ПРОПОНУВАННЯ І  РІВНОВАГА  НА РИНКУ  ПРАЦІ Базовий рівень. Основні терміни та поняття

Обсяг пропонування праці в економіці визначається на основі індивідуа- льних рішень окремих робітників, які володіють специфічним товаром – зда- тністю до праці і можуть застосовувати її лише особисто і протягом певного часу. Час належить до найбільш обмежених ресурсів.

Сукупна корисність часу для найманого робітника складається з корисно- сті робочого часу та корисності часу дозвілля. Метою робітника є максимі- зація сукупної корисності часу. Для її досягнення робітник повинен прийняти рішення: яку частку бюджету часу витрачати на дозвілля, а яку – на працю.

Основним чинником, що впливає на вибір робітника, є годинна ставка заробітної плати. Рівень годинної ставки заробітної плати відображає ва- ртість втрачених можливостей. Кожен робітник може вибрати лише одне

місце роботи з багатьох можливих. Щоб утримати робітника на певному ро-

бочому місці, суспільство повинно оплатити йому альтернативну вартість втрачених можливостей, забезпечивши таку заробітну плату, яку він міг би одержати при іншому, найкращому застосуванні своєї праці. Ставка заробі- тної плати відображає також продуктивність праці. Її зростання пов’язане з підвищенням продуктивності праці внаслідок впровадження нових техноло- гій і зростання кваліфікації робітників, а також виникненням дефіциту трудо- вих ресурсів у періоди економічного піднесення і мобільністю робочої сили – можливістю змінювати місце роботи.

Підвищення ставки заробітної плати за низького її початкового рівня спонукає робітника працювати більше за рахунок скорочення часу дозвілля. Виникає ефект заміни дозвілля працею. Але високий рівень годинної ставки зарплати дає можливість споживати більше за тих самих, або навіть менших затрат робочого часу. Це – прояв ефекту доходу. Він діє у протилежному на- прямку і може спричинити скорочення індивідуального пропонування праці. Чим вищим є рівень зарплати, тим більшим стає ефект доходу. Коли ефект доходу перевищує ефект заміни, тривалість робочого часу скорочується. Од- ночасна дія обох ефектів спричиняє дві відповідні конфігурації кривої ін- дивідуального пропонування праці: коли переважає ефект заміни, крива індивідуального пропонування є висхідною, коли починає переважати ефект доходу, вона відхиляється ліворуч.

Крива пропонування галузі та економіки в цілому (крива сукупного ринкового пропонування) є зростаючою функцією ціни праці. Ви-


 

східний характер кривої пов’язаний з ефектами заміни і доходу. Вважають, що в масштабах всієї економіки переважає ефект заміни, тому з підвищенням ставки заробітної плати пропонування робочої сили зростає.

Крива пропонування праці для фірми – покупця на конкурен- тному ринку праці, показує, яку ціну фірма повинна заплатити за бажану кі- лькість праці. Оскільки обсяг попиту окремої фірми відносно ринку в цілому надто малий, вона може придбати будь-яку кількість праці за наявною рин- ковою ставкою зарплати, ніяк не впливаючи на її рівень, тому пропонування праці для фірми абсолютно еластичне. Крива пропонування є горизонталь- ною лінією на рівні ринкової ставки заробітної плати, з величиною якої спів-

f

 

падають середні і граничні видатки фірми: S L


= AEL  = MEL .

 

В умовах досконалої конкуренції ні фірма, ані окремий робітник не ма- ють контролю над існуючим у даний період рівнем заробітної плати та обся- гом зайнятості й не можуть впливати на стан ринкової рівноваги. Ринкова рі- вноважна ставка зарплати встановлюється внаслідок взаємодії сукупного попиту на працю та її сукупного пропонування і визначається граничною до- ходністю останнього з найнятих робітників даної кваліфікації, який має найнижчу продуктивність. Будь-яка подія, що впливає на попит або пропону- вання праці, змінює рівноважну ставку зарплати і граничну доходність на од- ну й ту саму величину.

Фірма визначає рівноважний обсяг праці за правилом оптимального ви-

 

користання ресурсу


MRPL  = MEL


(VMPL  = w)


і максимізує прибуток за

 

умови: DL  = S L  = MRPL  = w .

Вигода фірми від найму робітників визначається як різниця між сумою граничних доходностей всіх найнятих робітників, крім останнього, і видат- ками на заробітну  плату. Ця величина є нормальним (середнім) прибутком, який складає неявні витрати фірми.

Вигідність конкурентного ринку праці для найманих робітників визна- чається величиною одержуваної ними економічної ренти – різниці між рів- новажною ставкою зарплати і мінімальними видатками, які могли б забезпе-

чити найом робітників. Її величина залежить від еластичності пропонування

праці: чим менш еластичним є пропонування, тим більша частина платежів за ресурс набуває форми економічної ренти. Якби пропонування праці було аб- солютно еластичним, економічна рента дорівнювала б нулю.

Якщо обидва ринки – ринок праці і ринок готової продукції – досконало конкурентні, то в процесі встановлення загальної ринкової рівноваги досяга- ється   ефективний   розподіл   праці   у   суспільстві.   У   точці   рівноваги

 

MRPL  = MEL , або


MEL  = VMPL


– граничні видатки на ресурс рівні цін-

 

ності граничного продукту праці. Дана рівність є критерієм ефективності роз-

поділу ресурсів.


