ФІРМИ НА РИНКУ МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ Базовий рівень. Основні терміни та поняття

Монополістична конкуренція – це ринкова структура, в якій іс- нує відносно велике число виробників близьких замінників, – товарів, які не- значно відрізняються один від одного. Відноситься до реальних ринкових структур і поширена у сферах підприємницької діяльності, які не потребують значних капіталовкладень.

Монополістична конкуренція має  наступні ознаки:

        відносно велике число невеликих фірм;

        диференційована продукція;

        деякий, проте обмежений контроль над ціною;

        нецінова конкуренція;

        відносно вільний вступ в галузь і вихід з неї.

Оскільки продукція диференційована, кожен виробник певної марки то-

вару виступає як монополіст і має спадну криву попиту. Але вхід нових фірм у галузь вільний, отже, фірми конкурують між собою. Незважаючи на моно- польну владу окремої фірми, кожна занадто мала, щоб значно впливати на за- гальну ринкову ситуацію, і це робить ринок схожим на конкурентний. Відтак в умовах монополістичної конкуренції значний розвиток конкуренції поєд- нується з незначною монопольною владою над ринком.

Концентрація виробництва в галузях з монополістичною конкуренцію є невисокою: значення індексу Лернера перебуває у проміжку між 0 і 1.

Існує декілька моделей рівноваги монополістичного конкурента.

Модель Чемберліна будується за припущення, що фірма на ринку мо- нополістичної конкуренції, оцінюючи попит на свою продукцію, вважає, що конкуренти ніяк не реагують на її рішення відносно цін і обсягів виробництва. Попит на продукцію монополістичного конкурента є більш еластичним, ніж для чистого монополіста, але не є абсолютно еластичним, як для досконало конкурентної фірми. Еластичність попиту залежить від числа конкуруючих фірм і ступеня диференціації продукції. Чим більшими є число конкурентів і ширшою диференціація продукту, тим більш еластичним буде попит на про- дукцію кожного продавця, а крива попиту – більш похилою.

Оскільки крива попиту спадна, монополістичний конкурент сам вибирає

комбінацію ціни і обсягу виробництва, яка максимізує прибуток. Проте від-

сутність бар’єрів входження в галузь не дозволяє монополістичному конку-


 

ренту одержувати високі прибутки тривалий час. Зважаючи на це, рівновага фірми у короткостроковому і довгостроковому періодах має відміну.

У короткостроковому періоді фірма може максимізувати прибуток або мінімізувати збитки, керуючись загальним правилом MR=МС. Коротко- строкова рівновага монополістичного конкурента подібна до рівноваги чис- тої монополії, коли фірма, в залежності від рівня витрат виробництва і попи- ту на продукцію, може бути як прибутковою, так і збитковою.

У довгостроковому періоді у випадку прибутковості в галузь починають входити нові фірми. В міру появи нових фірм, отже, і нових товарів- замінників, типова фірма втрачає частину свого попиту, крива попиту зміщу-

ється ліворуч і стає більш похилою. Кожна фірма починає втрачати прибут-

ки. І навпаки, у випадку збитковості фірми починають залишати ринок, про- понування скорочується. Зменшення числа фірм призводить до збільшення попиту на товари тих фірм, які залишились на ринку. Криві попиту на їх про- дукцію зміщуються праворуч, збитки зменшуються. Рух фірм триває, доки економічний прибуток досягне нульового значення. Як тільки крива попиту на оптимальному обсязі випуску стає дотичною до кривої середніх витрат,

економічний прибуток зникає. У стані довгострокової рівноваги P = LAC ,

всі фірми галузі одержують лише нормальний прибуток.

Короткострокова рівновага монополістичного конкурента нагадує рівно- вагу монополіста, довгострокова подібна до рівноваги конкурентної фірми. Проте довгострокова конкурентна рівновага і рівновага в умовах монополіс- тичної конкуренції мають значні відміни. Конкурентне ціноутворення веде до виникнення в довгостроковому періоді потрійної рівності, що забезпечує

ефективність виробництва і розподілу ресурсів: P = LMC = min LAC . На

ринках з монополістичною конкуренцією не досягається ні мінімізація ви-

трат, ні ефективність розподілу ресурсів.

Монополістичні конкуренти не мінімізують витрат на одиницю проду- кції. Точка довгострокової рівноваги монополістичного конкурента знахо- диться ліворуч від мінімуму  LAC . Фірми недовикористовують ефект масш- табу. Галузі часто переповнені фірмами, які функціонують, не досягаючи оп- тимальної потужності. Величину надлишкових потужностей визначає різ- ниця між оптимальним обсягом випуску монополістичного конкурента за то- чкою довгострокової рівноваги і обсягом, за якого мінімізуються довгостро- кові середні витрати. Надлишкові виробничі потужності і водночас вищі порівняно з конкурентними ціни – ще один наслідок монополістичної конку- ренції для суспільства.

В умовах монополістичної конкуренції фірми виробляють менший, ніж

найбільш ефективний з точки зору оптимізації розподілу ресурсів, обсяг продукції. За оптимального обсягу виробництва ціна рівноваги перевищує


 

граничні витрати (P > LMC ) .

Модель „двічі ламаної кривої попиту“ ілюструє і обмеженість

ринкової влади монополістичного конкурента. Фактично такі фірми мають дві криві попиту – похилу для випадку, коли одна фірма змінить ціну, а інші

не послідують за нею, та відносно стрімку для випадку, коли інші фірми та-

кож змінять ціни. Ці різні криві попиту, або криві запланованих і фактичних продаж (ринкової частки) – обумовлені розмежуванням впливу цінової і не- цінової конкуренції. У стані рівноваги фірми вони перетинаються.

