ПРОПОНУВАННЯ І  РІВНОВАГА НА  РИНКАХ КАПІТАЛУ  І  ЗЕМЛІ  Базовий рівень. Основні терміни та поняття

Головна особливість ринків капіталу і землі полягає у тому, що ці ресурси є товарами довготривалого використання, тому рішення фірм щодо їх за- лучення завжди повинні враховувати фактор часу.

Розрізняють три ринки капіталу:

¾         ринок капітальних активів, або фізичного капіталу;

¾         ринок фінансового капіталу;

¾         ринок капітальних послуг, або орендний ринок.

На ринку капітальних активів купують і продають фізичний капітал. На обсяги пропонування капітального активу впливають: запас активу, потік послуг від активу і потік доходів.

Запас капіталу визначається кількістю заводів, устаткування, транспорт- них засобів тощо, які знаходяться у власності фірм на даний момент часу. Потік послуг від активу – це кількість відпрацьованого часу машиною або устаткуванням за певний період. Потік доходів – це прибутки або платежі, одержані від функціонування капітального активу протягом певного періоду.

Ціна капітального активу – це сума грошей, за яку одиниця капіталу може бути куплена або продана у кожний даний момент. Вона включає су- часну цінність потоку майбутніх платежів, отриманих власником за весь період використання даного активу.

 

Сучасна (поточна) цінність майбутніх платежів


(PV ) –

 

це сьогоднішнє значення суми, яка може бути виплачена в майбутньому, або оцінка вартості майбутніх доходів через сьогоднішні ресурси.

Процедура, за допомогою якої обчислюється сьогоднішнє значення суми,

яка може бути одержана в майбутньому, називається дисконтуванням.

Розрахунок поточної дисконтованої цінності платежу є оберненою зада- чею до розрахунку складних процентів. Методом складних процентів можна обчислити, на скільки збільшиться через певний період часу вкладена сього-

 

дні сума:


FVt


= PV (1 + i)t . Методом дисконтування можна визначити, яку

 

t

 

суму треба вкласти в банк під певний процент, щоб одержати у майбутньому бажану суму:

 

t

 

PV = FVt  /(1 + i) ,   або


PV = [1 /(1 + i) ] FVt .


 

Вираз 1 /(1 + i)t є дисконтованою цінністю грошової одиниці через t років.

Будь-який капітал приносить щороку потік платежів. Для визначення ці-

ни активу треба знайти сучасну цінність цього потоку платежів, тобто обчислити суму сучасних дисконтованих цінностей всіх платежів за кожний рік протягом всього строку служби капіталу:

 

∑ PV =


1

1 + i


FV1 +


1

(1 + i)


FV2 + ... +


1

(1 + i)


FVt   .

 

Формули дисконтування застосовуються при розрахунках доцільності купівлі машини чи устаткування, інших інвестицій, страхових внесків, позик, оцінці реальної вартості цінних паперів та ін.

Для визначення окупності інвестицій за певний період фірма обчислює їх чисту сучасну цінність.

Чиста сучасна цінність ( NPV ) – це дисконтована цінність пото-

ків очікуваних прибутків за мінусом суми інвестиційних видатків (EI ) :

 

NPV =


π1

1 + i


+          π 2

(1 + i)2


+ ... +


πt

(1 + i)t


EI .

 

Рівняння дає критерії інвестування: фірмі варто інвестувати лише тоді,

коли сумарна сучасна цінність очікуваних прибутків від інвестицій більша,

 

ніж сума інвестиційних видатків ( NPV > 0) . За умови

ційний проект слід відхилити.


NPV < 0 інвести-

 

Величина ставки дисконтування, за якої сукупна сучасна цінність очіку-

 

ваних прибутків дорівнює початковим інвестиціям, а


NPV


= 0 , називається

 

внутрішньою нормою віддачі


(IRR)


проекту. Її порівнюють з гра-

 

 

ничною  нормою  доходності


(π m ) –  мінімальною  ставкою  прибутковості,

 

яка визначається  кожною фірмою індивідуально з врахуванням вартості фі-

 

нансування і ризикованості проекту. Якщо до впровадження.


IRR > π m , проект приймається

 

Показники NPV та   IRR є двома різними показниками прийнятності ін-

вестиційних проектів. Кожен з них має свої переваги і недоліки. Зокрема під-

рахунок  IRR часто дає занадто високі, тобто нереальні ставки, наприклад,

40%. Проте вибір одного проекту з багатьох за  IRR завжди є однозначним,

тоді як за показником NPV  цей вибір буде змінюватись зі зміною ставки ди-

сконту.

Зростання  запасу фізичного  капіталу  відбувається завдяки інвестиціям.