 

Якщо покупцем на конкурентному ринку праці є фірма – монополіст на

ринку готової  продукції,  то  у  стані  рівноваги  гранична  доходність  праці

 

MRPL


не є рівною цінності граничного продукту VMPL , оскільки гранич-

 

ний виторг монополіста є меншим за ціну продукції. За тієї ж ставки зарпла- ти монополіст найме менше робітників, ніж конкурентна фірма, отже, в еко- номіці матиме місце неефективне використання ресурсів.

Недосконало конкурентні структури на ринку праці надають особли-

востей його функціонуванню. Тут можуть виникнути три  ситуації:

¾  покупцем на ринку праці є монопсоніст – єдина фірма-наймач ро-

бочої сили у регіоні. Оптимальну кількість робітників монопсоніст визначає

за загальним правилом MRPL  = MEL , а ставку заробітної плати – за кривою

 

пропонування праці


S L . За інших рівних умов монопсоніст, порівняно з

 

конкурентним ринком, наймає менше робітників і за нижчою ставкою зарплати. Монопсонія призводить до неефективного використання ресурсів суспільства: воно одержує меншу кількість продукції, а всі робітники отри- мують ставку зарплати не на рівні їх продуктивності, а на рівні середніх ви- датків на ресурс, що збільшує прибуток монопсоніста;

¾   продавцем на ринку праці є монополіст, уособленням якого висту- пає профспілка. Профспілки намагаються вирішити дві основні проблеми, які утім виключають одна одну: збільшити зайнятість і підвищити заро- бітну плату. Якщо профспілка своїм головним завданням вважає підвищен- ня заробітної плати, вона намагатиметься впливати на чинники, які розши- рюють попит на робочу силу або обмежують її пропонування в економіці. Більш прийнятним шляхом є розширення попиту на працю. Монополія проф- спілок на ринку праці, якщо вона об’єднує всіх робітників, може призвести до значного підвищення зарплати, але наймачі при цьому скорочують чисе- льність найнятих робітників. Якщо профспілка ставить своїм завданням мак- симізувати зайнятість робітників у галузі, вона погодиться на ставку зар- плати, яка відповідає рівню конкурентної. Успішність дій профспілок знач- ною мірою залежить від еластичності попиту на працю. Сприятливі умови для досягнення компромісу між заробітною платою і зайнятістю створюють- ся у галузях, де еластичність попиту невисока;

¾   двостороння  монополія  виникає,  коли  профспілка  як  продавець праці стикається з покупцем – монопсоністом. За інших рівних умов на тако- му ринку, порівняно з конкурентним, рівноважна кількість робітників буде меншою, а профспілкова ставка зарплати буде значно вищою за монопсоніч- ну. Сторона, яка має більшу силу і ефективнішу стратегію, може добитись ставки, ближчої до тієї, яку запропонувала вона. Якщо сторони мають при- близно рівну економічну силу, результат буде проміжним, ставка зарплати наближатиметься до конкурентної, а рівень зайнятості збільшиться.


 

Рівноважна ставка зарплати в економіці (середня ставка) визначається взаємодією попиту на працю та її пропонування і є абстрактним показником. У реальному житті ставки зарплати диференційовані. Диференціація виникає з самої природи ринку праці: якщо пропонування деякого виду праці пере- вищує попит, то зарплата буде нижчою, і навпаки. Чинником диференціації виступає неоднорідність робочої сили (відмінності фізичних і розумових здібностей, рівнів кваліфікації та освіти, професійної підготовки). В окремих країнах диференціація є наслідком дискримінації в оплаті праці за ознаками статі, раси або членства у профспілці.

Головною причиною диференціації зарплати є різниця у кваліфікації та освіті. Зв’язок між освітою та професійним навчанням, з одного боку, і опла-

тою праці з іншого, між освітою і продуктивністю праці відображає поняття

людського капіталу.

Людський капітал – це міра втіленої у людині здатності приносити доход протягом життя. Він включає природні здібності людини, а також зді- бності, набуті в процесі освіти і підвищення кваліфікації. Людський капітал створюється, коли людина інвестує сама в себе, і з часом ці інвестиції окупа- ються у вигляді високої зарплати або здатності виконувати роботу, яка при- носить більше задоволення. Розрізняють три види інвестицій в людський ка- пітал: видатки на освіту всіх видів; видатки на охорону здоров’я; видатки на мобільність робочої сили.

Люди з вищою освітою мають в середньому і вищі доходи. Прийняття рі- шення про одержання вищої освіти вважають інвестиційним рішенням, яке враховує витрати і вигоди. Витрати на освіту складаються з прямих ви- трат (плата за навчання, підручники і т. п.), альтернативних витрат (втрачені доходи, які людина могла б одержати за роки, які пішли на навчан- ня) та негрошових витрат, які виникають, коли людина втрачає привабливе дозвілля і змушена витрачати час на навчання.

Вигоди від освіти поділяються на фінансові (вища зарплата) і негрошові (задоволення сприймати нові ідеї, розширювати свій кругозір, розвивати ін- телект). Співставити точно витрати і вигоди від освіти неможливо, тому що вони розірвані у часі: витрати здійснюються раніше, ніж реалізуються виго- ди. Вигідність інвестицій у вищу освіту визначає норма віддачі: чим вона вища, тим вигідніше вчитись.

Рівень заробітної плати спеціалістів з вищою освітою значною мірою за- лежить від стану ринку праці. Динамічна рівновага на ринку спеціалістів з вищою освітою пояснюється на основі павутиноподібної моделі встановлен-

ня ринкової рівноваги.

Втручання держави у функціонування ринку праці шляхом законодав- чого встановлення мінімуму заробітної плати чинить змішаний вплив на нього: з одного боку дещо зменшує рівень зайнятості, а з іншого – допомагає зменшити бідність.