ЧАСТИНА ٧ІІ. ЕВОЛЮЦІЯ РИНКОВОЇ СИСТЕМИ І ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ НЕСПРОМОЖНОСТІ  РИНКУ І  НЕОБХІДНІСТЬ  ДЕРЖАВНОГО ВТРУЧАННЯ  В  ЕКОНОМІКУ Базовий рівень. Основні терміни та поняття

Ринковий механізм забезпечує системну ефективність лише за умов до- сконалої конкуренції. Проте в реаліях змішаної економіки ринки не є доско- нало конкурентними.

Сучасний ринок неспроможний вирішити багатьох важливих проблем економічного розвитку через наявність притаманних йому дефектів. До них відносяться:

•           циклічний характер розвитку економіки;

•           монопольна влада;

•           асиметричність інформації;

•           неспроможність забезпечити виробництво суспільних благ;

•           екстерналії, або зовнішні ефекти економічної діяльності;

•           нерівномірний розподіл благ.

Неспроможності ринку зумовлюють необхідність державного втручання у його функціонування.

Сучасна держава виконує ряд важливих функцій регулювання економі-

чних процесів:

ƒ         забезпечення  правової  основи  ефективного  функціонування  ринкової

економіки;

ƒ         стабілізація економіки;

ƒ         перерозподіл доходів і матеріальних благ;

ƒ         підтримка конкуренції;

ƒ         коригування зовнішніх ефектів;

ƒ         регулювання розподілу ресурсів для забезпечення суспільними благами.

Суспільні блага – це блага, які забезпечують потреби всіх громадян в однаковій мірі (національна оборона, освіта, охорона громадського поряд-


 

ку, наукові дослідження, природоохоронні заходи та ін.). Вони поділяються на „чисті” і „недосконалі”.

Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю, неконкурент-

ністю і невинятковістю. Неподільність зумовлює колективний характер споживання блага. Неконкурентність означає, що споживання блага одним індивідом не зменшує можливостей його споживання іншими, а граничні ви- трати доступу до блага додаткового індивіда дорівнюють нулю. Невинятко- вість означає неможливість перешкодити споживати це благо людям, які не заплатили за нього. Невинятковість і неконкурентність зумовлюють виник- нення своєрідного позитивного ефекту надання суспільного блага, відомого як „проблема безбілетників”. Якщо чимало громадян спробують уникнути участі у фінансовій підтримці громадських проектів, обсяг суспільного блага буде меншим за Парето-оптимальний. Практично ця проблема вирішується державою за рахунок законодавчого визначення платників податків і обов’язковості їх стягнення.

Недосконалі блага характеризуються обмеженими можливостями ви- користання, зумовленими географічним положенням або необхідністю мати ще додаткові приватні блага. Особливим різновидом суспільних благ є спіль- ні ресурси (родовища корисних копалин, дикі тварини і риби в океанах і мо- рях), які також характеризуються невинятковістю, але викликають суперниц- тво – використання їх однією людиною зменшує можливості споживання ін- ших людей.

Ринок неспроможний забезпечити громадян суспільними благами, тому держава стає основним їх виробником чи замовником, визначає оптимальну їх кількість і мінімізує витрати їх виробництва.

Оптимальним є обсяг суспільного блага, за якого сума граничних вигод всіх   громадян   від   його   споживання   дорівнює   граничним   витратам

 

суспільства на виробництво даного блага:


MSB = MSC.

 

Граничну суспільну вигоду визначає крива попиту. Формування попиту на суспільне благо має особливості порівняно з утворенням ринкового попи- ту – він визначається як сума цін, які всі споживачі готові заплатити за оди- ницю даного товару за всіх можливих обсягів попиту на нього. Графічно пе- редбачає вертикальну суму „фантомних” кривих попиту (псевдокривих).

Суспільний вибір способу забезпечення громадян благами колективного користування визначається не ринком, а політичними процесами. В основу теорії суспільного вибору покладене припущення, що фундаментальний принцип раціональності поведінки мікроекономічних суб’єктів можна засто- сувати для дослідження будь-якої сфери діяльності, пов’язаної з необхідніс- тю вибору, у тому числі для дослідження політичних процесів. При прийнят- ті рішень головні дійові особи „політичного ринку“ – депутати-законодавці, виборці та державні чиновники – переслідують мету максимізації власної ви-


 

годи, як суб’єкти звичайного ринку.

Рішення про реалізацію того чи іншого проекту виробництва суспільних благ приймається за двома основними моделями – прямої і представницької демократії.

У моделі прямої демократії рішення найчастіше приймається більшістю голосів шляхом прямого голосування у формі референдумів. Процедура при- йняття рішень більшістю голосів, однак, не дає гарантії, що вибір буде опти- мальним. Така модель застосовується рідко через значні витрати її реалізації.

При прийнятті рішень більшістю голосів може виникати „парадокс голо- сування“, – коли суспільство в цілому неспроможне чітко виявити пріоритет- ність своїх уподобань. Мажоритарне голосування з одних і тих же суспільних проектів при зміні почерговості їх проходження може надавати інший ре- зультат. Серед пропозицій відносно обсягів виробництва суспільного блага обираються ті, котрі відображають позицію „середнього виборця“. Теорема середнього виборця стверджує, що коли варіанти вибору впорядковані за їх наближеністю до оптимального для кожного учасника, при голосуванні за мажоритарним принципом буде вибраний варіант, якому віддає перевагу се- редній (медіанний) учасник. У цьому випадку послідовність голосування не впливає на його кінцевий результат.

У моделі представницької демократії рішення приймаються голосуван- ням депутатів, які теоретично не мають власних цілей і лише виконують во- лю своїх виборців. Реально депутати можуть переслідувати особисті або кор- поративні цілі, лобіювати інтереси певних політичних чи економічних сил. Застосовуються різні стратегії прийняття суспільних рішень, вигідних для меншості.

Лобізм – це діяльність, спрямована на забезпечення прийняття політичних рішень в інтересах групи з особливими інтересами.

Логролінг (перекачування колоди) – обмін голосами різних груп законо-

давців з особливими інтересами за умови взаємної підтримки вигідних для кожної рішень з певних громадських проектів.

Пошук ренти – це діяльність, спрямована на досягнення чи збереження певних економічних вигод (державних субсидій, обмеження конкуренції та

ін.) шляхом використання політичних інститутів.

Вигоду від прийняття таких рішень одержує група зацікавлених, а тягар витрат покладається на решту суспільства. Відтак діяльність держави, покли- кана коригувати вади ринкового розподілу ресурсів і благ, іноді може при- зводити до втрат суспільного добробуту.

В процесі державного регулювання економічної діяльності ринкових суб’єктів проявляються певні вади або неспроможність самої державної вла- ди. Будь-яке суспільство по суті змушене робити компромісний вибір між

двома неспроможностями – неспроможністю ринку і неспроможністю дер-

жавної влади.