Інвестиції – це процес створення нового капіталу, який вимагає витрат


 

фінансових ресурсів. Рух всіх грошових коштів, що вкладаються у виробниц-

тво, утворює ринок фінансового капіталу.

До фінансового капіталу відносять грошові ресурси, що спрямовуються на розвиток виробництва. Фінансовий капітал сам по собі речовим багатст- вом не вважається. Фінансове багатство має цінність лише тому, що втілює в собі право на речове багатство. Гроші також не вважаються економічним ре- сурсом, оскільки неспроможні безпосередньо виробляти товари чи послуги.

Основними учасниками ринку фінансового капіталу є фірми, які форму- ють попит на кредитні ресурси для реалізації довгострокових інвестиційних проектів, і домогосподарства, які формують пропонування позичкових кош- тів за рахунок заощаджень.

Ціною позичкового капіталу виступає процент – сума грошей, яку по- винен сплатити позичальник за можливість тимчасового використання чужих грошей. Звичайно оперують поняттям ставки або норми проценту – не аб- солютною, а відносною величиною плати за кредит.

Ставка проценту (i) обчислюється як відношення суми сплаченого по-

 

зичкового проценту (R)


до позиченої суми (K ) :


i = (R / K ) 100% .

 

Для інвестора вона виступає як альтернативна вартість інвестицій.

Розрізняють номінальну і реальну ставки проценту.

 

Номінальна ставка проценту


(i)


оголошується банками з врахуванням

 

р

 

темпів інфляції.   Реальна ставка проценту (r) – це номінальна процентна

 

 

ставка   за   відрахуванням   очікуваного   темпу   інфляції ( р) :


r = i    .

 

Для прийняття рішень щодо інвестування застосовується лише реальна про-

центна ставка.

 

Вираз


i = r + р


називається рівнянням Фішера. Ефект Фішера поля-

 

гає у тому, що зростання темпу інфляції на 1% викликає підвищення номіна-

льної процентної ставки також на 1%.

Формування фінансових ресурсів та їх використання пов’язане з вибором у часі. Теорія міжчасового вибору виходить з того, що кожен еконо- мічний суб’єкт, приймаючи рішення щодо використання грошових коштів у довгостроковому періоді, змушений пожертвувати поточним споживанням заради майбутніх вигод.

У моделі бажаного міжчасового вибору структуру уподобань домогос-

подарства відносно поточного і майбутнього споживання відображають за

t

 

допомогою функції корисності:

добань.


U  = U (C1, C2 )


і кривих міжчасових упо-

 

Гранична норма часової переваги або заміни у часі  показує, заради скі- лькох додаткових одиниць майбутнього споживання домогосподарство пого- диться відмовиться від одиниці поточного споживання:


 

1       2                                             2               1

 

MRS t C  / C    = ΔC / ΔC .

Вона вимірює кут нахилу кривої міжчасових уподобань у будь-якій точці.

Реалізація схильності домогосподарства до споживання і заощадження за-

лежить від його фінансових можливостей.

Міжчасове бюджетне обмеження визначає множину комбінацій обсягів споживання у поточному і майбутньому періодах в межах сумарного запасу ресурсів споживання і є моделлю можливого міжчасового вибору.

Двоперіодне бюджетне обмеження домогосподарства представляє со-

бою рівність дисконтованої вартості споживання  і дисконтованої  вартості доходу за обидва періоди:

 

C1 +


C2

(1 + i)


= I1 +


I 2        .

(1 + i)

 

Нахил бюджетної лінії


(1 + i) показує, на скільки одиниць майбутнього

 

споживання перетворюється кожна заощаджена одиниця поточного доходу за

 

існуючої ставки проценту. Величина


(1 + i) є альтернативною вартістю

 

одиниці поточного споживання. Зміна поточного доходу спричиняє парале- льне зміщення міжчасової бюджетної лінії в напрямку зміни доходу. Зміна процентної ставки змінює кут нахилу бюджетної лінії.

Оптимальний вибір домогосподарства досягається у точці дотику між- часової бюджетної лінії та кривої байдужості міжчасових уподобань, в якій кути їх нахилу рівні:

t

 

MRS C1 / C2   = −ΔC2  / ΔC1 = (1 + і).

У точці оптимального міжчасового вибору максимізується сукупна ко-

рисність споживання поточного і майбутнього періодів.

Реакція на зміну ставки проценту визначає криву індивідуального пропо-

нування позичкових коштів домогосподарств. Крива ринкового пропону- вання позичкових коштів утворюється як сума індивідуальних обсягів про- понування кредитних ресурсів за кожного з можливих рівнів ставки процен- ту. Чутливість домогосподарств до зміни ставки проценту незначна, тому крива ринкового пропонування позичкових коштів є стрімкою висхідною, близькою до вертикальної. Пропонування позичкових коштів для фірми абсолютно еластичне, а крива пропонування є горизонтальною лінією на рівні рівноважної процентної ставки.