Двічі ламана крива попиту на продукцію фірми має три відрізки: два з яких відповідають еластичному попиту, а проміжний – так званий „монопо- лістичний відрізок”, – нееластичному попиту. Оптимізація стану фірми – монополістичного конкурента і досягнення точки рівноваги Курно передба- чає вибір обсягу випуску і ціни в границях відрізку нееластичного попиту. Це

– найбільш прибутковий варіант вибору фірми. Негативним наслідком пере- бування  межах „монополістичного відрізку“ є те, що „заспокоєний“ високи- ми прибутками монополістичний конкурент втрачає стимул до подальшої диференціації і вдосконалення продукту.

Сучасна теорія монополістичної конкуренції зосереджена на моделях, кот-

рі досліджують два взаємопов’язаних аспекти – роль диференціації продукту та визначення оптимального числа фірм на окремих ринках товарів і послуг.

Просторові моделі монополістичної конкуренції відрізняються від кла-

сичних тим, що аналізують конкуренцію на локальних ринках або обмеже-

ному ринковому сегменті. Вони надають деякі результати, відмінні від кла-

сичних моделей. Зокрема, наслідком розміщення фірм у досить обмеженому просторі, може стати зменшення диференціації: щоб перетягнути до себе час- тину покупців, кожна фірма намагатиметься відтворити продукт, подібний до

продукту конкурента. Якщо ж зони обслуговування фірм не мають спільних

точок, імітація втрачає сенс, диференціація збільшується. Зміна характеру конкуренції, пов’язана з диференціацією продукції, може впливати на стан

довгострокової рівноваги монополістичного конкурента: як і монополіст, він

матиме можливість одержувати економічний прибуток.

Деякі просторові моделі характеризують взаємозв’язок між числом фірм,

обсягами випуску і територіальним розміщенням фірм на локальному сегме-

 

нті   ринку.   Оптимальне   число   фірм


( N * ) визначається   за   формулою:

 

N * =


t L / 2F С . Воно зростає зі зростанням транспортних витрат


 

(t)  і

 

збільшенням кількості споживачів (L)


і зменшується зі збільшенням почат-

 

кових витрат на відкриття додаткової фірми (FC) . Оптимальне різноманіття, пов’язане з числом фірм, обернено співвідноситься з початковими витратами на забезпечення нових характеристик продукції чи зміну розташування. Ви-

датки додаткового різноманіття і можливостей вибору відносяться на тих


 

споживачів, для яких ці характеристики важливі.

Провідну роль у конкурентній боротьбі  в умовах монополістичної конку-

ренції відіграє нецінова конкуренція, засобами якої є: подальша дифе- ренціація продукції – підвищення її якості; поліпшення умов продажу; ство- рення дієвої реклами.

У фірм з’являється можливість контролювати не тільки пропонування,

але і попит на свою продукцію.

Значення будь-якої диференціації полягає в тому, що вона є джере- лом підвищення прибутковості фірми внаслідок здобуття виробниками об- меженого контролю над цінами на свою продукцію. Завдяки постійному вдосконаленню товару кожна фірма може зберегти чи підвищити попит на свою продукцію і, розширюючи виробництво, збільшити прибуток. З іншого боку, менші порівняно з конкурентними обсяги випуску та вищі ціни на про- дукцію, неефективність виробництва і розподілу ресурсів, що виникає в умо- вах монополістичної конкуренції, цілком компенсуються тією вигодою, яку одержують споживачі від розширення можливостей споживчого вибору.

Диференціація пристосовує продукт до споживчого попиту. Реклама, навпаки, пристосовує споживчі смаки до продукту. За допомогою реклами фірми сподіваються збільшити свою ринкову частку і знизити еластичність попиту на свою продукцію.

Позитивний вплив реклами вбачають у тому, що вона поширює інформа- цію про властивості нового продукту, допомагає споживачам зробити розу- мний вибір, стимулює покращення продукту. Вона вимагає додаткових ви-

трат, але може сприяти здешевленню продукції для споживачів, якщо фірмі

вдається скористатися зростаючим ефектом масштабу; підтримувати кон-

куренцію. Критики реклами наводять так само багато контраргументів.

Вплив рекламної діяльності неоднозначний: з одного боку, реклама до- зволяє кожній фірмі посилити її монопольну владу, оскільки переконує спо- живача, що в світі товарів мало гідних замінників товару фірми, через значні

видатки слугує бар’єром входження. З іншого боку, реклама надає інформа-

цію про існування великої кількості замінників, через що попит на продукцію будь-якої фірми стає більш еластичним, а ціни і прибутки мають тенденцію до зниження, отже, галузь стає більш конкурентною.

Ціноутворення за умов монополістичної конкуренції має подвійний харак- тер. З одного боку, воно зазнає впливу об’єктивних чинників – витрат вироб- ництва і збуту. З іншого боку, на рівень цін впливає суб’єктивний чинник. Ціна відображає якість товару, престиж торговельної марки. Саме суб’єктивний чинник відіграє більш суттєву роль у можливості маніпулювати цінами, здійс- нювати політику з формування власного ізольованого мікро – ринку.

На відміну від конкурентної фірми і монополії, для максимізації прибутку фірма – монополістичний конкурент повинна враховувати наступні чинники: обсяг випуску, ціну, зміну продукту та рекламну діяльність.