суспільного виробництва продукції. Цей процес отримав назву інтерналізації або трансформації зов- нішніх ефектів.

Теоретичними  методами  інтерналізації  негативних  зовнішніх  ефектів  є

податок Пігу та субсидія Пігу, ідея яких полягає у доведенні приватних гра-

ничних витрат до рівня суспільних.

Не завжди інтерналізація зовнішніх ефектів потребує втручання держави. У випадку визначеності прав власності і можливості обміну цими правами покращенню ситуації сприяють приватні рішення, а ринок може самостійно

справитись з проблемами зовнішніх ефектів.

Коли приватні сторони мають можливість досягти згоди і не несуть над- мірних додаткових витрат з розподілу ресурсів, то вони здатні укласти взає- мовигідну угоду і досягти ефективного результату. Це твердження одержало назву  теореми Коуза. Результативність угоди залежить від рівня трансак- ційних витрат – витрат на укладання угод, пов’язаних зі встановленням прав власності.

Регулювання діяльності монополій пов’язане зі створенням законодав- чої бази такого регулювання – антимонопольного законодавства. Антимоно- польні закони покликані сприяти розвиткові конкурентної економіки, забо- роняючи дії, що обмежують конкуренцію.

Антимонопольне законодавство спрямоване на захист і посилення конку- ренції в першу чергу в тих галузях, де має місце постійний ефект масштабу, тобто довгострокові середні і граничні витрати незмінні і рівні для будь-яких

обсягів виробництва. У таких галузях конкуренція можлива і бажана, оскіль-

ки витрати малих, середніх і великих фірм однакові, тому ніхто з них не має переваг. Проте суспільство за конкурентних умов отримає більше продукції за нижчими цінами, підвищиться ефективність розподілу ресурсів.

Держава також здійснює регулювання діяльності природних монополій,


 

що виникають у галузях, де зростання обсягів виробництва супроводжується значною економією на масштабах.

Регулювання діяльності природних монополій передбачає встановлення

 

суспільно оптимальної ціни


(P = MC) або ціни справедливого прибут-

 

ку (P = AC) , які дозволяють знизити ціни продукції чи послуг та збільшити обсяги їх пропонування порівняно з монопольними.