Попит на позичкові кошти має дві складові – попит фірм та попит до-

могосподарств.

Теоретично оптимальне рішення щодо обсягу попиту на кредитні ресурси

для фірми визначають співставленням граничних вигод від використання ін-

вестицій і граничних видатків на інвестиції.

Граничну вигоду (граничну ефективність інвестицій) вимірює показник


 

 

 

граничної норми віддачі (прибутковості) інвестицій:


π m


= ΔR1 ΔE1 100%

ΔE1

 

( ΔRI


– приріст виторгу, пов’язаний з приростом інвестицій, ΔEI


– приріст

 

видатків, пов’язаний з інвестиціями).

На практиці інвестори для визначення вигідності інвестицій користу-

 

 

ються простим показником норми віддачі:


π = π R 100%

In

 

( π – сума прибутку;  R – сума проценту;  I n


– сума чистих інвестицій).

 

Норма віддачі, яка забезпечує вигідність реалізації проекту в кредит, на- зивається мінімально прийнятною нормою віддачі. Відбираючи вигідні проекти, фірма порівнює очікувану проектну норму віддачі з мінімально прийнятною.

Крива граничної ефективності інвестицій будується на основі визначе- ної норми віддачі для кожного з можливих обсягів інвестицій. Вона має спа- дний характер і визначає криву попиту фірми на інвестиції. Граничні ви- датки фірми на інвестиції дорівнюють ціні позиченої грошової одиниці, тобто процентній ставці (i) .

Оптимальний обсяг інвестицій фірми визначає загальна умова максимі-

 

зації прибутку: π m


= i . Графічно він відповідає точці перетину кривих попи-

 

ту фірми на позичкові кошти та їх пропонування на фінансовому ринку.

Попит домогосподарств на кредитні ресурси, як і попит фірм, предста- вляє собою спадну функцію процентної ставки. Крива сукупного попиту до- могосподарств і фірм разом з кривою пропонування визначає рівноважну ставку проценту на ринку фінансового капіталу. Основними чинниками, що впливають на стан рівноваги, є доходи і схильність до заощадження домогосподарств, а також прибутковість інвестицій.

Ринок послуг капіталу – це орендний ринок. Ціна капітальних послуг

– рентна оцінка капіталу – визначається як орендна плата.

Мінімально прийнятна рентна оцінка капіталу (rк ) – це орендна пла- та, яка дозволяє власнику капітального активу відшкодувати альтернативні витрати, пов’язані з володінням даним активом, і отримати нормальний при- буток. Її рівень визначається ціною капітального блага, реальною процент- ною ставкою і нормою амортизації.

 

Сума амортизації за рік:


A = Ki  / t


( t – строк служби капіталу).

 

Норма амортизації (a)

капітального активу (Ki ) :


– це відношення суми амортизації до вартості


 

 

a =  A


= Ki / t = 1 .

 

Ki        Ki        t

 

Орендна плата


(O) обчислюється:


O = rк  = Ki (i + a) . Вона фор-

 

мується як рівноважна ціна в результаті взаємодії попиту на послуги капіталу та їх пропонування.

Попит на послуги капіталу, як і на будь-які фактори виробництва, за- лежить від їх граничної доходності. Пропонування капітальних послуг є функцією від рентної оцінки капіталу і залежить від часового періоду. Коро-

ткострокове пропонування капітальних послуг відображає обмежений запас

фізичного капіталу і зазвичай абсолютно нееластичне. Довгострокове про- понування капітальних послуг може бути абсолютно еластичним. У корот- костроковому періоді ціна капітального активу дорівнює поточній дискон- тованій цінності потоку майбутніх доходів, а у стані довгострокової рівнова- ги повинна одночасно бути рівною вартості його виробництва і сучасній дисконтованій цінності.

Особливості функціонування ринку землі пов’язані з тим, що загальні обсяги її пропонування не можна змінити. Пропонування землі абсолютно нееластичне, тому ціна землі залежить лише від змін у попиті на неї. До- ход, одержаний від здачі землі в оренду, має рентну природу.

Земельна рента – це регулярно одержуваний землевласником над- лишковий доход, не пов’язаний з підприємницькою діяльністю. З точки зору орендарів – це необхідні витрати, які утримують дані ділянки землі від їх альтернативного використання.

Ціна землі (PN ) як безстрокового активу – це капіталізована земельна

 

рента (RN ) :


PN  = (RN  / i) 100% . Ділянка продається за таку суму, яка у

 

разі її альтернативного використання принесе доход, рівний земельній ренті.